(3): Промовив Бог Ізраїлю, заговорила до мене Ізраїлева Скеля: Лише той людський правитель справедливий, хто править у Божому страху!
Наше вивчення 2Самуїлової книги добігає кінця. Залишилося всього два розділи. В минулому розділі ми досліджували хвалебну пісню Давида, яку він заспівав, коли Господь звільнив його від руки усіх його ворогів і від руки Саула. Хоч ця пісня народилася з самого життя і з усіх тих обставин, які переживав Давид особисто, вона стала джерелом натхнення для багатьох поколінь віруючих, які також проходили через труднощі і небезпеки зміцняючись Божою милістю і Його вірністю. Тож ми маємо її копію і в книзі Псалмів (Пс.18).
Сьогоднішній розділ має дві явно виражені частини, втім, вони досить сильно повʼязані між собою. Перша частина – це останні слова Давида. В ній Давид говорить про те, яким має бути правитель Божого народу і його царство. В другій наводяться імена та героїчні діяння людей, які оточували Давида усе його життя. Принципи, проголошені в першій частині втілюються в життя в другій.
Ці два розділи (22-23) – це певний підсумок усій книзі 1 та 2 Самуїла. Тож нехай Господь помилує нас і допоможе нам навчитися з Його слова.
Подивіться вірші 1-2: «А це останні слова Давида, – промова Давида, Єссеєвого сина, – висловлювання високопоставленого Богом мужа, помазаника Бога Якова й солодкого співця Ізраїлю: Дух Господній говорить у мені, і Його слово в моїх устах».
Автор книги називає вірші 2-7 останніми словами Давида. Тут не йдеться про те, що це були останні слова, які Давид сказав в своєму житті, а потім замовк назавжди. Ні. Наприклад, ми читаємо пізніше, в 1Цар.2 як Давид дає певні настанови щодо царювання своєму сину Соломону. Мається на увазі, що це – його остання публічна заява, його звернення до свого народу та його наступників. Це щось, що Давид зрозумів через своє життя і царювання і тепер хоче поділитися з усіма.
Щоб ми ще більшу увагу звернули на ці слова, автор нагадує нам, ким був Давид. Люди багато чого говорять, але ми не на кожне слово звертаємо увагу, правда? Ми тим більш пильно дослухаємося до чиїхось слів, чим більшу вагу і значення має особистість того, хто говорить.
Кілька минулих розділів ми говорили про гріхи та помилки, яких Давид припустився в своєму житті. Тож, згадуючи це, хтось може сказати: я розчарувався в Давидові, він зовсім не такий герой, як я думав. Попереджаючи такі зауваження автор нагадує нам, ким насправді був Давид, щоб ми тим більш пильно дослухалися цих його слів: «промова Давида, Єссеєвого сина, – каже він, – висловлювання високопоставленого Богом мужа, помазаника Бога Якова й солодкого співця Ізраїлю».
Не дивлячись на усі помилки та недоліки, Давид був чоловіком, якого Сам Бог помазав бути царем і пастирем Свого народу, Ізраїлю. Господь взяв його від стад овець, найменшого в домі його батька, коли ніхто не знав Давида, і поставив його високо, так що його слава розповсюдилася далеко за межі Ізраїлю і дружби з ним шукали могутні царі.
Врешті, автор називає Давида солодким співцем Ізраїлю. Вочевидь, на момент написання книги, людям вже були відомі усі ті дивовижні пісні, натхненні Божим Духом Псалми Давида, які стали частиною нашої Біблії і навчають нас вірити, молитися, плакати, просити, славити і радіти Господом. Ось і ця остання промова виливається з Давидового серця Господнім Духом: «Дух Господній говорить у мені, -- каже він, -- і Його слово в моїх устах».
Що ж саме Господь говорить через Давида? Подивіться вірші 3-4: «Промовив Бог Ізраїлю, заговорила до мене Ізраїлева Скеля: Лише той людський правитель справедливий, хто править у Божому страху! Він подібний до ранішнього світанку, коли сходить сонце безхмарного ранку; від його променів після дощу з землі пробивається трава…»
Давид говорить про владу і про справедливість. За своє довге життя і правління (нагадаю, Давид царював 40 років), він дечого навчився про владу і про справедливість. Також в нього перед очима був живий приклад царя Саула, першого царя Ізраїлю, який теж царював 40 років і Давид бачив чим керувався Саул і до яких наслідків це призвело. Тож перш за все Давид говорить про справедливість.
Бог є царем світу і Його справедливе правління несе світу порядок, благословення і життя. Давид називає Бога Ізраїлевою Скелею. Він надійний і твердий, Його слова вірні, вони не змінюються. Його суди праведні, вони не викривлюються. Він не дивиться на обличчя, але судить по-правді.
Він піклується про все живе: від найдрібніших комах, до людей і ніхто і ніщо в Нього не забуте. Бог встановив закони за якими існує цей світ і дав Своєму народу справедливі постанови, слухаючись яких вони мали б життя і благословення. Врешті, Бог наділяє людей владою, ставить царів і суддів Своєму народу і хоче, щоб ця влада застосовувалась справедливо, тобто відповідно до Його постанов.
