(31): Він – Бог, і Його дорога бездоганна; Господнє слово чисте. Він щит для всіх, котрі на Нього покладають надію
Сьогодні ми продовжуємо розбирати пісню Давида. Пісню, яку він написав, коли Господь врятував його від рук усіх його ворогів та з руки Саула. Минулого разу ми розглянули першу частину цієї пісні, де Давид хвалить Бога, який почув його зойк і відповів на його молитву. Всемогутній Бог, який править над усім світом, який розділив води моря і вивів Свій народ з рабства, явив Свою милість Давиду і дав своєчасну допомогу. Божа дія в житті Давида не була такою видовищною: Він не кидав на ворогів Свого Помазанця каміння з неба, під ворогами Давида не розсідалась земля і на них не сходив вогонь. Боже надзвичайна сила виявилась в його житті через звичайних людей і буденний плин подій. Та Бог, який стояв за цими людьми і подіями – Той Самий величний Бог, що небо і землю створив самим лиш словом.
Так само, як і в Давидовому житті, в наших життях Бог також діє, як правило непомітно. Але ми маємо бути певними, це той Самий Бог і Його рука не скоротилася, щоб рятувати. Тож ми молимося, щоб Господь дав нам очі, бачити Його милість і вірність за різними подіями свого життя.
В другій частині пісні Давид продовжує оспівувати і прославляти Божу велич, яка виявилась в тому, як Він діє в житті тих, хто любить Його, в тому, як Він простягає нам Свою милість, вірність і справедливість. Нехай Господь зробить наші серця мʼякими, а розум гострим, що розуміти Боже слово і вірити йому.
Подивіться вірші 21-23: «Господь учинив зі мною за моєю правотою, – Він винагородив мене за чистотою моїх рук. Адже я тримався Господніх доріг, і не вчинив гріха перед моїм Богом, тому що всі Його присуди й Заповіді Його завжди переді мною, і я не відступав від них».
Дивовижні слова, правда? Коли ми читаємо ці самі слова в книзі Псалмів, і тоді нам не легко їх сприймати. Тим більше ми дивуємось, коли ми читаємо їх в кінці 2Самуїлової книги, одразу після усіх цих оповідань про гріхи Давида і їхні наслідки. На руках в Давида була кров невинно вбитого Урії. Як же в нього язик повертається сказати: Бог винагородив мене за чистотою моїх рук?
Відповідь на це питання досить проста. Підказку ми знаходимо в заголовку цієї пісні. Цю пісню хвали Давид написав, коли Господь звільнив його від рук Саула, тож ми маємо і розглядати її саме в розрізі історії стосунків Давида і Саула та інших його ворогів. Давид не тішить себе думкою і не обманює ні себе ні нас, ніби він взагалі не має гріха. В Пс.51:5 він каже: «я усвідомлюю свої беззаконня, і мій гріх постійно переді мною». Однак в стосунках з Саулом нам дійсно нічого закинути Давидові. Протягом довгих років він не піддався спокусі вчинити зло у відповідь на зло. Він не узурпував царство самовільно, не підняв заколоту проти «помазаника Господнього» і навіть двічі пощадив життя Саула, коли міг його вбити (1 Сам. 24:5-8; 26:8-11). Тому він із чистим сумлінням заявляє, що діяв праведно, і Бог його зрештою виправдав, довівши правоту Давида перед його ворогами.
Врешті, праведність, в розумінні Давида – це не стільки досконалість у вчинках, скільки вірність завітним стосункам з Богом. І тут нам теж нічого сказати. Хоч Давид помилявся, падав і робив жахливі речі, та все ж він ніколи не відкинув милості Божого покликання. Гарячим бажанням його серця було знати Бога і Його волю в своєму житті і коритися їм. І навіть коли Давид грішив, у відповідь на Божий докір він завжди розкаявся, зрікся своїх вчинків і щиро намагався виправити вчинене зло.
Подивіться вірші 25-28: «Тому Господь віддасть мені за моєю праведністю, і за моєю чистотою перед Його очима. З праведним Ти поводишся праведно, і з людиною чесною ти дієш по-чесному, з чистим Ти завжди чистий, а лукавому віддаєш за його лукавством. Адже Ти спасаєш народ покірний, а очі зарозумілих упокорюєш».
