Ключовий вірш 26:28: “бо це кров Моя [Нового] Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів.”
Вчора, коли я купував цукерки в Рошен, продавчиня на касі запитала, чи не забув я купити шоколадні яйця. Тут, в Україні, навіть у час війни нам нагадують, що скоро - Пасха, а отже, пора готуватися до святкування. Тому сьогодні, готуючись до святкування Пасхи, ми розглянемо події, які сталися на таємній вечері, де Ісус з учнями святкували останню Пасху Ісуса на цій землі.
Звернемося до віршів 14-16:
14 Тоді один із дванадцятьох, якого звали Юда Іскаріотський, пішов до первосвящеників
15 і сказав: Що ви дасте мені, і я видам Його вам? Вони ж заплатили йому тридцять срібних монет.
16 І відтоді він шукав слушної нагоди, щоб Його видати.
Коли ми розглядаємо таємну вечерю, ми ніяк не можемо позбутися зрадника Юди. Про нього говориться до вечері, і про нього говориться на вечері. Складається враження, що автори Євангелій цілеспрямовано загострюють нашу увагу на ньому. Приклад Юди - дуже сумний, і повчальний одночасно. Він був учнем Ісуса, і не просто учнем, а входив до 12 вибраних, найбільш наближених до Ісуса. Звісно, Юда був не один, хто відійшов від Ісуса. Багато було таких, які починали слідувати за Ісусом, але потім залишали. Вони розуміли, що мають заплатити занадто велику ціну слідування, і відмовлялися. Але Юда не відмовився, він слідував за Ісусом довгих 3,5 роки. І потім він не просто відмовився слідувати за Ісусом - він зрадив його за гроші. Як так могло статися? Трагедія Юди виділяється ще більше на фоні попереднього уривку, де Матвій говорить про жінку, яка помазала ноги Ісуса дорогоцінним миром, яка, фактично, віддала Ісусу все, що мала. Юда, натомість, бере що може, зраджуючи Ісуса за гроші. Частково в грошах і є відповідь на питання зради Юди - Юда любив гроші. Писання розповідає, що Юда був злодієм, він носив скриньку на гроші (касу Ісуса та учнів), і, напевно, і крав звідти. Але чи варто було слідувати за Ісусом 3,5 р. лише для того, щоб потім зрадити Його за 30 срібняків? Якби натомість Юда просто працював, то міг би за цей час і більше заробити. Юда не виграв від цього фінансово. Вважається, що Юда мав більш глибокі мотиви, і, якщо коротко, Юда очікував іншого Месію, а не того, якого послав Бог. Юда очікував потужного політичного царя, як цар Давид, який би повалив владу Римлян та відновив потужне земне царство Ізраїлю. І коли він бачив силу Ісуса, як навіть море та вітер коряться Йому, він розумів, що Ісус може це зробити. Але з часом Юда пересвідчувався, що Ісус не збирається ставати земним царем, не збирається проганяти римлян з їх землі. Натомість, Ісус говорив що “Царство Моє не від цього світу” і про любов до ворогів. Ісус не виправдовував очікувань Юди. Тому Юда вирішив залишити Христа, і взяти з Нього все, що міг.
Звернемоя до віршів 17-19. Коли учні запитали Ісуса: “Де ми будемо святкувати пасху?”, Ісус не вказав точне місце. Натомість Він дав наступні інструкції (18-19):
18 … Ідіть у місто до одного чоловіка й скажіть йому: Учитель каже: Мій час близько, в тебе справлю Пасху зі Своїми учнями.
19 Учні зробили так, як звелів їм Ісус, і приготували пасху.
Коли ми читаємо ці вірші, то складається враження, що це виглядало якось складно. Ба більше, Ісус послав приготувати Пасху не всіх учнів, так що більшість учнів до кінця не знали місця, де вони будуть святкувати. Так, дійсно, Ісус готував пасху в атмосфері таємничості, власне, тому ми і називаємо цю вечерю “Таємна вечеря”? Чому? Тому що у Ісусу були вороги. Вони хотіли арештувати та вбити Його. Але вони боялися робити це на людях, в Єрусалимі на Пасху збирався великий натовп людей, багато з них любили Ісуса і його вороги боялися, що ситуація може вийти з-під контролю. Тому вони шукали, як можна арештувати Ісуса таємно. Юда взнав місцезнаходження Ісуса лише в останній момент, і тому Ісус не був арештований за святкуванням пасхи, а лише в Гефсиманському саду. Ісус не хотів, щоб Його вороги перервали цю пасху, тому що в цей час хотів сказати Своїм учням щось дуже важливе.
Звернемося до віршів 20-22:
20 Коли настав вечір, Він сів до столу з дванадцятьма [учнями]
21 і, як вони їли, сказав: Запевняю вас, що один із вас Мене видасть.
