(17): і він ітиме перед Ним у дусі та силі Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, а непокірних – до мудрості праведних, щоби приготувати Господу підготовлений народ
Минулого тижня ми розпочали вивчення Євангелії від Луки. У вступній частині Лука пообіцяв нам представити в своїй книзі достовірний виклад подій пов’язаних з життям і служінням Христа і Його учнів висвітлених за порядком. Для того, щоб скласти опис цих подій він звершив величезну працю, особисто опитавши багатьох очевидців та безпосередніх учасників та упорядкувавши все це в один великий твір.
Коли ми читаємо Євангелії у викладенні від різних авторів то помічаємо, що кожен з них мусив відповісти на одне непросте запитання: «З чого ж мені почати? Що можна вважати відправною точкою цієї дивовижної історії?» Кожен з них по-своєму відповідає на це питання. Матвій – з історії народження Христа, Марк – з початку публічного служіння Івана Хрестителя, а Лука починає з історії народження Івана.
Коли ми читаємо кожне з 4ьох Євангелій, не можливо не помітити, яку важливу, навіть визначну, роль відігравала особистість і служіння Івана Хрестителя для ранньої церкви. Лука майстерно прив’язує служіння Івана до історії СЗ, показуючи нам неперервність і послідовність Божого задуму спасіння. Нехай Господь помилує нас зараз і зробить серця м’якими, а розум ясним, щоб розуміти Боже слово і вірити йому.
Подивіться вірші 5-7: «В дні Ірода, царя Юдеї, був один священник на ім’я Захарія, з денної черги Авії, та його жінка з дочок Аарона, а ім’я її – Єлизавета. Вони обоє були праведні перед Богом, бездоганно виконували всі Господні заповіді й настанови. Та не мали вони дитини, бо Єлизавета була неплідна; обоє постаріли в днях своїх».
Як вправний історик, Лука одразу ж розставляє часові маркери, прив’язуючи події про які пише до конкретних історичних осіб і обставин. Він пише про царя Юдеї Ірода І Великого. Того самого Ірода, який відбудував храм в Єрусалимі, а ще наказав вбити усіх хлопчиків у Вифлеємі, коли народився Ісус. Загалом, Ірод був талановитим політиком. Він вкладав багато зусиль і коштів в будівництва і в реконструкцію Ізраїльських міст та інфраструктури. В той же час він був безжалісним і деспотичним царем, який за підозрою у змові вбив навіть власну дружину і трьох синів.
Це був темний час для божого народу: країна перебувала під римською окупацією, ними правили безбожні і жорстокі іноземці (сам Ірод був ідумеянином). Але головне, це був час, коли Бог мовчав і молитви Його народу, здавалось, лунали просто у порожнечу. Вже 400 років з часів пророка Малахії Бог не говорив Свого слова Ізраїлю.
Лука розповідає нам про одну священицьку родину Захарія та Єлизавети. Обоє вони походили з нащадків первосвященика Аарона, Мойсеєвого брата. Обоє вони були праведні перед Богом: бездоганно виконували всі Господні заповіді і настанови. Обоє вони були вже досить літні: постаріли в днях своїх, -- каже Лука. І ще Лука повідомляє нам про проблему цієї літньої побожної пари: не мали вони дитини.
Люди, які були знайомі з Писаннями СЗ в цей момент мали б приготуватись почути щось дивовижне. Побожна родина, яка має проблеми з народженням дітей і яку відвідує Господь – це не така вже й рідкісна історія в Біблії, чи не так? Це історія, наприклад, Авраама і Сарри, Ісаака і Ревекки, це історія Анни і Елкани, батьків Самуїла, а ще це історія батьків Самсона. Бог відвідує тих, хто давно втратив надію та все ж залишився вірний Йому і являє в їхніх життях Своє чудо. Ці вірні люди просто мріяли про радість батьківства, та Бог дав їм значно більше, зробивши їх самих та їхніх дітей героями вічної Божої історії спасіння. Писання показує, що досить часто люди страждають і стикаються з випробуваннями і труднощами не тому, що вони є грішнішими за інших, а навпаки, тому що є праведними. І не тому, що Бог гнівається на них, а тому, що навпаки, Господь задоволений ними і хоче благословити, значно більше, ніж вони очікували, в Свій час.
