Ключовий вірш 24:10: “Але після того як Давид зробив перепис народу, він відчув внутрішню сердечну тривогу. Тому Давид сказав Господу: Я тяжко згрішив тим, що зробив таке! І тепер, Господи, прости гріх Твого слуги, адже я вчинив дуже нерозумно!”
Брати і сестри, сьогодні ми завершуємо вивчення 2 Книги Самуїла. В цій книзі детально описано життя царя Давида, і, як згадували ми раніше, немає в давній літературі подібних прикладів, коли так само ретельно було представлено когось іншого. Особисто я в цьому вбачаю Божий промисл. Бо цар Давид був не просто історичною постаттю, а справжнім Божим слугою. Він був тим, через кого Господь подарував нам дивовижні поетичні псалми, тим, через кого Бог долав його ворогів набагато сильніших від нього. Через нього ми вчилися справжньої віри в Бога. І для мене він більше виглядає не як цар, а як священик, що служить при скинії Заповіту. І в той же час ми бачили чоловіка, який помиляється. Давид падав, робив гріхи, які були жахливі в очах Божих. Те, як він повівся з Вірсавією і особливо з її чоловіком Урією, стало не менш відомим, ніж його битва з Голіафом. Але що вирізняло Давида з-поміж всіх інших — це те, що він завжди визнавав свої помилки і на колінах благав у Господа прощення.Тому його серце, яке було швидке на покаяння, завжди було угодним Богові.
Сьогодні ми знову розглянемо одну з сторінок життя Давида, де він оступився і допистив гріх проти Бога. Як ми говорили раніше, заключні розділи 2-ї книги Самуїла подаються не в хронологічному порядку, а як окремі епізоди, що відбувалися під час царювання Давида. І 24-й розділ — це один з таких епізодів. Але автор не просто так виносить цей розділ останнім — він ніби натякає на фінал життя Давида, за яким проглядається наступний важливий крок не просто для дому Давида, а й усього Ізраїля. Але про це згодом.
Погляньмо на (1):
“ Знову запалав Господній гнів на Ізраїль, спонукаючи проти нього (Ізраїлю) Давида, й закликаючи: Іди й перерахуй Ізраїль та Юду!”
В 1 Книзі Хронік в 21:1 говориться дещо по-іншому: там сатана повстав проти Ізраїлю і спонукав Давида провести перепис свого народу. Ці вірші не суперечать один одному, оскільки сатана є інструментом в руках Божих, який діє в міру того, наскільки Бог цього дозволяє.
Врешті, якщо на це поглянути з перспективи Нового Заповіту, то апостол Петро в своєму посланні (5:8) застерігає нас: “Будьте тверезі, пильнуйте. Ваш ворог – диявол – ходить і ричить, мов лев, шукаючи, кого б поглинути.” І наступним віршем він дає нам антидот, як в таких обставинах йому протистояти (9а): “Протидійте йому міцною вірою…” Там, де віра слабшає, як правило, з’являється ворог, який обов’язково спробує завдати нам болючого удару і призвести до нашого падіння. Тож плекаймо нашу віру завжди і всюди… Амінь?
Перейдемо до (2-3):
“Тоді цар сказав Йоаву, воєначальнику всього війська, що був при ньому: Пройди через усі Ізраїлеві племена, від Дана і до Вірсавії, зроби перепис населення, аби я знав загальну чисельність народу!
Але Йоав сказав цареві: Нехай Господь, твій Бог, додасть до народу ще стільки, скільки їх є, і намножить їх стократно, і нехай очі мого володаря, царя, це побачать! Але для чого, мій володар, цар, забажав цього?”