22 Дуже сумуючи, кожний почав говорити Йому: Чи не я, Господи?
Врешті Ісус з учнями зібралися святкувати пасху. Починаючи святкування, Ісус міг сказати багато речей: нагадати значення Пасхи, або як вони святкували в минулому році. Це був радісний час, який люди проводили в сім’ї або в колі найближчих друзів. Але Він знову почав з проблеми Юди. Це була дуже серйозна проблема. Почувши слова Ісуса, учні почали запитувати: “Чи не я, Господи?” Вони не знали, хто зрадник. Вони не сказали: “Ну що Ти, Ісус, тут зібралися самі вірні Твої учні - ніхто не зрадить Тебе!” Але вони не стали і звинувачувати один одного у зраді. Натомість, вони перевіряли кожен своє серце. Вони не були впевнені у своїх силах та у своїй вірності. Пізніше ми дізнаємося, що всі вони в певному сенсі зрадили Ісуса: вони злякалися і залишили Ісуса, коли Його заарештували. Але в даному випадку Ісус мав на увазі одного конкретного чоловіка. Ісус продовжив:
23 … Той, хто вмочить зі Мною рукою в мисці, – Мене видасть.
24 Син Людський іде, як написано про Нього, але горе тій людині, яка зрадить Сина Людського. Краще було б тій людині не народитися!
Тут Ісус наголошує, що його зрадить той, хто вмочить з Його рукою в мисці. Ми не дозволяємо чужим людям ділити з нами спільну миску. Ми дозволяємо це робити лише дуже близьким людям. Ісус наголошує, що Його зрадить не строння, а дуже близька Йому людина. Почувши це, Юда відповів: “Чи це не я, Учителю?” На перший погляд слова Юди не відрізняються від решти учнів. Але була одна велика проблема: він вже отримав гроші. Юда знав, що він - зрадник, але свідомо задав таке ж запитання, як і інші. Ми бачимо, як з часом Юда духовно деградував. Він не розкаявся у любові до грошей, тому крав їх, і, зрештою, продав Ісуса. Тепер він знав, що зрадник, і що має розкаятися, але щоб не показати цього перед іншими обманював. Хоча він роками перебував з Ісусом, бачив Його чудеса і слухав проповіді, він не дозволив цим речам змінити себе. Навіть зовнішня близкість до святого не забезпечує нам святості. Для цього потрібне покаяння. Зрештою, він не розкаявся і після зради Ісуса, хоча і усвідомив свій гріх. Після цього він пішов із зібрання, щоб привести храмову сторожу і видати їм Ісуса.
Звернемося до віршів 26-28:
26 Коли ж вони їли, Ісус, узявши хліб і поблагословивши, переломив, дав учням і сказав: Прийміть, їжте, це – тіло Моє.
27 Потім узяв чашу і, віддавши подяку, подав їм і сказав: Пийте з неї всі,
28 бо це кров Моя [Нового] Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів.
Перш за все ми чуємо тут слова “Новий Завіт”. Зазвичай, сучасні християни під цими словами розуміють 27 книг з Біблії, написаних після нашої ери. Але, очевидно, Ісус тут говорить не про ці 27 книг, так як вони ще не були написані. Що ж таке «завіт»?
Завіт у євреїв – це договір, скріплений кров’ю. Як правило, при укладенні завіту сторони брали жертовну тварину, розсікали її навпіл, а потім проходили між цими половинами, або кропили її кров’ю учасників завіту. Ця тварина вказувала на виключну значимість і серйозність цього договору, якими сторони пов’язували себе. Це не просто домовленість, це питання життя і смерті. Смерть тварини вказувала на прокляття, яке впаде на того, хто цей завіт порушить.
Для сучасного світу такі стосунки в цілому не характерні. Ми скріплюємо наші домовленості підписами і мокрими печатками, а не кров’ю. Тому сучасні віруючі іноді думають про Божий завіт як про останню волю Ісуса: ось, Ісус зараз готується померти і тому диктує учням Свій завіт. Або ж сприймають завіт, як форму угоди між рівними сторонами по типу: «ти мені – я тобі».
Завіт Бога з Його творінням за означенням не може бути ані Його «останньою волею» (Бог не збирається помирати), ані угодою між рівними сторонами. Бог і людина не є рівними сторонами. Бог – це Бог, а людина – це людина. Це не ми приходимо до Бога з пропозицією укласти завіт. Це Він за власним розсудом зв’язує самого Себе, Всемогутнього Бога, якому належить усе і який править усім, узами життя і смерті, зобов’язаннями, клятвами і обітницями з Тими, кого Він сам покликав. Це не ми визначаємо умови і межі цього завіту. Це Він проголошує нам Свою волю. І ми не можемо повернути Йому свою копію з правками і побажаннями. Він не торгується. Зрештою, Бог не вступає з людиною у випадкові стосунки, або стосунки, які ні до чого не зобов’язують. Ці стосунки напряму стосуються життя та смерті.
