Кл. вірш (13): “А коли настав день, Він покликав Своїх учнів, вибравши з них дванадцятьох, яких і назвав апостолами…”
Сьогодні ми будемо говорити про те, що Ісус із загального числа своїх учнів відбирає дванадцятьох і ставить їх апостолами. Не так давно ми чули притчу Ісуса про вино і бурдюки, де Ісус говорить, що “...молоде вино треба вливати до нових бурдюків” (Луки 5:38). Чому так варто робити? Бо молоде вино ігристе, а нові бурдюки еластичні, здатні розтягуватися під тиском газів, що дозволяє зберегти і вино, і самі бурдюки. Коли ми згадували цю притчу, то Ісус говорив її фарисеям у відповідь на їх закиди. Та тут ми не будемо переоповідати ту дискусію, в нас була проповідь на цю тему, можна прослухати ще раз.
Ми будемо говорити про те, що Ісус від своїх слів в тій притчі переходить до конкретних справ тут, а саме відбирає 12 учнів для того, щоб розділити з ними залишок свого життя. Протягом цього часу Він докладно навчатиме їх новим знанням. Ці знання — про Божу істину, якою є Свята Євангелія, яку Бог приготував для цього світу. І далі Ісус підготує їх як своїх посланців, тобто апостолів, які звіщатимуть цю Євангелію в Єрусалимі, Юдеї та Самарії і до краю землі (Дії 1:8).
Погляньмо на вірш (12): “Сталося тими днями, що Він вийшов на гору помолитися і провів цілу ніч у молитві до Бога.”
Перед тим, як прийняти одне з доленосних рішень свого служіння, Ісус звертається із цим питанням до Свого Батька. Говориться, що Він цілу ніч проводить у молитві Богові. Так важливо починати своє служіння з молитви. Те, що якраз після молитви Ісус вибирає для Себе 12 учнів, вказує, що, скоріше за все, головною темою молитви і було хто буде серед цих дванадцяти. В 17 розділі від Івана Ісус в присутності учнів молиться Батькові за них. В цій молитві Він привідкриває деякі деталі їхнього обрання. Наприклад, Ісус говорить, що Він не просто Сам їх обрав, а Батько дав їх Йому:
“Коли Я був з ними [у світі], Я оберігав їх у Твоє Ім’я, – тих, кого Ти Мені дав, – і Я їх зберіг, і ніхто з них не загинув, крім сина погибелі, щоби сповнилося Писання.”
(Івана 17:12)
А ще в тому ж 17-му розділі Ісус говорить багато про єдність Його та Батька з учнями. Він не просто вказує на спільність їхніх поглядів чи ситуативну співпрацю. Ні, цього замало. Він підкреслює єдність у вічності, де, як Він і Батько є одним, так і вони єднаються з Сином і Батьком в одне. Ну, і ще важливий аспект, який ми знайдемо в молитві Ісуса у 17-му розділі, — це те, що Він просить Батька захистити учнів після Його відходу на Небо. Захистити їх, бо вони лишаються самі в цьому вороже налаштованому до них світі, щоб передати Слово, яке Ісус передав їм від Батька. Тому молитва на горі в цьому уривку, в якій перебував Ісус, була надзвичайно важливою, адже мова йшла про Божу справу, для якої ті, кого Він обере, мають бути готові виконати її в повній мірі.
Отже, Ісус, прийнявши вибір Батька, обирає для свого служіння дванадцятьох.
Погляньмо на (13):
“А коли настав день, Він покликав Своїх учнів, вибравши з них дванадцятьох, яких і назвав апостолами:”
В цьому вірші ми бачимо, що у Ісуса було доволі велике число послідовників, так, що Він міг вибирати серед них. Їх можна умовно розділити на три групи.
Перша група учнів — це ті, що прийняли вчення Ісуса, але не завжди слідували за Ним, або були Його прихильниками таємно. Найяскравішими прикладами таємних учнів Ісуса в Новому Заповіті є Йосип із Ариматеї та Никодим. Обидва були високопоставленими членами юдейської духовної еліти (Синедріону), тому пряма підтримка Ісуса загрожувала їм втратою їхнього положення. В Івана 12:42–43 говориться, що Йосип і Никодим були не єдиними — серед вищої юдейської знаті було чимало тих, хто повірив в Ісуса, але приховував це, бо боявся, що буде відлучений від синагог фарисеями.
