(36): “Коли вони говорили про це, Сам Ісус став посеред них і сказав їм: Мир вам!”
За своє життя я приготував вже чимало проповідей про воскресіння. По різним уривкам з Писання. Але мій улюблений, це все ж, напевно, історія, яку розповідає нам Лука. Коли ми читаємо історію воскресіння в Євангеліях, усіх чотирьох, там нема ніяких пояснень. Вони не говорять про значення і наслідки воскресіння, як це робить Павло в своїх посланнях. Зате, там є безліч мілких подробиць, які показують, що це – справді свідчення очевидців, а не якийсь міф чи легенда. В цьому оповіданні від Луки воскреслий Христос приходить до учнів і каже: “Мир вам” і усі їхні страхи, переживання і невірство перетворюються на радість. І я молюся, щоб сьогодні кожен з нас тут зустрівся з цим воскреслим Христом і також сповнився радістю.
В сьогоднішньому уривку ми зустрічаємось з трьома групами людей: жінки біля Ісусового гробу, двоє учнів на дорозі в Еммаус і 11 апостолів з друзями. Давайте коротко розглянемо кожну з цих історій, а потім спробуємо зрозуміти, про що ж говорить нам цей текст.
Подивіться вірші 1-6: “Першого ж дня тижня дуже рано вони [і ще дехто з ними] прийшли до гробу, несучи пахощі, які приготували. Та вони виявили, що камінь відвалений від гробниці, а ввійшовши, не знайшли тіла Господа Ісуса. І сталося, як були вони через це розгублені, то два мужі стали біля них у блискучому одязі. Вони налякалися і посхиляли обличчя до землі, а ті сказали їм: Чому ви шукаєте Живого між мертвими? Немає Його тут, бо воскрес! Згадайте, як казав вам, коли ще був у Галилеї”.
Хто були ці “вони”, до якого гробу вони йшли і навіщо? Автор, Лука відповідає на усі ці питання: він перераховує учасників цього “походу” у вірші 10: “ То були Марія Магдалина, Іванна, Марія, мати Якова, та інші з ними”. Гріб, до якого вони йшли був тим самим новим гробом в саду, де півтори доби тому поклали мертвого Христа. Жінки йшли туди, щоб завершити те, що вони не встигли зробити, коли Ісуса ховали: намастити Його тіло пахощами і оплакати Його.
Як ми знаємо, Ісуса розіп’яли в п’ятницю. О третій годині дня Він вигукнув “Звершилося!” і схиливши голову помер. Наступним днем була субота, та ще й Пасха. За юдейськими законами в цей день не можна було робити нічого. Тому в учнів було лише кілька годин до заходу сонця, щоб приготувати тіло Ісуса до поховання. Никодим приніс спеціальні мазі, щоб набальзамувати тіло, Йосип з Ариматеї надав місце для поховання. Та все одно все робилося поспіхом. В учнів не було часу як слід оплакати смерть вчителя. Тому, як тільки субота закінчилася, в перший день тижня, в неділю ще вдосвіта група жінок, які так любили Ісуса відправилась до гробу.
Однак, що їх чекало на місці? – хтось випередив їх, відвалив великий камінь від входу до печери і гріб стояв порожній. Тож жінки стояли розгублені і не знали, як діяти далі. Цього разу я звернув увагу, що герої Біблії досить часто постають перед нами розгубленими, дезорієнтованими і наляканими і не в останню чергу через Божі дії. Часто Бог робить те, чого ми зовсім не очікуємо, чи не так?
З паралельних текстів ми дізнаємось, що жінки подумали, що Ісусову могилу пограбували, а тіло викрали. Це не дивно. Весь наш досвід говорить про те, що воскресіння – це останнє, чим можна пояснити порожню могилу. Але раптом, перед жінками з’явились два мужі в сяючих одежах і проголосили їм новину. Подивіться вірші 5б,6: “Чому ви шукаєте Живого між мертвими? Немає Його тут, бо воскрес! Згадайте, як казав вам, коли ще був у Галилеї”.
Чому Ісуса не було в могилі? — бо Він воскрес! Амінь! Насправді Ісус не один раз попереджував учнів: і про арешт, і про суд, і про смерть, і про воскресіння. Але учні думали, що Ісус говорить образно, що це просто ще одна притча. Тому, коли події почали швидко розгортатися, Ісуса заарештували і вбили, ніхто з них не згадав Його слів. Ніхто і не подумав, що саме так здійснюється те, про що Він попереджав.
