(22,23): Тож Він сказав їм у відповідь: Ідіть і сповістіть Іванові, що ви побачили й почули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Євангелія; блаженний той, хто через Мене не спокуситься!
Служінню Ісуса в Галілеї в Євангелії від Луки присвячені розділи з 4-го до 9-ий. В 9-му розділі Він зустрічається з Іллею та Мойсеєм на горі переображення і говорить з ними про вихід, який Він має здійснити в Єрусалимі. Але починається цей великий блок з проповіді Ісуса в Назареті. Памʼятаєте? “Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене благовістити убогим, послав Мене [зціляти розбитих серцем], проповідувати полоненим визволення, сліпим — прозріння, і пригноблених відпустити на волю; звіщати рік Господнього помилування! — читає Ісус з книги пророка Ісаї” (Лук.4:18-19) .
Ми розбирали цей уривок і говорили, що ця проповідь є маніфестом Ісусового служіння. Він заявляє про те, що обіцяний пророками рік Господнього помилування, час відновлення і відродження, вже прийшов і здійснився в Ньому. Сьогодні, коли ви чуєте, сповнилося це Писання, — каже Він.
Власне, кожен епізод, який ми розбирали з того часу, був демонстрацією того, що це Писання справді здійснилося. Ми читали про дивовижні зцілення хвороб і звільнення від нечистих духів владою Христа. Ми читали про владу Сина Людського на землі прощати гріхи. Ми вивчали Його проповідь на рівнині: “Блаженні вбогі, бо ваше є Царство Боже”. Врешті, в останньому епізоді ми бачили, яку владу має Ісус навіть над життям та смертю.
В сьогоднішньому уривку Лука робить певний проміжний підсумок усього, що ми вивчали раніше. Тут звучить низка питань, які могли виникнути в читачів, і він відповідає на них. Власне, три блоки питань: питання Івана Хрестителя про Ісуса, питання Ісуса про Івана Хрестителя і питання Ісуса про людей “цього роду”. Це дуже важливі питання. Подібні питання виникають і у нас, коли Бог або люди навколо нас роблять не те, чого ми очікували. Нехай Господь помилує нас зараз і зміцнить через Своє слово.
Подивіться вірші 18-19: “І сповістили Івана його учні про все це. Тож покликавши двох зі своїх учнів, Іван послав їх до Господа запитати: Чи Ти Той, Хто має прийти, чи нам чекати на іншого?”
Останній раз постать Івана Хрестителя з’являлася на сторінках цього Євангелія ще в 3-му розділі. Лука повідомляє про те, що Іван докоряв Іроду за Іродіяду, дружину його брата, і за все зло, яке зробив Ірод. За це Ірод замкнув Івана у вʼязниці. Як бачимо, увʼязнення не означало повної ізоляції. Сидячи у вʼязниці, Іван мав можливість спілкуватися зі своїми друзями та учнями. Завдяки цьому він міг бути в курсі подій, які розгорталися навколо Ісуса.
Зцілення слуги сотника і воскрешення сина вдови в Наїні стали відомими подіями. Люди прославляли Бога, який відвідав Свій народ. Однак коли учні розповідають про це Івану, його реакція дещо неочікувана. Замість того, щоб прославити Бога за такі дива, він вирішує послати до Ісуса двох учнів з дуже дивним питанням. Може, це питання було б не таким дивним, якби запитував хтось інший. Але чути його від Івана, який, як ми знаємо, дуже добре усвідомлював свою роль провісника Месії, голоса, що кличе; який бачив Духа у вигляді голуба, що зійшов на Ісуса в момент хрещення; який, врешті, називає Ісуса Агнцем Божим, що бере на Себе гріх світу… дуже неочікувано, чи не так?