Далі, щоб зрозуміти, що таке Новий Завіт, нам потрібно зрозуміти, що таке Старий Завіт. Старий завіт ще називають Мойсеєвим Завітом, він був укладений Богом з Ізраїльським народом після виходу з Єгипетського полону. Бог обіцяє зробити Ізраїль царством священиків і народом святим, якщо вони берегтимуть Його заповіді. Ізраїль відповів: “Все, що сказав Господь, виконаємо і будемо слухняні!” Після цього “Мойсей узяв кров, покропив людей і сказав: Це кров Заповіту, який Господь уклав з вами” (Вих.24:7-8)
Що ж таке Новий Завіт, про який говорить тут Ісус? Що це за нові стосунки, якими Ісус через Свою кров зв’язує Себе зі Своїми учнями? Щоб зрозуміти це, звернемося до Євр.9:11-15а:
11 А Христос, Первосвященик майбутніх благ, прийшов через більший, досконаліший, нерукотворний намет, тобто неземної будови;
12 і не завдяки крові козлів і телят, а завдяки власній крові Він увійшов один раз до святині й здійснив вічне викуплення.
13 Бо якщо кров козлів і телят та з водою змішаний попіл телиці, коли ним покропити, освячує нечистих для очищення тіла,
14 то наскільки більше кров Христа, Який вічним Духом приніс Себе, непорочного, Богові, очистить наше сумління від мертвих діл, щоб ми служили Живому Богові!
15 І тому Він є Посередником Нового Завіту,
В Старому Завіті очищення відбувалося завдяки крові козлів і телят. Але дія цієї крові була недосконалою, очищення було тимчасовим, тому священикам доводилося проливати ріки крові для очищення гріхів Ізраїльського народу. Кров Нового Завіту - це не кров козлів і телят - це кров Ісуса. Цю кров не потрібно проливати постійно - Ісус пролив її один раз, і через це здійснив вічне викуплення. Ця кров ощинає нашу совість і робить нас здатними служити Живому Богові. Через завіт з Богом ми входимо з Ним у стосунки. Але як можливі стосунки між святим Богом і грішними людьми? Тільки через очищення людей від їхніх гріхів. І у Новому Завіті це очещення відбувається звадятки Крові Христа.
На цій вечері Ісус встановив причастя. Що ж ми згадуємо і що звіщаємо, коли приступаємо до столу Вечері Господньої? Подивіться ще раз вірші 26-28:
26 Коли ж вони їли, Ісус, узявши хліб і поблагословивши, переломив, дав учням і сказав: Прийміть, їжте, це – тіло Моє.
27 Потім узяв чашу і, віддавши подяку, подав їм і сказав: Пийте з неї всі,
28 бо це кров Моя [Нового] Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів.
Пасха Старого Завіту мала свої знаки. Євреї їли прісний хліб разом з ягням та гіркими травами, згадуючи, як Господь вивів їх з Єгипту. Ісус взяв ці символи, але наповнив їх новим сенсом. Він переламав хліб і дав його Своїм учням зі словами: “прийміть, їжте, це - тіло Моє”. Це символічно передвіщало те, що Його тіло буде розламане, а також те, що Він буде буквально вбитий під час своєї майбутньої смерті. Ісус висів на хресті, і це було після того, як його неодноразово бичували та били. Його кістки не були зламані, але його тіло все одно було розірване на шматки. Далі Ісус взяв чашу, знову подякував і сказав: “Пийте з неї всі, бо це кров Моя [Нового] Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів”. Ісус став тим пасхальним ягням, кров якого проливалася на пасху. Тепер Ісус використовує вино як символ Своєї крові, яка буде пролита за прощення гріхів. Знову ж таки, це передвіщає, скільки крові пролилося з Ісуса під час його бичування та розп'яття.
Коли ми вшановуємо те, що зробив Ісус, через Причастя, важливо усвідомити свої гріхи та покаятися в них. Якби ми не мали гріхів, Ісусу не довелося б померти на хресті. Однак ми грішні, і саме ці гріхи призвели до того, що тіло Ісуса було розірване, а Його кров пролита. Оскільки це правда, ми повинні покаятися в цих гріхах, просячи прощення.
Звернемося до вірша 30: “Заспівавши, вони вийшли на Оливну гору”. Далі ми повинні бути вдячні за те, що зробив Ісус, і ця вдячність повинна перетворитися на радість, бо без смерті Ісуса ми б застрягли у своїх гріхах і не було б спасіння від Божого гніву. Його кров омиває нас і очищає, і ми повинні радіти та бути вдячними за це.