(13): Простягнувши руку, Він доторкнувся до нього й промовив: Хочу, стань чистим! І враз проказа зійшла з нього
В минулому уривку ми читали про чудесний улов, який Господь Ісус організував для Петра. Коли я читав цей уривок, то подумав: як часто ми розділяємо своє життя на духовне і недуховне – те, що стосується церкви, і те, що її не стосується. Проповідь слова, зцілення хвороб і вигнання нечистих духів можна віднести до категорії духовного, а от робота, якісь буденні справи – це звичайне, світське заняття. Так, Петро міг думати: Ісус має авторитет в усьому, що стосується зцілення і проповіді слова, світу духів, але що Він може знати про промисловий вилов риби? Але цей уривок дуже ясно показав, що влада Христа розповсюджується не лише на якісь окремі частини нашого життя. Ні. Все, чим ми є, і все, чим займаємося, має бути підпорядковане Йому. Він – Господар над усім.
Реакція Петра на цей вияв Христової влади дуже нагадує мені реакцію пророка Ісаї, коли він зустрічається з Божою святістю і Його славою. Раптом він усвідомлює себе недостойним грішником в присутності Святого Бога. І ця реакція Петра говорить нам про Ісуса навіть більше, ніж сіті, повні риби.
Сьогоднішній уривок дуже особливий. Він відкриває нам не лише владу Христа над хворобами, а й серце Ісуса, Його щире бажання. Він доторкається до хворого і повертає йому його життя, гідність, спілкування і Божу присутність. Нехай Господь зараз помилує нас і зробить наші серця мʼякими, а розум уважним, щоб розуміти Боже слово і вірити йому.
Подивіться вірш 12: “І сталося так, що коли Він був у одному з міст, то ось чоловік, весь у проказі, побачивши Ісуса, впав долілиць і благав Його, кажучи: Господи, коли хочеш, то можеш мене очистити!”
Лука розповідає нам історію прокаженого, який прийшов до Ісуса. Чим ця історія особлива і чим відрізняється від інших численних оповідань про чудесні зцілення? – особливість тут полягає в самій хворобі.
В Писанні проказа – це не лише сучасна хвороба Генсена, це цілий спектр шкірних уражень, а також ураження («цвіль») на одязі, виробах зі шкіри та стінах будинків. Докладно про це говориться в 13му та 14му розділах книги Левит. Навіть дрібна пігментація шкіри, біле волосся чи лишай вже був ознакою для занепокоєння. Така людина мусила піти до священика, показати йому свою проблему і священик мав провести складну процедуру діагностики: визначити, злоякісне це ураження чи доброякісне, розповсюджується воно чи ні і, врешті, оголосити людину чистою або нечистою.
Я умисно сказав не “здоровою або хворою”, а “чистою або нечистою” тому що проказа, окрім, власне, фізичних наслідків, мала і релігійні. Йшлося не лише про інфекцію, хворобу і санітарний карантин. Хворий оголошувався релігійно нечистим. З цього моменту він повинен був “ходити в розірваному одязі з непокритою головою. Закривши до вуст підборіддя, він має вигукувати: Нечистий! Нечистий! Протягом усього часу, доки триватиме це захворювання, він буде нечистим, бо він і справді нечистий. Він житиме окремо. Місце його перебування поза табором” (Лев.13:45-46).
Багато речей, які нам видаються звичайними: можливість жити в своєму домі і пригортати своїх дітей, брати участь в житті суспільства і поклонятись Богу разом з усіма віднині для прокаженого були закриті. Це означало відлучення від родини, від суспільства і від храмового богослужіння, а отже і від Божої присутності. Юдейський історик Йосиф Флавій свідчить, що прокаженим взагалі не дозволялось входити в місто чи жити з іншими, наче вони і справді були мертвими.
Ми не знаємо, на яку саме хворобу був недужий цей прокажений, однак Лука (згадайте, за освітою – лікар) відзначає його вкрай важкий стан. Цей чоловік був “весь у проказі”. Зараз мої діти приїхали додому, ми не бачились пів року і кожного дня ми по декілька разів обіймаємось. Але цей чоловік вже довгий час був позбавлений радості дотику, обіймів, звичайного спілкування і навіть можливості просто прийти в храм і молитись. Усі уникали його, проганяли і не хотіли мати з ним справи.
