(22): і Дух Святий у тілесному вигляді, як голуб, зійшов на Нього, і почувся голос із неба: Ти – Мій Улюблений Син, у Тобі Моє уподобання
Минулого разу ми читали про життя і служіння Івана Хрестителя. Важко переоцінити значення цієї особистості в Божій історії. Про нього говорять усі чотири Євангелісти. Навіть в книзі Дій ми знаходимо учнів Івана, які через десятиліття після його смерті продовжують жити згідно з його вченням і проповідують покаяння. Так само, як християн Лука називає їх послідовниками Господньої дороги, не зважаючи на те, що вони не знали Христа. Автори Євангелій показують, як Ісусова проповідь стала природним продовженням проповіді і служіння Івана Хрестителя.
Суть Іванової проповіді була досить проста. Він говорив про те, що Господь скоро прийде, і люди мають бути готовими зустріти Його. Іван говорив про майбутній гнів і суд, про те, що ніхто не виправдається самою лиш приналежністю до нащадків Авраама чи якимось формальними ознаками, тому що Господь судитиме кожного згідно з його вчинками: добрими чи злими. Тож у відповідь на проповідь Івана люди розкаювались в своїх гріхах і приймали хрещення, як обіцянку Божого прощення і очищення від усіх гріхів. Нехай Господь допоможе і нам не шукати виправдань своїм гріхам і неправдам, але приходити до Христа з щирим каяттям і вірою в Його прощення і спасіння. Амінь!
Сьогоднішній уривок складається з двох частин. Це — хрещення Ісуса, а також — Його родовід. Кожен з цих блоків не такий простий, як може здатись і, на перший погляд, вони мало пов’язані. Однак, коли ми подивимось на ці уривки уважніше, то побачимо, що Лука не просто так помістив їх поруч. Він вибудовує своє оповідання так, щоб представити нам Ісуса, як Сина Божого і Спасителя усіх людей. Нехай Господь зробить наші серця м’якими, а розум — гострим і уважним, щоб чути Боже слово, розуміти Його і коритись.
Сьогодні я б хотів розглянути ці дві історії не так, як їх викладає Лука, а в зворотньому порядку. Спочатку ми подумаємо про Ісусовий родовід, а вже потім перейдемо до Його хрещення.
Давайте прочитаємо з родоводу тільки перший і останній вірші (23 і 38): «А Сам Ісус, розпочинаючи, мав років зо тридцять, будучи, як вважали, сином Йосипа, сина Іллі... сина Еноса, сина Сита, сина Адама – сина Бога».
Як ви, напевно, знаєте, родовід Христа наводиться в Писанні в двох місцях: тут, в 3му розділі Євангелії у викладенні від Луки, і в 1му розділі Євангелії від Матвія. Втім уважний читач одразу помітить, що ці родоводи досить сильно відрізняються.
По-перше, вони відрізняються напрямком і межами: Матвій починає родовід з Авраама і веде його аж до Христа, в той час, як Лука, навпаки, починає з Христа і веде його до початку часів, до Адама.
По-друге, вони відрізняються змістом: між царем Давидом і Йосипом — зовсім різні імена. В Матвія батьком Йосипа названий Яків, в той час як тут, в Луки це Ілля. Матвій демонструє царську лінію від Давида до Соломона і далі, в той час, як Лука веде родовід через Давидового сина Натама.
По-третє, вони відрізняються розташуванням: Матвій наводить родовід на самому початку свого оповідання, в той час, як Лука представляє його лише тут, в третьому розділі.
Усе це викликає в нас чимало питань, чи не так? Як можна пояснити ці розбіжності? Ці питання виникали не лише в нас. Найдавніший текст присвячений цій проблемі датується ІІІст. н.е.
Не раз я чув теорію про те, що Матвій показує нам родовід Ісуса від Йосипа, а Лука — від Марії. Проблема цієї теорії в тому, що вона суперечить тексту Біблії. Лука досить чітко і не двозначно говорить про Йосипа, як батька Ісуса і навіть натяку не дає, що він має на увазі Марію. Більш того, думка, що Лука дає родовід Марії, була невідома християнській давнині. У XV ст. її вперше висунули латинські богослови, щоб (як вони гадали) надати честь Богородиці.
Найбільш давня спроба розв’язати цю проблему належить Юлію Африканському, ІІІст. Він посилається на усні свідчення Ісусових родичів і це пояснення було найбільш поширене в історії церкви. Юлій пояснює цю розбіжність левіратним шлюбом (такий шлюб, коли близький родич брав собі за дружину бездітну вдову і народжений нею син вважався нащадком її першого померлого чоловіка, як в історії Рут). Юлій говорить, що діди Ісуса (Яків і Ілля) були єдиноутробними братами від одної матері, але різних чоловіків. Один походив з роду Соломона, а інший — з роду Натама. І оскільки Ілля помер бездітним, то Йосип син Якова вважався нащадком також і Іллі.