Не так багато людей з оточення царя Давида могли прямо говорити йому неприємні речі в очі. Звісно, такими були пророки, і Давид визнавав їхній авторитет, але був таким і Йоав, головнокомандувач царевого війська. Ви пам’ятаєте, що після смерті Авесалома саме Йоав прийшов до Давида і фактично вимагав від нього припинити жалобу за Авесаломом і вийти до війська, яке спасло його від рук його сина. І цього разу Йоаву не сподобався наказ царя щодо перепису. Варто відзначити, що Йоав був контроверсійною особою, яка не терпіла конкурентів в оточенні Давида і жорстко розправлялася з ними. Але з іншого боку, він визнавав Давида як Божого помазанника і віддавав належне Божій роботі в житті царя. Ба більше, як ми бачимо, в певних обставинах він зважав на авторитет Бога і був чутливим до Його Закону. Можливо, в тому числі і по цій причині Давид не наважувався зняти його з посади свого головного воєначальника протягом усього свого царювання. І це одна з чеснот Давида як справжнього лідера, який при собі мав не тільки людей улесливих, а й тих, хто мав власну думку.
Але повернемося до наших віршів…
Отже, у 2-му вірші Давид віддає наказ Йоаву, щоб він взяв людей і обійшов весь Ізраїль і виконав перепис населення. Чим мотивувався Давид, коли давав цей наказ? І там же у 2-му вірші ми знаходимо відповідь. Давид хотів знати загальну чисельність народу. Здавалося б, тут немає нічого поганого. Але важливо розуміти мотив, з яким він це робить? І ось тут ми можемо трішки подумати.
По-перше, ми отримуємо деяку інформацію з 1-го вірша, де йдеться, що Господній гнів запалав на Ізраїль і на Давида як очільника свого народу. Бог абсолютно справедливий — це аксіома. І хоча тут не говориться прямо, із-за якого гріха це відбулося, вказується подія, і вона пов’язана з переписом, що спричинила це. Бог просто так не гнівається. Сам факт того, що про це згадується, вказує, що Давид і Ізраїль знаходилися в неправильному духовному стані перед Його лицем. Варто зазначити, що час, коли Давид задумав перепис, — це був мир і спокій по всій країні. Коли у нас зникає безпосередня небезпека будь-якого характеру, ми схильні розслаблятися і втрачати концентрацію. Коли Давид перебував у війні, коли щодня його життя висіло на волосині, то його серце приліпилося до Бога і тільки на нього було його уповання. Але зараз все заспокоїлося. Ба більше, перемоги у битвах, особливо у походах на зовнішніх фронтах, дещо засліплюють участь у цьому Бога. І тоді царі і воєначальники починають плекати в собі думку, що це їхні особисті досягнення і піднялися вони так високо завдяки своїй геніальності, а не Бога, як це було у випадку Давида. І тоді вони покладаються на своє військо як на найголовніший актив, що забезпечує їм безпеку і перемоги. І ось тут ми бачимо, що Давид віддає наказ зробити перепис саме з ціллю дізнатися, яка кількість чоловіків є у його розпорядженні придатних для його збройних сил.
У в. 9 Йоав подає Давиду результат, де вказується, що він має 1,3 млн чоловік, готових воювати: 500 тисяч з коліна Юди і 800 тисяч з інших колін Ізраїля. Але, на мій погляд, Давид не виглядав тою людиною, яка забула Бога і Його плідну працю в його житті. Тут більше спрацювало щось на кшталт політичної доцільності. Давид переміг усіх своїх внутрішніх ворогів, а потім розібрався з усіма, хто був зовні. У 8-му розділі ми читаємо, що Давид, розгромивши своїх ворогів, скрізь на їхній території розмістив свої військові залоги. Це було необхідно, щоб тримати їх під тиском, а також контролювати торгові потоки, що проходили по їхній території. Коли ми звернемося до книги Хронік (ми сьогодні частенько будемо туди заглядати), то там у 27-му розділі описуються глави батьківських родин, тисячники і сотники у війську Давида, а також деякі урядовці. Так, всі вони були поділені на зміни, і під началом кожного тисячника служило 24 тисячі осіб. Кожного місяця протягом року заходила нова зміна. Уявіть, наскільки це велика кількість людей. Для цього потрібно багато ресурсів: людей, зброю, кошти. Я буквально недавно побачив рілс, де говориться, що у Штатів так багато військових баз, що вони навіть класифікуються за різними параметрами — великі, малі, спільні з союзниками, тимчасові і так далі. Уявіть, який бюджет потрібен для їх утримання. І Давид міг легко потрапити ось в цю пастку, де ти переймаєшся за досягнуте положення, щоб воно не зменшилося, а хоча б перебувало на тому ж рівні. Принаймні це дає пояснення, чому Давид не вбачав в цьому чогось поганого більше як дев’ять місяців, протягом яких відбувався перепис. Навпаки, це розумно — знати свої можливості і правильно оперувати своїми ресурсами. Інша справа, що це затягує тебе поступово і непомітно, і ось ти вже починаєш мислити категоріями того, що маєш, а не тим, на Кого ти уповаєш. Це третій тип ґрунту людського серця з притчі Ісуса про сіяча і зерна. Таке серце прекрасне, щоб принести гарний плід, але “клопоти цього світу і омана багатства” заглушають істину — Слово Боже, і тому воно залишається неплідним (Матвія 13:1–23).
