Kyiv UBF sermons catalog   Каталог проповідей

ДУХ ГОСПОДНІЙ НА МЕНІ

від Луки 4:14-30


(18-19): Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене благовістити убогим, послав Мене [зціляти розбитих серцем], проповідувати полоненим визволення, сліпим – прозріння, і пригноблених відпустити на волю; звіщати рік Господнього помилування!

Минулого разу ми вивчали про випробування Христа в пустелі. Одразу після хрещення Дух Святий веде Ісуса в пустелю, щоб дати бій дияволу. Там, де перший Адам схибив, Ісус, другий Адам — переміг. Послідовно, одну за одною Він відкидає усі спокуси і обирає бути слухняним Отцеві і Його слову навіть до смерті. Він обирає шлях служіння і впокорення, щоб принести спасіння усім, хто пов’язаний з Ним вірою. В повноті Духа Ісус говорить: «іди геть від Мене, сатано» і посоромлений спокусник відступає від Нього до часу, а легіони пекла тремтять.

Сьогоднішній уривок також — не випадковий епізод. Лука свідомо розпочинає оповідання про служіння Христа саме з цієї історії, хоча інші Євангелісти розповідають про аналогічні відвідини Назарету значно пізніше. В Луки цей епізод — це перший публічний виступ Христа. Слова, які Він читає з книги Ісаї це по своїй суті — програмний маніфест, який визначає весь характер Його служіння. Ісус заявляє дещо про Себе, а потім по ходу оповідання ми бачимо, як все це відкривається. І хоча завершується цей уривок на не дуже оптимістичній ноті, все ж він навчає нас дуже важливих істин про Христа і Його Царство, а також про наше місце в Божій викупній історії.

Нехай Господь помилує нас зараз і зміцнить в Своїй благодаті і дасть нам відкриті очі і м’які серця, щоб чути Його слово, розуміти його і вірити.

Подивіться вірші 14-15: «Ісус повернувся в силі Духа до Галилеї. Чутка про Нього розійшлася по всій околиці. Він навчав у їхніх синагогах, і всі Його прославляли».

Лука показує, що усе Своє служіння після хрещення Ісус здійснює силою Духа і в Його присутності. Сповнений Духа Святого Він йде до пустелі і повертається звідти не ослаблений, не втомлений, не знеможений... навпаки, він повертається до Галилеї в силі Духа і одразу ж береться до справи. Отримавши перемогу над дияволом Сам, тепер Він йде в силі Духа і руйнує владу диявола в життях окремих людей.

Лука не зупиняється на конкретних епізодах і звертає увагу перш за все на те, що Ісус навчав людей в їхніх синагогах. Однак з вірша 23 стає очевидно, що Він вже відомий завдяки чудесам, які вчинив в Капернаумі. Можливо й в інших місцях. В книзі Дій ап. Петро підсумовує цей період служіння Ісуса такими словами: «Ви знаєте про справу, що сталася у всій Юдеї, починаючи від Галилеї, після хрещення, яке проповідував Іван, про Ісуса з Назарета: як помазав Його Бог Духом Святим і силою, і Він ходив, роблячи добро й оздоровлюючи всіх поневолених дияволом, тому що Бог був з Ним!» (Дії 10:37-38). Його слово несе розраду і звільнення. Його дотик приносить зцілення. Він все добре робить і всі прославляють Його.

Особливий інтерес для Євангеліста становить історія про відвідини Назарету: міста де Ісус виріс, жив довгий час і де добре знали, як Його самого, так і Його близьких. Саме на ній він акцентує нашу увагу.

Подивіться вірші 16-19: «І прибув Він у Назарет, де був вихований, увійшов за Своєю звичкою в день суботній до синагоги та встав, щоби читати. Дали Йому книгу пророка Ісаї. І, розгорнувши книгу, Він знайшов місце, де було написано: Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене благовістити убогим, послав Мене [зціляти розбитих серцем], проповідувати полоненим визволення, сліпим – прозріння, і пригноблених відпустити на волю; звіщати рік Господнього помилування!»

З часів повернення з вавилонського полону синагога була центром єврейського релігійного і громадського життя. При синагогах діяли школи, де діти вчились читати Тору. Тут організовувалось служіння бідним і вдовицям, роздача їжі. Тут старійшини вирішували суперечки. Відлучення від синагоги — одне з найстрашніших покарань, про які ми читаємо в Євангелії від Івана — означало виключення з усього життя громади. Синагога була серцем життя єврейської спільноти. Та перш за все, синагога була місцем поклоніння, де громада збиралась разом в суботній день, щоб читати і вчитись з Божого слова і разом поклонятись.