Проблема в тому, що коли людина отримує владу, їй не легко втриматись на цій слизькій стежці. Разом з владою часто приходить спокуса цією владою зловживати. Заради збагачення, збереження чи примноження тієї ж влади, заради задоволень і всього іншого. І багато людських правителів, ставши на цю дорогу не змогли встояти.
Цар Саул, як ви пам’ятаєте, гарно почав, але в своєму житті і правлінні він керувався не тим, щоб догодити Богу, а політичною доцільністю і вигодою. Він був залежний від рейтингів і популярності в народі і будь-що намагався вберегти владу. Навколо нього збиралися люди, які також керувалися політичною доцільністю і вигодою. Саул купував їхню лояльність роздаючи землі, посади і багатства. Але все це, як ми знаємо, погано закінчилося не лише для Саула, а і для усього Ізраїлю.
Бог справедливий і Він хоче бачити справедливих правителів. І справедливим Давид називає лише того правителя, який керується не політичною доцільністю, не рейтингами, а страхом Господнім. Лише той людський правитель справедливий, -- каже Господь через Давида, -- хто править у Божому страху!
Тоді, що ж таке страх Господній? Страх Божий – це належна відповідь віруючої людини на Божу святість і велич. Часто його порівнюють зі страхом дитини засмутити люблячих батьків. Це благоговійний трепет перед Божою силою і славою, який народжується в наших серцях, коли ми наближаємося до Бога і пізнаємо Його.
Писання називає страх Господній початком мудрості і пізнання (Прит.1:7; 9:10). Тож цар, який править в Божому страху матиме мудрість, необхідну для служіння своєму народу. «Мати страх Господній – означає ненавидіти зло», говориться в Прит.8:13. Боятися Бога означає любити те, що любить Він, і ненавидіти те, що Він ненавидить. Правитель, який боїться Бога не викривлюватиме суду, не терпітиме корупцію і не потуратиме злу. Парадоксально, але істинний страх перед Богом звільняє нас від страху перед людьми, обставинами чи навіть смертю.
Давид говорить, що таке правління, несе справжню надію, благословення і процвітання народу: «Він подібний до ранішнього світанку, коли сходить сонце безхмарного ранку; від його променів після дощу з землі пробивається трава…» (4)
Подивіться вірш 5: «Хіба не так з моїм домом у Бога? Адже Він уклав зі мною вічний Заповіт, досконало впорядкований, і для всіх часів застережений, оскільки він – усе моє спасіння і виконання усіх моїх бажань».
Давид бачить підтвердження цього принципу в тому, як Господь повівся з його домом. Він усім серцем намагався служити Божій справі і бути справедливим царем і пастирем для свого народу і Господь підняв його, відкинувши дім Саула. Бог уклав з Давидом вічний Завіт досконало впорядкований і для усіх часів застережений. Бог пообіцяв з нащадків Давида дати цьому світу істинного Царя. Того, кому належить уся влада на небі і на землі. Тому, хто буде правити справедливо, в Господньому страху, відновить занепале творіння і принесе мир, благословення і життя усій землі. Ісусу Христу, Господу. Амінь.
Вірші 6-7 кажуть: «тоді як усі негідники відкинуті, як тернина, яку неможливо взяти в руки, хіба що озброївшись чимось залізним або ратищем списа. Такі згорять у вогні там, де вони є».
На жаль, прикладів побожних правителів ми бачимо значно менше, ніж безбожних: корумпованих, одержимих владою, які викривлюють суд, п’ють беззаконня, як воду і нищать усе, до чого доторкнуться. Давид порівнює безбожного правителя з колючою терниною, яку неможливо взяти в руки і погрожує вогнем Божого суду усім, хто робить зле.
В другій частині цього розділу, віршах 8-39 наводиться список сильних воїнів Давида і героїчних діянь, які вони вчинили. В цьому уривку головний герой – не Давид. Але ми бачимо, як навколо побожного, справедливого царя збираються достойні люди, через яких діє Бог. Люди, які готові жертвувати собою і наслідувати свого царя.
Спочатку нам повідомляється про трьох найкращих витязів Давида: Йошев-Башшевет, Елеазар та Шамма. Ці троє вчинили неймовірні речі. Йошев-Башшевет в одному бою знищив 800 ворогів. В книзі Хронік говорить, що їх було 300, але все одно це щось надзвичайне. Елеазар став перед ворогом, коли усі решта втекли і бився. Говориться, що він бив филистимців так, що його рука ніби зрослася з мечем, плоть прикипіла до заліза і він не міг розігнути пальців. Так само Шамма став посеред поля сам один і захистив ділянку від ворогів. Ці люди були справжніми героями і нам двічі повідомляється у віршах 10 і 12, що Господь через них подарував Ізраїлю велику перемогу.
Раніше, коли я читав ці рядки, мені здавалось, що це все – така літературна гіпербола, перебільшення, що так не могло бути насправді. Але сьогодні, коли добігає кінця 4ий рік повномасштабної війни в Україні, я вже так не думаю. Тому що бачу, як звичайні люди навколо нас роблять неможливе.
