Ключовий вірш: 3:16
«Іван відповідав усім, кажучи: Я хрещу вас водою, але йде дужчий від мене, Якому я не гідний розв’язати ремінців Його взуття; Він буде хрестити вас Духом Святим і вогнем.»
У 1-му розділі Луки ми розглядали історію життя однієї пари - Захарії та Єлизавети. Лука описує їх праведними перед Богом, що бездоганно виконували всі Господні заповіді й настанови.Та мали вони одну серйозну трудність - не мали дітей, бо Єлизавета була неплідна. І говориться, що вони обоє вже постаріли. Одного разу, коли прийшла черга служити Захарії в храмі, там йому явився янгол і сказав (1:13б-17):
“Не бійся, Захаріє, тому що молитва твоя почута! Твоя дружина Єлизавета народить тобі сина, і даси йому ім’я Іван.
14 І буде тобі радість та потіха, і багато хто зрадіє з його народження.
15 Бо він буде великий перед Господом; ні вина, ні п’янкого напою не питиме; і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері.
16 І наверне він багатьох ізраїльських синів до їхнього Господа Бога;
17 і він ітиме перед Ним у дусі та силі Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, а непокірних – до мудрості праведних, щоби приготувати Господу підготовлений народ.”
І сьогодні ми приходимо до цього пророцтва, як такого, що виконалося. Отже, ми будемо говорити про служіння Івана Хрестителя і його вплив на серця людей, що схилятиме їх до Бога.
Погляньмо на вірші 1-2:
“1 На п’ятнадцятому році панування кесаря Тиверія, коли Юдеєю володів Понтій Пилат, а Ірод був тетрархом Галилеї, його брат Пилип – тетрархом Ітуреї та Трахонітського краю, а Лисаній – тетрархом Авіліні,
2 за первосвящеників Анни й Каяфи, було Боже слово в пустелі до Івана, сина Захарії.”
Коли я прочитав ці 2-а вірші, то відразу задався питанням: “а навіщо Лука так ретельно перелічує всіх можновладців під час правління яких він покликав Івана Хрестителя на своє служіння?” Давайте подумаємо про це разом.
По-перше, ми знаємо що Лука був фаховою і освіченою людиною. Він був одним з найкращих істориків того часу. Коли він описував певні події то послуговувався джерелами інформації багатьох свідків або очевидців цих подій щоб підкреслити їх істинність. Також, як і інші професійні історики він прив’язував ці події до відомих історичних постататей та роки їх правління. Знову ж таки, це давало змогу історикам, навіть нашої доби, досліджувати багато чого, що відбувалося тоді. До речі всі кого, Лука згадав з числа учасників тієї віхи, підтверджувались і з інших історичних джерел. Отже, це дозволяє нам зробити висновок, що Іван Хреститель, як історична постать не був міфічною чи придуманою фігурою. Він дійсно був за часів правління можновладців, про яких ми читали в 1 та 2-му віршах. З деякими з них він взаємодіяв персонально, наприклад, з Іродом (Антипою), правителем Галілеї. А, відтак, головне для нас – він дійсно був покликаний Господом служити Йому і готувати серця людей до приходу Спасителя.
По-друге, Лука підкреслює стиль, який ми знаходимо в Старому Заповіті, коли Бог звертався до пророка. Як, правило, це відбувалося за часи правління якогось царя чи царів. Так, наприклад, коли Бог звертався до Ісаї, то пророк писав: “Видіння Ісаї, Амосового сина, яке він бачив… за часів юдейських царів: Уззії, Йотама, Ахаза та Єзекії.”. Теж саме можна знайти і в Єремії, Даниїла та інших багатьох пророків. Подібне ми бачимо і в наших віршах, коли за таких правителів, як Тиверій, Ірод, Пилат, первосвященників Анни та Каяфи на арену знову виходить пророк. 400 років до цього була тиша, але Бог знову заговорив через свого посланця. Ось такий стиль особливо важливий для людей, що притримувались юдейської традиції. Тут Лука намагається розширити аудиторію свого Євангелія не тільки для людей з грецькою культурою, а й з юдейською, наприклад для багатьох юдеїв в діаспорі.
По-третє, Лука передає контраст на фоні якого сталося слово Боже до Івана. В 2-му вірші ми читаємо: “було слово Боже до Івана, де? В пустелі” Не в храмі де головними були первосвященники Анна і Каяфа. Не в палацах і резиденціях де керували Іроди та Пилат. І навіть не в Римі, де був Тиверій, який своєю залізною рукою підкорив майже пів світу.
