Ключовий вірш: 7:14-15: «Підійшовши, Він доторкнувся до мар; ті, які несли, стали. І Він сказав: Юначе, кажу тобі: встань! Мертвий підвівся і почав говорити. Тож Ісус віддав його матері.»
У 5 розділі від Луки ми зустрічалися з історією очищення прокаженого. Як ви пам’ятаєте, прокажений звернувся до Ісуса з такими словами: “Господи, коли хочеш, то можеш мене очистити?” (5:12б). І написано, Ісус простягнув руку до нього, торкнувся його, сказавши: “Хочу, стань чистим! І враз проказа зійшла з нього” (5:13) . Окрім того, що цей чоловік був хворий, він ще був ретуально нечистий. Але дивовижно, це не зупинило Ісуса “покласти йому руку на плече”. Бо як наслідок святість Ісуса змила і проказу і нечистоту, яка відділяла того чоловіка від суспільства і закону. Ця подія була настільки резонансною, що чутки про неї стали швидко поширюватися серед людей і багато прийшло до Ісуса щоб оздоровитися. Далі Ісус зціляє паралітика і це буде наслідком того, що Господь пробачив йому його гріхи. Говориться що це - так вразило людей, що вони були сповнені страху і говорили: “неймовірне ми бачили сьогодні”. Далі був сухорукий у суботу і багато інших. Як говориться у (6:18-19), чимало людей намагалися доторкнутися до Ісуса, бо після цього вони оздоровлювалися й біси та нечисті духи виходили з них. Здавалося, що ще більшого ми можемо побачити? Але і цього виявилося замало бо вже оповідь про сотника піднімає нас ще на вищій рівень пізнання того, наскільки наш Господь великий. Бо було достатньо Його Слова без особистої присутності і слуга сотника одужав. Варто зазначити, що тут Ісус відмітив віру цього військового. Але наступна історія, яку ми сьогодні розглянемо виходить далеко за межі і людського розуму, і навіть найсильнішої віри, яку можна було зустріти на землі. Це історія про померлого сина вдови, якому Господь повертає життя. То ж Ким є наш Господь Ісус, що має владу воскрешати з мертвих?
Погляньмо на (11-12):
“Після цього Він пішов до міста, яке зветься Наїн. І сталося, що з Ним ішли [численні] Його учні та багато людей. Коли Він наблизився до міської брами, виносили мертвого – єдиного сина у матері, яка була вдовою; було з нею багато людей з міста.”
Отже, Ісус і Його учні прямують в Наїн. З івриту Наїн перекладається, як “приємний” або “красивий”. Це містечко знаходилося в Галілеї в 14 км від Назарета. Що примітного, це те, що поряд з цим містом було ще одне поселення яке називалося Шунам. Це там багато років тому пророк Єлисей воскресив до життя сина шунамійки.
І ось тепер історія ніби повторюється. З міста з такою прекрасною назвою виходить похоронна процесія, сповнена розпачу та білю. У місті, яке зветься, як «Приємне» сталася неприємна подія: вдова ховає свого єдиного сина. У тогочасному суспільстві це означало не лише невимовну особисту трагедію, а й повну соціальну та економічну незахищеність. Втративши спочатку чоловіка, а тепер і єдиного годувальника, ця жінка залишалася сам на сам із бідністю, самотністю та безвихіддю.
За юдейським звичаєм через спеку та ритуальні приписи тіло ховали того ж дня, коли людина померла - до заходу сонця. Бідних людей ховали без труни. Тіло загортали в полотно із пахощами та несли на відкритих дерев'яних ношах (марах). Попереду процесії йшли плакальниці та сопілкарі, голосіння яких створювало гнітючу атмосферу.
То, свідками якої зустрічі на сторінках Писання ми стали?
З одного боку рухається шумний натовп людей та учнів Ісуса. І очевидно вони досі перебувають під враженням від дива в Капернаумі. Вони щойно бачили, як Слово Христа, на відстані, зцілює слугу сотника. Вони сповнені піднесення, натхнення та радісного очікування: що ж далі зробить їх Вчитель? А їх подорож — це хода надії, світла та торжества життя. Вони йдуть за новими викликами у нове місто, де, як вони очікують, вирує життя і чути радісний гомін дітей та схвильовані голоси їхніх матерів.
