(24): Тож вони підійшли й розбудили Його, кажучи: Учителю, Учителю, ми гинемо! А Він, підійнявшись, наказав бурі й хвилям, – і вони стихли, і настала тиша
Наприкінці Євангелії від Івана (21:25) є такі слова: “Є багато іншого, що вчинив Ісус. Якби докладно описати все, то, думаю, що світ не вмістив би написаних книг”. Ці слова пояснюють нам, що перед авторами Євангелій ніколи не стояла задача просто скласти біографію Ісуса подія за подією. Перед ними стояла зовсім інша задача: вони хотіли розказати нам Євангелію Ісуса Христа. Тому, з усього того, що сказав чи зробив Ісус вони обирали ті події, які слугували цій меті. Три з чотирьох євангелістів наводять нам історію втихомирення бурі. Про що це говорить? — про те, що вони вважали це чудо важливим, таким, що промовляє до нас і навчає чогось важливого.
Ісус не робив чудес просто так. Кожне його чудо описане в Євангеліях по-перше, вирішувало якусь реальну проблему: несло спасіння, визволення, викуплення і, по-друге, відкривало істину про те, ким є Ісус. Подія, яку ми вивчаємо сьогодні, також говорить нам про Ісуса, який рятує учнів від смертельної небезпеки і відкривається їм володарем вітру, моря і бурі. Нехай Господь помилує нас і зробить наші серця мʼякими, щоб ми прийняли Боже слово щирим і добрим серцем і через нього зросли в Христі.
Подивіться вірші 22-23: “Сталося, що одного дня Він та Його учні ввійшли до човна, і Він сказав їм: Перепливімо на другий бік озера! І вони відпливли. Коли вони пливли, Ісус заснув. І здійнялася на озері буря з вітром; вода заливала їх, і вони були в небезпеці”.
В минулих епізодах ми читали про служіння Ісуса в містах і селах Галілеї. Цього разу Він запропонував учням переплисти на інший берег Генісаретського озера — до Герасинської (Гадаринської) землі (26). З подальшого тексту ми дізнаємось, що там на Ісуса чекала важлива зустріч з чоловіком, одержимим нечистими духами. Однак на момент відплиття ані учні, ані ми, читачі, про це ще нічого не можемо знати. Я не раз чув спроби знайти в словах Ісуса “перепливімо на другий бік озера” приховану обіцянку гарантованого результату. Тобто, що учні вже з самих лише цих слів мали зрозуміти, що вони обовʼязково досягнуть протилежного берега. Але, насправді, в тексті цього нема. Це звичайний заклик зробити щось разом. Тож далі читаємо, як учні з Ісусом сідають до човна і відпливають.
В команді Ісуса були професійні рибалки, які добре знали це озеро, його води і його характер. Вони вміли користуватися вітрилом і веслами. Ймовірно, саме вони і зайнялися всім необхідним, а Ісус, скориставшись вільною годинкою, вирішив відпочити і заснув у задній частині човна, на подушці (Мар.4:35-41). Однак посеред подорожі трапилося дещо несподіване. Раптом зірвався сильний вітер, на озері здійнялася буря.
Вчені кажуть, що оскільки це озеро знаходиться більш ніж 200м нижче рівня світового океану і оточене горами, час від часу, коли з гір сходить фронт холодного повітря і досягає теплого повітря над озером, це спричиняє значні шторми. Ось і цього разу погода розгулялася не на жарт. Учні були в серйозній небезпеці. Це обʼєктивна реальність, як її нам описує Лука. Не лише представники “офісного планктону”, як Левій, а й бувалі рибалки розуміли, що з цього шторму вони можуть не вигребти: “Учителю, Учителю, ми гинемо!”.
Що особливого в цій історії? Чому Матвій, Марко і Лука включають її до своїх оповідань про Ісуса? Причина в тому, що для давніх людей не існувало більшого символу руйнування, смерті і хаосу, ніж морська буря чи ураган.
Євреї не дружили з морем. З моря приходили войовничі народи які несли з собою руйнування, війну та смерть. Море мінливе. Воно завжди намагається перетнути межу, яку провів йому Бог. Безуспішно, але невідступно штурмує берег (Єр.5:22). Воно сповнене жахливих чудовиськ, як левіафан, і різних небезпек. Навіть в оповіданні про створення світу море присутнє, як уособлення первісного хаосу і темряви, в які Бог приносить порядок і світло.