Насправді, зрозуміло чому Бог не звертається до цих людей. Бо їм байдуже до інших, окрім себе. Вони не є пастирями для Божого народу. Взяти хоча б Анну й Каяфу. Цих 2-х діячів ми зустрічаємо під час справи розп’яття Ісуса. Вони поступають проти нього підступно. Дають хабар Юді. Підкупляють охорону біля гробу Господнього. Підбурюють народ щоб звільнити Варнаву, який вбив людину і засудити на розп’яття невинного Ісуса. Для них суд який має бути справедливим не є фундаментальним. Їм важливо тільки влада і нажива з неї. Тому про які цінності можна говорити в цих людя?. І якщо священникі які були поставлені для служіння Богові та піклування про народ не виконують свої обов’язки, то чому раптом це мали б робити Ірод, Пилат чи Тиверій, для яких Ізраїль був лише ресурсом для особистого збагачення і величі.
І ось на фоні цих людей Бог “йде” до пустелі і там звертається до того хто буде слухати Його і виконає Його волю. Трішки поговоримо про Івана і його спосіб життя. Як ми згадували раніше, янгол коли звертався до Захарії, то відкрив йому, що його син “...ні вина, ні п’янкого напою не питиме; і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері.” (1:15). Отже Іван був від народження наповненний Духом Святим. Не вживав алкоголю взагалі. І як ми знаємо з інших місць Писання, вів усамітнений спосіб життя в пустелі, носив одяг з верблюжої шерсті, їв сарану і дикий мед. Це вказує на те, що Іван був назореєм від самого свого народження. Такі люди були повністю посвячені Богов і вибрані Ним для особливого служіння. Його аскетизм був близький народу, адже він маючи таке положення, міг зрозуміти, що таке недоїдати, спати у прохолодну ніч під відкритим небом, перебувати вдень під палючим сонцем і носити один і той самий одяг тривалий час без заміни. Тому люди йому довіряли і сприймали його вчення, адже бачили його щирість.
Сам Господь Ісус говорив про нього:
“7...На що ви ходили подивитися в пустелю? На тростину, яку хитає вітер?
8 Або що ходили побачити? Людину, вдягнену в м’які шати? Та ж ті, хто носить м’який одяг, живуть у царських палацах.
9 Кого ж ви вийшли побачити? Пророка? Так, кажу вам: більше, ніж пророка!
10 Це той, про кого написано: Ось Я посилаю Мого ангела перед Твоє обличчя, який приготує Тобі дорогу перед Тобою.” (Матвія 11:7-10)
Про це ж говорив і янгол Захарії (1:15,17). Він говорив, що його син буде “...великий перед Господом”. На нього буде покладена важлива роль - бути передвісником приходу самого Сина Божого. “...він ітиме перед Ним у дусі та силі Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, а непокірних – до мудрості праведних, щоби приготувати Господу підготовлений народ.”(1:17). Роль Івана була призначена йому Богом і про це говорив пророк Ісая ще за багато століть до цього. І ось цей день настав.
Давайте розберемо в чому полягало служіння Івана Хрестителя. Перейдемо до (4): “4 як ото написано в книзі пророцтва пророка Ісаї: Голос того, хто кличе в пустелі: Приготуйте дорогу Господню, вирівняйте стежки Його!
Раніше коли цар їхав через свої володіння, то попереду нього біг вісник (глашатай), який всіх попереджав про це і закликав приготувати шлях - засипати ямки, прибрати узбіччя, підсрегти кущі, побілити стовбури дерев та інше. Знаєте, я згадую казку про кота в чоботях Шарля Перро. Мабуть він гарно знав Біблію і цю аналогію запозичив із Святого Письма. Там кіт біжить поперед свого господаря, сина мірошника і попереджає всіх хто йде на зустріч, косарів, женців, і т.д, що їде король. Тому всім приготуватися, говорити правильні слова, а інакше вони будуть покарані. Це класична робота вісника: він змінює реальність і готує свідомість людей до того, як туди прибуде сам монарх. Звичайно казка - це грубе порівняння з тим, що робив Іван Хреститель. Але є тут і спільні риси, адже Іван, якого Ісая називає голосом в пустелі, робить щось схоже: він приходить першим, кличе людей до покаяння і відкинення гріха, спонукає їх хреститися, тобто освячувати себе для Бога, - таким чином він збудовує в народі очікування Месії, щоб коли прийде Ісус — серця людей уже були м’які та готові Його слухати.
