Кл.вірш 21:"А Він у відповідь сказав їм: Моя мати й Мої брати – це ті, котрі слухають Слово Боже й виконують."
Сьогодні ми розглянемо ще одну притчу, - про світильник. Притча про світильник (Луки 8:16–18) з одної сторони дуже схожа за своєю суттю до притчі про сіяча (Луки 8:4–15), але з іншої сторони стає її логічним продовженням. Якщо притча про сіяча пояснює внутрішній процес прийняття Божого Слова в серці, то притча про світильник показує його зовнішній прояв у житті людини. Врешті наш уривок закінчується епізодом, коли до Ісуса приходять Його мати та брати і бажають Його бачити. Але слова Ісуса на це, звучать дещо незвично: “Моя мати й Мої брати – це ті, котрі слухають Слово Боже й виконують.” І це звучить ніби, як недоречно до самої ситуації, про те абсолютно відповідає тому про, що говорив Ісус перед цим. Слухати Слово Боже, це піклуватися щоб наше серце було як той гарний грунт - пухкий, м’який і готовий для прийняття істини Божої, щоб у майбутньому принести гарні плоди. А виконувати Слово Боже - це бути плідним і світити назовні, щоб ті хто поруч могли бачити світло Євангелія і прояв Божого Царства. І чим більше людей долучаються до цього, тим більшою стає Божа сім’я.
Погляньмо на вірш (16):
“16 Запаливши світильник, ніхто не накриває його посудиною і не ставить під ліжко, але ставить на свічник, щоб ті, які входять, бачили світло.”
В цьому вірші Ісус говорить очевидну річ - світильник буде виконувати своє призначення, якщо буде знаходитися у відповідному для цього місці, тобто на свічнику. Оскільки, ми живемо в 21 сторіччі, то для нас електрифікація вже данність, але війна, яка зараз відбувається в нашій країні, створює умови за яких нам ще не раз прийдеться використовувати звичайні свічки. То ж ми на практиці розуміємо, якщо свічку не поставити на правильне місце, то не видно куди йти, де сідати і т.д. В ті часи (Ісуса) світильник був у вигляді маленького тьмяного каганця, що ледве світить, тому його ставили повище або у видовбаних нішах стін будинка, або на свічник підставку з невеликою дерев’яною або глиняною опорою.
Коли ми читаємо історію про сіяча, а потім раптом Ісус переходить на історію про світильник, то цей перехід виглядає, якось не узгоджено, ніби не логічне поєднання. Але, насправді, це не так. То ж спробуємо проаналізувати сьогоднішню притчу в світлі минулої і знайдемо, що в них є спільного, а чим друга притча розширює думку першої.
Отже, у притчі про сіяча одну з головних ролей грає символічне значення “зернини”, яким є Боже Слово, що проростає на доброму грунті - людському серці. В притчі про світильник цим символом є “світло”. Яскраве світло своєю природою осяює все навкруги. Гарне серце, що прийняло Божу істину світиться і бажає цю радість від Бога донести іншим. Коли я ще не знав Бога і до нас додому приїздив один служитель з Криму, то через його щире служіння я бачив це світло. Це щось таке, дійсно не від людей, воно небесне. Потім я це побачив у багатьох братів і сестер, коли прийшов до нашої церкви.
Далі в притчі про сіяча ми зустрічаємося з перешкодами які стають на заваді того щоб отримати гарний врожай. Ісус говорить, що такими є узбіччя, камінці і терня. Ці фактори не дозволяють вкорінитися насінині і принести плід. У притчі про світильник такою перешкодою є накрита посудина чи несанкціоноване місце перебування світильника - під ліжком чи в шафі чи будь де інде окрім відкритого простору на свічнику.
Але, як і у притчі про сіяча, так і про світильник є умови при яких можна отримати чудовий результат. У першому випадку, це гарно оброблений грунт, який так і чекає на зерна, які опинившись в пухкій землі відразу проростають, так і у другому випадку, як тільки світильник дістанеться свічника, вся кімната відразу набирається світлом.
Отже, ці притчі за своїм задумом дуже схожі. Але друга з них ніби витікає, як результат з першої. Якщо притча про сіяча більше сфокусована на внутрішніх обставинах - яким є моє серце?, в чому я маю розкаятися, щоб моє серце очистилось від гріхів?, що зробити мені щоб позбавитися некорисних звичок чи компаній?, тощо. То притча про світильник кличе нас діяти на зовні : те зерно, що заколосилось в нас, ту радість в Бозі, мир і одкровення (таємниці), що ми є діти Божі, що маємо вічне життя в Ісусі Христі - все це ми не просто тримаємо в собі, а й маємо ділитися цим з іншими. В різних формах і при різних обставинах: через життєві справи - буквально допомагаючи нужденним, чи духовно - через молитву, вивчення святого Письма, запрошенням на Богослужіння і т.д. Притча про світильник це заклик до нас служити іншим в Ім’я Ісуса Христа.
Погляньмо на вірші (17):
“17 Адже немає прихованого, що не стане явним, і немає таємного, що не стане відомим і не виявиться.
