Ключовий вірш: Луки 7:47
«Через те кажу тобі: Прощаються її численні гріхи, бо дуже вона полюбила, а кому мало прощається, той мало любить! ».
У попередніх розділах Луки ми поступово відкривали для себе, Хто Такий Ісус: Він має владу над хворобами, демонами, природою і навіть над гріхом, а також проголошує прихід Божого Царства. Але Лука показує не тільки те, що робив Ісус, — він звертає нашу увагу на те, як різні люди реагували на Нього. Одні приходили до Нього з вірою і знаходили спасіння, а інші, особливо релігійні люди, не могли побачити власної потреби в Божій благодаті і лиш шукали відмовки як ті діти на ринку про яких говорив Господь в минулому уривку.
Сьогоднішня історія є живою ілюстрацією цих слів Ісуса.
В цьому уривку ми зустрічаємо двох людей — фарисея Симона і жінку, відому як грішниця, — які опинилися поруч з одним і Тим Самим Ісусом, але побачили Його зовсім по-різному. Через їхню історію давайте подивимось, що відбувається з людиною, яка по-справжньому усвідомлює, скільки їй прощено. І, можливо, найважливіше питання для нас сьогодні буде не лише «скільки ця жінка любила Ісуса?», а «наскільки глибоко я сам усвідомлюю Його благодать і як це проявляється в моєму житті?»
Давайте подивимось на вірш 36:
Один із фарисеїв просив Його, щоб Він поїв з ним. Увійшовши до дому фарисея, Він сів до столу.
Ця історія починається з фарисея, який просив Ісуса прийти в його дім, щоб їсти разом з ним. Здається дивним, що цей фарисей просив Ісуса прийти в його дім, щоб разом їсти. Але фарисеї були різними, не всі бачили в Ісусі свого ворога, дехто, як наприклад Никодим, цікавились Ісусом і Його вченням і хотіли більше знати про Нього. Господь Ісус не відмовляв тим, хто запрошував Його. Взагалі Лука описує 3 випадки коли Ісус приходив в дім фарисеїв (7,11 і 14 розділи). Можливо Цей фарисей ще не мав остаточної позиції щодо Ісуса і хотів більше розібратись в тому Хто Він. Господь не відмовив і йому і прийшов за його стіл.
Зазвичай такі запросини не були тет-а-тет. Відкриті бенкети заможних господарів часто були подіями — де сторонні люди, особливо бідні чи ті, хто шукав милостині, чи залишків їжі, могли заходити подивитися, чи навіть посидіти вздовж стін приміщення.
Давайте подивимось вірші 37,38:
А жінка, яка була в місті, грішниця, довідавшись, що Він сидить при столі в домі фарисея, принесла в алебастровій посудині миро; 38 вона ззаду припала до Його ніг і, плачучи, почала обмивати Його ноги слізьми та обтирати волоссям своєї голови, і цілувала Його ноги та мастила миром.
Треба сказати, що за східним звичаєм люди не сиділи за столом, як ми сьогодні, а напівлежали, спираючись на ліву руку, їли правою. Лице було повернуто до центру низького тристороннього стола. Під час цієї гостини, в якийсь момент одна жінка, відома в місті грішниця, довідавшись де Господь, пробралась до Нього ззаду.
Ми не знаємо, чи зустрічалась вона з Ісусом до цього, чи лише чула Його слова. Чи вона була однією з тих, хто прийняв від Івана Хрестителя хрещення на покаяння. Називаючи жінку грішницею, відомою в місті, він показує не лише, що вона жила грішним життям, але й те що для всіх в місті це було явним гріхом і її за це засуджували. Лука не каже чому вона була відома в місті грішниця, за які гріхи. Важливим є лише те, що вона шукала Господа і довідавшись де Він, вона негайно прийшла до Нього. Вона вважала, що те, що їй треба зробити, не може більше зволікати ні на мить. Вона взяла з собою свій найдорожчий скарб - алябастрову пляшечку мира.