Погляньмо на (5) 5 Хай кожна долина наповниться і кожна гора та кожний пагорб понизиться! Нехай криві стежки стануть прямими, а вибоїсті – гладкими дорогами;
Брати і сестри, ми сім’єю коли їдемо з села в Київ, то цей шлях умовно я ділю на 2-і частини: з села до Житомира і з Житомира до Києва. Шлях з Житомира до Києва, хоча і довший, але їхати по ньому доволі комфортно бо там дорога непогана. А от з села до Житомира - це вже проблема. Там є ділянки де дорога настільки розбита, що можна погубити колеса. Погана дорога – це проблема і для комфортної поїздки, і більші витрати на паливо, бо там постійно пригальмовуєш, і небезпека взагалі зламати машину. Коли поїздиш такими шляхами, то втрачається бажання взагалі керувати автомобілем. Так от якщо наше життя таке, як дорога з села на Житомир, то це не життя радості і миру – це життя, де переважає гріх і криві та вибоїсті стежки на серці, які він спричиняє. Криві стежки ведуть до поганих наслідків. Якщо людина з молоду звикла красти, то рано чи пізно вона потрапить за це у в’язницю. Якщо звикла обманювати і брехати, то їй ніколи не будуть довіряти. Якщо не буде поважати інших, то прийде час коли її стануть зневажати всі.
“Хай кожна долина наповниться і кожна гора та кожний пагорб понизиться” - говорить Іван Хреститель.
Що таке долина? Це місце пустоти. Місце, де Бог не присутній. Йому відмовили і не захотіли прийняти. “Я атеїст, часто чуємо у зарозумілої молоді. Що ви тут нам штовхаєте свою релігію.” Або дехто говорить: “треба жити реальним життям, брати від нього найкраще”. Поки ти молодий і здоровий, то ти живеш як тобі заманеться. А як постарієш, якщо ще до цієї старості доживеш, то прийде час платити по рахунках – поганим здоров’ям, бо пив, курив, вживав, що попало. Опинився один, бо зраджував дружині і не цінував стосунками з дітьми. Врешті, пішов у пекло, бо вважав, що сам собі Бог і затуляв вуха, коли Господь кликав змінитися, і жити як Боже створіння.
А що таке горб чи пагорб? Іван говорить, що це підвищення має понизитися. У (7-8) ми зустрічаємося з такими горбами. Мова йде про людей, які приходили до Івана хреститися, але він чомусь реагує на них гостро:
“7…Роде гадючий, хто навчив вас утікати від майбутнього гніву?
8 Тож принесіть плоди, гідні покаяння, і не намагайтеся казати собі: Маємо батька Авраама! Бо кажу вам, що Бог може з цього каміння підняти дітей Авраамові.”
В Євангеліста Матвія уточнюється, що це були за люди: це були фарисеї і садукеї. Очевидно, вони сперечалися з Іваном щодо того, що він робить. “Ми діти Авраама, нам цього достатньо. Ми вибрані, тому не повчай нас, як служити Богові.” Ось це приклад гордості. З такою горою на горбу складно прийняти покаяння. Тому Іван не підбирає слів і вказує їм на їхнє місце. “Роде гадючий” - це відсилка до Буття, до змія, що в гордості своїй повстав проти Бога і був скинутий з вершини Божої гори. Тому, брати і сестри, якщо раптом ми відчуваємо себе надто самодостатніми, зверхньо дивимося на інших, то варто понизитися: краще чим швидше перевірити своє серце і розкаятися. Інакше буде те, про що говорить Іван в (9).
“9 Адже вже й сокира лежить біля коріння дерев; кожне дерево, яке не приносить доброго плоду, зрубують і вкидають у вогонь!”
Коли мова йде про гріх, то Бог тут безкомпромісний. Якщо ми не відкинемо гріха, то знехтуємо Христовою жертвою, а за це розплата – вічна погибель у вогні.