Саме так було з Захарією та Єлизаветою. Ці двоє мали проблему, яку міг вирішити лише Господь. Вочевидь через бездітність вони страждали. В сучасному світі є люди, які свідомо обирають не народжувати дітей. Але в ті часи плодовитість і численні спадкоємці вважались ознакою Божої прихильності і ласки. Тож Захарія і Єлизавета почувались нещасними і соромились свого становища (25). Вони не розуміли, чому Господь утримав для них Свої благословення і не дав їм дітей, та не дивлячись на це все одно залишались вірними Йому усе своє життя.
Подивіться вірші 8-10: «Одного разу, коли він за своєю денною чергою служив перед Богом, за звичаєм священства випало йому ввійти до Господнього храму, щоб кадити. А весь народ під час кадіння молився знадвору».
Ми вже читали про те, що Захарія був священником з Авіївої черги. Ще за часів царя Давида священники були розділені за родинами на 24 черги. Кожна черга служила Богу в храмі впродовж одного тижня, двічі на рік.
Серед численних постанов щодо святилища Бог заповів щоденну жертву пахощів. Двічі на день священник входив у святилище і спалював ладан на золотому жертівнику перед завісою. Він мав знаходитись в святилищі сам один, в той час, як люди очікували його назовні. Сама по собі жертва пахощів символізувала собою молитви народу, які священник разом з димом підносив до Господа. Після звершення жертви священник виходив назовні до народу щоб разом з іншими священниками благословити зібрання словами Ааронового благословення.
Згідно свідчень історика Йосипа Флавія на той час священицькі черги налічували близько 20тис. осіб. Священник, який мав здійснювати служіння в святилищі щоденно обирався з допомогою жеребкування. Це обрання було найвизначнішим днем в житті священника, піком його служіння. Адже він міг бути обраний лише раз в житті, а дехто так ніколи і не дочекався своєї черги.
Напевно, коли жереб вказав на Захарію, він не чувся з радості і вже уявляв, як повернеться додому коли закінчиться ця тижнева зміна і розповість Єлизаветі, якої честі був удостоєний і як вони разом будуть радіти і Єлизавета буде пишатись своїм чоловіком. Все своє життя він готувався до цієї миті, коли залишиться в святилищі сам, щоб служити Господу і молитись за свій народ.
Саме цей день Господь обрав, щоб звернутись до Захарії. Подивіться вірші 11-13: «І з’явився йому Господній ангел, який стояв праворуч кадильного жертовника. Захарія, коли побачив, жахнувся, його охопив страх. Та ангел промовив до нього: Не бійся, Захаріє, тому що молитва твоя почута! Твоя дружина Єлизавета народить тобі сина, і даси йому ім’я Іван»
Захарія був певен, що він сам-один у святилищі. Так і мало бути. Та раптом він помітив праворуч від жертовника ангела і перелякався. Ангел звертається до священника зі словами зміцнення і збадьорення. Не бійся, Захаріє, -- каже він, -- тому що молитва твоя почута!
Про яку молитву говорить ангел? Про що молився Захарія? Раніш я думав: напевне, він молився про сина, адже ангел далі говорить про сина. Але цього разу, досліджуючи цей уривок, я зрозумів, що це не зовсім так. Напевно, коли Захарія і Єлизавета були молоді, вони дійсно гаряче молилися про дитину. Напевно вони продовжували молитись, коли досягли і середнього віку. Але як бачимо далі, зараз Захарія вже не вірив, що в нього колись будуть діти. По-друге, слова ангела стосуються сина Захарії лише частково. Насправді ж він говорить про спасіння, про час, який настав і про місію сина Захарії звістити цей час.