Коли жінка підійшла до Господа, її охопило усвідомлення власної провини перед Ним. Схилившись до Його ніг, вона почала плакати. Вона плакала і плакала, а її сльози падали на Його немиті ноги. Брудні потоки стікали з Його ніг. Побачивши, що вона зробила, жінка, не зважаючи ні на кого, замість рушника, розпускає своє волосся і витирає ним ноги Ісусу. А далі вона почала цілувати ноги Ісусу. Всі розмови притихли, запала німа тиша. Очі усіх присутніх були зосереджені на Ісусі і жінці. А тоді вона дістала свій найбільший скарб - дорогі парфуми, які б сьогодні коштували тисячі доларів, і вилила їх всіх на чисті ноги Ісуса. Приміщення наповнилось приємним ароматом.
Ви можете собі уявити, що б відчували, коли опинились серед запрошених? Якби це все відбувалось перед вашими очима. Незручність - ця сцена надто інтимна. Здається, якщо так виявляти свої почуття, то треба це робити не перед усіма цими людьми. До того ж відомо, як до цього поставляться інші. Осуд. Адже все місто знало, що це за жінка.
Але цю жінку зовсім не турбує як до цього всі ставляться інші, вона прийшла лише до Ісуса, тому що бачила як Він ставиться до таких як вона. Вона прийшла до Ісуса, тому що вона побачила Хто Він. І тому що вона хотіла показати Йому - Хто Він для неї. Він став для неї дорочим за все що було раніше цінним в її житті.
Подивіться вірш 39:
39 Побачивши це, фарисей, котрий запросив Його, міркував собі й казав: Коли б Він був пророком, то знав би, хто і яка ця жінка, яка доторкається до Нього, – що вона грішниця!
Тут Лука дає нам, читачам, унікальний доступ до домок фарисея — те, що він насправді думає, але не наважується сказати вголос.
Побачивши це… фарисей думає, що те, що він бачить, дає йому змогу винести судження про Ісуса і про жінку. По-перше на його думку, Ісус не бачить (не знає) хто і яка грішниця ця жінка. “Ага! Тепер Він у мене в руках; Він вочевидь нічого не знає про ту, кому дозволяє торкатися Себе, а отже — Він не може бути пророком. Бо якби Він знав, то не дозволи би торкатись Себе”.
Коли фарисей дивиться на жінку, він бачить лише одну зі своїх богословських категорій: грішниця. Він бачить серйозне порушення своїх правил, адже Талмуд говорив, що жінка могла розпускати волосся лише в присутності свого чоловіка. Насправді рабини вважали оголення волосся рівнозначним оголенню грудей. І до того ж вона відома грішниця, брудна грішниця. До якої йому було б навіть соромно торкатись. Адже він таки чистий і праведний.
Коли фарисей дивиться на Ісуса, він намагається помістити Його в ще одну категорію: пророк. Але, згідно з його визначенням, Ісус не вписується в цю категорію. І хай вона за Ісусом позаду і Він не бачить її, та якби Він був пророк то відчув би в Собі хто вона.
Таким чином, фарисей, вважаючи, що близькість до грішниці дискредитує пророчий статус Ісуса, насправді демонструє поверхневе, таке собі зовнішнє розуміння святості — святість як ізоляція від нечистого, а не святість як сила яка перетворює і зцілює. Сила, яка здатна торкатися нечистого, не занечуючись, а навпаки очищуючи.
Фарисей абсолютно сліпий до духовної реальності - Хто Такий Ісус і хто насправді він. Тоді як безіменна «грішна жінка» здатна побачити глибину свого гріха і те Хто Той, Хто може пробачити її гріхи.
В цьому вірші криється глибока іронія, яку показує Лука: Ісус насправді знає набагато більше, ніж фарисей може собі уявити — Він знає не лише хто ця жінка і яка вона, а й що відбувається в самому серці фарисея в цю саму мить.
