(31,32): “А Ісус у відповідь їм сказав: Лікаря потребують не здорові, а хворі. Я прийшов закликати до покаяння не праведних, а грішних”
В минулому уривку ми читали дивовижну історію про чотирьох друзів, які принесли до Ісуса свого паралізованого товариша. Їхня віра кинула виклик обставинам. Вони шукали можливості дістатися до Ісуса. А коли вони не знайшли такої можливості, тоді вони її створили, відкривши дах будинку і поклавши свого товариша до Ісусових ніг. Господь Ісус простягнув Свою милість до хворого і не лише зцілив його, але й відпустив йому гріхи. Він виявив Себе, Сином Людським, Який має владу прощати гріхи. Він Один може зняти з нас нашу нечистість, зцілити наші хвороби, примирити нас з Богом, пробачивши наші гріхи, дати нам життя і відновити нас.
Сьогоднішній уривок розповідає нам про покликання Левія. Того самого Левія, який пізніше став Матвієм, автором першої Євангелії. Так само, як раніше Петра, Ісус покликав Левія слідувати за Собою і той залишивши все, пішов за Ісусом. Втім, Лука дуже мало говорить про самого Левія. Вся його увага – на Ісуса, Який кличе грішників, як Левій до життя учнівства і слідування. Цей текст застерігає нас від упередженості і затверділості розуму і дає надію. Нехай Господь помилує нас зараз мати мʼякі серця і гострий розум, щоб чути Боже слово, вірити йому і змінюватись відповідно до Його волі.
Подивіться вірші 27-28: “Після цього Він вийшов і побачив митника на ім’я Левій, який сидів на митниці, та й сказав йому: Іди за мною. Залишивши все, той встав і пішов слідом за Ним”.
Кого Ісус побачив, вийшовши з дому? – Ісус побачив митника на імʼя Левій, який сидів на митниці. Лука говорить про Левія всього кілька слів, однак людям того часу ці слова говорили досить багато.
Капернаум був досить великим поселенням, до того ж стояв головному торговому шляху з Дамаска на півночі до Олександрії на півдні. Місто мало митницю. Римська імперія була величезною і контролювати усі податки і мита було справою неможливою. Тож імперія продавала право збирати податки місцевим контракторам за визначену суму. Для імперії така система була зручною: вона отримувала прогнозовані і фіксовані надходження в бюджет. Але такий підхід породжував величезний простір для корупції і здирництва на місцях. Тому митників не любили.
Але не тільки через це. Юдеї бачили в них зрадників, колаборантів, які наживаються на власному народі, служачи окупаційній владі. Що ви думаєте про колаборантів, які живучи в Україні працюють на росію? – от приблизно те саме люди в часи Ісуса думали про Левія. Митарів вважали грішниками на рівні з блудницями, їх не пускали до синагог і до храму, а їхні гроші не приймали навіть на благодійність.
Ось такою людиною і був Левій. Не схоже, щоб він був на митниці якимось великим начальником. Найімовірніше, він був одним з дрібних службовців, тож і сидів на митному пункті при дорозі біля Галілейського моря, чекаючи, щоб стягнути мито з будь-яких товарів, що перевозилися повз нього. І тут варто зауважити гірку іронію: ім'я Левій вказує на його левітське, а може й священицьке походження – на покликання служити Богові при Храмі. Але цей Левій шукав геть іншого.
Втім, як бачимо, життя митника виявилось не таким вже й солодким, як, напевно, Левію думалось на початку. Коли Ісус покликав його, Левій не довго думав. Так само, як раніше Петро і рибаки, він покинув все, що було для нього колись важливим і пішов за Ісусом.
Подивіться вірші 29-30: “Левій справив для Нього велику гостину у своєму домі; була там велика група митників та інших, які сиділи з Ним при столі. А книжники та фарисеї нарікали на Його учнів, кажучи: Чому ви їсте і п’єте з митниками та грішниками?”
Перед тим, як Петро послідував за Ісусом, він дещо бачив. Він бачив, як Ісус зцілив його тещу. Він бачив, як Ісус вигонив нечистих духів і зціляв хвороби. Врешті він бачив владу Ісуса над природою, коли Ісус забезпечив йому чудесний улов. А що бачив Левій? Чому, коли Ісус покликав його, він відгукнувся негайно? – ми не знаємо цього. Але ми бачимо, що поклик Ісуса став для нього спасінням. Він залишив усе, що було колись для нього важливим, але при цьому не відчував, що щось втратив. Навпаки, в його життя прийшло свято. Він був такий щасливий, що справив для Ісуса велику гостину, на яку покликав усіх своїх друзів і знайомих. (Чи для вас слідування за Ісусом – це свято і радість?)