Лука повідомляє нам, що Ісус прийшов в Назарет в суботу і за своєю звичкою увійшов до синагоги. Господь мав таку звичку: в суботній день поклонятись Отцеві разом з Божим народом, читаючи і роздумуючи над Божим словом. Це була важлива частина Його життя.

Ранні віруючі не стали придумувати чогось нового, вони просто взяли і цю практику спільного поклоніння в синагозі застосували до зібрання церкви. Звісно, в наш час багато що змінилось. Багато функцій, які раніше були притаманні саме зібранню вірних, взяла на себе держава, а Боже слово ми можемо чути, наприклад, через інтернет. Та все ж живе зібрання в якому ми об’єднуємось в поклонінні Богу, в якому ми проявляємо справжню турботу і любов одне до одного, в якому врешті діє Дух Христів, залишається однією з найважливіших частин життя християнина і сьогодні.

Будь який дорослий єврей міг бути запрошений читати і тлумачити Писання в синагозі. Цього разу таку можливість надали Ісусові. Люди з нетерпінням очікували почути, що Він скаже. Вони вже багато чули про Його служіння в інших містах Галилеї і дивувались, що той самий Ісус, якого вони знали з дитинства, так прославився.

Цієї суботи в Назареті читали книгу Ісаї, тож Ісусу подали сувій і Він розмотав його майже до самого кінця, щоб прочитати слова з 61го розділу, вірші 1 і 2: «Дух Господній на Мені, бо Він помазав Мене благовістити убогим, послав Мене [зціляти розбитих серцем], проповідувати полоненим визволення, сліпим – прозріння, і пригноблених відпустити на волю; звіщати рік Господнього помилування!»

Рядки, які читає Ісус нерозривно зв’язані з Божим велінням про ювілейний рік. Коли ми читаємо Писання, то легко можемо помітити, що життя Божого народу було тісно пов’язане з числом сім.

Спочатку — веління про сьомий день. Субота спокою. Бог пов'язує цю заповідь з двома різними, але рівно важливими підставами. Перша — закладена в саму структуру творення: шість днів Бог працював, а сьомий освятив. Друга — нагадування про визволення з єгипетського рабства. Господь нагадує Своєму народу, що вони були рабами в Єгипті. Раб не має вихідного, не обирає, коли працювати, а коли відпочивати. Тому суботня заповідь нагадує нам, що ми — вільні люди і можемо відкласти свої турботи, щоб поклонятись Творцю. Суботня заповідь дає відпочинок усім: і вільним, і рабам і навіть худобі.

Далі — веління про суботній рік. Кожного сьомого року мала відпочивати земля. Господар не сіяв і не збирав, а харчувався тим, що вродило 6го року. Це була субота відпочинку для самого творіння.

І нарешті — ювілейний рік. Сім разів по сім. П'ятдесятий рік. У цей рік оголошувалася свобода рабам, прощалися борги, землі поверталися своїм первісним господарям. Все поверталося до початку. Все відновлювалось. Закон про ювілей встановлював межі соціальній та економічній несправедливості і давав надію визволення і майбутнього найперше тим, хто був пригнічений, хто через борги і бідність був змушений віддати себе чи свою родину в рабство, тим, хто втратив все.

Ювілейний рік звіщався звуком сурми (євр. yobel, звідки й назва), інструментом, який і в Старому і в Новому завітах асоціюється з рішучими Божими діяннями — бо ж «засурмить — і мертві воскреснуть нетлінними» (1Кор.15:52). І це — тінь. Тінь того, що мало прийти. Тінь Божого Царства.

Чому ж Ісус обрав саме цей уривок? Що Він говорить нам цим? Подивіться вірші 20-21: «Згорнувши книгу, Він віддав її слузі та й сів, а очі всіх у синагозі пильно стежили за Ним. І Він почав говорити до них: Сьогодні, коли ви чуєте, сповнилося це Писання».

Не лише в нас виникли ці питання. Як бачимо, люди в синагозі також були заінтриговані. Очі усіх пильно стежили за Ним. І тоді Він пояснює: сьогодні, коли ви чуєте, сповнилося це Писання. Найкоротша проповідь в Біблії (треба вчитись в Ісуса).