І на зустріч їм із воріт повільно виходить зовсім інша процесія — процесія смерті. Тут панує глуха безвихідь. Пронизливий плач, тужливі звуки сопілок і важкі кроки людей, які несуть відкриті ноші з тілом юнака. На чолі цього горя — зламана болем мати, для якої з заходом сонця згасає останній сенс існування. Вони виходять з міста на цвинтар, у напрямку вічної гробової тиші, де син вже ніколи не відгукнеться на поклик матері.
Це була не просто випадкова зустріч двох груп людей біля міської брами. Це був прямий конфлікт двох абсолютних протилежностей:
-
Не стримуваного захвату від Божої могутності — та найглибшого людського розпачу.
-
Живої віри, яка долає відстані — та холодної реальності смерті, яка здавалася остаточною крапкою.
Натовп Ісуса ніс із собою атмосферу Небес, тоді як мешканці Наїна виносили свій земний біль. І саме в цій точці перетину, де плач плакальниць глушив вигуки радості учнів, Той Хто дарував життя зійшовся лицем до лиця із смертю, яка безжально його відбирала.
Погляньмо на (13).
“Побачивши її, Господь змилосердився над нею і сказав їй: Не плач!”
Ви знаєте, іноді в поле зору потрапляють відео де Президент нагороджує батьків, які втратили своїх синів та дочок на цій жахливій війні, яку розв’язала сусідня держава. І боляче аж до сліз дивитися на ці урочистості. Навіть, якщо людині посмертно присвоїли звання Героя України, що дуже почесно, і я особисто з великою шаною ставлюся до того подвигу за, що було це нагородження - все ж ми б, всі воліли щоб ці люди були живими, а не загиблими. Тому втішити рідних від болю втрат, по великому рахунку ніхто не береться, бо розуміє, що немає тих благ і тих слів які покриють те горе, яке у них на серці.
Ось тому не дивно, що мати, цього юнака навіть не просила про допомогу. Вона розуміла, тут вже кінець, бо її син помер. Ви пам’ятаєте історію Яіра? Ми ще зустрінемося з нею у Луки. Так от у серці Яіра теплилась надія на зцілення доньки, про яке він просив у Ісуса, допоки йому не сказали, що вона померла. Коли люди чують про смерть, то відразу змиряються з нею.
Смерть це суцільна темрява в усіх сенсах і на фізичному, і на духовному рівні. В (1 до Коринтян 15:55-56), ап.Павло чітко вказує, що смерть це найзапекліший і найсильніший ворог людини проти якої ми встояти не в силі.
І що цікаво, Лука як лікар, добре розумів, що таке діагностувати смерть людини. Тому у (13) вірші раптом називає Ісуса, не просто Вчителем, чи на ім’я Ісус, чи “Він” у 3-й формі займенника. До цього Лука переважно, як оповідач вживав саме ці форми звернення. А зараз називає як? Вірно, Господом. В септуагінті це те слово, що означає Адонай і прямо вказує на Бога. Лука знав, що в цій ситуації може впоратися тільки Божий дотик, участь самого Бога.
Що ще ми бачимо в (13) вірші? Там говориться, що коли Господь побачив матір цього юнака, то змилосердився над нею. Щось подібне ми знаходимо у Івана, коли Він воскресив з мертвих Лазара. Там Він заплакав. Емоції Ісуса щирі і глибокі. Ми бачимо, що Господь Ісус страждає, коли ми страждаємо. Йому не байдуже, йому болить, коли нам болить. Так багато болю наш народ переносить під час цієї жахливої війни. Я вірю, що Господь Ісус страждає разом з нами під цими шахедами і ракетами. Тут слово “змилосердився” у грецькому оригіналі походить за будовою від слова, що означає нутрощі, внутрішні органи (серце, нирки, легені). Його співчуття до цієї вдови було на стільки глибоке, що воно буквально «стискає нутрощі» від болю за іншу людину.