Зараз, стоячи в святилищі, в найвищій точці свого життя і служіння, Захарія молився за свій народ, молився про спасіння Ізраїлю. Він молився про те, щоб Господь знову відвідав Своїх людей, почув їхні молитви і був прихильний до них. І саме це і оголошує йому ангел у відповідь.
Подивіться вірші 14-17: «І буде тобі радість та потіха, і багато хто зрадіє з його народження. Бо він буде великий перед Господом; ні вина, ні п’янкого напою не питиме; і наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері. І наверне він багатьох ізраїльських синів до їхнього Господа Бога; і він ітиме перед Ним у дусі та силі Іллі, щоб навернути серця батьків до дітей, а непокірних – до мудрості праведних, щоби приготувати Господу підготовлений народ».
Ангел звіщає дивовижні речі про майбутнього сина Захарії. Діти приносять радість батькам і родичам, але ця дитина принесе радість значно ширшому колу людей: багато хто зрадіє з його народження. Він буде великий перед Господом, -- каже ангел. Лише задумайтесь про ці слова. Пізніше ми будемо читати про служіння Івана і побачимо, що воно далеко не у всіх викликало захват. Для багатьох він виглядав, як дивакуватий чоловік одягнений в лахміття. І коли в нього запитували: «хто ти такий?», він не поводився, як хтось великий, а казав: я – всього лише голос, що кличе. Та все ж Господь Ісус одного разу назве його найбільшим з народжених жінкою.
Слова ангела – не лише обіцянка, але також і інструкція для Захарії щодо того, як він має назвати, а далі виховувати свого сина. Цей хлопчик має бути присвячений Господу від самого свого народження, як це було з Самсоном або Самуїлом. Так само, як і для тих великих мужів минулого, Господь приготував для Івана унікальну і надзвичайну місію – навернути людей до Бога і підготувати народ до приходу Христа.
Захарія бачив занепад свого народу. Бачив все те, з чим пізніше зустрілись Іван і Господь Ісус: корумпованість і жадібність храмової верхівки, законництво і зверхність релігійних лідерів і невірство людей. Захарія бачив, що ті, хто називає себе Божим народом, віруючі, насправді потребують глибокого оновлення і навернення. І Бог відповідає на його молитву, посилаючи посвяченого служителя, сповненого Духом від утроби матері.
Вірш 17 – це пряма вказівка на останні слова з книги пророка Малахії. Майже дослівна цитата. Бог через пророка обіцяє знову відвідати Свій народ, послати їм пророка в силі і в дусі Іллі, щоб відновити і зцілити їх: «Він наверне серця батьків до дітей, і серця дітей – до їхніх батьків, аби, прийшовши, Я не уразив землю прокляттям» (Мал.3:23-24).
На вивченні, ми дивувалися з цих слів. Що означає: навернути серця батьків до дітей? Хіба серця батьків не прихильні до дітей природнім чином? І так, і ні. Одна з тем книги Малахії, проблем, які висвітлюються в цій книзі – це подружня невірність і змішані шлюби. Малахія писав в часи Ездри і Неємії, тож ми трохи більше дізнаємось про ці проблеми з історичних книг. Це був час, коли через змішані шлюби з іноземками багато дітей Ізраїлю навіть не знали власної мови і не вміли поклонятися Богу Ізраїля, натомість поклонялись іншим богам. Бог ставить у відповідальність батькам не лише годувати і одягати своїх дітей, не лише дати їм гарну освіту, але перш за все навчити їх ходити перед Богом і виконувати Його постанови. Батьки, які дійсно люблять своїх дітей навчають їх ходити в страху Господньому. Тож пророк говорить тут про духовне оновлення, яке починається з родини і просякає усе життя Божого народу.
Ці слова з книги Малахії, це останні слова СЗ, а далі – 400 років мовчання. Але тут ангел приходить до Захарії і починає з того самого місця, де закінчив. Ніби для Бога і не існувало цих 400 років. Лука майстерно вплітає своє оповідання в Божу історію спасіння і показує її постійність і неперервність. Він показує нам вірного Бога, який так само, як і в часи Виходу, через 400 сотні років пригадав Свій Завіт, почув зойки Свого народу і прийшов щоб здійснити Своє спасіння.