Давайте подивимось, що Він відповів на думки фарисея, вірші 40-43:
40Ісус у відповідь промовив до нього: Симоне, маю тобі щось сказати. А той промовив: Кажи, Вчителю! 41 Були в одного лихваря два боржники: один був винен п’ятсот динаріїв, а другий – п’ятдесят. 42 Оскільки вони не могли віддати, то обом подарував. Отже, котрий з них більше любитиме його? 43 У відповідь Симон сказав: Думаю, що той, якому більше подарував. І Він сказав йому: Правильно ти розсудив.
Зверніть увагу як Ісус звертається до фарисея, Він не засуджує його за його судження щодо Ісуса і жінки. Послухайте ніжність у Його голосі: «Симоне, маю тобі щось сказати...». Господь звертається до нього на ім’я і тут в зверненні Ісуса ми вперше чуємо як звати фарисея. Він не каже йому прямо: Симоне - ти глибоко не правий, ти теж великий грішник. Натомість Ісус розповідає йому коротку, але дуже сильну історію про людину, яка позичила двом людям різні суми грошей, а потім скасувала обидва борги. Були в одного лихваря два боржники: один був винен п’ятсот динаріїв, а другий – п’ятдесят. 42 Оскільки вони не могли віддати, то обом подарував. Отже, котрий з них більше любитиме його? 43 У відповідь Симон сказав: Думаю, що той, якому більше подарував. І Він сказав йому: Правильно ти розсудив.
У юдейській традиції існував спеціальний жанр повчальної розповіді, який називається машал — туди входили притчі, приказки, аналогії чи повчальні історії. Юдейські вчителі часто використовували притчі саме для того, щоб донести якийсь моральний чи богословський урок непрямим шляхом, особливо коли пряме звинувачення могло бути надто конфронтаційним або коли слухач міг так би мовити "закритися" від прямої критики.
Не так давно ми вивчали в Книзі Самуїла як Натан приходить до Давида і розповідає Давидові історію про багача, який забрав єдину овечку в бідняка, хоча сам мав безліч овець. Давид обурюється й виносить вирок: цей чоловік заслуговує смерті. І тільки тоді Натан каже знамениті слова: "Ти той чоловік".
В цій притчі два боржники, і хоча один був винний в десять разів більше, але їх об’єднувало спільне - вони обидва не були здатні повернути борг. І лихвар обом подарував, і тим самим прирівняв їх перед собою. Але також між ними була різниця. Різне відношення до доброчинця. Ісус запитує в Симона саме про це.
Отже, котрий з них більше любитиме його? 43 У відповідь Симон сказав: Думаю, що той, якому більше подарував. Коли людина сама виносить вирок у гіпотетичній ситуації, вона вже не може легко відступити від власного судження. Симон — який, зрештою, не був дурнем — дає правильну відповідь як і Давид, і тим самим потрапляє в пастку притчі. І Він сказав йому: Правильно ти розсудив. Завдяки історії Ісуса Симон починає бачити.
Давайте прочитаємо вірші 44-47:
44 Обернувшись до жінки, Він сказав Симонові: Чи ти бачиш цю жінку? Я увійшов до твого дому, а ти води на Мої ноги не дав, а вона слізьми полила Мені ноги й волоссям своїм обтерла. 45 Поцілунку Мені ти не дав, а вона, відколи ввійшов Я, не перестає цілувати Мої ноги. 46Голови Моєї ти олією не намастив, а вона миром намастила Мої ноги. 47 Через те кажу тобі: Прощаються її численні гріхи, бо дуже вона полюбила, а кому мало прощається, той мало любить!