Дехто з авторитетних вчителів минулого навіть вважав, що Іван послав учнів з таким питанням не тому, що сам сумнівався, а тому, що хотів їм допомогти прийти до Христа. Але насправді ніщо в тексті не вказує на це. Більше того, текст швидше свідчить про те, що відповідь потрібна саме Івану особисто. Чому ж так? Чим породжене Іванове питання? Може, справа в тому, що він у в’язниці і занепав духом? — Думаю, це також відіграло свою роль. Однак це не головне. Головне те, що дії Ісуса зовсім не відповідали очікуванням Івана.
Пригадайте проповідь Івана Хрестителя. Ви можете уявити собі проповідника як Іван в сучасній церкві? Як думаєте, багато людей прийшло б до церкви, де проповідник називає їх поріддям гадючим? — Я не думаю. Проповідь Івана про вогонь, про очищення, про суд. Це проповідь потіхи, але потіхи, для тих, хто визнав свої гріхи і впокорився Божій правді. Іван очікував Месію, який прийде і дуже швидко покладе край силам темряви і судитиме нечестивців, як Ірод і його посіпаки. Він так бажав, щоб Господь відвідав Свій народ, щоб цей вогонь вже розгорівся.
Тож ми бачимо, як Іван сидить у вʼязниці і запитує в учнів: “А що там Ісус поробляє?” І йому розповідають, як Ісус зцілює, вигонить нечистих духів, проповідує Євангелію вбогим. Йому розповідають, як Ісус зцілює слугу сотника і воскрешає хлопчика. Це все дуже добре, — думає Іван, — але де ж вогонь? Де ж сокира, що вже лежить при корінні дерев? Іван очікує від Ісуса одних діл, але бачить зовсім інші. Це — величні Божі діла, але не ті. Тож в його серце закрадається питання: може, я помилився? Може, має прийти ще якийсь Месія, який врешті звершить цей суд?
Врешті Іван вирішує покласти край сумнівам і посилає до Ісуса учнів, щоб розставити усі крапки над “і”. Учні приходять до Ісуса, переказують йому Іванове питання і що вони чують у відповідь?
Подивіться вірші 22-23: “Тож Він сказав їм у відповідь: Ідіть і сповістіть Іванові, що ви побачили й почули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Євангелія; блаженний той, хто через Мене не спокуситься!”
Ісус не відповідає: “так” або “ні”. Натомість Він посилає учнів назад до Івана, щоб вони розповіли йому, що бачили: “сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Євангелія”. Лука звертає нашу увагу, що на час цих відвідин Ісус саме зцілив багатьох людей, тож учням було що розповісти. Але їхня відповідь мало чим відрізнялась від того, що Іван вже чув про Ісуса. По суті, Ісус відповідає: “Любий Іване, Я є такий, як є. Я роблю те, що маю робити. Шкода, якщо ти очікував чогось іншого. Але скажи: влаштовує тебе такий Месія чи будеш чекати кращого? І блаженний той, хто через Мене не спокуситься!”
Ісус залишає Іванові, насправді, як і будь-кому іншому, самостійно відповісти на питання: “Ким Ісус є для мене?” Адже ніхто не приймає Ісуса Христом і Спасителем просто тому, що йому так сказали. Ні! Ми бачимо дещо: Божу роботу в своєму житті або в життях інших людей. Ми чуємо Його слова. Ми пізнаємо Його через своє життя. І навіть тоді сповідуємо Його своїм Спасителем не тому, що це відкрило нам тіло і кров, а лише з Божої ласки і благодаті (Мат.16:17).
Що ж означають Ісусові слова про блаженство тих, хто не спокуситься через Нього? Насправді, Лука вже не вперше говорить про те, що особистість Христа є каменем спотикання для багатьох. Ці слова вже звучали з вуст старця Симеона, коли Ісус тільки народився. Ці слова прозвучать знову з вуст Петра. Коли ми читаємо їх, то, як правило, думаємо про тих, хто відкинув Христа. Але тут Ісус звертається не до фарисеїв чи книжників, а до Івана Хрестителя. Вони звучать як пересторога для нас, тих, хто послідував за Христом. Вони показують, як небезпечно ставити свої очікування вище за те, чого навчає нас Боже слово.