Мені більше імпонує те, що Лука додав до заклику Івана Хрестителя у (6). Якщо ми зробимо стежки в нашому серці прямими, а ямки та горбики засипимо та вирівняємо, то наші серця будуть сповнені Божої любові і відкриті, щоб прийняти Ісуса Христа. Отже вірш (6): “6 і кожна людина побачить Боже спасіння!” Маю надію: ми серед них. Амінь?!
Погляньмо на (10-14):
“10 Запитували його люди, кажучи: Що ж маємо робити?
11 У відповідь він сказав їм: Хто має дві сорочки, нехай дасть тому, хто не має, а хто має їжу, так само нехай робить!
12 Прийшли й митники хреститися і запитують його: Учителю, а що нам робити?
13 А він сказав їм: Нічого більше від того, що встановлене вам, не вимагайте!
14 Питали його й воїни, кажучи: А ми що маємо робити? І він їм відповів: Нікого не кривдьте, не обмовляйте і задовольняйтеся своєю платнею.”
Брати і сестри, скажіть будь-ласка, чи говорить в цих віршах Іван щось абсолютно не знайоме нам? Коли люди запитали, що ж нам робити, то Іван пояснив все дуже просто. Маєш надлишок – поділися з тим, хто взагалі нічого немає. Мені частенько випадає реклама фондів, де батьки просять допомогти коштами на лікування своїх діток, хто чим може. Як правило це не прості захворювання, а такі, що загрожують життю. Я думав, зараз треба війську допомагати, – в країні війна. Але у цих діток своя війна з хворобою. Тому, маєш три копійки – пожертвуй щось з цього, ти явно не збіднієш. Якщо ти чиновник, митник, чи суддя, чи лікар – не бери плати понад того, що затверджено законом. Нехай твоє сумління буде чистим. Якщо ти володієш владою і силою від імені держави, то не зловживай цим задля особистого надбання. Чи ти військовий, чи поліцейський, чи охоронець – стався з повагою до тих, хто без зброї і не може на рівних з тобою захистити себе. А якщо не вистачає тобі коштів, тоді йди вчися, розвивайся, набувай нову професію, що більше приносить коштів. Врешті, всі ми громадяни нашої країни. І так само маємо поважати інституції нашої держави. Належить нам платити податки? Треба це робити. Звідки ж будуть отримувати наші батьки пенсію, а вчителі за які кошти вчитимуть наших дітей в школах? Маємо відраховувати кошти на військо? Треба це зробити. Бо хто тоді нас буде захищати? Отже, маємо жити в повазі один до одного і до своєї країни. Амінь? Саме це говорив і Іван.
Цікаво, що слова Івана не розходилися з його діями. У віршах (19-20) ми знаходимо історію його взаємодії з тетрархом Іродом. Ірод Антипа взяв собі за дружину Іродіяду, дружину свого брата Пилипа. І Іван не подивися, що це був цар, який доволі прихильно ставився до нього, а почав докоряти йому, що це гріх перед Богом. Цей докір спочатку вартував Іванові свободи, бо Ірод за це кинув його до в’язниці. А пізніше, заради Іродіади і її дочки, і зовсім стратив його.
Також, і в (15) Іван мав інше випробування, цього разу вже від слави та впізнаваності. Багато людей почали думати, що Іван і є тим Месією, якого Бог обіцяв дати. Знаєте, багато відомих служителів спокусилися цим. У своєму 3-му посланні ап.Іван згадує такого собі Діотрефа. Діотреф, очевидно, починав як щирий християнин і став лідером в одній із місцевих громад. Але згодом він настільки захопився своєю роллю керівника, що поставив себе вище самої Церкви. Він не приймав служителів з інших місць, що хотіли ділитися словом істини. І забороняв це робити тим із своєї спільноти, хто хотів цього. Врешті, він навіть виганяв їх з Церкви за це. Євангеліст Іван каже, що цей чоловік лаяв братів лихими словами і полюбив бути першим.
Проте Іван Хреститель, чітко розставив все на свої місця. Він свідкує про себе, що посланий приготувати шлях для Спасителя, але ним він не являється.
Погляньмо на вірші (16-17) “16 Іван відповідав усім, кажучи: Я хрещу вас водою, але йде дужчий від мене, Якому я не гідний розв’язати ремінців Його взуття; Він буде хрестити вас Духом Святим і вогнем.”