Втім, ця теорія також не позбавлена вад. Достеменну відповідь на це питання ми навряд чи знайдемо. І це не дивно. Мій брат проводить дослідження нашого родоводу. Там є давня історія з усиновленням деталей якої вже ніхто не пам’ятає. Крім того, він зустрівся з проблемою того, що одна і та ж людина часом записана в різних реєстрах під зовсім різними прізвищами, а іноді одне і те саме прізвище набуває різних форм. Знайти істину буває дуже не просто. І це ми говоримо всього лиш про 100-200 років тому, що ж казати про історію в тисячі років?
Головне, що ми маємо розуміти, коли читаємо родоводи в Біблії, це те — що автори ніколи не намагаються повідомити нам просто генеалогію чи надати біографічну інформацію. Родовід в Писанні, починаючи з книги Буття — це завжди окрема історія, яку потрібно вміти прочитати. Матвій і Лука, складаючи історію походження Ісуса також не мали на меті просто дати нам вичерпний список імен Ісусових предків. Задача, яку вони ставили перед собою — розповісти нам Євангелію, сказати нам про Христа щось дуже важливе. Цей текст більш богословський, ніж біографічний. Тому, наприклад, Матвій навмисно викидає з родоводу деякі імена, щоб отримати 3 рази по 14 поколінь і показати Ісуса довершеним нащадком Давида, адже число 14 відповідає імені Давид в юдейській нумерології.
Що ж хоче нам сказати Лука? Лука не зупиняється на Давидові чи Авраамові. Він веде родовід аж до Адама і до Бога, показуючи Ісуса не просто царем євреїв чи юдейським Месією, але Спасителем всього людства. Нашим Спасителем!
Лука був близьким другом, учнем і помічником апостола Павла. В богослів’ї Павла Адам і Христос — це дзеркальні постаті в історії спасіння. Кожного з них Бог визначив, як представника усіх тих, хто піде за ними. Як через Адама в світ прийшли гріх і смерть, -- пише Павло в посланні до Римлян чи в посланні Коринтян, -- так через Христа Божа благодать і дари вилилися на багатьох, «як непослухом однієї людини багато стали грішними, так і послухом Одного багато стануть праведними» (Рим.5:12-19). «Як в Адамі всі помирають, так у Христі всі оживуть» (1Кор.15:22) і т.д. І ось Лука показує нам тут Христа і Адама на протилежних кінцях однієї історії. Людської історії. Нашої історії. Те, що почалось через першого сина Божого, Адама, створеного як Його образ, щоб являти світу Творця. Тепер має бути виправлене через іншого, більшого, унікального, Єдинородного Сина Божого, Ісуса Христа. Амінь!
Обрамленням до цієї історії в родоводі є оповідання про хрещення Ісуса і про Його випробування в пустелі, куди Ісус, отримавши помазання від Духа Святого, відправляється, щоб перемогти диявола. Але про це ми будемо вивчати наступного разу. Тепер же, коли ми розставили декорації і розуміємо загальний задум Луки в цьому уривку, давайте подумаємо, що ж відбулось, коли Ісус хрестився в Йордані.
Подивіться вірші 21-22: «Сталося ж, коли хрестився весь народ, і коли Ісус, також хрестившись, молився, – розкрилися небеса, і Дух Святий у тілесному вигляді, як голуб, зійшов на Нього, і почувся голос із неба: Ти – Мій Улюблений Син, у Тобі Моє уподобання».
По-перше, Лука об’єднує Ісуса з людьми, для яких Він прийшов. Розповідь про хрещення Ісуса є в кожного з євангелістів. Однак в інших авторів — це окрема історія про Ісуса та Івана. Лука ж поміщає Ісуса серед народу. Ми можемо легко уявити собі цю картину. Ось Іван стоїть у воді проповідуючи народу хрещення покаяння для прощення гріхів. І ось до води стоїть черга прочан. Усі вони прийшли, покликані Духом Святим. Серед них стоїть і Ісус. Не впізнаний поки що ніким, навіть самим Іваном. Він входить у воду не окремо від людей, а разом з ними. Це акт солідарності. Він стає в один ряд з грішниками, розділяє з нами нашу долю, щоб пізніше, розділити з нами і Своє життя.
По-друге, Ісус молиться. Інші євангелісти опускають цей момент. Те, що відбувається далі (відкриті небеса і явлення Духа), в Матвія чи в Марка — це відповідь на Ісусове хрещення, на подію. Але в Луки — це відповідь на дію, на Ісусову молитву. В Євангелії від Луки в найбільш відповідальні моменти служіння Ісус молиться. І це — перша з таких молитов. Лука показує нам Ісуса який не просто щось робить, а робить це разом з Отцем. А в своїй другій книзі Лука показує нам, як той самий Дух в день П’ятдесятниці сходить на церкву, яка також однодушно молиться.