По-друге, з 3-го вірша ми бачимо, що між Давидом і Йоавом, якого підтримували інші воєначальники, виникли серйозні розбіжності. Як правило, Давид був доволі розсудливим у прийнятті рішень, і ситуація з Авігією, яка переконала його не знищувати дім Навала, тому приклад. Давид тоді засвідчив, що Бог послав її до нього. Проте тут ціла група високопоставлених військових нічого не могла вдіяти з затятістю царя. Навіть те, що Йоав називає весь Ізраїль слугами свого володаря (читаємо в Хроніках 21:3) і говорить, що Бог намножить їх ще більше за потреби, не зупиняє Давида. Давид фактично протискує своє рішення не зважаючи на будь-які здорові аргументи, що свідчили проти цього. Така поведінка вказує, що Давид був буквально захоплений своєю ідеєю. Щось, що оселилося в його серці, ми точно не знаємо що, але Бог називає це гріхом, рухало Давидом, щоб досягти своєї мети. Цікаво тут бачити Йоава, як захисника Божих цінностей. У 5-му вірші 21 р. 1 Хронік говориться, що хоча Йоав і провів перепис Ізраїля, все ж він подав неповний список людей. Він не перелічив людей з коліна Веніаміна і левитів, оскільки цей наказ був огидним для нього. І тут ми бачимо, що Йоав намагався хоч якось притримуватися Божого закону. Бо згідно з ним до перепису було заборонено включати Левитів. Отже, те, що було очевидним для холоднокровного і цинічного Йоава, а саме, що перепис не проводився в належний час і є порушення перед Богом, для Давида не було таким. Знову ж таки, це вказувало, що Давид знаходився в ненайкращих кондиціях свого духовного життя.
По-третє, давайте повернемося в історію, коли Бог наказував провести перепис. І про це описано у книзі Вихід 30:11–16. Я прочитаю тільки (Вихід 30:12,14,16): “Коли проводитимеш перепис Ізраїльських нащадків, аби полічити їх, то під час переліку нехай кожен дасть викуп за свою душу Господу, щоб не сталося пошесті серед них, при їх переліку. (12)
Кожен, хто входить у перепис, від двадцяти років і вище, дасть жертвоприношення Господу.(14)
Візьмеш ті гроші викупу від Ізраїльтян, і віддаси їх на служіння в Намет Свідчення. І буде ця справа для нащадків Ізраїля пам’ятною перед Господом, викупленням ваших душ.” (16).
І додамо також ще один вірш (Числа 1:49): “Дивись, щоб племені Левія ти не рахував, а їхньої кількості не зараховував до числа Ізраїльських нащадків.”
Отже, ми бачимо тут деякі правила для проведення перепису.
По-перше, наказ про перепис віддає Бог. Чому? Бо Ізраїль — Його власність. Бог обрав Ізраїля і викупив його з рабства в Єгипті. І ось коли буде перепис, кожен з них має віддати викуп за свою душу Господу. Всі ці кошти будуть зібрані і віднесені до Скінії. Ця символічна плата нагадує кожному і особливо їх нащадкам, що їхня свобода — це не щось саме по собі: вони викуплені з рабства, а їхні домівки були захищені кров’ю ягняти, по суті, самим Богом, і губитель оминув їх. Якщо перепис буде проведено без пожертви, а значить, із порушенням, то за цим прийде покарання у вигляді пошесті. Власне, моровиця, що згадується далі в нашому тексті, і буде тою пошестю.