Пересічна сучасна людина не так часто зустрічається з могутньою силою стихії. Принаймні в Україні. Нині кораблі значно краще підготовлені до зустрічі з штормом. Завдяки досягненням науки люди навчились своєчасно дізнаватись про небезпеку і уникати її наскільки це можливо. Але варто лиш пригадати новини за кілька останніх років, щоб переконатись, що і сьогодні, могутні сили природи часом призводять до руйнувань і лиха.
Втім, часом ми зустрічаємось з іншими штормами — з бурями життя. Коли вихор подій і обставин захоплює тебе в круговерть з якої нема жодного виходу, перед якою ти цілковито безпорадний. Усі ми добре знаємо, як в одну мить усі твої плани, все що ти будував може піти шкереберть, бути знищеним безповоротно. Чи не так?
І тут зʼявляється інша складність: те, з чим зустрілись учні. Що робить Ісус, коли вони з усіх сил, з небезпекою для життя, змагаються з вітром і морем? — Він спить! Ісус спить! Напевно Він був дуже втомлений. Щодня Йому доводилось мати справу з безліччю людей: з їхніми хворобами, бідами і горем. Він навчав, Він звільняв, Він втішав. І тепер Він просто спав.
Часом, нам здається, ніби Бог спить саме тоді, коли Він потрібен нам найбільше. Автор Псалма 44 має таке відчуття. Він перераховує усі біди, які впали на Божий народ і каже: “Наше серце не відвернулось, і наші стопи не зійшли з Твоєї дороги… Але ж за Тебе вбивають нас щодня… Прокинься, чому спиш, Господи?” (Пс.44:19-24). Іноді хвилі лютують, а нам здається, що Бог спить. Тож ми, так само, як учні кажемо: “Учителю, Учителю, ми гинемо!”
Ісус спав. Він був людиною. Він втомлювався, виснажувався і потребував відпочинку. Ми можемо дивуватись: як можна спати під час такої бурі? Але, насправді, можна. Зараз в Києві щодня і щоночі лунає тривога і вибухи і іноді, коли серце сповнене переживань і думок, сон тікає, навіть коли я дуже втомлений. А іноді, я сплю, навіть коли все трясеться. Ісус спав тому що знав, що Його Отець не спить: “Не дрімає і не спить Охоронець Ізраїлю!” (Пс.121:4).
Писання не обіцяє нам, що наше життя буде спокійним і безхмарним. Ісус чесно попереджає Своїх учнів: “У світі зазнаєте страждання” (Ів.16:33). Писання не обіцяє, що з кожної ситуації ми вийдемо цілими і неушкодженими. В життя віруючих приходять такі самі лиха, як і в життя невіруючих. Але Писання обіцяє нам, що Бог не полишить нас ні в житті, ані в смерті (Рим.8:38-39).
У чому твоя єдина втіха у житті і смерті? — запитує нас Гейдельберзький катехизис і відповідає, — У тому, що тілом і душею, в житті та смерті, я належу не собі, а моєму вірному Спасителю Ісусу Христу. Він сповна заплатив за всі мої гріхи Своєю дорогоцінною Кров’ю та звільнив мене від усякої сили диявола. Він так береже мене, що навіть волосина не впаде з моєї голови без волі на те Отця мого Небесного.
Ми не бачимо цілої картини. Ми нічого не знаємо ані про причини бур, які стаються в наших життях, ані не можемо передбачити їхніх наслідків. Ми часто навіть не здатні тверезо оцінити власний стан, своє серце. Але Бог все бачить і контролює і провадить нас до спасіння і життя в Христі. Чи ви вірите в це?
Отже, що робить Ісус, коли учням все ж вдалось Його розбудити? Подивіться вірш 24: “Тож вони підійшли й розбудили Його, кажучи: Учителю, Учителю, ми гинемо! А Він, підійнявшись, наказав бурі й хвилям, – і вони стихли, і настала тиша”.
Ісус втихомирює бурю. Одним лиш словом. Голос Божий лунає над бурхливими водами і настає велика тиша. Ми не розмовляємо зі стихією. Вітер чи буря — це не жива істота з якою можна домовитись про щось. Коли йде дощ, ми не торгуємось з ним, не шукаємо компромісу, а шукаємо прихистку. Єдиний, чиє слово дійсно має владу над створеним світом — це його Творець. Він каже слово і в темряві сяє світло. Він наказує і море відступає, щоб зʼявилась суша. Він наказує вітру і хвилям і вони замовкають. Те, що в Псалмах робить лише Господь, — “Ти приборкуєш силу моря, – коли здіймаються його хвилі, Ти вгамовуєш їх” (Пс.89:10), “Він вгамовує бурю, і заспокоюються хвилі” (Пс.107:29), — тут робить Ісус. Ось чому учні жахнулися, коли усвідомили, що разом з ними в човні Той, Хто більший за бурю.