Звичайно, друзями митника були такі самі митники, як він сам. Ніхто з поважних людей не став би водитись з таким грішником і запроданцем. Але, як бачимо, Ісус не знехтував цим запрошенням. Він разом з учнями прийшов в дім Левія і розділив цей бенкет. Звичайно, цей факт не залишився поза увагою фарисеїв і книжників.
Чому, взагалі, фарисеї та книжники переймалися що там і з ким їли Ісус та Його учні? – тому що в часи Ісуса, сісти з кимось за один стіл значило значно більше, ніж просто разом поїсти. Стіл не був нейтральним місцем – він встановлював межі спільноти: з ким ти їси, того визнаєш “своїм”. Спільна трапеза була знаком приязні і спільності. Для фарисеїв, сісти за один стіл з грішниками означало стати одним з грішників. Те, що Ісус покликав одного з митарів стати Своїм учнем, а потім увійшов в його дім і їв разом з митарями і грішниками було скандальною подією. Це кидало виклик усім тогочасним уявленням не те що про побожність, а навіть і про пристойність. Але знаєте..? Як Ісус не осквернився від дотику до прокаженого, а, навпаки, очистив його, так само і тут: присутність Христа перетворила це зібрання митарів і грішників на бенкет Небесного Царства. Присутність Христа, Його дотик, змінює все.
Як Ісус відповідає фарисеям? Подивіться вірші 31-32: “А Ісус у відповідь їм сказав: Лікаря потребують не здорові, а хворі. Я прийшов закликати до покаяння не праведних, а грішних”.
Ці слова Христа пояснюють, як так сталось, що Він покликав такого страшного грішника, як Левій, до слідування за Собою і як Син Людський опинився на цьому бенкеті митарів. Не тому, що Левій цього заслужив, не тому, що був гідний, не тому, що вже досяг якогось рівня, щоб тепер стати учнем Христа. А саме тому що він цього потребував, саме тому, що Левій – грішник і усвідомлює свою пропащість, своє нікчемне становище. Ісус приходить до нього, як лікар і каже “йди за Мною”. Ісус показує йому вихід з його страшного життя, з його гріхів. Вихід, якого Левій не бачив. Левій думав: навіть, якщо я покину своє митарство, куди я піду? кому я потрібен? усі знають, хто я такий, ніхто мені навіть руки не подасть. Але Ісус не чекає, коли Левій зміниться. Він приходить до грішного Левія і кличе за Собою. І ТОДІ Левій змінюється і покидає своє ганебне заняття.
Що нас дійсно змінює – це благодать Бога, Який приходить в наші життя не тоді, коли ми досягли, стали кращими, а тоді коли ми усвідомлюємо своє нікчемне становище і Він приходить до нас зі Своєю милістю, щоб підняти нас з наших гріхів.
І на бенкет Ісус прийшов не тому, що вважав митарів достойним товариством, а тому, що вони потребували Його, потребували спасіння. Він не потурає гріху, а кличе грішника до покаяння. Святий Божий Син йде до хворих, щоб вздоровити їх, до нечистих, щоб очистити їх, до грішних, щоб закликати їх до каяття і простити наші гріхи. Врешті, Він сходить до мертвих, щоб дати нам життя.
Ці слова Ісуса нагадують нам дві речі. По-перше, вони нагадують про нашу постійну потребу в Христі. Не важливо, як довго ти “в Христі”. Наша потреба в Ньому, як в Спасителі і Лікарі не стає меншою з часом. І, насправді, усвідомлення своєї гріховності і своє потреби в Бозі не приносить нам якоїсь важкості, а навпаки, дає нам благодать. На вивченні п. Олена дуже влучно порівняла це з тим, як коли ми голодні і їмо і це приносить нам задоволення, так само коли ми усвідомлюємо свою потребу в Ісусі, це нам приємно і радісно. Бо Він приймає нас і дає нам самого Себе, щоб ми жили Ним.
Проблема фарисеїв якраз була в тому, що вони цієї потреби не визнавали. В своїй фальшивій праведності вони залишались поза досяжністю Божественого Лікаря. Не тому, що Він не хотів їх зцілити, а тому що вони не хотіли визнати своєї проблеми.
По-друге, це нагадує нам, що ми не повинні жодної людини вважати нечистою чи не достойною “за визначенням”. Як Ісус прийшов не для праведних, а для грішних, так і нас Бог посилає до грішників, щоб звістити їм про благодать Христа і закликати до каяття.
Подивіться вірші 33-35: “Вони ж відказали Йому: Учні Івана часто постять і моляться, учні фарисеїв також, а Твої їдять і п’ють! Він промовив до них: Чи можете ви змусити постити весільних гостей, доки молодий з ними? Але прийдуть дні, коли молодого заберуть від них, тоді в ті дні й поститимуть!”
