Ключовий вірш: 13:34: “Нову заповідь даю вам: Любіть один одного! Як Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного.”
Ми багато разів чули ці вірші і співали про любов один до одного. Але чи насправді ми любимо один одного? Справжня проблема в тому, що говорити і співати про любов не так важко - всі це роблять. Але практикувати дійсно важко. Я можу скільки завгодно проповідувати про любов, але засмучена дружина чи заплакані діти швидко поставлять мене на місце. Тому у проповідника завжди є сумніви: чи потрібно проповідувати про любов один до одного, коли ти сам так мало її практикуєш? Але оскільки цей вірш - ключовий для нас на цей рік, то я маю це робити. Хай Господь допоможе мені, і всім нам, прийняти це слово та навчатися любити один одного. Сьогодні ми поговоримо про три речі: перша: що означає “нова заповідь”? друга: як нам любити один одного? і третя: який вплив на світ має така любов.
Перше, що означає “нова заповідь”? У вірші 34а Ісус сказав: “Нову заповідь даю вам: Любіть один одного!” Тут Ісус дає заповідь схоже на те, як Бог дав 10 заповідей Своєму народові через Мойсея. Ісус має таку ж владу, як і Сам Бог, власне, Ісус і є Богом. Тому Його заповідь - це не припущення чи порада, а саме заповідь - те, що ми маємо виконувати. І щоб мати з Христом правильні стосунки, ми маємо виконувати Його заповідь, а саме: любити один одного.
Але навіть якщо Ісус дав нам цю заповідь, яку ми маємо виконувати, одними нашими людськими зусиллями ми не справимося. Тому Ісус сказав не просто “заповідь”, а “нову заповідь”. Слово “нова” тут контрастує зі “Старим Заповітом”. Старий заповіт вимагав повної покори закону. Та проблема полягала в тому, що ніхто крім Ісуса Христа не зміг повністю дотриматися вимог закону. Лише один Ісус прожив безгрішне життя і у всьому корився Богові. Його смерть на хресті за наші гріхи також була покорою Богові. Бог прийняв Його жертву, воскресив Його з мертвих та встановив новий заповіт з людьми. Ісус зробив це на останній вечері, сказавши: “бо це Кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів.” (Мт.26:28) Кожен, хто вірою прийме цю жертву Христа отримає прощення гріхів і стане новим творінням. Таким чином, ми стали новими творіннями в Христі, Божими дітьми, ми отримали дар Святого Духу, і тепер дійсно можемо любити один одного. Святий Августин сказав: “Бог наказав нам робити те, чого ми не здатні робити своїми силами, але це не означає що ми цього взагалі не здатні робити; навпаки, Він наказав нам це робити, тому що наділив нас здатністю це робити.”
Звісно, нікому не подобається слово “заповідь”. Однак, якщо ми пам’ятаємо Божу любов, Його заповідь не обтяжує нас. Божа любов наділяє нас змогою жити вільним радісним життям і любити один одного.
Друге, як нам любити один одного? У вірші 34б Ісус сказав: “Як Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного.” Як Христос полюбив нас? Любов Христа до нас жертовна, безумовна та незмінна. У вірша 1-17 Він продемонстрував цю любов Своїм учням. І, дивлячись на Його любов, ми самі навчаємося так любити.
Як же нам так любити? Перш за все, нам потрібно навчитися образу мислення Христа. В 1-ому вірші ап. Іван наголошує на тому, що було на думці у Христа. Це сталося перед Пасхою. Ця Пасха була унікальна, тому що для Христа настав час прийняти хресну смерть за людські гріхи, і Він знав про це. Перед обличчям таких страшних мук та смерті, люба людина переповнилася б переживаннями, скорботою та страхом. Але не Ісус. У вірші 1б написано: “Перед святом Пасхи Ісус, знаючи, що настала Його година перейти з цього світу до Отця…” Ісус знав, що Його смерть стане переходом до Отця, тому що Бог воскресить Його з мертвих, і Він знову буде з Богом. Ось про що думав Ісус. Також Його серце переповнювала любов до Його учнів. У вірші 1 написано: “... виявив любов до Своїх, - тих, які у світі, - до кінця полюбив їх”. Його любов текла нестримно - як могутня ріка. З цією любов’ю Ісус був готовий пожертвувати Себе заради учнів. Але перед Своєю смертю, Ісус виявив цю любов учням ще раз, перебуваючи на цій землі.