Похід цих жінок нагадує мені вчинок Марії, яка намастила тіло Ісуса дорогоцінним миром. В обох цих вчинках мало раціонального. Вони породжені великою любов’ю до Ісуса і відданістю цих жінок. Але є дещо, що їх досить сильно відрізняє. Вчинок Марії – пророчий, він своєчасний і потрібний: «Вона зробила Мені добре діло, -- каже Ісус, -- Виливши миро на Моє тіло, вона вчинила це на Мій похорон». Водночас, похід жінок – марний, це похід не до Ісуса, а до порожнього гробу: «Чому ви шукаєте Живого між мертвими? – запитують їх ангели, -- згадайте, що Він вам казав».
Через цих жінок ми бачимо, що нами можуть керувати найчистіші, найщиріші і дуже сильні бажання послужити Христу і зробити щось для Нього. Але, якщо ми не пам’ятаємо Його слів, якщо робимо це так як самі собі вирішили, а не так, як вчить Писання – тоді, ймовірно, ми просто втрачаємо час, сили і ресурси на діяльність, яка нікому не потрібна. Можливо, крім самих себе, якщо від цих дій ми якось краще почуваємось.
Вірші 8-12 розповідають, як жінки розповіли про цю новину іншим учням. Петро навіть сам побіг перевірити могилу і підтвердив, що вона порожня. Однак, не повірено їм. Звістка про воскресіння була занадто неймовірною навіть для тих, хто хотів, щоб це було правдою. І це дуже добре видно і з наступних подій.
Подивіться вірші 13-16. Тут розповідається про двох учнів які того ж таки дня відправились з Єрусалима в Емаус. Емаус – це було невелике село за 11км від міста. Ці учні близько знали Ісуса, бачили Його чудеса і чули Його вчення. Вони називають Його Пророком, сильного ділом і словом перед Богом і перед усім народом (19). Вони чули свідчення жінок і вже знали, що гроб дійсно порожній (22-24). Але вони все одно пішли з Єрусалима.
Ми не знаємо точно, чому вони пішли. Можливо в них були якісь термінові справи, а може вони просто боялися лишатись в Єрусалимі. Але достеменно ясно одне: якби вони мали хоча б крихту надії на те, що Ісус справді воскрес, вони точно нікуди не пішли б. Вони любили Ісуса. Вони сподівались, що Він – це Той, хто принесе Ізраїлю визволення (21). Але Він помер, а отже їхні сподівання не виправдались, надії не було і смислу залишатись в Єрусалимі також не було.
Що ж ми бачимо далі? Ось вони йдуть, обговорюють події останніх днів і тут до них приєднується третій. Хто це? Це Ісус, але їхні очі було утримано і вони не впізнають Його. Отже, Ісус мав гарну нагоду дізнатись, що Його учні думали про Нього. Він розпитує їх про що вони говорять, а вони діляться з Ним останніми новинами і своїм розчаруванням. Що ж говорить на це Ісус?
Подивіться вірші 25-27: “Тоді Ісус сказав їм: О нерозумні й повільні серцем, аби вірити в усе, що говорили пророки! Хіба не треба було Христові постраждати й увійти у Свою славу? І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він пояснив їм з усього Писання те, що стосувалося Його”.
Ісус бере СЗ і починаючи від книг Мойсея, від Буття і від книг пророків розкриває перед ними дивовижний Божий задум на спасіння і відновлення світу, який здійснився в Христі, в Його смерті і воскресінні. Яке ж це, напевне, було дивовижне вивчення Біблії. Серця учнів палали, коли вони чули ці слова (32). Ми можемо лише здогадуватись, що саме говорив їм Ісус. Але, коли я дивлюся як Петро чи Павло тлумачать деякі тексти СЗ, то розумію, що точно не своїм розумом вони до цього дійшли.
Очі учнів так і залишилися би закритими, якби Ісус не відкрився їм. Подивіться вірші 30-31: “І сталося, як сів Він за столом з ними, то, взявши хліб, поблагословив і, переломивши, давав їм; тут і відкрилися їхні очі, й вони впізнали Його. Та Він став невидимий для них”. Швидше за все цих двох не було з Ісусом на таємній вечері. Але вони не раз сиділи з Ним за столом і знали Його манеру ламати хліб і ділитись з учнями. Вони впізнали Спасителя в цій простій дії і хоча вже був вечір, вони зразу ж схопилися і побігли назад до Єрусалиму, щоб сповістити інших про цю дивовижну зустріч.
