Ключовий вірш 2:14: “Слава Богові на висоті, а на землі – мир в людях доброї волі!”
На перший погляд виглядає дивно, що ми вивчаємо про народження Ісуса не на Різдво, коли за вікном холодно і сніг. Ще дивніше, що ми вивчаємо про народження Ісуса відразу після Пасхи. Насправді ж Різдво - надзвичайно важлива подія, щоб про неї згадувати лише один раз на рік.
Звернемося до віршів 1-5:
1 І сталося тими днями, що вийшов указ кесаря Августа переписати всю землю.
2 Цей перепис уперше відбувся, як Сирією володів Квіріній.
3 І йшли всі записатися, кожний до свого міста.
4 Пішов і Йосип з Галилеї, з міста Назарета, до Юдеї, до міста Давидового, що зветься Вифлеємом, – бо був він з дому та з роду Давидового, –
5 записатися з Марією, зарученою з ним [жінкою], яка була вагітна.
Тут згадується кесар Август. Його ім’я означає “звеличений”. Він приніс стабільність Римській Імперії. Він створив регулярну армію і розширив кордони Імперії. Він перебудував Рим, і хвалився: “Я прийняв Рим цегляним, а залишив мармуровим”. Настав так званий Pax Romana - час відносного миру і спокою, який тривав 200 років. В його честь назвали 8-ий місяць року. Люди дивилися на Августа як на спасителя і того, хто приніс справжній мир. Але це було не так. Справжній Спаситель і Князь миру лише мав народитися в цій Імперії.
Август видав наказ про перепис. Цей наказ переслідував дві важливі цілі для Імперії: призов у Римську армію та збір податків. Євреїв звільняли від військової служби, але податки з них збирали, і ці податки були особливо болючими для бідних людей. По тим законам люди мали йти записатися не там, де наразі проживали, а за місцем свого походження. Тому Йосип мав йти з Галилеї, з міста Назарета до Юдеї, до міста Вифлеєму, тому що його рід був з Вифлеєму. Здавалося що Август керує світом. Один його указ приводить в рух всю величезну Імперію. Та насправді Август був всього навсього пішаком в Божих руках. Поза лаштунками ми бачимо тут дію Бога для того, щоб збулося писання, яке каже: “Ти ж, Вифлеєме-Ефрато, – найменший серед Юдиних тисячників. З тебе вийде за Моєю волею Той, Хто буде Владикою в Ізраїлі, – хоч Його походження від початку, від часів віковічних” (Мих.5:1) Указ Августа підпорядковувався більшому указу - Божому, тому що Месія, згідно пророцтва, мав народитися у Вифлеємі. В цілому Лука тут згадує Августа мимохідь - лише щоб промаркувати час, коли відбувалися ці події, але не для того, воздати йому славу. Він пише про саму могутню людину того часу лише одним рядком - жодної похвали, жодного опису величі. Насправді Лука просто ставить Августа “на місце”, тому що в центр Божої історії він поміщає немовля, Месію, Який народився.
Звернемося до віршів 6-7:
6 І сталося ж так, що коли вони були там, сповнилися дні, щоб їй народити.
7 І вона народила свого Первістка Сина, сповила Його й поклала в яслах, оскільки у світлиці не було для них місця.