Ісус проголошує настання року Господнього помилування, цього фінального ювілею вже, сьогодні, зараз, коли ви чуєте. І коли ми дивимося на служіння Христа, ми дійсно бачимо це. Там де Він є, Царство Боже, життя майбутнього віку стає видимим і відчутним. Він не зцілив усіх хворих, не відкрив очі усім сліпим, не звільнив усіх одержимих дияволом. Ні! Але коли Він говорить, нечисті духи коряться, коли дотикається, хвороба і навіть смерть — йдуть геть. Він звіщає прощення грішникам, і їхні життя змінюються.

Ісус не просто читає це пророцтво, Він проголошує Себе — Його виконанням. Повнота помазання Духом Святим виявляє Його, як обіцяного Месію. Його прихід знаменує прихід Його Царства. Це світанок нового дня. І коли пізніше Іван Хреститель посилає до Ісуса учнів запитати, чи Він дійсно Той Самий Месія, Ісус відповідає: ну, просто скажіть, йому, що бачите... «сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщається Євангелія» (Лук.7:22).

Але коли ми читаємо це, в нас виникає питання, а як щодо нинішнього часу? Так, Царство Боже ставало явним і видимим там, де був присутній Ісус. Але Він помер, воскрес і вознісся на Небеса. Своїм співвітчизникам Він каже: сьогодні, коли ви чуєте, сповнилося це Писання, але чи простягається це Його «сьогодні» аж до зараз, до нашого часу? Так! Безсумнівно!

Дух Святий, який помазав Христа, нині в повноті даний Його Церкві — щоб продовжувати ту саму місію. В сучасному євангельському християнстві часто ми розуміємо роль Духа Святого в дуже вузькому індивідуальному вимірі: Він навчає, втішає, виправляє, дає віру і змінює серце. Все це — дорогоцінна правда. Але сьогоднішній уривок показує, що Його роль далеко не вичерпується цим. Лука так будує оповідання, щоб нам стало зрозуміло, що місія Ісуса — це місія Духа Святого в цьому світі. Божа місія: спасти, звільнити і відновити усе Його творіння.

Той самий Дух, Яким був помазаний Ісус, нині зійшов на церкву Нового Завіту з тою самою метою: виправляти зламане, звільняти полонених, руйнувати діла диявола. Ювілейний рік, проголошений у Назареті, не закінчився з вознесінням Христа. Він триває і нині. Там, де Євангелія проголошується в силі Духа, Царство Боже приходить і стає явним. Кожне навернення — це звільнення полоненого, спустошення в’язниці диявола. Кожна громада, що живе за логікою Царства — це видимий знак того, що Христос уже царює.

Як же люди сприйняли цю заяву Христа? Подивіться вірші 22-24: «Усі були свідками Йому, дивуючись словам благодаті, які линули з Його уст. Тож вони казали: Чи не син це Йосипа? А Він промовив до них: Напевно, скажете Мені цю приказку: Лікарю, оздоров самого себе! Зроби й тут, на Своїй батьківщині, те, що, чули ми, сталося в Капернаумі. І Він промовив: Запевняю вас, що жодний пророк не приймається на своїй батьківщині».

Ми могли б очікувати, що назаряни зрадіють звістці, проголошеній Ісусом, будуть прославляти Бога за те, що Він послав їм Своє спасіння. Але ні. Замість того, щоб задуматись про смисл Ісусових слів, вони дивувались «чи не син це Йосипа?» До Ісусових слів вони поставились досить скептично і не ніяк не могли взяти до тями, де це син теслі навчився так говорити.

Їхня недовіра і упередженість цілком зрозумілі. Для більшості людей Ісус був незнайомцем. Вони нічого не знали про Його минуле і Його історію. Але назаретяни знали Його з дитинства. Хтось з них ходив разом Ісусом до школи при синагозі. Хтось дружив з батьками, а хтось був сусідом. Для них Він не був таємничим незнайомцем. Тож вони не могли повірити, що хтось, кого вони знали так добре. Один із них може виявитись обіцяним Помазаником і Царем.

Ісус миттєво відчув цю недовіру. Він не чекає, поки вони сформулюють заперечення вголос. Він читає їхнє серце і промовляє їхню невисловлену думку: «Ви, напевно, скажете Мені: лікарю, зціли себе сам». Як лікар, який не здатен вилікувати себе сам викликає сумніви в своїй компетентності, так і той, хто претендує на роль Месії мав би підтвердити свої заяви якимось чудесами. Вони чули, що Ісус вчинив чудеса в Капернаумі і тепер хочуть побачити і тут щось вражаюче. Але Бог не робить чудес на замовлення. «Запевняю вас, -- каже Ісус, -- що жодний пророк не приймається на своїй батьківщині».