Продовжуючи докоряти Ісусу та Його учням, фарисеї піднімають питання посту. Фарисеї постились двічі на тиждень. Хоча Закон цього не і вимагав, в Законі є лише один припис про обовʼязковий піст – раз на рік, на день Викуплення. Тим не менш в ті часи піст був загальновизнаною ознакою побожності і нехтування постом учнями Ісуса мало вигляд релігійної недбалості.
Відповідаючи, Ісус не говорить, що піст – це щось непотрібне чи погане. Він не каже, що фарисеї дарма постять. Більш того, Він говорить, що прийде час, коли і Його учні будуть постити (не в соц-мережах). Але не зараз, не тоді, коли Він з ними. Зараз, коли Ісус посеред учнів, піст для них так само недоречний, як під час весільного бенкету. Чому ж так?
Щоб зрозуміти це, маємо спочатку відповісти на питання: “а що ж таке піст?” В Писанні піст – це свідоме обмеження себе в їжі (повне або часткове) заради духовних цілей: щоб шукати Божого обличчя, впокорювати себе та зростати в святості. Піст невіддільний від молитви і є її продовженням. Піст має бути завжди сконцентрований на Богові і Його волі. Багато побожних людей практикували, як особистий, так і спільнотний піст: Мойсей та Ілля в СЗ, Ісус, Петро та Павло в НЗ, Лютер, Кальвін, Сперджен, Веслі та Оуен. Помилковим є як надання посту ролі більшої, ніж йому відводить Писання, так і нехтування ним.
Втім Ісус в цьому уривку говорить не стільки про піст, скільки про Самого Себе. Якщо метою посту є пошук Божої присутності та Його волі, тоді постити в присутності Ісуса – це все одно, що стояти поруч з людиною і говорити з нею по телефону, або листуванням. В Христі Бог відвідав Свій народ. В Христі Боже Царство відкрилося учням явно і видимо. Час Божих відвідин – це час для радості, а не плачу; бенкету, а не посту.
Прийде час, коли Ісус, Молодий, буде віднятий від учнів, від Церкви, коли Його присутність не буде такою явною. Зараз такий час. Зараз ми мусимо шукати Господнього лиця. Не тому, що Він далеко. Ні. Він пообіцяв бути завжди з нами, аж до кінця віку. А тому що через свої гріхи та слабкості час від часу ми самі віддаляємося від Нього. Ми живемо в часі очікування — і саме тому, коли наш гріх відсуває нас від Нареченого, піст в поєднанні з молитвою повертає нас до пильності, допомагає нам знову відділити важливе від неважливого, відкинути облуду і бенкетувати в Божій присутності.
Ісус завершує цю розмову двома притчами про старе і нове. Подивіться вірші 36-39: “І Він розповів їм притчу, що ніхто, відірвавши кусок нового одягу, не пришиває до старого одягу, бо і нове порве, і до старого не згодиться латка з нового. І ніхто не вливає молодого вина в старі бурдюки, бо молоде вино прорве бурдюки – і само виллється, і бурдюки пропадуть. Але молоде вино треба вливати до нових бурдюків, [тоді те й друге збережеться]. І ніхто, покуштувавши старого, не схоче молодого, бо скаже: Старе краще!”
На простих побутових прикладах Ісус пояснює насправді дуже просту істину: спроба вмістити нове в старі рамки веде до непоправної втрати і старого і нового. Але що саме “нове” і “старе” Він має на увазі?
В контексті суперечки з фарисеями “старе” тут – їхні уявлення про чисте і нечисте і про справжні прояви побожності. Вони намагались вмістити Царство, яке зʼявилось у Христі в ці старі рамки і в них нічого не виходило. І через те цей конфлікт.
Звістка Нового Завіту, який відкрився у Христі безсумнівно вкорінена в Божій історії викуплення, та в порівнянні з приписами Синайського Завіту вона радикально нова. Лука, супроводжуючи Павла багато разів бачив, як християни з юдеїв не могли осягнути новизни Євангелії і замість свободи повертались до старих приписів Закону про чисте і нечисте, святе і несвяте. Не лише самі повертались, але намагались і інших, зокрема язичників, затягнути. І це дійсно було руйнівним для всіх.
Христос приносить не поправку до старої релігії, а нову реальність, яка вимагає нового серця, нової спільноти й нових форм існування. Ми бачимо Сина Людського, Христа, Який Своєю присутністю перетворює вертеп грішників на бенкет Небесного Царства. Нареченого, чия присутність перетворює час жалоби на час радості; молоде вино, яке не вміщається у старі міхи, – усе це різні грані однієї й тієї самої істини: у Христі почався новий вік, нова реальність. Реальність, яка стає нашою не через слідування мертвим приписам, а через слідування за Христом, Який який і нині кличе грішників до каяття, а мертвих до життя.
Нехай Господь помилує нас зараз і зміцнить у вірі. Нехай кожен почує голос Сина Божого, який кличе: “іди за Мною”. Нехай Його зцілення і прощення оживить і оновить нас, щоб ми жили для Його слави.