Тому слова Ісуса цій жінці: “Не плач!” - це зовсім інше, ніж те, якби їх сказав хтось інший. Іноді, люди говорять так бо хочуть втішити, підтримати, якось полегшити цю ношу для страждаючого. Але це все одно не працює повноцінно. Проте, коли Ісус говорить “не плач”, то вкладає в це всього Себе.
Погляньмо на (14-15):
“Підійшовши, Він доторкнувся до мар; ті, які несли, стали. І Він сказав: Юначе, кажу тобі: встань! Мертвий підвівся і почав говорити. Тож Ісус віддав його матері.”
Якось, коли моя дружина, ще була дитиною трапилася непересічна подія. У її мами була дуже дорога для неї ваза. І та ваза розбилася на шматки. Винною у цій справі назначили, Олену, хоча вона цю провину не визнає за собою і до сих пір. Проте, тут не головне хто був винний, а як відновити цю вазу, бо просто піти і купити нову було вже проблематично. І ось тут як завжди на допомогу прийшов Федір Станіславович. Ви знаєте, що він - світла голова і золоті руки. Що він зробив? Він залив цю вазу смолою і нею склеїв її шматки, так, що я навіть не помітив, що вона колись була розбита. Ця ваза зараз стоїть у нас тут в Києві.
Смерть безцеремонно увірвалася в життя цієї сім’ї і вщент розбила серце матері, забравши в неї єдиного сина. Жодна людська майстерність, жодні сльози чи благання не спроможні були повернути дихання в тіло юнака. Але підходить Христос. Він — Той, Хто здатний знову зібрати докупи те, що здавалося безнадійно втраченим. Ісус торкається до мар, і смерть змушена відступити перед Творцем Життя. Одне Його слово — і Він з любов’ю повертає сина матері, даруючи її розбитому серцю повне зцілення.
Отже, що ми бачимо в цих віршах?
1. Ісус підійшов і доторкнувся до мар.
Згідно з Законом Мойсея, доторкнутися до нош із мерцем означало стати ритуально нечистим. Релігійні люди того часу обходили такі ноші стороною. Цікаво, що в Числах (19), де є цей припис, щодо нечистоти, говориться, що така людина, якщо не очиститься, то буде скверною для Гоподнього Намету і в окремих випадках підлягає знищеню з числа Ізраїлю. Але Ісус, як і у ситуації з прокаженним, свідомо доторкається до мар. Замість того, щоб скверна смерті перейшла на Ісуса, життя від Ісуса переходить і перемагає смерть. Його святість не торкається бруду, а очищає його. Пам’ятаєте історію, коли Бог звернувся до Мойсея у вигляді палаючого тернового куща (Вихід 3:2-5). Він наказав йому зняти взуття бо земля на якій він стояв була святою. Звичайний пустельний ґрунт біля гори не мав сакральної цінності. Але там, де з'являється Сам Бог (Яхве), усе навколо просякає Його величчю і святістю і бруд зникає.
2. Ісус звертається з владою до мертвого і той його “чує”.
На початку проповіді, я згадував історію про воскрешення юнака шунамійки пророком Єлисеєм (2 Царств 4). Я подивився, як це відбувалося. Там було 2-а етапи. Спочатку Єлисей відправив перед собою свого слугу до мертвого сина шунамійки, щоб той поклав на нього його посох. Він так зробив, але цього було замало і це так і не повернуло життя того хлопчика. Тому Єлисей змушений був прийти особисто і провести цілий ретуал в основі якого була молитва Богові. Як правило, пророки довго молилися, благали Бога, здійснювали певні символічні дії, щоб повернути життя.
Але як діє Ісус? В нашому випадку - абсолютно по іншому. Ісус не молиться про дозвіл — Він наказує Власною владою: «Юначе, кажу тобі: встань!». Подібне ми бачили, коли Ісус забороняв вітру і морю. Коли змінював хімічний склад з води у вино. Коли очищав від хвороб, вигонив бісів і багато іншого. Все - це прямий вияв Його божественної природи як Творця, Чий голос має абсолютну силу над буттям і небуттям.