Про що говорить цей вірш? Що деякі речі можуть бути тимчасово приховані. Але обов’язково прийде час - коли вони стануть відомими. Наприклад, у Євангелії від Марка 4:1-20, говориться, що коли Ісус залишився на самоті, саме в цей момент учні попросили пояснити, що Він хотів сказати через історію про сіяча. Перед тим як розкласти цю притчу, Ісус каже учням: “Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим — у притчах” (Лк. 8:10). Учні могли помилково вирішити, що це знання є елітарним привілеєм тільки для вузького кола. Але за знаннями таємниць Божих йде і відповідальність. Ісус говорить: “...немає таємного, що не стане відомим…”, тобто Я ділюся з вами глибинами вчення про Небесне Царство не для того, щоб воно залишилося таємницею (світильник не ховають під глечик чи під ліжко). Це тимчасове етап, коли учням зрозуміло про що мова, бо Ісус відкрив їм це, а іншим ні. І цей проміжок часу потрібно лише для того, щоб підготувати учнів, які згодом понесуть це світло всьому світу. Тому притча про світильник це притча, яка потрібна учням щоб зрозуміти - недостатньо насолоджуватися благословіннями Господніми, навіть якщо твоє серце прекрасне й відкрите для Господа і Його Слова. Знову ж таки - це не значить, що ці благословення треба відкинути, ні. Бо це Царство Боже в наших серцях через роботу Духа Святого. Але Ісус каже - оскільки Боже Царство у ваших серцях робить вас по справжньому щасливими, то поділіться цим і з іншими, бо така природа Бога, не ховати своє світло кудись, а ділитися ним з іншими - нести Боже благо багатьом.
“7 Коли ж ходимо у світлі, як Сам Він є у світлі, то маємо спільність одне з одним, і кров Ісуса [Христа], Його Сина, очищає нас від усякого гріха.” (1 Івана 1:7).
Наш Господь Ісус заради нас прийшов в цей світ, щоб світло Божого Царство засяяло в нас. Чи міг Він не робити цього і залишитися на Небесах. Теоретично так. Але Його любов, Його Божа природа нести зцілення і життя покликали Його принести надію людям. Це вартувало Йому смерті і жахливих страждань. Але це не зупинило Його сяяти і цим світлом руйнувати всякий гріх і дарувати спасіння людям.
Те ж саме ми можемо сказати і про учнів. Якщо говорити про коротку перспективу, то вже в 9 розділі (1-2) ми бачимо, що Ісус наділяє 12-х учнів владою і силою йти і проповідувати Царство Боже іншим, зцілюючи їх від хвороб та очищаючи від бісів. Якщо говорити в перспективі вже п’ятидесятниці, коли зародилася Божа Церква, то і Петро, і Яків, а пізніше, і Павло, і багато інших учнів віддали свої життя щоб світло Євангелія сяяло із покоління в покоління аж до наших днів. Амінь!
Звернемося до (18):
“18 Тож уважайте, як ви слухаєте: бо хто має, тому дасться, а хто не має, то й те, що начебто має, забереться від нього!”
Цей вірш насправді по-перше зв’язує і притчу про сіяча, і притчу про світильник в один ланцюжок, а по-друге фактично втретє повторюється, але в іншій редакції. Перших два рази ми це чули у віршах 8, де Ісус говорить: “Хто має вуха, щоб слухати, - нехай слухає”, і у вірші 10, де говориться, що багато хто слухатиме, але не розумітиме слів Господа. Наявним прикладом цього будуть мати і брати Ісуса, які прийшли щоб забрати Його із служіння. Вони не розуміли цінності того, про що Він проповідував, а тому вважали що Він марнує час. Варто займатися чимось корисним для дому, а не збирати натовпи і щось їм розповідати - можливо такою була їх думка.
Проте ми знаємо: якщо в тексті автор повторює одну й ту саму істину декілька разів, то Він хоче щоб ми на це звернули особливо увагу. Він хоче сказати - це дуже важливо для кожного з нас. В конкретно нашому випадку, це як ми слухаємо Слово Боже?! Чи ми прийшли сюди до церкви, сьогодні, формально, відсидіти цей час бо, наприклад, так хочуть наші батьки. Чи це культурна звичка? Або тут можна пообідати після Богослужіння чи випити кави. Але Ісус каже не про те. Він говорить: “що ви винесли для себе після сьогоднішньої служби? Що ви тут почули, і що Ви збираєтеся з цим робити у своєму житті? Блаженні ті, хто чує і виконує, бо таким додасться до того, що мають, а хто не слухає той нічого не отримає, і це буде попусту витрачений час, а з ним і змарновані можливості.”
Найкращим прикладом цього є історія Юди Іскаріотського. Написано, що він слідував за Ісусом більше 3-х років, але так і не зумів дослухатися до Нього. Що цікавило його більше, так це кошти які він крав із скриньки для спільних потреб. За 30 срібняків він і зрадив свого Вчителя. А ще ап. Іван 12:6 назвав його злодієм. Він був біля Ісуса, він бачив ті чудеса які робив Ісус, він чув святе Боже Слово, але так нічого і не почув, а тому залишився злодієм. Тож нам варто зважати на те, як ми слухаємо Боже Слово, і як його виконуємо.
