(49): А Він відповів їм: Чому ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що Мені треба бути при справах Мого Отця?
Коли читаєш Біблію, не важко помітити, що основну увагу автори усіх чотирьох Євангелій приділяють останнім трьом рокам життя Христа, власне, від часу, коли Він починає Своє публічне служіння і кличе перших учнів до Його смерті і воскресіння. З цих трьох з половиною років служіння найбільше уваги приділяється останньому тижню перед Його стражданням. Про народження Христа нам розповідається порівняно мало. Лише Матвій і Лука розповідають історію Різдва. А про те, що відбувалось між Різдвом і появою Івана Хрестителя нам відомо дуже мало. Це навіть стало предметом певних спекуляцій, наприклад дехто вважає, що Ісус в цей час відвідував Гімалаї і навчався буддизму та індуїзму.
Насправді усі ці теорії легко розбиваються уважним читанням Біблії. На сторінках євангелій ми легко можемо знайти свідчення Ісусових рідних і сусідів, які день у день бачили Його і не помічали за Ним нічого особливого аж до моменту, коли Він явився Ізраїлю. Та все ж, як показує сьогоднішній уривок, деякі «дзвіночки» були.
Сьогоднішній уривок дуже цінний для нас. Він розповідає нам один епізод з життя Ісуса підлітка. Лука — єдиний, хто наводить цю історію. Вочевидь, зі слів Марії, матері Ісуса. Ми знаходимо тут самі перші слова Ісуса записані в Біблії і вони — про те, ким Він є і що прийшов здійснити.
Нехай Господь помилує нас, зробить наші серця м’якими, а розум — гострим, щоб сприймати Боже слово і вірити йому.
Подивіться вірші 40-42: «Дитина ж росла й міцніла, сповнюючись мудрості, й благодать Божа була на Ній. Його батьки щороку ходили в Єрусалим на свято Пасхи. І коли виповнилося Йому дванадцять років, вони за звичаєм пішли на свято [в Єрусалим]».
Лука будує своє оповідання так, що він ніби в дужки поміщений в два повідомлення про те, що Ісус ріс, міцнів і сповнювався мудрості і благодаті. Як і будь яка інша дитина, як і кожен із нас. Він ріс в прямому смислі і, можливо, десь в Йосиповому домі був одвірок на якому були позначки: Ісус в 3р., в 4р., в 6р. і в 12р.
Ісус зростав в мудрості і знаннях. Він не народився з Біблією в Своїй голові. Для того, щоб в пустелі, коли диявол випробовував Його відповідати на ці спокуси цитатами з Біблії, Ісус мусив зробити те саме, що мусив би зробити і кожен із нас — вивчити ці тексти на пам’ять. Він пізнавав Себе і цей світ сприймаючи інформацію з різних джерел і перетравлюючи її через власний життєвий досвід. В 10 років Він мав свідомість 10-літньої дитини і знав більше, ніж в 6 років. В 20 років Він знав більше ніж в 10, а в 30 більше ніж в 20. Врешті, навіть Його стосунки з Богом-Отцем змінювались і в 10 років Він любив Бога так, як може любити хлопчик в 10 років, а в 30 — як доросла людина.
Не останню роль в тому, як Ісус зростав, мужнів і мудрішав відігравали Його батьки, Йосип і Марія. Так само, як в житті кожної дитини важливу роль відіграють її батьки.
Тут нам повідомляється, що Його батьки щороку ходили в Єрусалим на свято Пасхи. Загалом, Бог звелів усім чоловікам тричі на рік, -- на свято Пасхи, на свято перших плодів і на свято кучок, -- збиратись біля скинії, а потім і біля храму в Єрусалимі, щоб приносити свої мирні жертви і радісно святкувати перед Божим обличчям. Втім для тих, хто жив далеко від Єрусалиму здійснити таке паломництво навіть раз на рік було дуже непростим завданням і було виявом справжньої побожності. Від Назарету до Єрусалиму було близько 150км (3-4 дні) пішої дороги лиш в один бік. Святкування Пасхи і Прісних хлібів в Єрусалимі відбувалось впродовж тижня. А потім — довга дорога додому.