Друга група учнів — це ті, хто повністю залишив свій побут і ходив із Ісусом постійно. До числа таких відносять 70 учнів, в деяких перекладах — 72. Цю групу учнів ми зустрічаємо, наприклад, в 10-му розділі Луки. Там Ісус посилає їх по двоє в різні міста й місцевості, куди Сам мав іти. Він наділяє їх владою зцілювати хворих і проповідувати істину, що Боже Царство наблизилося. Ці ж 70 учнів переважно всі і покинуть Ісуса після Його проповіді в Капернаумі. Там Він буде говорити про себе як Хліб Життя, що зійшов з неба. І хто споживатиме цей Хліб і питиме Його кров, той матиме в собі вічне життя. Цю проповідь Ісуса вони сприймуть буквально і скажуть, що Його слова надто жорстокі. ... І ось саме після цього багато хто з Його учнів відійшов геть і вже не ходив з Ним (Івана 6:66). До речі, там Ісус звернеться і до дванадцяти: чи не бажають і вони покинути Його, але Петро від імені дванадцятьох заперечить цьому і підтвердить прихильність Христу.
Отже, третя група — це дванадцять учнів, що були з Ісусом в самих тісних стосунках. Вони були скрізь з Ним, хіба що Він залишав їх, коли йшов помолитися наодинці.
Погляньмо (14-16):
“Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова й Івана, Пилипа й Вартоломія, Матвія і Хому, Якова Алфеєвого й Симона, званого Зилотом, Юду Якового та Юду Іскаріотського, який став зрадником”
Давайте поговоримо про походження учасників цієї групи. Отже, серед них були прості галілейські рибалки — Симон Петро, його брат Андрій, та брати Яків і Іван Заведеєві, які залишили свої неводи і пішли за Ісусом. Петро, Яків та Іван увійшли до найближчого кола Ісуса: вони бачили Його славу на горі Преображення та Його тугу в Гефсиманії, а Іван стояв біля ніг розп’ятого на хресті Ісуса. Андрій, який привів Петра до Ісуса, на прізвисько Первозванний, як написано в літописі “Повість временних літ”, був біля дніпровських пагорбів, благословив їх і заповів, що тут засяє Божа благодать і на цьому місці постане місто з багатьма церквами, яким є наша столиця Київ. Пилип із Віфсаїди, який просив Ісуса, явити їм Батька, а натомість Син нагадав йому, хто бачив Сина той вже зустрів Отця. Той же Пилип привів до Христа щирого Нафанаїла Вартоломія, що сидів біля смоковниці. Виявляється, Ісус його бачив там, і це здивувало Вартоломія, бо йому здавалося, що він був наодинці. Хома Близнюк, який, засумнівався щодо Воскресіння Господа і з невіруючого став віруючим бо мав нагоду вкласти свою руку до ран воскреслого Христа. Та найдивовижніше — це єдність протилежностей: Ісус об'єднав митника Матвія, який збирав податки для Римської імперії, та Симона Зилота, радикального патріота, який з цією імперією боровся. У цій команді були також малопомітні, але вірні учні — Яків Алфеїв та Юда Яковів, який на Таємній Вечері розпитував Господа про Його Славу, яка буде явлена учням після Його воскресіння. І, нарешті, Юда Іскаріот — житель юдейського міста Керіот, що лежало на півдні країни, скарбник групи, який, маючи повну довіру й бачачи всі чудеса, зрештою зрадив Учителя за тридцять срібняків.
Ісус покликав абсолютно різних людей із різним минулим та характером, щоб показати: Його благодать здатна об'єднати й трансформувати кожного.
Разом (13):
“А коли настав день, Він покликав Своїх учнів, вибравши з них дванадцятьох, яких і назвав апостолами…”
Звернімо увагу на ще одну важливу деталь — кількість обраних. Чому Ісус обирає саме дванадцять учнів, а не, скажімо, п'ятнадцять чи двадцять? Це число — не випадковість і не “взяте зі стелі”. Для кожного юдея воно несло в собі духовне значення. Як колись від 12 синів Якова народилися 12 колін Ізраїля і був заснований Божий народ, так через 12 апостолів Христос засновує Новий Ізраїль — Свою Церкву. Сам Ісус прямо пов'язує їх із цим покликанням, обіцяючи, що вони сядуть на престолах судити дванадцять колін Ізраїлевих.
“Ви є ті, які залишилися зі Мною в Моїх випробуваннях; як заповів Мені Мій Отець Царство, так і Я заповідаю вам, – щоб ви їли й пили за Моїм столом у Моєму Царстві, щоб сиділи на престолах і судили дванадцять племен Ізраїля.” (Луки 22:28-30)
Також після зради та смерті Юди Іскаріота апостоли не могли залишити його місце порожнім. Зібравшись у світлиці, вони обирають дванадцятого апостола — Маттію, щоб відновити число покликаних (Дії 1:21–26). І тільки після цього стається вирішальна подія: у день П'ятидесятниці Дух Святий сходить на учнів у вигляді вогненних язиків (Дії 2:1–4). Вогонь Божої присутності почиває на кожному з дванадцяти, наповнюючи їх силою нести Євангеліє. Натхнені Духом, вони почали говорити іншими мовами, так що юдеї та паломники, які прийшли до Єрусалима з різних країн світу, чули кожен свою рідну мову, якою апостоли проголошували великі діла Божі (Дії 2:5–11).