По-друге, перепис мав включати в себе вікову категорію людей від 20 років. Коли Бог давав наказ Мойсеєві перелічити народ, то дійсно він мав це зробити, щоб знати, скільки людей придатних до війська. Власне, і Давид це робить для тієї ж задачі.
По-третє, Бог заборонив включати в число перелічених — левитів.
Коли ми поглянемо на перепис, вчинений Давидом, то ми, щонайменше в декількох випадках знайдемо порушення. Ми не бачимо, щоб цар віддав наказ дотримуватися викупу у пів шекеля з кожної людини, і він не заборонив включити до переліку левитів — як ми говорили, Йоав цього не зробив з власної ініціативи. Отже, навіть з точки зору процедури тут було не все гаразд. Проте варто пам’ятати — мова йде про наказ Божий. Коли Узза протягнув руку, щоб ковчег не впав з воза, бо воли в якийсь момент нахилили його, то написано, що Господній гнів запалився на нього, і він був вражений і помер. Тобто Божа святість вимагає абсолютного дотримання всіх передбачених умов. І ставитися до цього легковажно заборонено. Та й сам Давид опісля визнає це. У (17) вірші в перекладі Огієнка він говорить: “Я ось згрішив і пішов проти Закону”.
У віршах 4–9 описується виконання наказу Давида. Йоав обходить всі землі Ізраїля з півдня на північ, а звідти знову на південь і врешті через дев’ять місяців і двадцять днів подає результати царю на стіл. Ми говорили раніше, що військо Давида за результатами перепису склало більше мільйона чоловік.
Але вже в (10) ми знаходимо Давида у розпачі. Він відчув, що те, що він зробив, було, м’яко кажучи, неправильно: (разом): “Але після того як Давид зробив перепис народу, він відчув внутрішню сердечну тривогу. Тому Давид сказав Господу: Я тяжко згрішив тим, що зробив таке! І тепер, Господи, прости гріх Твого слуги, адже я вчинив дуже нерозумно!”
Після того, як Давид усвідомив, що згрішив перед Богом, він, звичайно, розкаявся. Очевидно, Господь очікував цього покаяння, але на жаль, цей гріх, був надто тяжкий.
Рано вранці Господь промовив до пророка Гада ось з такими словами: “Піди й скажи Давидові, що говорить Господь: Пропоную на твій розсуд три лиха, – вибери одне з них, і Я вчиню за твоїм бажанням…обирай, чи має настати в твоїй країні сім років голоду, чи волієш три місяці втікати від своїх ворогів, які переслідуватимуть тебе, чи буде три дні моровиці в твоїй країні? Тож подумай і вирішуй, що маю відповісти Тому, Хто мене послав.”
Брати і сестри, чути це з вуст пророка було дуже нелегко. Але знаєте, що мене вражає. Це те, що Бог продовжує спілкування з Давидом. Так, це покарання від Бога за гріх який вчинив цар, так це біль яку потрібно пронести, але при цьому Бог не полишив Давида і Ізраїль. Ми пам’ятаємо історію Саула, який легковажив Божими повеліннями. Він забув, Хто поставив його царем і наділив владою над тим краєм. Врешті він полюбив свою владу більше за усе і навіть більше ніж Бога. Він був людиною гордою і жорстокою. Ми ніколи не бачили у нього справжнього покаяння за свої помилки. Тому спілкування між ним і Богом припинилося. І це найстрашніше, що може трапитися в житті будь-якого служителя.
Погляньмо на вірш (14):
“І Давид промовив до Ґада: Мені дуже важко! Але краще вже потрапити у руки Господа, оскільки Його милосердя дуже велике; в руки ж людей не бажаю попадати!”
Відповідь Давида була доволі простою, але гарно показує його розуміння — хто такий Бог і хто така грішна людина. Він вибрав Бога. Він знав, що Бог справедливий, його суд незаангажований, а Його природа — це велика милість до того, хто помилився і визнав свій гріх. Суд, який вершить людина, — жорстокий, часто неаргументований, легко виносить вирок і шукає вигоди собі. Зверніть увагу, що Давид тут не вказує конкретно, яку кару він готовий прийняти, лишень зауважує, аби його не вершили люди, а Бог.