Хіба вам не хочеться, щоб Господь звів вогонь із неба на нечестивців, коли ми бачимо так багато зла навколо себе? Але чомусь Він не поспішає це робити. Іноді Господь розчаровує нас, чи не так? Ми приходимо до Нього з якимись очікуваннями, але Він каже “ні” або “не зараз” або, взагалі, “розкайся”. І що ти тоді робитимеш? Впокоришся перед Богом чи підеш шукати іншого Христа? Нехай Господь помилує нас і втримає від спокуси. Нехай допоможе нам слідувати за Ним з вірою і вчитися в Нього.
Подивіться вірші 24-26: “А коли Іванові посланці відійшли, Він почав говорити про Івана до натовпу: На що ви ходили дивитися в пустелю? На колиханий вітром очерет? То на що ж ви ходили дивитися? Може, на людину, вдягнену в м’які шати? Але ті, котрі одягаються пишно та розкішно, живуть у царських палацах. На що ж ви ходили дивитися? На пророка? Так, кажу вам, – навіть більше, ніж на пророка!”
Багато з тих, хто нині оточував Ісуса, памʼятали Івана і навіть ходили до нього в пустелю, слухали його проповідь і хрестилися від нього. Дехто з Ісусових учнів раніше був учнем Івана. Тож Ісус запитує їх: “Що такого особливого в особистості Івана? Чому ви ходили до нього в пустелю?” І далі Він ставить ці три риторичні питання. Він запитує: “Чи ви ходили дивитися на очерет, що хитається від вітру? Чи ви ходили дивитися на чоловіка, одягненого в м'який одяг? Чи ви ходили дивитися на пророка?” Перші два питання вимагають відповіді “ні”, а третє — “так”.
В проповіді і в житті Івана було щось таке, що притягувало людей. Іван не був схожий на колиханий вітром очерет. Навпаки, він був людиною непохитною й рішучою, яка ні перед ким і ні перед чим не здригнеться у виконанні свого покликання. Він вдягався в дуже простий, навіть грубий одяг, їв дуже просту їжу, вів аскетичне життя. Він не шукав, як догодити своїм слухачам. Він закликав до каяття, але люди все одно приходили до нього.
Чим більше я досліджую Писання, тим більше я вражений тим, який величезний вплив мав Іван на людей свого часу. Його постать неможливо переоцінити. Тож Ісус запитує: ким він був? Пророком? Так — навіть більше, ніж пророком! Чому? Через 27-й вірш. Іван не просто був пророком — про нього самого звіщали пророки. Він той, про кого Малахія писав як про ангела, що має приготувати дорогу Христу.
Подивіться вірші 27-28: “Він той, про кого написано: Ось Я посилаю ангела Мого перед обличчя Твоє, який приготує Твою дорогу перед Тобою! Кажу вам, що з‑поміж народжених від жінок немає більшого від Івана, але найменший у Царстві Божому більший за нього!”
Що має на увазі Ісус, даючи Івану таку оцінку? Як найменша людина, яка входить до Царства, може бути більшою за найвеличнішого пророка? Ісус не порівнює тут особистості. Він порівнює епохи. Хоча про Івана ми читаємо на сторінках НЗ, та все ж він — людина СЗ. Очевидно, він ближчий до Ісуса за всіх пророків СЗ. Він бачив Ісуса, спілкувався з Ним, але тим не менш, він усе ще стоїть навшпиньки в одному ряді з Ісаєю, Єремією і Малахією, дивлячись у майбутнє і намагаючись зрозуміти Божий задум спасіння, як про це пише ап. Петро в 1Пет.1:10 “Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, які провістили для вас благодать”. Те, про що вони лише здогадувались, бачили, як через мутне скло, нині відкрите кожному з нас через хрест і воскресіння Ісуса Христа.