Кожного року Йосип з Марією відкладали усі свої звичні справи на два тижні і йшли до Єрусалиму разом з іншими побожними чоловіками і жінками, щоб поклонятись Богу і дякувати Йому за спасіння. Вони збирались у великі групи і дорогою співали Псалми прочан: «Я підношу свої очі до гір, звідки прийде мені допомога. Моя поміч від Господа, Котрий створив небо і землю» (Пс.121:1-2).
Як правило в таку дорогу не брали малих дітей. Втім у віці 12-13 років єврейські хлопчики вступали в доросле життя. З цього часу на них покладався обов’язок в усьому дотримуватись Божого Закону, як дорослому. Звичайно, до цього моменту вони вже мали б навчитись цього Закону, принаймні основам.
Ймовірно, це була перша така подорож Ісуса до Єрусалиму в свідомому віці. До цього часу, як ми прочитали, Ісус зростав. Ймовірно, Він вже вмів читати і знав Писання. Тому коли далі Йосип з Марією знаходять Його серед книжників, Він веде з вченими змістовну розмову, дивує оточуючих Своїм розумінням і мудрістю і, вочевидь, немало часу присвятив вивченню Божого слова і роздумам над ним. І Йосип з Марією постають перед нами, як приклад гарних батьків, які з дитинства навчали своїх дітей знати і шанувати Бога і Його слово не лише в теорії, але і прикладом власної побожності і посвяти.
Подивіться вірші 43-47: «А як закінчилися дні свята, вони поверталися, а Хлопець Ісус залишився в Єрусалимі; та не знали того Його батьки, [Йосип і мати]. Вони думали, що Він десь у натовпі. Пройшли день дороги і стали шукати Його поміж родичами та знайомими; і, не знайшовши, вони повернулися до Єрусалима й тут шукали Його. І сталося, що через три дні знайшли Його в храмі; Він сидів серед учителів, слухав їх та розпитував. Усі, які слухали, дивувалися з Його розуму та відповідей».
В кого є підлітки знають, що в такому віці діти часом доставляють батькам додаткових клопотів. Не тому, що вони погані, а тому що це такий вік дорослішання і виробування меж. І як бачимо, що хоч Ісус — святий Божий Син і не вчинив жодного гріха, Його батьки також не були позбавлені прикрощів. Не завжди їм було солодко навіть з Ним.
Той факт, що батьки загубили Ісуса також не викликає жодного подиву. Єрусалим в час Пасхи був, як переповнений казан. Туди сходились прочани з цілого світу і втратити дитину з очей в такій тисняві було дуже легко. Крім того, як правило люди з однієї місцевості збирались в групи і часто в таких групах чоловіки і жінки йшли порізно, а діти вільно переміщались від одних до інших чи грались між собою. Тож ані в Марії, ані в Йосипа навіть і думки не виникло, що Ісус не з ними аж до самого вечора.
Ми можемо уявити собі, як сильно Ісусові батьки стривожились, коли зрозуміли, що Його нема. Але цікаво, що Ісус залишився в Єрусалимі. Це було Його рішення. Він не загубився, як думали батьки, а просто хотів більше знати про Бога і Його слово. Тож Він йде туди, де можна навчитись — в храм.
Ми не знаємо, чому Він не повідомив батьків. Все ж таки Він все ще підліток. Може Йому це здавалось, що це має бути очевидним. Може Він щось сказав, а Йосип з Марією не звернули уваги чи не почули. А може надто захопився і пропустив момент, коли вони пішли. Якось ми з братом вирішили піти на рибалку і не знайшли паперу і ручки, щоб написати записку, тому нашкрябали діду повідомлення вуглинкою на стінці. Ми чесно повідомили, куди пішли... хто ж знав, що дідусь не побачить того напису і підніме на вуха пів села?