В цих віршах Давид формулює загальний принцип, згідно з яким Бог справедливо відплачує людині її ж монетою. Він бачить серце людини і винагороджує її за добро і карає за зло. До цього самого принципу неодноразово звертаються автори, як Старого так і Нового Заповітів. Так ап. Павло в посланні до Римлян нагадує нам, що «Він (Бог) відплатить кожному згідно з його вчинками: тим, хто настирливістю в добрих ділах шукає слави, честі й нетління, – вічне життя, а сварливим і тим, хто противиться правді, але віддається неправді, – лють і гнів» (Рим.2:6-8). А в 1Кор.15, свою довгу промову про воскресіння він завершує словами про те, що пам’ятаючи істину воскресіння ми маємо знати, що наша праця в Господі ніколи не є марною.
Ці слова зміцняють нас бути наполегливими в доброму, шукати того, що догодить Богу і виконувати Його волю. Амінь! Ці слова втішають нас, коли ми бачимо неприховане зло без кари, лукавство, брехню і жадобу. Будьте певні, улюблені, свого часу усі хто чинить так, здобудуть свою відплату в Бога.
У віршах 29-37 Давид говорить про те, як по-різному Бог проявлявся в Його житті. Життя Давида було довгим і насиченим. Він пройшов шлях від пастуха до царя великого народу. На цьому шляху були злети і падіння, вірність і зради, часи миру і смертельні небезпеки, втрати і надбання. Завжди Бог був з Давидом і зараз в цій пісні Давид не лише прославляє Бога за Його вірну любов, але також ділиться з нами, щоб і ми проходячи різні обставини свого життя могли зміцнитися надією на Бога.
В 29 вірші він каже: «Ти, Господи, є моїм факелом; мій Господь сповнить світлом мою темряву». Іноді Давид був в темряві, брати і сестри, смертельній темряві. Коли вороги обступали, коли майбутнє видавалось непевним, чи й взагалі здавалось, ніякого майбутнього не буде. В такий час Бог був його світлом.
В одному зі своїх есеїв, Клайв Льюїс написав: «Я вірю в християнство так само, як вірю в те, що зійшло сонце: не тільки тому, що я його бачу, а й тому, що завдяки йому я бачу все інше».
Іноді наші життя – ніби суцільна темрява, ми не бачимо нічого попереду, ми оглядаємося назад і часом не бачимо смислу того, що було позаду. Та в Божому світлі усе набуває чітких обрисів і смислу. Його слово, Його обіцянки, як світанок, приносять в наші життя надію, показують шлях яким маємо йти і вберігають від небезпек. І зараза, коли темрява так часто огортає нас, вдаваймося до Бога. Нехай Він проллє Своє світло в наші життя. Амінь!
З Богом подолаю будь які стіни, каже Давид у вірші 30. Не раз Давид був в бою. Він захопив неприступну фортецю Сіон, місто Єрусалим, і зробив його своєю столицею. Він захопив чимало ворожих міст. Завжди він бачив поруч із собою вірного Бога. Бога, який робив його крок широким, який навчав Давидові руки вправному володінню зброєю і зміцняв його.
Часом виклики, які стоять перед нами – вони як неприступні стіни. В той бік навіть страшно дивитися. Жителі Єрусалима вважали своє місто такою міцною фортецею, що його могли б обороняти навіть сліпі і криві. Але Бог віддав це місто в руки Давида. Виклики життя і служіння, які стоять перед кожним з нас, і перед нашою церквою, особливо в час війни, часом здаються неможливими. Ти щось робиш, стараєшся, а результат – в кращому разі нульовий, а іноді і втримати те, що мав не можеш. Та нехай Господь допоможе нам бачити Його поруч себе, діяти не зважаючи на страх і невпевненість з вірою, що наша праця не буде марною, але принесе гарний плід.
Подивіться вірші 31-32: «Він – Бог, і Його дорога бездоганна; Господнє слово чисте. Він щит для всіх, котрі на Нього покладають надію. Бо хто є Богом, крім Господа? І хто є Скелею, крім нашого Бога?»
Те, що робить Бог – бездоганний. Усі Його діла – правда та істина. Він не хибить. І Його слово чисте, воно направляє тих, хто шукає мудрості і відповідей в ньому. Тому Давид каже: Божа дорога бездоганна, Його слово чисте і пізніше, у вірші 33 каже: «Він учинив бездоганною мою дорогу». Тобто Давид розуміє, що якщо він щось доброго і зробив в своєму житті, то це не тому, що він такий добрий, а тому, що Господь навчав його і направляв його дорогу.