Ці слова водночас збадьорюють але і застерігають нас. Якщо Іван міг виправдатись тим, що він не знає, не бачив Ісуса розіпʼятого на хресті, то чим виправдаємось ми, коли не слухаємо Божої волі і не коримося їй?
Служіння Івана мало величезний вплив, та все одно були ті, хто впокорився перед Божим словом, визнав свої гріхи і охрестився. Але були і ті, хто відкинув Божу волю для себе і не захотів охреститися. Чому так? Чому, незважаючи на усі ті чудеса і ознаки, які супроводжували служіння Христа, Його також багато хто не прийняв? Видимо Лука очікував такого питання від своїх читачів, тож переходить тут до третього питання.
Подивіться вірші 31-34: “Тож з ким порівняю людей цього роду? До кого вони подібні? Подібні вони до дітей, які сидять на майданах і гукають одне одному, кажучи: Ми вам грали, а ви не танцювали; ми голосили, а ви не плакали! Прийшов Іван Хреститель, який не їсть хліба і не п’є вина, а ви кажете: Він біса має. Прийшов Син Людський, Який їсть і п’є, а ви кажете: Цей Чоловік ненажера і п’яниця, приятель митників і грішників”.
Ісус порівнює людей цього роду (тих, хто відкинув Божу волю для них і в Івановому, і в Ісусовому служінні) з вередливими дітьми. Він каже: ви схожі на купу дітей, які граються на майдані. Коли ви граєтеся, один хоче грати в одну гру, а інший — в іншу. І ви вередливі, зіпсовані і морочите один одному голови. Одна група каже: “Ми хотіли гратися у весілля і грали вам на сопілці, а ви не танцювали”. А інша група каже: “А ми хотіли гратися в похорон, співали тужливих пісень, а ви не сумували”. Одні не приймають Івана через його аскетичне життя і кажуть: “Він біса має”. Інші не приймають Ісуса, тому що Він не постить, їсть і пʼє, тож вони називають Його ненажерою і пʼяницею. Ісус каже: люди ви самі не знаєте, чого хочете; вам неможливо догодити.
Ісус порівнює їх з дітьми, тому що вони не хочуть брати відповідальність і вирішити щось одне. Визнати Божий задум для себе, визнати Ісуса Христом — це не просто слова — це вимагає певних рішень і змін в житті. Це вимагає дорослішання, але багато хто боїться цього.
Насправді, жоден з них — ані Ісус, ані Іван — не шукав, як догодити людям. Кожен з них робив те, для чого його послав Господь, і кожен був успішний в цьому. Проблема не в Івані чи Ісусі, а в людях, які ніби й мають якісь очікування, але вони занадто розмиті і їх насправді не цікавить правда. Все зводиться до того, подобається це мені чи не подобається.
Люди цього роду схожі на дітей, які граються в ігри. Вони ніколи не кажуть того, що насправді думають, і ніколи не мають на увазі того, що кажуть. До кінця намагаються уникати важких рішень і брати відповідальність. Вони чекають, що хтось буде їх розважати, що проповідник буде говорити якісь приємні речі, що всі хвалитимуть і ніхто не докорятиме. Але правда в тому, що справжні зміни ми можемо побачити, тільки тоді, коли робимо крок віри. Ісус прийшов не для того, щоб грати в ігри. Він помер на хресті і воскрес, щоб врятувати нас від гріха і смерті і дати вічне життя. Він кличе нас визнати правоту Бога, розкаятися в гріхах і присвятити Йому свої життя.
Він не каже “так” чи “ні”, але ми маємо достатньо свідчень, щоб пізнати Його як Христа і Спасителя світу. Нехай Господь відкриє нам очі і дасть Свою благодать, щоб нам твердо триматися Христа і Божої мудрості, що відкрилася в Ньому.