Але потім Ісус повертається до учнів і запитує їх: “Де ваша віра?” (25) Цікаве запитання, чи не так? В чому саме проявився брак віри учнів? Як вони мали б діяти “вірою”? З якою метою Ісус запитує їх?
Чи мали учні Христа віру? — безсумнівно. Вони послідували за Ним, полишивши свої минулі життя, професію, власне, полишивши все позаду. Вони чули Його слова і бачили Його чудеса. Вони бачили, як Він наказує нечистим духам, як зціляє хвороби. Вони бачили, як Ісус повернув до життя сина вдови. Врешті, в цьому уривку, коли вони зустрічають ситуацію, якої не здатні розвʼязати самотужки, вони приходять до Ісуса. Так само, як це робимо і ми, чи не так?
Тож що таке віра? Віра — це не імпульс чи емоція. Віра — це така довіра Христу, яка спирається на те, що ми про Нього знаємо. Її творить у нас Дух через Слово. Туманна, узагальнена віра в щось абстрактне не дає ніякої сили. Ми не віримо “просто”, ми віримо в щось конкретне і це спонукає нас до певних дій.
Автор послання до Євреїв каже, що той, хто приходить до Бога мусить вірити принаймні в дві речі: що Бог є і що Він дає нагороду тим, хто Його шукає. Тому, власне, так важливо вивчати Боже слово, адже воно пояснює нам в що саме ми маємо вірити стосовно Бога і Його діянь в Ісусі Христі. В що саме ми маємо вірити стосовно долі цього світу і своєї участі. Віра — це не щось статичне, не якась річ, яка в тебе або є або її нема. Вона змінюється і росте разом з досвідом, який ми набуваємо, коли ходимо з Богом. Віра вимагає роздумів і практики і ми вчимось жити вірою, а не баченням.
Тому запитання Ісуса таке важливе. Воно не для того, щоб засудити. Воно для того, щоб навчити. Це запитання, яке ми час від часу маємо ставити собі: “а в що, власне, я вірю? Як я мав би діяти в тій чи іншій ситуації виходячи з того, що я знаю про Бога?” В цей раз учні злякались, піддались паніці, іншого разу Петро зрікся Ісуса на суді, але врешті він навчився і не відмовився від своєї віри навіть перед обличчям смерті.
-
Чи ви справді вірите, що Ісус Христос — це втілений Божий Син?
-
Чи ви справді вірите, що Він помер за вас на хресті?
-
Чи вірите ви, що Він буквально, фізично воскрес із мертвих і зараз володарює над усім на небі і на землі?
Якщо ви вірите в це і застосовуєте ці знання, то Він проведе вас через усе. Неможливо обійти ці фундаментальні питання. Ми маємо роздумувати, вивчати і запитувати себе: “Чи дійсно це правда?”
Щотижня на початку Богослужіння ми сповідуємо свою віру в Апостольському символі віри. Чи задумуєтесь ви над його словами? В що я вірю, коли називаю Всемогутнього Творця неба і землі Отцем? В що я вірю, коли сповідую, що Христос вознісся на небеса, сидить по правиці Божій і прийде судити живих і мертвих? В що я вірю, коли говорю про церкву чи про воскресіння тіла і вічне життя?
Життєві бурі приходять раптово і непередбачувано. Неможливо підготуватись до всього. Але коли ми живемо вірою Богу і Його слову, то встоїмо. Деякі бурі мають відбутись в наших життях хоча б для того, щоб ми, як і учні запитали: “Ким же є Він, що й вітрам наказує, і воді, а вони слухають Його?” Нехай Господь допоможе нам пізнавати Його любов і велич в своєму житті, щоб жити вірою, на славу Йому.
Врешті, цей уривок нагадує нам, що ми спасаємось не досконалістю нашої віри чи молитви, а досконалою жертвою Ісуса Христа, Сина Божого, Який віддав Себе за нас заради нашого викуплення і воскрес заради нашого виправдання. Він — той самий Господь, про Якого співали псалмісти: Він вгамовує бурю, і заспокоюються хвилі. І Він Господь, Який смертю смерть здолав. Прийде день, коли Він угамує всі бурі назавжди, і моря вже не буде (Об.21:1). А доти приходьмо до Нього — навіть коли наша віра слабка, а нас долають страхи, сумніви чи гріхи. Він почує і відповість.