Отже, число дванадцять має сакральне значення, уособлюючи Божественну повноту та відновлення Божого народу. Обираючи саме дванадцять апостолів, Христос закладає новий фундамент Нового Ізраїлю — Своєї Церкви.
І, мабуть, найголовніше, на що вказує нам (13) вірш, — це сама мета вибору: Ісус покликав дванадцятьох, щоб настановити їх Своїми апостолами. Давайте подумаємо про це, але спочатку розберемося, що значить слово “апостол” і в якому значенні його застосовували тоді?
Це слово походить від грецького дієслова «апостелло», що означає «посилати», «відправляти з конкретним дорученням». У першому столітті апостол — це не просто учень, а посланець із повними повноваженнями Того, Хто його послав. В юдейському праві існувало чітке правило: «Посланець людини — як сама ця людина». Яскравим прикладом такого посланця у Старому Заповіті є Еліезер, слуга Авраама (Буття 24). Коли Авраам відправляє його знайти дружину для Ісака, слуга діє не від себе. Він іде з авторитетом господаря, володіє наділеним йому майном, пропонує дари й укладає союз від імені Авраама. Коли Ревека та її родина бачать Еліезера, вони бачать волю самого Авраама.
Отже, апостол — це не просто кур'єр чи гонець, який лише передає інформацію. Це повноважний представник, наділений правом і владою діяти та ухвалювати рішення від імені Того, Хто Його послав.
Наочним прикладом із сьогодення є посли країн Європейського Союзу (Committee of Permanent Representatives / Coreper). Коли ЄС запроваджує нові пакети санкцій проти Росії за агресію проти України, саме посли як офіційні уповноважені представники своїх держав погоджують та затверджують ці рішення від імені своїх урядів і народів.
Брати і сестри, чи відчули Ви, наскільки це відповідально бути апостолом чи послом від імені Бога? Якщо ти представляєш уряд своєї країни, то це шалений рівень відповідальності. А якщо представляєш самого Бога? Мабуть, незрівнянно вищий рівень відповідальності, ніж будь-який, що існує на Землі, чи не так? Ось, тому Ісус молиться на горі всю ніч, щоб прийняти єдиновірне рішення: “кого поставити в числі 12 своїми представниками на землі”.
Отже, головна мета, з якою Ісус покликав дванадцятьох учнів, полягала в тому, щоб зробити їх Своїми апостолами — повноважними посланцями, які понесуть світло Євангелія по всій землі.
Але постає важливе питання: як ця звістка мала охопити весь світ? Адже земне служіння Самого Ісуса було обмежене невеликою територією та кількома роками. Та й самі апостоли за свого життя не могли фізично дійти до кожного куточка планети й до кожного майбутнього покоління.
Відповідь полягає в тому, що місія Христа не мала закінчитися з відходом апостолів. Вона мала розгортатися далі через народження Церкви, яка приймає апостольське вчення і за сприяння Духа Святого, несе його крізь віки та кордони. Про цей духовний фундамент дуже влучно пише апостол Павло в (Ефесян 2:19–20):
“Тож ви більше не чужі й не захожі, а співгромадяни святих і домашні для Бога, збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос;”
Зрештою, про це свідчить і Сам Господь Ісус. Усі ми пам’ятаємо Його розмову з Петром, коли Господь укріплює його словами, говорячи“ І Я тобі кажу, що ти є Петро; і на цій скелі Я збудую Свою Церкву, і брами аду не переможуть її.”(Матвія 16:18)
Тож і ми сьогодні, як Церква Божа, будуємо своє життя на Святому Письмі, яке дійшло до нас завдяки служінню перших апостолів та дії Святого Духа.
Отже, мета Ісуса зрозуміла: Він покликав дванадцятьох, щоб зробити їх Своїми апостолами — повноважними представниками Царства Божого на землі. Але просто назвати людину «апостолом» чи, наприклад, «лікарем» ще не означає, що вона дійсно здатна виконувати цю працю. Без знань і досвіду це лише слова.
Саме тому, щоб перетворити звичайних людей на зрілих, готових до місії та вірних посланців, Ісус використовує єдиний діяльний інструмент — учнівство. Учнівство — це той шлях формування, який робить досягнення цієї високої мети можливим.
Отже, що значить бути учнем Ісуса? Давайте поговоримо трішки і про це, а за основу ми візьмемо знову ж таки Євангелію від Луки.