Він щит для всіх, котрі на нього покладають надію, -- каже Давид. Він – скеля, Він – міцна фортеця. Для воїна щит, броня мають виключне значення. Якщо на щит не можна покластись, якщо він не достатньо міцний, то він лише обтяжує. Але Бог є надійним захистом для тих, хто покладається на Нього.
Життя Давида було насиченим і сповненим різноманітного досвіду. І ми вдячні Богу і Давиду за те, що він не залишив цей досвід лише для себе, але поділився з нами тим, як він пізнав Бога в різноманітних обставинах. Щоб і ми могли зміцнитися вірою, коли зустрічаємося з тими чи іншими труднощами. І тому так важливо, щоб ми були готові і вміли поділитися тим, як ми пізнали Бога в своєму житті з іншими. Це може допомогти комусь справитись з тією боротьбою і труднощами, які ти свого часу вже пройшов.
У віршах 38-46 Давид описує свій військовий досвід. Він був учасником багатьох битв і здобув багато перемог. Цікаво, що він описує Бога як невідʼємну частину цих битв. Іноді нам здається, що Богу немає діла до наших справ, до наших труднощів, до того, що тут на землі відбувається. Але тут бачимо, що це не так. Бог не просто безсторонньо спостерігає з небес за нашою боротьбою, Він приймає в ній активну участь. Чому Давид перемагає? – тому що сам Бог підперезує його силою і кидає йому під ноги його ворогів.
Ці вороги «озираються, але немає рятівника, -- говоритсья у вірші 42, -- волають до Господа, але Він їм не відповідає». Люди хочуть якимось чином перетягнути Бога на свою сторону. Але Бог на стороні того, хто покірний Йому, хто шукає Його волі, хто чинить за правдою.
Подивіться вірші 48-51: «Бог є Тим, Котрий заступається за мене, Який підкоряє мені народи, і визволяє мене від моїх ворогів! Ти підносиш мене над бунтівниками проти мене, визволяєш мене від людської жорстокості. Тому прославлятиму Тебе, Господи, між народами, оспівуватиму Твоє Ім’я! Ти забезпечив велику перемогу Своєму цареві, й виявляєш милосердя Своєму помазанику Давидові, та його нащадкам навіки».
Давид завершує свою пісню хвалою Богу. Щире бажання його серця, щоб Господь був прославлений через нього та через його життя не лише серед Ізраїлю, але також і серед усіх народів. Він шукав, як догодити і прославити Бога і Господь дивовижно прославив його самого.
Вчені кажуть, що оповідання про життя Давида в Біблії – це найдовше послідовне оповідання про життя однієї людини не лише в Біблії, а можливо, і в усьому корпусі доступної нам стародавньої літератури. Немає іншої людини, про яку було б написано так багато. Династія Давида, його нащадки посідали престол в Єрусалимі впродовж більш ніж 400 сотень років. Це також безпрецедентно для тих часів. Цар Давид згадується не лише в літописах єврейського народу, згадки про нього та його династію знаходять в цілому тому регіоні.
Але Церква завжди бачила в цьому Псалмі, в цій пісні більшого за Давида. Ап. Павло цитує вірш 50 в посланні до Римлян 15:9, говорячи про те, як через Христа Бог прославився і серед язичників, так само, як серед Ізраїля. Це Христос – той Помазаник, який не вчинив гріха перед Своїм Богом і тому Сам Бог засвідчив, про Нього воскресивши Його з мертвих і посадивши по правиці слави.
Через Давида Бог дав своєму народу тимчасовий мир і перемогу над ворогами, та Церква завжди бачила тут вказівку на нащадка Давида, Христа, перед Яким схилиться кожне коліно на небі і на землі і кожен язик визнає, що Він – Господь. В Христі ми очікуємо остаточну перемогу і звільнення нашого світу від зла і безбожності. Амінь!
Нехай Господь допоможе нам в цей час надіятись на Нього, бо Він є щит для всіх, котрі на Нього покладають надію. Звертатись до Його слова, щоб воно освітило наші дороги. В своїй темряві, шукати Його обличчя, адже Він є нашим світлом. Нехай Господь допоможе нам жити так, щоб в наших життя і словах Бог був прославлений, як Він був прославлений через Давида.