Ми стаємо свідками неможливого зараз і сьогодні. Пригадайте героїчну оборону Мощуна в березні 22го року. Пригадайте оборонців Маріуполя, героїв Азовсталі, а ще пілотів гелікоптерів які постачали воїнам в оточенні боєприпаси і продукти. Неймовірні операції спец-призначенців, ГРУ та СБУ на території ворога. Ми читаємо, як декілька бійців, зведена група 70 днів в повному оточенні тримає оборону поблизу Часового Яру. Єдиний спосіб поповнення – скиди з дронів. Ми читаємо про хоробрих молодих хлопців і дівчат, яким ще нема 25ти, а вони вже знищили сотні окупантів. Все це також може здаватись неможливим, але це є. Є люди, які на своєму місці вирішили робити те, що має бути зроблено, навіть коли інші обернулись і втекли і Господь через них давав і продовжує давати Україні великі перемоги.
Коли я читав ці рядки, я думав: звідки ж взялися усі ці герої? Історія царя Давида розповідає нам, звідки вони взялися. Коли Давид втік від Саула в пустелю, туди до нього прийшли спочатку його брати. Потім, до нього почали сходитись різні люди. Що це були за люди? – це були боржники, втікачі, незадоволені Саулом і т.ін. Це не був цвіт нації. Це не були якісь особливі люди, які з народження вирішили стати героями і все життя готувалися до цього. Але слідуючи за Давидом, який став для них провідником і пастирем, вони стали такими. Вони йшли і ризикували своїм життям.
Особливо яскраво цей зв’язок між лідерством Давида і героїзмом його людей видно через цю історію в Адуламській печері. Подивіться вірші 13-17.
Давид знаходився в печері, в той час як його рідне місто Вифлеїм було окуповано филистимцями. Одного разу, можливо, згадуючи своє дитинство, Давид висловив своє бажання напитися води з криниці у Вифлеємі. Це були просто думки вголос. Він не сказав своїм воякам: «так, ти, ти і ти, швидко принесіть мені води з Вифлеєму». Він не був таким царем, який міг сказати: йдіть і ризикуйте життям, бо я згадав смак води з дитинства. Він не ризикував життями людей заради власної вигоди, але люди були готові ризикувати життям заради нього.
А коли вони приносять воду, пробившись через филистимську залогу, ми бачимо, чому вони так люблять свого царя. Тому що Давид не може випити цю воду. Він виливає цю воду, як дорогоцінну жертву для Господа. Він звеличує подвиг цих людей і прославляє Бога, який дав їм мужність і зберіг їхні життя.
Для нього життя цих людей так багато значило, що він не міг прийняти цю воду. Він каже – це кров. Жодна людина не достойна такої самопожертви, -- каже Давид, -- це те, що може прийняти лише один Бог. Він не кидав людей бездумно в бій, не наражав на небезпеку заради своїх забаганок. Ці люди так цінували Давида, бо він так цінував їх.
Я думав про те, що цей зв’язок між Давидом та його людьми так схожий на ті узи, які пов’язують нас із Христом. Ми любимо Його, тому що Він перший полюбив нас і віддав Себе за нас. В 1Кор.1:26-31 Павло пише: «Гляньте, брати, на ваше покликання: небагато мудрих тілом, небагато сильних, небагато шляхетних. Але Бог вибрав немудре світу, щоби засоромити премудрих, і Бог вибрав немічне світу, щоби засоромити сильних; Бог вибрав понижене у світі, погорджене і неіснуюче, щоби позбавити сили існуюче, щоби жодне тіло не хвалилося перед Богом. Від Нього ж і ви є в Христі Ісусі, Який став для нас мудрістю від Бога, праведністю, освяченням і викупленням, щоби збулося написане: Хто хвалиться, нехай хвалиться Господом!»
Бог покликав не мудре і немічне світу, щоб в нас виявити багатство Своєї премудрості, сили і слави. Коли ми любимо Христа, коли шукаємо того, як догодити Йому, не питаємо «чому я?» а йдемо і робимо те, що має бути зроблене: для слави Божої, як вираз своєї любові і вдячності Христу, для служіння людям навколо нас. Нехай Господь прийме це служіння і діє через нас, являючи Свою силу і даруючи перемоги.
Останнім в списку Давидових воїнів згадується хеттієць Урія. Хоч Давид повівся з ним дуже негідно, ім’я цього вірного Божого воїна навіки залишилося в Божій історії. Врешті навіть Матвій в своїй Євангелії, наводячи родовід Христа згадує цього сміливого чоловіка. Давид зрадив свого вірного друга, але Христос ніколи не полишить і не зрадить тих, хто своє життя присвятив Йому. Нехай Господь допоможе нам бути вірними служителями Христа для цього покоління. Нехай Господь поставить серед нас і з нас побожних лідерів для цього народу. Нехай Царство Христа прийде на землі, як на небі, даруючи цьому світу оновлення, житті і світло нового дня.