І далі Він нагадує їм дві історії: одну — з життя пророка Іллі, іншу — з життя пророка Єлисея. В обох випадках Бог в Своїй суверенній волі і благодаті послав пророків до язичників, не дивлячись на те, що в Ізраїлі була не менша потреба. В часи Іллі в Ізраїлі 3.5 роки була посуха і страшний голод. Бог послав Свого пророка до сидонян, до якоїсь вдови і доки Ілля був в її домі, в неї не закінчувалась олія і борошно. Вона була забезпечена хлібом. Те саме — з Єлисеєм і сирійським воєначальником Неєманом. Він був зцілений від прокази, в той час як багато прокажених в Ізраїлі залишились хворими.

Чудеса, які творив Ісус народжувались: по-перше, з реальної потреби, по-друге, з Божої волі. Він ніколи не творив чудес, просто щоб щось комусь довести. Його дива — це знаки Царства для тих, хто хоче бачити. Але ті, хто затвердів в своєму невірстві, навіть явні чудеса нічого не доводять. Згадайте численні приклади фарисеїв і книжників. Дехто з них навіть пояснював Його владу зв’язком з дияволом. Тож і назаретяни залишаються без чуда. Євангеліст Марко тут додає, що Ісус дивувався їхньому невір’ю (Мар.6:6).

Відповідь Христа, Його слова розлютили людей. Якщо на початку зібрання вони були доброзичливі і цікаві, то в кінці готові вбити Його та Ісус дивом уникає їхніх рук. Божі дії часто не відповідають нашим очікуванням. Він проявляє Свою милість до тих, хто нам може не подобатись. І це завжди час для нас, щоб розкаятись в своїй зверхності, гордості і упередженості. Врешті саме ці речі відрізають нас від Його благодаті, коли вона так щедро пропонується нам.

Євангеліст Іван в пролозі до своєї Євангелії пише: «До своїх Він прийшов, та свої Його не прийняли. А тим, які прийняли Його, дав владу стати Божими дітьми, – тим, які вірять у Його Ім’я» (Ів.1:11-12). Цей епізод завершується не так оптимістично, як нам хотілось би. Однак він нагадує нам, що перш за все Господь очікує від нас віри. Кожен врешті має дати відповідь: за кого я маю цього Ісуса. І від цієї відповіді залежить так багато.

Нехай милостивий Господь допоможе нам жити вірою в Христа, якого Бог помазав благовістити убогим, зціляти розбитих серцем і пригноблених відпустити на волю. Нехай нині, сьогодні, коли ми чуємо слово Євангелії Його Царство стає явним і видимим в наших життях і в нашій громаді. Нехай Господь допоможе нам знайти своє місце в Його місії відновлення всього. Нехай Дух Христів діє потужно сьогодні в нас і через нас в цьому світі. Амінь!


Питання для вивчення:

від Луки 4:14-30
Ключові вірші 18-19


1. Вірші 14-16. Як Лука пов’язує служіння Ісуса з дією Святого Духа (3:22; 4:1; Дії 10:38)? Що це говорить нам? Що тут говориться про те, як Ісус опинився в синагозі? Що це говорить про Його духовне життя? Яку роль відіграє регулярне спільнотне поклоніння у вашому духовному зростанні? 

2.
Вірші 17-21. Про що говорить текст, який прочитав Ісус (Іс.61:1-2)? З якою метою Він отримав помазання Святого Духа? Як це пророцтво здійснювалось в служінні Христа (Лук.7:21-22)? На вашу думку, чи змінилась місія Святого Духа нині? Чи має церква (ми) брати участь в цій Божій місії в світі? (Якщо так, то яким чином?)


3. Що таке рік Господнього помилування (Лев.25:1-13)? Що значать слова Ісуса, що це Писання сповнилося «сьогодні, коли ви чуєте»? Що ці слова говорять про Христа і про Його служіння? Порівняйте це з тим, що пропонував Ісусові диявол. Що це за час: «сьогодні» (2Кор.6:2)? Як проповідь Євангелії приносить звільнення і спасіння грішникам? 


4. Вірші 22-27. Якою була реакція людей на Ісусові слова? Що було причиною їхнього здивування? Що Ісус говорив про їхнє невірство і упередженість? Поділіться своїми думками про те, як упередження щодо людини (служителя) може завадити нам отримати благодать. 


5. Вірші 28-30. Чому люди обурились Ісусовим словам? Що вони хотіли з Ним зробити? Як Ісус уник розправи? Чого цей уривок навчає вас?