Але якось він почув про Ісуса. Напевно, якась добра душа розповіла йому, як Ісус виганяв нечистих духів і зцілював невиліковні хвороби. Щось підштовхнуло цього прокаженого піти до цього Ісуса і шукати Його милості. Принаймні спробувати. Тож ми читаємо, як він знаходить Ісуса. Напевно, він вичекав момент, коли навколо Ісуса було найменше людей, можливо лиш кілька учнів. Він приходить до Христа, падає перед ним долілиць і благає: Господи, коли хочеш, то можеш мене очистити!
Які дивовижні слова! Чи не так? Ми не знаємо, звідки в прокаженого така віра. Не дарма Писання називає саму віру Божим даром. Він ані хвилини не сумнівається, що Господу до снаги очистити його. Варто Йому лиш захотіти.
Щоб ми краще розуміли, яка велика віра цього прокаженого, я нагадаю дещо. В Старому Заповіті описано всього два випадки, коли б людина очистилася від прокази. Про перший ми говорили не так давно і про нього нагадує нам сам Ісус. Це історія сирійця Неємана. Другий – це історія Маріам, сестри Мойсея. В тогочасних уявленнях, очистити від прокази – це все одно, що дати життя мертвому. Ісус говорить про очищення прокажених, як про ознаку месіанської доби і коли Іван Хреститель посилає до Нього з вʼязниці учнів взнати чи Він справді той самий Месія, Ісус відповідає їм: “Ідіть і сповістіть Іванові, що ви побачили й почули: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються…” (Лук.7:22).
Що ж відповідає Ісус хворому? Подивіться вірш 13: “Простягнувши руку, Він доторкнувся до нього й промовив: Хочу, стань чистим! І враз проказа зійшла з нього”.
Перше, що зробив Ісус – Він доторкнувся до прокаженого. Навіщо Він це зробив? Ісусові зовсім не обовʼязково доторкатись когось, щоб зцілити його. В наступному уривку Ісус зцілює паралітика, просто наказуючи йому встати, взяти постіль і йти додому. В іншому випадку ми читаємо, як Він зцілює слугу римського сотника, навіть і не бачивши того, на відстані кількох кілометрів. Ісусові зовсім не обовʼязково доторкатись когось, щоб його зцілити. Але до прокаженого Він доторкається. Здається, Лука сам вражений, коли про це пише.
Прокажений мав жахливий, неприємний вигляд: весь в лахмітті, напевно від нього смерділо і він весь був вкритий ознаками відразливої хвороби. Але усе це не зупиняє Ісуса. Він доторкається хворого. Ісус хоче не лише зцілити його тіло. Він повертає хворому значно більше. Ймовірно, Ісус був першою людиною, яка доторкнулась до нього за довгий час. Ісус не ставиться до нього, як до якоїсь огидної комахи, не сахається а, навпаки, простягає до нього Своє співчуття і повертає йому людську гідність. Він доторкається до хворого і руйнує стіну відчуження, за якою той жив так довго.
А далі Він каже: “хочу, стань чистий!” і проказа, а разом з нею і нечистота залишає чоловіка.
Ці слова: “Хочу, стань чистий!”, такі важливі для нас. Вони дозволяють нам зазирнути в серце Христа, побачити не лише самі чудеса, а і мотиви Спасителя. Він простягає до цього нещасного Свою руку і Своє серце і повертає йому його життя не для того, щоб комусь щось довести… не тому що має якийсь план по зціленням… а тому що Йому справді не байдуже. Христу справді не байдуже, коли він бачить це зруйноване, понівечене хворобою, відчуженням, нечистотою життя.
В цьому Ісусовому “хочу” ми бачимо серце Бога, який побачив наш світ в його первісному стані, як темряву і безжиттєву порожнечу і захотів виправити це, тож сказав “нехай буде світло”, наповнив цей світ красою і порядком, а потім поселив в нього людину.
В цьому Ісусовому “хочу” ми бачимо серце Бога, який побачив занепад людини, наше жалюгідне і огидне становище гріха і не відкинув, не лишив напризволяще, не пройшов мимо, а так полюбив “що дав [Свого] Єдинородного Сина, щоб кожен, хто вірить у Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Ів.3:16). Він бачить нас, Він чує молитву смиренного серця і Він простягає Свою руку, щоб виправити все і дати життя нещасному грішнику.