1. Посвята та послух. Бути учнем Ісуса, це бути готовим вчитися та коритися Божому покликy. Учнівство починається з особистого відгуку на заклик Ісуса залишити все, що було важливим в старому житті, найперше — грішні справи, та слідувати за Ним для нового життя з Богом. Як ми вивчали недавно в 5-му розділі, Петро залишає справу рибалки і присвячує себе слідуванню за Ісусом (Лк. 5:1–11; 6:12–16).
2. Життя на основі цінностей Царства Божого. Учні Ісуса за основу свого життя беруть цінності яким вчить Ісус. Це відмова від мирських стандартів. Бути жертовним. Вміти пробачати свої ворогів і по справжньому любити свого ближнього. Саме про це і набагато більше ми знаходимо в проповіді Ісуса, відомій як нагорна (Луки 6:17- 49).
3. Розуміння Божого Слова. Недостатньо читати Писання. Його потрібно досліджувати — аналізувати, зіставляти, врешті пізнавати істину, про яку воно говорить. В (Луки 8:4-15) Ісус відкриває нам притчу про сіяча. Там Він не лише говорить цю притчу для натовпу, а й окремо пояснює учням її глибинне значення — про те, як різне серце приймає Слово Боже.
4. Практичне служіння та співпраця. Учні свої знання мають застосовувати на практиці. А іноді в екстремальних умовах проявляти неабияку віру. Також учні покликані служити як команда. Все це спрямовано на задоволення фізичних і духовних потреб людей. В (Луки 9:10-17) Ісус годує 5 тисяч чоловік. Але перш ніж це зробити, Він звертається з цим питанням до учнів: “Дайте ви їм їсти”. І хоча учні сумнівалися в рішенні цієї проблеми, ми знаємо, що Андрій був серед тих, хто приніс до ніг Ісуса 5 хлібів і 2 рибки, які стали основою, щоб нагодувати всіх з лихвою.
5. Пізнання особи Ісуса та ціни слідування за Ним. Слідувати за Ісусом — це усвідомлювати, що за цим стоїть ціна. Іноді це вартує навіть життя. В (Луки. 9:18–27). Ісус відкривається учням, як Месія, Христос. Але за це Він змушений буде заплатити своїм життям. Є ціна і у тих, хто слідує за ним. Ісус говорить: “коли хто хоче йти за Мною, нехай зречеться самого себе, бере свій хрест щоденно й іде слідом за Мною.”. Слідувати за Христом значить зректися свого уявлення про життя і бути готовим прийняти виклики, які стануть перешкодою на дорозі життя з Богом.
6. Вчитися від Ісуса. Учні мають працювати над своїми внутрішніми якостями, беручи приклад з Ісуса. Такі риси, як виховання в собі смирення, відваги, жертовності, прощення - це щоденна кропітка праця над собою. В (Луки 9:46-48) раптом в учнів виникла суперечка, хто з них більший за статусом. Тому, Ісус взяв дитину поставив поруч Себе і вчив учнів бути простими й готовими приймати кожного, як малу дитину. Бо не людська гордість догоджає Богові, а смирення і вміння приймати один одного.
7. Рішучість виконувати Божу волю. Тут я зроблю вкраплення про історію ап.Павла, який під час 3-ї подорожі повертався в Єрусалим. Він знав, що там він буде заарештований і зневажений, але все одно повернувся, бо в цьому була воля Бога. Так само і Ісус, як каже Писання, «твердо постановив йти до Єрусалима», знаючи, що там на нього чекають страждання та смерть, показуючи учням приклад рішучості у виконанні волі Отця. (Луки. 9:51; 18:31; 19:28).
8. Отримання влади і звершення місії. Бути учнем Ісуса — це не значить тільки вчитися і на цьому все. Це бути готовим прийняти авторитет від Ісуса та йти у світ і звіщати Царство Боже (Лк. 9:1–6; 10:1–12).
Отже, ми бачимо, що учні не стали апостолами в ту мить, коли були покликані. Щоб підготувати їх до цієї масштабної справи — зробити їх Своїми повноважними посланцями — Ісус провів із ними багато часу, крок за кроком гартуючи їхнє життя. Проте учнівство — це інструмент не лише для перших апостолів. Це той самий шлях, який необхідний і кожному з нас. Саме через учнівство ми кожен персонально і в цілому, як Божа Церква, зростаємо у своїй вірі, преображаємося на образ Ісуса та стаємо спроможними нести Євангеліє людям навколо і виконувати велике доручення Христа. Амінь!
Кл. вірш (13): “А коли настав день, Він покликав Своїх учнів, вибравши з них дванадцятьох, яких і назвав апостолами…”