Вірші 33-35 розповідають, як ці двоє повернулись до інших. Але їхня новина виявилась вже не новиною. Ісус з’явився також Симону Петру. Петру, на відміну від жінок повірили майже усі (ми ж пам’ятаємо про Фому :))
Подивіться вірші 36-39: “ Коли вони говорили про це, Сам [Ісус] став посеред них і сказав їм: Мир вам! Та злякавшись, охоплені жахом, вони думали, що бачать духа. А Він сказав їм: Чому ви стурбовані, чому такі думки входять до ваших сердець? Гляньте на Мої руки, на Мої ноги! Це ж Я Сам! Доторкніться до Мене – подивіться, що дух тіла й костей не має, а Я, як бачите, їх маю!”.
Уявіть собі цю картину: учні збуджено діляться новинами і раптом розуміють, що вони вже не самі. Той, про кого вони говорять посеред них. Звичайно вони злякались. Що це? Це привид, видіння, галюцінація? Як це може бути Він, якщо Він помер у нас на очах і ми самі поклали Його тіло до гробу..? Як це може бути, якщо весь наш досвід говорить про те, що мертві залишаються мертвими назавжди?
Але що каже Ісус? — Він каже: це ж Я Сам. Той Самий Ісус, Якого ви знали. Той Самий Хто зцілював хвороби, прощав гріхи, хто велів морю і вітру і вони були слухняні Йому. Той Самий, кого вони так любили. Той Самий, хто помер, але воскрес. Ви можете торкнутись Мене, -- каже Ісус, -- побачити Мої рани… дайте Мені поїсти і побачите, що їжа не проскакує крізь Мене шматками. Це справді, воістину Я Сам.
І ось учні вже не пам’ятають себе від радості. Це занадто добре, щоб бути правдою. Всі їхні тривоги і страхи минули, прийшов сповіщений мир-шалом. Ця реальність Ісуса, його фізична присутність, яка наповнює собою це маленьке зібрання, це бажання учнів бути з Ісусом, мати Його Самого, а не лише згадки про Нього чи Його вчення – все це аж світиться, аж виливається на нас з цього уривку. Чи не так?
Божий народ СЗ збирався для служіння Богу в сьомий день, в суботу. Але учні Христа дуже швидко, ще за часів апостолів, почали збиратися в перший день тижня, в день воскресіння. Знаєте чому? Тому що вони хотіли знову і знову переживати цю присутність живого, воскреслого Христа посеред них і менше просто не задовольняє наших сердець. Ми хочемо співати разом хвалу і молитись, відкривати Біблію і знову і знову переживати цю реальну присутність Христа посеред нас. Коли, здається, простягнеш руку і торкнешся. Коли виливаєш своє серце і знаєш, що Він поруч і все чує і знає і любить.
Так само, як двоє учнів на дорозі в Емаус, ми бачимо Христа на сторінках Писання і наші серця палають, коли перед нами від Буття до Одкровення розгортається Божий задум оновлення світу через Христа, через Його смерть і воскресіння, коли ми чуємо Євангелію. А потім ми впізнаємо Христа в хлібі і вині: “це – Тіло Христа, це – Кров Христа, -- каже ведучий”, і ми знову і знову зустрічаємось з Ним і насичуємося Його життям.
Як я казав на початку, автори Євангелій не пояснюють нам значення воскресіння Христа. Вони просто звіщають нам факт, свідчать про те, що Він був мертвий і нині живий. Він воскрес, як про це свідчили Писання і як казав Він Сам.
Пасха – це не просто свято весни і оновлення природи. Це – голосна заява про те, що віднині усе змінилося. Це торжество життя і нетління. Це перший день нової ери, коли смерть переможена, а Сам Господь посеред Свого народу. Питання: «чи дійсно Христос воскрес з мертвих?» -- це цвях, на якому все християнство тримається чи падає. Американський пастор і письменник, Тім Келлер каже: «Питання зовсім не в тому, чи подобається нам християнство, чи ні. Якщо Христос дійсно воскрес, тоді ми мусимо прийняти усе, що Він казав. Якщо ж Він не воскрес – тоді яка, взагалі, різниця, що Він там казав?»
Якщо Він не воскрес, тоді як ті двоє учнів, ми можемо сказати: а ми надіялись… і йти займатись своїми справами. Та Христос воскрес із мертвих! Перший і Останній, був мертвий і живий на віки-віків і має ключі від смерті і аду (Об.1:17-18). І сьогодні, особливо зараз, коли навколо нас так багато смерті, темряви і зла, ця звістка несе нам надію і обіцянку, що одного дня Він відновить цей світ і наші смертні тіла, адже поглинута смерть перемогою. Нехай ця звістка принесе сьогодні кожному з нас радість і мир, як це було в той перший день воскресіння. Нехай видима і відчутна реальність Христового життя наповнює наше зібрання і несе оновлення кожному з нас. Христос Воскрес!