Подивіться вірші 18-20: «І промовив Захарія до ангела: З чого я про це дізнаюся? Адже я старий, та й дружина моя постаріла в днях своїх. У відповідь ангел сказав йому: Я Гавриїл, – той, хто стоїть перед Богом; мене послано говорити з тобою і благовістити тобі це. І ось ти будеш мовчати і не зможеш говорити до того дня, поки це збудеться, за те, що ти не повірив моїм словам, які сповняться свого часу!»
Слова ангела Захарія сприймає з певною недовірою. І це не дивно. Звістка, яку приніс ангел надто дивовижна. Загалом, ми не раз бачимо схожу реакцію на сторінках Біблії. Сумніви в Божих обіцянках відвідували Авраама, батька Самсона і навіть Марію, трохи далі в цьому ж розділі. Гедеон взагалі декілька днів просив ангела про різні знамення щоб переконатись і набратись хоробрості зробити те, до чого кличе Бог.
Здається, Гавриїл аж трохи розгубився, коли почув таку відповідь. Він каже: як це ти не віриш? Я Гавриїл, -- той, хто стоїть перед Богом. Гавриїл повсякчас бачив Божу славу, силу і велич. Він знав, що в Бога не лишиться безсилим жодне слово. І ті обітниці, які він приніс Захарії були з самої безпосередньої присутності живого Бога. Часто Бог поблажливо ставиться до наших сумнівів і дає зміцнення, та все ж історія Захарії нагадує нам, що недовіра Божому слову – це гріх. Ми маємо вчитися вірити Божому слову, Його обіцянкам і жити ними.
Захарія був вже старий. Як правило, вік і досвід додають нам мудрості і допомагають приймати виважені, правильні рішення в житті. Але не цього разу. Повірити в те, що в них з Єлизаветою буде син було так само важко, як повірити в те, що він побачить пробудження посеред свого народу і навернення багатьох до Господа. Його вік і його досвід зіграли з ним злий жарт.
Коли ти молодий – легко молитись про пробудження. Ти майже нічого не знаєш про людей і про світ, ти повний сил, натхнення і надій. Все здається можливим і простим. Значно важче молитись, коли ти вже маєш досвід численних невдач; коли бачив, як люди, які обіцяли присвятити життя Христу і церкві полишають спільноту, полюбивши цей світ; коли не раз зустрічався з розчаруваннями; врешті, коли за багато років так і не отримав відповіді на деякі зі своїх молитов.
Однак цей уривок навчає нас вірі і вірності. Він про вірного Бога, який не забуває. Чотириста років мовчання, старий священник який вже не чекає дива, літня жінка, яка вже зжилася зі своїм приниженням і долею. І саме тут Бог розриває тишу і чинить диво. І саме тут Бог приходить, щоб звістити, що час спасіння настав.
В цьому уривку є надія для тих, хто вже не почувається таким молодим, як раніш і, можливо, вже не очікує великих див. Бог все ще може творити Свою волю через нас, навіть якщо ми іноді почуваємо, що віра вже не така гаряча, як раніш. Він провадить Свою історію, навіть коли ми цього не бачимо і ми можемо покластись на Його обіцянки, бо вони вірні.
В цьому уривку є надія для наших дітей і виклик для нас, батьків, в тому, щоб присвячувати своїх дітей Господу і виховувати їх в Господньому страху. Бог, який взяв нас у вічний завіт через Кров Христа, дав Свої обітниці і щодо наших дітей. І нехай Господь підніме з них наступне покоління плідних служителів Христа.
Врешті, в цьому уривку є надія для всіх нас, адже він про Бога, який приходить до нас зі звісткою спасіння, щоб нас відродити і навернути до мудрості, щоб з нас представити Господу народ підготовлений.