Що вражає сучасного читача в цьому описі народження дитини так це жахливі умови. У нашому розумінні жінка має народжувати у лікарні, у стерильних умовах, під доглядом кваліфікованих лікарів, а не у хліві для тварин. Але для того часу такі умови народження не були шокуючими. У той час жінки так народжували: в полі, в дорозі, в кращому випадку вдома. Але що дійсно вражає, так це те, що так народжувався Божий Син. Бог, як власник всього в цьому світі, міг обрати для Свого Сина краще умови: багатшу сім’ю, багатшу країну. Але Ісус народився в умовах, в яких жили більшість людей того часу: в бідності, в окупованій країні. Він з самого народження був з простими, малими, малопомітними людьми, щоб розділити з ними їх життя і зрозуміти їх. Не кожен може просто прийти до кесаря Августа, люди могли чекати на прийом роками, і так і не дочекатися. Але кожен міг прийти до ясел. Це говорить про те, що з самого народження щоб зрозуміти і допомогти людям Ісус перебував посеред них. Це говорить про те. що якщо ми хочемо допомогти людям, ми маємо навчитися розуміти їх: знати їх мову і розмовляти їх мовою, знати їх історію, знати їх культуру, їх звичаї, бути серед них. Коли почалася друга світова війна, Дітріху Бонгефферу запропонували залишитися в США та викладати у семінарії у Нью-Йорку. Але він вирішив повернутися у Німеччину. Він сказав: “Я дійшов висновку, що помилився, приїхавши до Америки. Я мушу пройти цей важкий період нашої національної історії разом із народом Німеччини. Я не матиму права брати участь у відновленні християнського життя в Німеччині після війни, якщо я не розділю випробування цього часу зі своїм народом.” Пізніше, незадовго до завершення другої світової він був страчений за боротьбу з нацизмом. Зараз я читаю автобіографічні спогади Любомира Гузара. Після падіння «залізної завіси» та відновлення незалежності України він повернувся в Україну, щоб служити українському народові й УГКЦ. У 1996 році його було висвячено на єпископа УГКЦ. Деякі дорікали йому, що громадянин США не повинен бути єпископом Церкви в Україні. У відповідь на це він вирішив відмовитися від американського громадянства і прийняти українське. Він згадував, що спочатку думав залишитися громадянином США - зокрема через питання соціального забезпечення. Але згодом вирішив, що якщо Бог покликав його служити в Україні, то Він і подбає про нього. Державна пенсія, яку він отримував в Україні, була дуже невеликою (близько тисячі гривень), її не вистачало, але, як він казав, Бог діяв через добрих людей, які допомагали йому прожити. Коли читаєш про нього, то думаєш: “Він - один з нас, він пройшов через те, що й я, він розуміє.”
Звернемося до віршів 8-12:
8 А в тій місцевості були пастухи, які вночі перебували в полі та стерегли свою отару.
9 Аж [ось] Господній ангел став між ними, і слава Господня осяяла їх, і вони були охоплені великим страхом.
10 Та ангел сказав їм: Не бійтеся, бо я звіщаю вам велику радість, яка буде для всього народу:
11 для вас сьогодні в місті Давида народився Спаситель, Який є Христос Господь.
12 А ось вам ознака: знайдете сповите Немовля, Яке лежить у яслах.
Тут ми зустрічаємо пастухів. Це були в основному бідні люди, часто без власної землі. У тому суспільстві їх вважали ритуально нечистими, тому що вони постійно контактували з тваринами, торкалися крові, мертвих туш і рідно милися. Оскільки вони мали постійно перебувати з тваринами, вони не могли регулярно відвідувати храм та дотримуватися закону в деталях, скажімо, мав працювати і в суботу. В суспільстві вони славилися як ненадійні люди, їм не довіряли, і часто їх свідчення не приймали в суді. І показово, що першими почули звістку про народження Ісуса саме такі люди. Хоча люди не довіряли їм, Бог довірив їм добру новину: вони першими почули її, першими прийшли до ясел і стали першими свідками.
Що ще важливо? На перший погляд могло здатися, що ці неосвідчені люди нічого з послання Ангела не зрозуміють: яке це місто Давида, хто такий Спаситель, хто такий Христос? хто такий Господь? Здавалося, вони надто втомлені від тяжкої роботи, щоб цікавитися такими речами. Насправді ж ні. Навпаки, що ми бачимо, що коли Ангел звістив цим людям, що народився Спаситель, Месія і Господь, вони все добре зрозуміли. Вони не запитали: “А хто це такий?” Це говорить нам про те, що Бог вже добре потрудився в серцях цих людей і дав їм дар віри. Ми бачимо, що вони мали духовне бажання, що вони розуміли, що потребують спасіння, і що вони очікували Месію. Почувши цю звістку, вони залишили свої отари, від яких залежало їх виживання, і пішли подивитися на немовля. Це був вчинок віри - залишити свої важливі справи щоб привітати Ісуса. Також, коли вони побачили немовля Ісуса, вони не сказали: “Та це ж всього-навсього немовля!”, а визнали в ньому Спасителя, Месію, Господа і поклонилися Йому. Це було неможливо б, якби в них не було віри. Те, що Бог послав ангела сповістити звістку про народження Месії пастухам говорить про те, що звістка про народження Ісуса стосується всіх людей, важлива для всіх людей і впливає на життя усіх людей.