Лука дуже уважно додає деталь: Ісус відвертається від Симона і повертається до жінки і каже Симонові: Чи ти бачиш цю жінку? Раніше Лука вже казав про Симона, що “побачивши це…” Симон виніс в думках судження: вона грішниця. Побачивши її дії і реакцію Ісуса, точніше її відсутність він виніс судження: Він не пророк. Тому Ісус каже знову подивитись на жінку і на її такі екстравагантні дії, але в світлі історії про двох боржників. І тепер порівняти його дії з діями жінки і побачити те до чого він був сліпий:
Я увійшов до твого дому, а ти води на Мої ноги не дав, а вона слізьми полила Мені ноги й волоссям своїм обтерла. 45 Поцілунку Мені ти не дав, а вона, відколи ввійшов Я, не перестає цілувати Мої ноги. 46 Голови Моєї ти олією не намастив, а вона миром намастила Мої ноги.
Її дії показують її велику любов до Ісуса, а дії Симона - відсутність любові. А потім Ісус йде ще далі і каже: 47 Через те кажу тобі: Прощаються її численні гріхи, бо дуже вона полюбила, а кому мало прощається, той мало любить! Господь пояснює, що як і в притчі, її дії любові є наслідком, того що їй було пробачено її численні гріхи. А відсутність дій любові з боку Симона свідчила якраз про те, що цього пробачення в його житті ще не відбулось. Хоча він теж потребує його, бо є боржником який, як би не старався, але не може віддати свій борг Богу.
Господь в цих словах показує прямий зв'язок між любов’ю і пробаченням. Любов слідує за пробаченням гріхів. Коли ми переживаємо пробачення наших гріхів, то нас переповнює любов до Ісуса, бо Він пробачив нам те, що ми самі собі не могли пробачити.
Ніхто не бачив цінності цієї жінки, її лише засуджували. Здається Саме Господь має бути найчутливіший до її гріха, а не Симон, і так і є. Бо вона грішила саме проти Нього. Він єдиний, Хто знав про неї все, глибину її падіння. І так само Він знає про нас усе. Але, знаючи глибину наших гріхів, Він не відвертається від нас і не гидує нами, а навпаки каже: Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою! …(Мт.11:28) Я, Я є Той, Хто стирає провини твої ради Себе, а гріхів твоїх не пам’ятає! (Іс.43:25) Зараз прийдіть! І вона пішла, її потягнуло до Ісуса як магнітом. І подивіться що вона почула від Ісуса - ці дивовижні слова: Прощаються твої гріхи! Як цінно для грішника, для нас, почути ці слова: Я пробачив тебе!
Чи потрібні мені ці слова сьогодні? Чи мені легше, не визнавати своєї потреби в них, а лише дивитись на інших і бачити їх гріхи і роздавати ярлики? Хто я в цій притчі? Чи готовий я впокоритись і визнати: Господи, я пропащий грішник, який так потребує Твого прощення? І прийти до Нього, не зважаючи ні на кого як ця жінка.
Пробачення Ісуса породило в жінці любов, яку вона не могла стримувати, вона хотіла вилити її на Ісуса і тому так діяла. Чи є в мені така любов, яка породжується пробачення Ісуса? Чи хочу я розповісти про неї іншим людям. Ця історія задає це питання нам і чекає на нашу відповідь.
Подивіться що далі почула жінка від Ісуса: Твоя віра спасла тебе; іди в мирі! Пробачена і спасенна. Це ж Він каже тим, хто в смиренні визнає свої гріхи перед Ним. Сьогодні, каже Писання, коли голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець,... і ще каже: Ось тепер час приємний, ось тепер день спасіння…
Ці слова Ісуса викликали знову запитання: Хто ж Він, що й гріхи прощає. Ці слова Лука задає, показуючи не лише Його владу прощати гріхи як в 5 розділі, а Його бажання прощати гріхи. Він бажає нашого покаяння, і бажає нам пробачити наші гріхи.
Давайте ще раз прочитаємо вірш 47: Через те кажу тобі: Прощаються її численні гріхи, бо дуже вона полюбила, а кому мало прощається, той мало любить!