Давайте поглянемо на вірші (19-21):
“19 Прийшли ж до Ісуса Його мати й брати та не могли доступитися до Нього через натовп.
20 І сповістили Йому: Твоя мати і Твої брати стоять осторонь і бажають побачити Тебе.
21 А Він у відповідь сказав їм: Моя мати й Мої брати – це ті, котрі слухають Слово Боже й виконують.”
Ми тільки, що згадували цей момент, коли рідні Ісуса на чолі з Його мамою прийшли до Нього. Тут не говориться з якою метою вони прийшли, але просто відмічається, що вони хочуть Його побачити, тобто поспілкуватися. Але в очі кидається те, що вони стали осторонь від загальної групи. Можливо, так вони хотіли зробити себе помітними Ісусові, а можливо соромилися Його служіння. Коли Ісусові передали, що на Нього чекають мати та брати, то Його відповідь в цей момент була щонайменше дивна: “Моя мати й Мої брати – це ті, котрі слухають Слово Боже й виконують”. Якщо враховувати всі події де зустрічається Марія, мати Ісуса, до цього, то ми не можемо говорити, що вона абсолютно не сприймала те служіння яке ніс її Син. Ми знаємо, що ще до зачаття свого Первістка, саме вона сказала янголу: “ Ось, я раба Господня, нехай буде мені за словом твоїм!”(Луки 1:38). Так само ми бачимо Марію на сторінках Євангеліста Івана під час проведення весілля в Кані Галілейській. Саме віра Марії в спроможності свого Сина спасли весілля і наповнили його чудовим вином. Проте в Марка 3:21 ми зустрічаємо епізод де рідні Ісуса все ж сумнівалися в Ньому і пішли забрати Його бо вважали, що Він не в собі. Здається ця подія близька до нашої бо і там у віршах з 31 по 35 (3-й розділ) фактично Ісус говорить те саме, що й і у нашому уривку:
“33А Він у відповідь їм каже: Хто Моя мати та Мої брати?
34 І, поглянувши довкола Себе на тих, які сиділи, каже: Ось Моя мати та Мої брати!
35 Адже хто виконує Божу волю, той Мені брат, і сестра, і мати.”
Отже, виходячи з цього, чи ми можемо сказати, що Ісус проявляє неповагу до своєї мами? Наприклад, порушує 5-у заповідь із Закону: “Шануй свого батька та матір свою…” Ну, звичайно, ні. Бо очевидно, Він вийде опісля до своєї мами. Проте, Ісус використовує цю ситуацію, щоб показати - пріоритетним є служіння Богові і будь-хто з родичів не стануть на заваді цьому. П'ята заповідь вимагає поваги до батьків, і Христос її ніколи не скасовував. Бо вірність Божому Слову та послух Небесному Отцю тільки посилює її, і є вищими за будь-які біологічні чи родинні зв’язки на землі. Та й свою земну маму Ісус завжди шанував. Висячи на хресті в нестерпних стражданнях Він не забув про Свій синівський обов'язок і доручив опіку про Марію своєму улюбленому учневі Івану. (Івана 19:27)
Проте, все ж подумаємо, чому Ісус на перше місце виносить віру Богові. Бо таким чином, ми стаємо частиною великої Божої сім’ї. Коли ми народжуємося, то не вибираємо собі батьків, країну чи національність - це відбувається автоматично. Але Ісус говорить, що коли ми слухаємо Слово Боже, виконуємо волю Небесного Отця, то ми робимо свідомий вибір, який докорінно змінює нашу ідентичність і буття із земного у вічне.
Земна сім'я — це дар, який ми отримуємо за фактом народження, і ці зв'язки обмежені часом нашого земного життя. Але духовне народження через послух Божому Слову — це дар з Небес, за який Ісус платив Своїм життям, щоб дати нам вічність поруч із Богом. Ось тому, коли ми прикладаємо зусилля щоб дослухатися до Слова Божого, плекаємо в своєму серці віру Богові, то шануємо жертву Христову, що є основою нашого Спасіння.
Христос показує, що двері до Божої родини відкриті для кожного. Незалежно від того, з якої ми сім'ї, який маємо соціальний статус чи яке минуле за нашими плечима. Єдиним критерієм належності до Його родини є щире прагнення чути Божий голос і будувати своє життя на Його Слові.
“...бо відроджені ви не з тлінного насіння, а з нетлінного, – живим Божим Словом, що перебуває [вічно].” (1 Петра 1:23)
Тож, брати і сестри нам варто відгукнутися на те до чого закликає нас Ісус - слухати Його Слово і виконувати його, бо це вічне життя! Амінь!
Кл.вірш
“21 А Він у відповідь сказав їм: Моя мати й Мої брати – це ті, котрі слухають Слово Боже й виконують.”