Звернемося до віршів 13-15:
13 І раптом з’явилася біля ангела сила-силенна небесного війська; вони хвалили Бога і проголошували:
14 Слава Богові на висоті, а на землі – мир в людях доброї волі!
15 І сталося, що коли ангели відійшли від них на небо, пастухи почали говорити один одному: Ходімо у Вифлеєм і погляньмо, що там сталося, про що Господь сповістив нам!
Ми вже чули пісню Марії та пісню Захарії. Але тут співають не люди, тут співають хори ангелів. Зазвичай ми звикли, що хор менше за аудиторію, якій він співає. Однак тут ми бачимо іншу ситуацію: хор значно більший за аудиторію. Важливо, що таке важливе повідомлення було передано через пісню, яку виконав цей величний хор. Звісно, що народження дитини - це велика радість для батьків. Але в цьому випадку народження Христа означало щось значно більше. По-перше, ангели славлять Бога на висоті. Чому? Тому що Бог виконав, те що обіцяв - послав Месію у цей світ для того, щоб спасти людей від їхніх гріхів. По величі цього небесного хору, ця подія може хіба що зрівнятися з подію творення нашого світу. Відбулося щось дійсно неймовірне - народився Божий Син. Славити Бога - це не просто співати хвалу чи гімни в церкві, чи іноді співати в хорі. Славити Бога - це спосіб життя. Як ми їмо, як при приймаємо подарунки, як ми ставимося до різних подій у нашому житті - нам потрібно дякувати і славити Бога. По-друге, вони проголошують “... а на землі - мир в людях доброї волі”. Народження Христа принесло примирення з Богом для тих, кого Бог обдарував Своєю благодаттю - усвідомити свої гріхи, розкаятися в них та прийняти Христа у своє життя. Бог дає нам Свій мир прощаючи наші гріхи та приймаючи нас. Це не жарт - навіть серед божевілля світу, в якому ми живемо, ми вже можемо насолоджуватися і мати відпочинок у цьому мирі з Богом.
Але ми бачимо тут ще дещо - мир на землі. У наш час ми реагуємо досить болюче на слово “мир”. З народження Христа пройшло дві тисячі років, але люди не перестали стріляти. Лише в минулому столітті люди пережили дві великі світові війни. Іноді знається, що мир зараз від нас так само далекий, як і дві тисячі років тому. Частіше ми бачимо на землі не мир, а біль та страждання. Ангели yt проголосили остаточний мир тут і зараз. Але вони проголосили, що з народженням Христа Бог запустив незворотні процеси відновлення цього світу. Іноді ці зміни йдуть не так швидко. як би нам цього хотілося. Але Бог діє не по нашому, а по Своєму планові. І прийде час, коли все зло буде знищене, гріх буде знищений, смерть буде знищена, і прийде дійсно справжній мир.
У сьогоднішньому уривку є дві частини. У першій ми бачимо суворий і холодний світ, яким править диктатор, і де ніхто не думає про бідних людей. У другій частині ангели радіють і співають, вони говорять про мир. Здається, що між цими двома світами лежить величезна прірва. Але народження Ісуса стало тим місцем, де ці два світи зустрілися. І тепер ми можемо відчути велику радість, прощення гріхів і мир у серці. Ба більше, ми маємо надію, що прийде час, коли Бог відновить цей світ і принесе на землю справжній мир.