Це сталося на вечері. Всі учні були якраз там. Зазвичай, це були гарні часи, коли вони збиралися разом посвяткувати та поїсти: вони їли, жартували, сміялися, згадували минуле, думали про майбутнє. Але в цей раз це було інашке: ця вечеря не була радісним пікніком, ця вечеря стала духовною битвою. Диявол вже вкинув в серце Юди Іскаріотського, бажання видати Ісуса, і йому вдалося практично знищити останні краплі спротиву в серці Юди. Диявол хотів знищити цю невелику спільноту учнів. Як Ісус протистояв дияволу? Ісус явив Свою любов учням. Багато людей думають, що любов - це почуття, і якщо почуття змінюються, то змінюється і любов. Учні Ісус з часом змінилися: їх початкова вірність була зіпсована їх слабкостями та гріхами. Ісус знав, що один з них зрадить його, а інший - зречеться. Він знав, що всі вони залишать Його, коли Він буде арештований. Погодьтеся, важко любити таких людей. Однак Христос, не дивлячись на їх слабкості, “до кінця полюбив їх”. Любов Ісуса базувалася не на духовному стану чи успіхах учнів, а була відображенням Його природи (1 Ів.4:8). Бог - це джерело любові, і ця любов - найпотужніша сила у світі. Божа любов не така, як людська. Ап. Павло написав: “Любов довго терпить, любов милосердна, не заздрить, любов не величається, не гордиться, не поводиться непристойно, не шукає свого власного, не спалахує гнівом, не задумує лихого, не радіє з несправедливості, а радіє з істини; все переносить, усьому довіряє, завжди надіється, усе перетерпить.” (1 Кор.13:4-7). Першою рисою Божої любові є довготерпіння. Довготерпіння - це основа любові. Що це таке? Це здатність зносити слабкості та помилки інших, не втрачаючи на них надії. Ми можемо це робити недовго, але терпіти людину до кінця непросто.
Подивіться на 4-ий вірш: “встав з вечері, зняв одяг і, взявши рушника, підперезався.” Далі він налив води до вмивальниці і почав мити ноги Своїм учням і витирати рушником. Це була робота слуг в той час, і саме таким слугою став Ісус. Багато людей говорять: “Я люблю тебе”. Та коли потрібно практично виявити любов, вони кудись зникають. Помити ноги не видається якось такою великою справою. Мати Тереза якось сказала: “Не всі можуть робити великі речі. Але всі можуть робити маленькі речі з великою любов’ю”. Маленькі речі, зроблені з великою любов’ю в час потреби, потужно проявляють Божу любов.
Безперечно, ця подія, коли Ісус явив любов Своїм учням, глибоко закарбувалася в їх серцях. Як Ісус і обіцяв, пізніше вони зрозуміли її значення (7). Ісус Христос, Божий Син, скромно помив їх брудні ноги і витер Своїм рушником. Творець неба і землі скромно схилився на коліна перед кожним із них. Безперечно, вони відчули цю особисту Божу любов до кожного з них, вони усвідомили, якими важливими вони є для Бога.