В молитві небесне зустрічається з земним. Коли ми молимось, ми бачимо не лише саму подію, але також і Божу відповідь, Його волю, яка здійснюється на землі, як і на небі. Відчуваємо Його присутність і бачимо Його дію в наших життях і в цьому світі.
В Ісусовому хрещенні, у відповідь на Його молитву нам розкриваються небеса. Давайте ще раз прочитаємо вірші 21,22: «Сталося ж, коли хрестився весь народ, і коли Ісус, також хрестившись, молився, – розкрилися небеса, і Дух Святий у тілесному вигляді, як голуб, зійшов на Нього, і почувся голос із неба: Ти – Мій Улюблений Син, у Тобі Моє уподобання».
Хрещення Ісуса є одним з найбільш явних одкровень про Триєдиного Бога в цілому Писанні. Тут усі три особи Трійці явно присутні в одному місці й часі: Син, який молиться у воді, Отець, що промовляє з небес і Дух, що сходить на Сина. Ця подія показує нам, що все, що буде відбуватись далі — не просто черга якихось подій, а справа, яку Син здійснює з волі Отця силою Святого Духа.
Про що ж промовляють небеса? Слова: «Ти – Мій Улюблений Син, у Тобі Моє уподобання» -- це навмисне злиття двох текстів СЗ.
Слова «Ти Мій Син, Я сьогодні Тебе породив» -- це слова з Пс.2. Це — коронаційний гімн царів з Давидової лінії. В юдаїзмі Іст. цей Псалом читався есхатологічно: Помазаник, який «сьогодні» посідає престол — це очікуваний Месія. Впродовж 30ти років Ісус «набував мудрості, віку та благодаті – в Бога і в людей» (2:52), але нині час прийшов. Він має здійснити те, для чого Отець послав Його.
Слова «Ось Мій Слуга, Якого Я підтримую, – Мій Обранець, Якого вподобала Моя душа. Я зіллю на Нього Свого Духа, і Він встановить серед народів правосуддя» (Іс.42:1) -- це слова з першої пісні слуги в книзі Ісаї, де пророк говорить про Його місію: «Він не кричатиме й не підвищуватиме голосу, – на вулицях не буде чути Його волання. Тростини надломленої Він не доламає і тліючого ґнота не погасить, проте справедливо звершуватиме суд. Не ослабне духом і не зламається, аж доки не встановить на землі правосуддя».
В цьому злитті Пс 2 та Іс 42 — вся суть хрещення. Ісус приймає не просто царську корону, Він приймає також і жезл Слуги. Він виходить на Йордан, як один з нас, щоб прийняти місію здійснити наше викуплення. Він — Той кого Сам Бог визначив для цього завдання, другий Адам і ніхто інший не може зайняти Його місця. Амінь!
В книзі Дій 10:37-38 — Петро в домі Корнилія підсумовує все служіння Ісуса такими словами: «Ви знаєте про справу, що сталася у всій Юдеї, починаючи від Галилеї, після хрещення, яке проповідував Іван, про Ісуса з Назарета: як помазав Його Бог Духом Святим і силою, і Він ходив, роблячи добро й оздоровлюючи всіх поневолених дияволом, тому що Бог був з Ним!»
Хрещення Ісуса є моментом помазання. Тут Дух Господній сходить на Христа у вигляді голуба тілесно, щоб бути з Ним завжди і наділити силою з небес здійснювати Божу волю і руйнувати роботу диявола. Тому вже в наступному епізоді ми бачимо Христа, який сповнений Духа йде у пустелю, щоб перемогти сатану на його ж території.
В цьому уривку Лука представляє нам Ісуса з двох сторін одночасно. Родовід каже нам: Він — один з нас. Справжня людина. Нащадок Адама, нащадок Давида. Став у чергу разом з народом не тому, що мав у цьому потребу, а тому, що ми мали в цьому потребу. Він увійшов у нашу історію, став одним із нас, щоб ми розділили Його життя і перемогу.
Та з другого боку голос з неба каже нам інше: Він — не просто один з нас. Він — Улюблений Син Божий, якого Сам Отець визначив і помазав. Він — Цар з Пс.2, якому Бог дає народи в спадщину. Він — Слуга з Іс.42, тихий і непохитний, який не зламає надломленої тростини і не погасить тліючого ґнота, але доведе до кінця Своє діло. Він — другий Адам, який прийшов виправити те, що перший був зруйнував.
Нехай Господь допоможе нам жити вірою в цього Христа. Свою надію, своє життя покладати в Ньому одному, бо лиш Він Один — Господь і Спаситель.