У (15) ми бачимо виконання цієї кари. Господь послав на Ізраїль моровицю. Це було Його суверенне рішення. Також це перегукується з тим, що ми раніше читали в Книзі Вихід 30:11–16: якщо буде порушення при переписі, народ підпаде під удар пошесті. Протягом встановленого часу від моровиці загинуло 70 тисяч людей. Жертв могло б бути і більше, але неспроста Давид покладався на милість Бога. Коли ангел-губитель простяг свою руку в бік Єрусалима, щоб і там спустошити, то Господь, змилосердившись, зупинив його.
Погляньмо (разом) (17): “Коли в той час Давид побачив ангела, котрий нищив народ, то промовив до Господа: Це ж я згрішив, і це моя провина, а ці вівці, — що вони зробили? Тож нехай Твоя рука обернеться проти мене та проти родини мого батька!”
В цьому вірші ми бачимо Давида, який молиться за свій народ. Одночасно, тут кульмінація і його покаяння, адже він побачив до чого призводить гріх, чому не можна легковажити в служінні Богові, і заступницька молитва за людей. До речі, тут гарно показано, яка лежить відповідальність на лідерах, тих, хто поставлені для керівництва цілою країною. Гарний лідер — це приклад Давида. Він говорить Богові: “за що страждають ці вівці, це ж моя помилка, нехай це покарання впаде на мене і мій дім” . Давид бере вину на себе, захищає народ, готовий жертвувати собою і навіть своєю родиною. Ви знаєте, коли в нашій країні з’явиться такий лідер, то Україна буде квітучою країною. Але тут мова не тільки про політичних лідерів, а й про служителів. Тут про нас. Якщо ми не будемо з таким серцем молитися за українців, не будемо молитися за людей, які приходять до нашої церкви, не будемо піклуватися і перейматися їхніми потребами і труднощами — нічого не буде. Буде пусто. Так все збудовано, що відповідальність залежить від прийнятих рішень і дій лідерів, як представників всього народу чи громади чи церкви чи навіть сім’ї. В книзі царств ми доволі часто зустрічаємо думку про царів, які «не відступали від гріхів Єровоама, сина Наватового, що ввів Ізраїля в гріх». Я нагадую: це був цар північного Ізраїля, який поставив двох золотих телят, щоб люди не ходили в Юдею на поклоніння Богові в Храм. Врешті це призвело до занепаду всієї країни. До речі, ось тому відповідальність ніби за одноосібний гріх Давида лягла на весь народ.
У (18) ми читаємо, що пророк Гад прийшов до Давида і передав повеління Господа. “Йди й споруди Господу жертовник на току євусейця Аравни!”. Саме там Бог зупинив ангела смерті, і в той момент моровиця відійшла. Що таке тік? Це місце, де обмолочували снопи. Воно знаходилося на підвищенні, щоб вітром видувалася полова, яка збиралася після обмолоту.
У віршах 19–24 ми дізнаємося, що Давид приходить до Аравни і домовляється збудувати на його току жертовник для Господа. У Хроніках говориться, що він, так само як Давид, бачив янгола Господнього, що зупинився на його землі. Він розумів, те, що відбувалося було надто серйозно для всього того краю. Як ми бачимо, він був людиною сердечною, а тому хотів подарувати Давидові не тільки свій тік, а й волів для принесення в жертву всепалення, які там працювали, і молотильний вал та упряж на дрова для вогнища.
Проте Давид не приймає це як дар, а просить купити все за п’ятдесят шеклів срібла. Що врешті і відбувається? Цікаво, що в Хроніках 21 р. він дає Аравні суттєво більше — це шістсот золотих шекелів. За деякими припущеннями, в Хроніках така велика сума була дана не тільки за сам тік, але й всю гору, на якій він знаходився. Купівля цього місця була символічною і певною мірою символізувала відкуплення за гріх народу. Якщо говорити про 50 шеклів срібла із нашого уривка, то є думки, що Давид їх дав за відкуплення свого дому, а 600 шеклів золота із Хронік — за відкуплення всього народу. Як би там не було, хоча це цікаві дані і їх варто аналізувати, сам факт відкуплення вказує на те, що це необхідно було зробити під час перепису.