Подивіться вірш 14: “І велів йому нікому про це не казати.– Але йди, – промовив Він, – покажися священикові, принеси за своє очищення так, як наказав Мойсей, – для свідчення їм!”
Навіщо Ісус посилає колишнього прокаженого до священика здійснити все необхідне і принести жертви “для свідчення їм”. Кому це “їм” і що це за свідчення?
За законом тільки священик міг оголосити прокаженого чистим або нечистим. Священик, як і Закон в цілому, насправді, нічим не могли допомогти хворому. Лише виявити і засвідчити його стан. Ісус вже повністю зцілив і очистив прокаженого. Та все ж Господь хоче, щоб життя цього чоловіка було відновлене в усіх аспектах, в усій повноті, щоб він, врешті, міг повернутись до родини і суспільства в якому жив.
Жертви прокаженого мають бути свідченням для священиків, що він справді був нечистий, а тепер – чистий. Та водночас, оскільки випадки очищення від прокази були надзвичайно рідкісними, це є свідченням месіанської доби, що настала в Ісусі. Можете собі уявити, подив священика, якому прокажений розказав, як Ісус захотів і очистив його, захотів і повернув йому життя.
Що стається, коли Ісус дотикається до прокаженого? – проказа йде. За Законом, будь який дотик до нечистого, робить і тебе самого нечистим. Ти не обовʼязково захворієш, якщо доторкнешся до прокаженого, але обовʼязково станеш ритуально нечистим. Але коли Ісус доторкається до прокаженого, Він не стає нечистим, навпаки, Він очищує.
Як це можливо? Це можливо тому що Він – досконалий чоловік і досконалий Бог. Як крапля чорнил не змінить кольору океану, так весь наш гріх, темрява, злість і нечистість не заплямують Сина Божого. Він, торкаючись, ані не оскверняє Себе проказою, ані не стає порушником Закону. Так само, Він торкається нашої зіпсованості, нечистості, злоби і це не оскверняє Його. “Узявши на Себе нашу плоть, Він не лише зволив торкнутися нас рукою…, – пише Жан Кальвін, – а зійшов із неба аж до пекла, і все ж не набув жодної плями… зберігаючи невинність, забрав усі наші нечистоти й окропив нас Своєю святістю” (коментар на Мат.8:3).
На хресті Ісус торкається людського зла, ненависті, гріха і смерті — але не стає злим і не починає ненавидіти; натомість Він «поглинає» їх любов'ю і прощенням. Приносить нам мир. Врешті, Він торкається нашої смертності, і дає нам життя – Сам сходить в смерть і смерть поглинута перемогою (1Кор.15:54).
Подивіться вірші 15-16: “Однак чутка про Нього розійшлася далеко, і сходилося багато людей, щоби послухати й оздоровитися [в Нього] від своїх недуг. А Він відходив у пустинні місця і молився”.
Ісус не шукав популярності. Але, як то кажуть: хоч правду сховай у землю, а вона виросте. Самі Ісусові вчинки свідчили про Нього. Не дивно, що чутка про Нього розійшлася далеко і багато людей сходилось до Нього. Втім Ісус уникає того, щоб стати заручником власної популярності і робити те, чого усі від Нього очікують. Натомість Він залишає натовпи і в молитві шукає Божого напрямку.
На завершення. У дотику Христа до прокаженого майбутній вік вривається в теперішній: там, де Він, – нечистота відступає, відчуження зцілюється, мертве оживає. Христос і сьогодні хоче й може очистити кожного, хто прийде. Той, Хто на хресті торкнувся нашого гріха й нашої смерті – і не осквернився, а поглинув їх Своєю любов'ю, – нині простягає Свою руку до нас. Нехай Господь помилує нас і зміцнить вірою в Його милість, в Божі обітниці, щоб зі своїми гріхами, хворобами, темрявою приходити до Нього, щоб знову і знову чути Його вічне “хочу” і переживати Його спасіння і оновлення. Нехай Господь помилує нас сьогодні бути Його руками, щоб через нас це спасіння і оновлення простягалось до тих хто зранений, знеможений і змучений в гріхах.