На території храму були місця куди приходили книжники і вчителі закону і навколо них збирались люди і вони навчали їх. Люди ставили питання і вони пояснювали. Ісус хоче більше знати про Бога тож Він йде туди, де люди говорять про Бога, де можна поставити питання і поділитись власними роздумами.
Цей 12ти літній Ісус в храмі нагадує і навчає нас дечому. Чи не так?
По-перше, Ісусу тут всього 12 років. Іноді ми можемо думати: ну що там ті діти чи підлітки? Вони щось там бігають, граються, от ми, дорослі, зайняті важливими справами, обговорюємо важливі речі. Але насправді в наших дітей є питання про Бога. Вони запитують: «як так може бути, що Бог один і їх троє?», «чому в світі є зло?», «чому люди помирають і що тоді стається?», «що було перше: Адам, Єва чи динозаври?» або «чому Ти створив цей світ? Ти що, не знав, що буде стільки мороки?»
Деякі з цих питань досить прості, а над деякими богослови борються століттями. Мої діти ставили мені дуже цікаві і складні питання про Бога. Змушували мене задумуватись, шукати відповіді, щоб разом розібратись. Але головне тут — те, що ці питання взагалі є і наша задача, як батьків, приводити їх до Бога. Бути уважними до цих питань і не бути зверхніми.
Коли я читаю цей уривок, те, як Лука зображує тут юнака Ісуса в оточенні вражених Його мудрістю і розумом вчителів Закону, мені на згадку одразу ж приходять слова з Псалма 119:99-100 «Я стаю мудрішим за всіх моїх учителів, коли роздумую над Твоїми свідченнями. Коли дотримуюсь Твоїх Заповідей, я стаю мудрішим від старших».
Насправді, дуже ймовірно, що Лука і хотів, щоб ми згадали ці слова. Цей Псалом — самий довгий в Писанні і він побудований як алфавітний акростих. В єврейській абетці 22 літери і Псалом розділений на 22 строфи по 8 віршів кожна. Кожна строфа починається з наступної літери абетки і усі 8 віршів однієї строфи починаються з однієї і тієї ж літери.
Цей Псалом використовувався для вивчення на пам’ять єврейською молоддю. І ось читаючи його, вивчаючи на пам’ять вони отримували цю дивовижну обіцянку: якщо ти будеш отак роздумувати над Божим словом, шукати Його, роздумувати над ним і заглиблюватись, то станеш розумнішим за усіх своїх учителів. «Як юнаку зберегти чистою свою дорогу життя? -- запитує цей самий Псалом. -- Лише дотриманням Твого слова!» (Пс.119:9) Це мотивація, закладена в самому Божому слові. Писання активно кличе молодих людей звернути свою увагу, свої думки і серце до Божого слова і отримати з того величезне надбання.
По-друге, ми бачимо, що робить Ісус, коли хоче більше знати Бога, -- Він йде туди, де люди говорять про Бога. Хоч Він і Божий Син, Він пізнавав Писання так само, як це робимо ми: читаючи його, вивчаючи на пам’ять, роздумуючи над ним.
Для нас це також підбадьорення. Якщо ми хочемо більше знати Бога, то маємо йти туди, де говорять про Бога, де можна задавати питання і відповідати, і ділитися роздумами. Ми пізнаємо Бога в спільноті віруючих тому що таким є Божий задум. Бог дає спільноті Свої дари, ставить вчителів і пастирів, «щоби, -- як говорить про це ап. Павло, -- приготувати святих для справи служіння, для збудування Христового тіла, аж поки всі досягнемо єдності віри й пізнання Божого Сина, досконалого змужніння, міри зрілості – повноти Христа» (Еф.4:12-13). Нехай Господь допоможе нам і навчить любити зібрання віруючих і час, який ми проводимо пізнаючи Бога в житті одне одного і в Писанні.