У 5-му вірші Давид на купленій горі спорудив жертовник і приніс Господу жертви всепалення і мирні жертви. У Хроніках 21 говориться, що Давид заволав до Господа, і Той прийняв цю жертву — миттєво пославши на нього вогонь з неба. Там же у Хроніках 21 говориться, що з тих пір Давид приносив жертви Господу тільки на цьому місці. І хоча Господня скинія знаходилася в Гівеоні, Давид не відважився йти туди, аби там шукати Божої милості, оскільки боявся меча Господнього ангела. Про що це говорить? Давид повернув своє серце, яке було благоговійним перед Богом. Вся ця подія знову нагадала йому, що Бог святий і Він той, Хто вимагає абсолютного поклоніння Йому. Коли ми приходимо до Бога, то не варто це робити формально. Ми маємо робити це з великим трепетом і усвідомленням, що ми прийшли в Дім Божий, щоб поклонитися і прославити нашого Творця, який є вершителем нашої долі і нашого життя.
Брати і сестри, на початку проповіді ми говорили, що цей розділ автор не спроста поставив останнім. Ми говорили, що тут проглядається фінал життя Давида. Якщо ми перейдемо до наступної книги, це книга Царств, то Давид там вже показаний як людина, яка досягла похилого віку. Отже, чому автор виносить цей епізод життя Давида на останню сторінку? Та тому, що величезним бажанням Давида було збудувати Богові храм. Але, як ми знаємо, Господь не дав йому такої можливості, але пообіцяв, що це зробить його син Соломон. До речі, Давид підготував цю справу дуже ретельно і передав Соломонові не тільки план для побудови Храму, а й кожну тарілочку чи лампадку, які мали бути там. Давид мав вдячне серце Господу. І ось сьогодні ми дізнаємося про місце побудови Храму. Ось цей тік Аравни, на якому Давид збудував жертовник Господу, пізніше на ньому Соломон збудує Храм Богові (2 Хронік 3:1).
Які є особливості цього місця? Гора, на якій цей тік знаходився, називалася Моріа. Це місце пам’ятне тим, що сюди був посланий Богом Авраам, щоб принести в жертву Ісаака. Ця історія теж дуже цікава, і вона пов’язана з відкупленням. Ми пам’ятаємо, коли Авраам наважився це зробити, то Господь зупинив його. Замість Ісаака Господь приготував барана, який і був принесений у жертву Богові. Цей баран був відкупленням за життя Ісаака.
Брати і сестри, давайте підіб’ємо коротенько підсумки. Сьогоднішнє слово вкотре показало нам Давида, як людину, яка незважаючи на помилки, була глибоко посвячена Богові і завжди готова до покаяння. Ми також побачили, що Бог святий і вимагає щоб серце Давида, (і наше серце) належало йому на 100% і в час труднощів, і в час мирний. Божа Святість показує, що легковажити у служінні Йому не можна. Ми також побачили, які наслідки приходять, коли відбувається гріх. Ми прочитали, що загинуло 70 тисяч людей, адже цар втратив духовну пильність. Бо за гріх має бути плата. В (Римлянам 6:23а): “Адже заплата за гріх – смерть”. Проте ми живемо в кращий час, ніж наші духовні праотці. І саме Писання ніби застрибує до нашого серця, щоб показати головне — відкупленням для нас став Господь Ісус. Для нас є хороша новина: наші гріхи прощені, наші духовні борги анульовані, бо за це заплатив Син Божий — Ісус Христос. 1 Петра 1:17-19: “І коли Отцем називаєте Того, Хто нелицемірно судить кожного за вчинок, у страху проводьте час вашого життя, знаючи, що ви були викуплені від марного вашого життя, переданого батьками, не тлінним сріблом або золотом, а дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Агнця” Тож цінуємо те, що отримали і провадьмо наше життя у вдячності для нашого Бога. Амінь.