Тут ми можемо подумати, як нам створити спільноту любові, де брати та сестри люблять одне одного? Я приведу три речі. Перша, така спільнота має бути заснована на істині. Коли Ісус підійшов до Петра, той відповів: “Ти не помиєш моїх ніг повіки!” Петро не хотів показувати Ісусу свої брудні ноги. Також Петро вважав, що пан не повинен мити ноги раба. Якщо Ісус помиє йому ноги, то це означатиме, що і Петру прийдеться мити ноги тим, які стоять нижче його, а Петру цього дуже не хотілося. Ісус відповів жорстко: “Якщо не вмию тебе, не матимеш частки зі Мною!” Звісно, тут справа не у брудних ногах. Тут справа в наших гріхах, які символізують брудні ноги. Ми маємо відкривати наші брудні гріхи егоїзму, хіті. заздрощів, гніву, гіркоту і просити Його омити їх. Лише так ми можемо мати частку з Ісусом, тобто мати з Ним правильні стосунки. Наші стосунки з Христом - це стосунки грішник - Спаситель, які базуються на Божій благодаті. Без таких стосунків ми не можемо по-справжньому любити інших людей. Наша людська любов слабка. Вона дуже швидко закінчується. Лише коли ми маємо в серці Божу благодать прощення наших гріхів, ми можемо по-справжньому любити інших. Ми можемо думати, що інші брати та сестри - такі немічні, мають так багато недоліків, такі страшні грішники, що недостойні бути разом зі мною в одній спільноті. Але коли я усвідомлюю свої гріхи, то розумію, яка це велика для мене Божа милість належати до однієї спільноти і служити разом.
Друге, ми маємо любити реальних людей, а не наші очікування того, якою має бути церква. Зазвичай, коли ми приходимо в церкву, ми дивуємося Божій любові, яка є тут, ми дивуємося, як брати та сестри люблять один одного. Але з часом ми бачимо в церкві багато недоліків, просто тому що церква складається з грішників. І тоді нам легко любити уявну церкву, де зростають учні і яка посилає місіонерів. Нам легко любити церкву, де ми завжди знаходимо розуміння та прийняття. Але важко любити церкву, де реальні люди, такі, які вони є, з реальними немочами та проблемами. Дітріх Бонкеффер сказав: “Якщо людина любить свої очікування більше ніж спільноту, то вона руйнує спільноту”. Ми маємо розуміти, що є реальна спільнота віруючих, а є наші очікування. Дуже часто це зовсім інші речі. І нам потрібно любити не уявну спільноту, а реальних віруючих, зносячи їх слабкості та немочі.
Третє, нам потрібно наслідувати Христа у покорі та служінні. Будемо чесні: нам не часто випадає робити великі речі, та й не всі можуть це робити. Але ми можемо робити маленькі речі з великою любов’ю. Ісус помив ноги Cвоїм учням. Те, що ніхто з учнів не хотів мити іншим ноги - це була невелика побутова проблема, яку ми добре розуміємо. Багато образ, сварок і непорозумінь можуть статися на простому побутовому рівні. Врешті решт, можна було зробити вигляд що не помічаєш проблему і поїсти з немитими ногами. Але Ісус помітив проблему, упокорив Cебе і з любов’ю послужив учням. Не пропадаймо, коли потрібно являти любов!
Третє, який вплив на світ має така любов. В 35-ому вірші Ісус сказав: “З того дізнаються всі, що ви - Мої учні, коли любов матимете між собою”. Любов - це ознака зрілого учня Ісуса Христа. Зазначимо, що саме любов, а не пости в Інтернеті, багато прочитаних книг, здатність говорити на релігійні теми, досягнення чи освіта. Можете бути впевнені: любов пахне. Якщо ми дійсно любимо один одного, люди це бачать. Ця любов має бути очевидна в наших домівках і в церкві. І ця любов потужним чином впливає на спільноту та світ.
На завершення: Ісус не дав Своїм учням бізнес-план розвитку церкви на 5 чи 10 років. Натомість, Він навчав Своїх учнів любити один одного. Але ми маоємо знати, що наша людська любов обмежена. Розповідають про одного місіонера-медика в Африці. У нього було недостатньо ліків від СНІДу, і він бачив, як багато його пацієнтів помирають.В тому суспільстві вороже ставилися до азіатів, і одного його знайомого корейця застрелили під час грабунку. Його дружина з дочкою були в Кореї, і він за ними сильно скучав. Надодачу, його донька ще й захворіла. Одного дня він вирішив що це вже забагато для нього, і вирішив повернутися. На останньому вивченні Біблії перед поверненням слова Ісуса “Невже Мені не пити чаші, яку дав Мені Отець?” зворушили його серце. Він вирішив залишитися і випити дану йому чашу. Божа любов така: довго терпелива, усе перетерпить, до кінця. Знаючи таку Божу любов, ми можемо любити один одного і разом виконувати Його місію.