Подивіться вірші 48-49: «Побачивши Його, вони здивувалися; і мати Його сказала Йому: Дитино, чому Ти нам таке вчинив? Ось Твій батько і я, страждаючи, шукали Тебе. А Він відповів їм: Чому ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що Мені треба бути при справах Мого Отця? Та вони не зрозуміли тих слів, які Він їм сказав».
Батьки шукали Ісуса в Єрусалимі впродовж трьох днів. Вони зайшли до друзів і знайомих, перевірили там, де залишалися на ночівлю, ходили по вулицям міста вишукуючи дитину. Ми можемо лиш уявити, що пережили Марія з Йосипом за ці кілька днів, доки шукали сина. Врешті, на третій день вони прийшли до храму.
Знайшовши Ісуса, мати дуже м’яко дорікає Йому: «Дитино, чому Ти нам таке вчинив? Ось Твій батько і я, страждаючи, шукали Тебе». п. Яків на вивченні звернув нашу увагу на те, як правильно Марія говорить з сином. Вона не сварить Його, не називає різними поганими словами, Йосип не хапається за різку. Вона говорить про свої почуття і про те, які страждання Ісус спричинив батькам. На що Ісус відповідає: «чому ж ви шукали Мене?» -- потрібно було зразу йти до храму. Хіба ви не знали, що Мені треба бути при справах Мого Отця?
В словах Ісуса немає зверхності чи неповаги до батьків. Але Лука так вибудовує оповідання, що слова Марії «Твій батько» і слова Ісуса «Мого Отця» контрастують. Марія говорить про Йосипа, тоді як Ісус, стоячи в храмі, говорить про Свого Отця-Бога.
Ісус слухався і любив Йосипа, як Свого батька, але водночас Він дуже чітко усвідомлює Своїм Отцем — Бога. І, насправді, тут нема ніякого конфлікту. Навіть в послуху Своїм земним батькам Ісус виконує те, чого від Нього Отець на небесах.
Таке звернення до Бога не було характерним для часів СЗ. В СЗ Бог часом називається Отцем: Він — Отець Ізраїля, наш Отець. Як правило, це збірні поняття. Але Ісус називає Бога своїм Отцем. Це перші слова Ісуса записані в Біблії. І перше про що Він говорить — про те ким Він є і що має робити. Я — Син Мого Отця і Я маю бути при Його справах, або в Його домі.
Тут можна подумати також, що це «справи Мого Отця», про які говорить Ісус? — справу Свого Отця Він послідовно продовжує виконувати, продовж кожного дня Свого життя, аж доки на хресті не проголосить: «звершилось!» здійснивши викуплення наших гріхів.
Подивіться вірші 50-51: «Та вони не зрозуміли тих слів, які Він їм сказав. І пішов Він з ними, і прибув у Назарет, і слухався їх. А Його мати зберігала всі ті слова у своєму серці».
Одна з речей, на яку часто нарікають підлітки — те, що батьки не розуміють їх. Любі підлітки, нехай вас це трохи зміцнить, адже як бачите, Ісус також це відчував. Його батьки також не розуміли Його, тим не менше Він все одно слухався їх, корився їхній люблячій турботі, зростаючи в мудрості, віку та благодаті – в Бога і в людей.
Нехай Господь допоможе нам, як Ісус в цьому уривку, любити зібрання Божих людей. Зібрання, де звучить Боже слово, де ми можемо пізнавати волю нашого Отця і Бога. Нехай Господь допоможе нашим дітям зростати в пізнанні Бога, зростаючи в Його слові, як це робив підліток Ісус. Нехай Господь помилує батьків бути тими, хто зможе побачити питання про Бога в серцях наших дітей і привести їх до Христа. Нехай Господь помилує усіх нас жити вірою в Христа, який прийшов, щоб здійснити волю Отця і викупити нас.