Врешті, ми знаємо, що перша людина Адам була створена з пороху земного. Але стала живою, бо Бог вдихнув в неї дихання життя. Тому тіло саме по собі це лише - прах земний. Але тіло стає людиною, коли частка Божого життя наповняє його. Ісус це Той Хто має це життя і дає кому хоче!
3.Мертвий підвівся і почав говорити.
Лука підкреслює: юнак не просто розплющив очі чи подав ознаки життя — він одразу «підвівся і почав говорити». У нас дома, на кухні, коли збирається вся сім’я на Шабат Шалом, стоїть гул і шум, бо всі дівчатка і я ми про щось говоримо. Тому наша мама або бабуся починають сваритися і казати: “Нуся помовч, дівчатка не говоріть одночасно, тихо я нічого не чуюю і т.д”. Це ознака того, що життя вирує, бо кожен говорить про свою потребу і свій інтерес. Тому, коли юнак почав говорити - це свідчення повного, миттєвого відновлення. Але найголовніше, це те, що смерть капітулювала перед Божим Сином. Вона відступила і піджавши хвіст пішла геть.
4.Віддав його матері
Тут же в (15) вірші говориться, що Ісус віддав юнака матері. Це один із найзворушливіших жестів у всій історії. Ісус воскрешає хлопця не для «шоу», не для того, щоб вразити натовп чи довести Свою силу фарисеям. Він робить це для одинокої жінки. Він забрав юнака у смерті, вирвав його з її холодних і жадібних рук і повернув мамі. Тепер її життя набуло сенсу і можливо її старість пройде у тиші і спокої. Слова Ісуса “Не плач” мали фундаментальне і пряме значення для цієї жінки. Господь є дійсно Богом справжнього втішення.
(2-Коринтян 1:3-4:)
“Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець співчуття і Бог усякої втіхи, Який розраджує нас у всіх наших скорботах, аби і ми могли потішати тих, хто перебуває у різних скорботах, утіхою, якою Бог потішає нас самих.”
Далі у (16) вірші ми бачимо як люди славлять Бога і радіють. Життя в особі Ісуса перемогло смерть. Наїн, що перекладається, як “Приємний” знову заграв новими фарбами і став відповідати своїй назві по суті, бо радість повернулася на його вулиці.
А ми повернемося до початку нашої проповіді, а точніше питання:
“То ж Ким є наш Господь Ісус, що має владу навіть воскрешати з мертвих?”
Відповідь на це питання ми знаходимо в історії подібній до нашої. Це події у Вітанії, де Ісус воскресив з мертвих Лазаря. Там Він Сам відповідає на наше питання у розмові з Марфою.
Івана 11:25-26: “Та Ісус їй сказав: Я є воскресіння і життя; хто вірить у Мене, – хоч і помре, буде жити. І кожний, хто живе й вірить у Мене, – не помре повік. Чи віриш ти в це?”
Наш Господь є воскресіння і життя. Він є Тим Хто особисто прийняв на Себе наші гріхи. Він добровільно за наші гріхи пішов на хрест. Він помер і віддав своє життя за всіх грішників на планеті земля. Його подвиг був достойним в очах Батька, який силою Духа Святого воскресив Його з мертвих і посадивши поруч із Собою, віддав Йому владу на небі на землі і в підземеллі. Тому Він має право зцілювати, відновлювати і навіть воскрешати. Він є первенцем, Хто сидить поруч Бога і обіцяє кожному, хто віруватиме в Нього, ніколи не помре, а буде мати вічне життя разом з Ним на небесах. Чи віриш ти в це? - це питання від Ісуса до нас, як домашнє завдання над яким ми маємо подумати.
Ключовий вірш: 7:14-15: «Підійшовши, Він доторкнувся до мар; ті, які несли, стали. І Він сказав: Юначе, кажу тобі: встань! Мертвий підвівся і почав говорити. Тож Ісус віддав його матері.»