Очевидно, що люди не просто роздумували, а й ставили питання Іванові: “Чи він не є Месією?” Ізраїль був під окупацією. Люди страждали від гніту окупантів - платили податки, терпіли наругу від солдат, не могли вільно поклонятися Богові. Вони бачили лицемірство свого духовенства. Ті були зайняті собою і інтригами в заграванні з римлянами задля збереження своєї влади. Тому Іван видавався людиною, що по-справжньому переймався долею народу. Врешті, це так і було.
Але Іван не був тим, за кого люди почали сприймати його. Іван був посланцем Божим, щоб відкрити людям зовсім інший світ – духовний. Цей світ незрівнянно більший, ніж Ізраїль чи Римська імперія. Це Царство Боже, яке бачив пророк Даниїл у вигляді каменя, що відколовся від скелі і в порох розбив всі інші царства, що були на землі. Це царство не зруйнується повіки і стоятиме вічно.
Іван був передвісником царя цього Царства. Тому він говорить: “Я хрещу вас водою”. Тобто я стукаюсь до ваших сердець. Кличу вас змінити своє життя. Відкинути зло. Любити Божий закон і Його заповіді. Принести для Бога достойний плід покаяння. Бути щирими з Богом. Бути посвяченим Богу, бо настав час Його приходу.
Але Той, про кого я звіщаю, настільки великий, що я недостойний розв’язати навіть ременців на Його взутті. Тобто Він своєю святість настільки вражає, що я навіть не маю права бути Йому служкою біля ніг Його.
“Він буде хрестити вас Духом Святим і вогнем”. Що таке хрещення Духом Святим і вогнем? Я не буду говорити зараз поширені вчення щодо цього. Бо Іван коли говорив це, то мав на увазі дещо інше. Він співставляв, а точніше підкреслював, наскільки більшим є хрещення Спасителя від його хрещення. Хрещення Духом Святим – це те, що змінює, трансформує людини з середини. Сила Духа Святого відроджує наш дух. Ми отримуємо зв’язок з Богом. І хоча ми в тілі, що підвладне смерті, та дух наш має вже вічність, бо отримав подих Христа і усиновлення до Божої сім’ї. Це те, що не міг зрозуміти Никодим, коли вночі спілкувався з Ісусом.
5 Ісус відповів: Істинно, істинно кажу тобі: коли хто не народиться від води й Духа, не може ввійти до Божого Царства!
6 Народжене від тіла є тілом, а народжене від Духа є духом.
7 Не дивуйся з того, що Я сказав тобі: Вам потрібно народитися згори.
8 Вітер віє, де хоче, і ти чуєш його шум, але не знаєш, звідки приходить і куди прямує. Так буває з кожним, хто народжений від Духа. (Івана 3:5-8)
Погляньмо на (17) “17 У Його руці лопата, щоб очистити Свій тік і зібрати пшеницю до засіків, а полову спалити вогнем невгасимим.”
У цих віршах Іван говорить, що Ісус – це Той хто має владу спасти, але й має владу судити. Життя людини в Божій руці. Тому, брати і сестри, ми живемо в час благодаті. Час, коли ще є можливість розкаятися в своїх переступах перед Богом. Всіх нас Бог наділив сумлінням. І це сумління завжди, як світлофор, сигналізує нам, де ми робимо правильно перед Богом, а де вчиняємо зло. Проте Бог кличе нас зупинитися і повернутися до Нього. Син Божий прийшов в цей світ не судити грішника, а служити Йому. Врешті він пішов на хрест за нас.
“Адже й Син Людський не прийшов, щоб служили Йому, але щоби послужити і душу Свою віддати як викуп за багатьох!” (Марка 10:45)
Але одного дня Син Божий повернеться, щоб провести свій справедливий суд. І горе тим людям, хто стане половою в руках Його, адже буде відданий на спалення вічному вогню.
У вірші (18) говориться про Івана: “18 Багато ще й іншого, потішаючи, він благовістив народові.”
Іван Хреститель був справжнім благословенням для Ізраїльського народу. Але насправді він став благословенням і для нас. Його служіння і вірність Богові – гарний приклад, як виконувати роль, покладену на нас Богом. І я хотів би нагадати, в першу чергу собі, що наша роль учнів – це звіщати Святу Євангелію багатьом людям серед наших рідних, друзів, співробітників і всім, до кого можемо дотягнутися. Бути глашатаями, голосом в мегаполісі, чи в селі чи будь-де інде, щоб звіщати велику радість Сина Божого Ісуса Христа. Амінь?