Кл.вірші 2б: “О Господи, Скеле моя, моя Твердиня і мій Спаситель!”
Брати і сестри, сьогодні ми почнемо розглядати Пісню Давида, яку він склав для Господа. По суті, 22 розділ 2-ї книги Самуїла майже один до одного відповідає 18-му Псалмові, навіть кількість віршів там і там співпадає.
Про що ця Пісня? Відповідь на це питання гарно описується в 1-му вірші того ж 18-го Псалма. Давайте я прочитаю:
(Псалом 18:1) “Диригентові. Псалом слуги Господнього Давида. Слова пісні, якими він звернувся до Господа тоді, коли Господь врятував його від усіх його ворогів та від руки Саула.”
Отже, Давид склав цю пісню коли після тривалого періоду боротьби за своє виживання, нарешті відчув, що в його життя прийшов більш-менш стабільний мир. Я думаю, ми українці, доволі близько розуміємо, що це значить. Ми, так само, як і Давид, зараз живемо в серйозному напружені. Війна на сході і півдні, де точаться запеклі бої і гинуть наші громадяни, хтось з них наші родичі, друзі, близькі, на додачу повітряні тривоги, ракетні обстріли, проблеми з постачаням тепла, електроенергії, води - все це тисне і бентежить. Ми не можемо заспокоїтися і нарешті гарно виспатися чи сконцентруватися на якійсь справі. Ми хвилюємося, думаємо за дітей, батьків. На фоні цього загострюються різні хвороби: як фізичні, так і ментальні. Ми не можемо планувати своє майбутнє, адже відчуваємо постійну небезпеку. Моя мама, яка живе на Троєщині, якось мені сказала: “Коли я чую гуркіт ракети чи дрона, я інстинктивно вибігаю в коридор, але сама ж розумію, що цього мало для мого захисту”. Тому чого найбільше хочуть українці? Того ж, чого і хотів Давид: миру і спокою! І цей час обов’язково прийде, як прийшов до Давида. І я вірю, що ми будемо хвалити Господа, кожен на своєму місці, і дякувати Йому за це всім, чим зможемо. Ось Давид свою подяку вилив Господу в пісні. Він був обдарований поет і музикант і ці таланти він з радістю спрямовував для Слави Божої.
Погляньмо (2б-4):
“О Господи, Скеле моя, моя Твердиня і мій Спаситель! Мій Бог – моя Скеля, де я знаходжу притулок, Він мій щит, ріг мого спасіння, моя фортеця, моє пристановище! Спасителю мій, Ти мене рятуєш від насильства! Покличу Господа, гідного хвали, і буду врятований від моїх ворогів!”
Оскільки ми досліджуємо не події, а персональні переживання людини, в даному випадку пісню - поезію, то варто розуміти, що побудова самого тексту буде переповнена художніми засобами, такими як епітети, метафори, символи.
Ким бачив, а радше відчував Давид Бога? “Господь - Скеля моя, моя Твердиня”. Ще ким бачив Давид Бога? “Він мій щит, моя фортеця, моє пристановище, ріг мого спасіння”. Цими метафорами Давид описує Бога, якого він зустрів в часи, коли його життя могло обірватися в будь-який момент. Але цього не відбулося, бо Бог його захистив. Образ башти чи фортеці символізують неприступність і захист. Це укриття, до якого ворог не здатний дотягнутися. Це мури, які розділяють тебе і твого супротивника. Щит - це те, чим прикривається воїн, коли в нього летять хмари стріл. Давид показує, що між ним і його гонителями завжди стояв Бог, який руйнував всі їх потуги. Для Давида Бог є найбільшою силою у цілому всесвіті. Він називає Його Рогом свого спасіння. Це символ влади від Бога. А ще це символ непереможної сили. Те ж саме ми знаходимо у Луки в частині, де пророку Захарії повертається мова і він славить Бога, і Рогом Спасіння величає Ісуса Христа, який стане тим хто визволить грішника з вічної погибелі. Чи не є це вінцем, найбільшою сили, явленою Богом?
Дивовижно це спостерігати у Давида. Коли Бог врятував його від усіх ворогів і згодом він став царем спочатку над коліном Юди, а потім і над усім Ізраїлем, його серце не змінилося. Він не полюбив гроші і не приліпився до влади, наприклад, як Саул. Він, незважаючи на деякі серйозні проступки, все одно з покаянням повертався до Бога і приймав Його настанови за основу для свого життя.
Погляньмо ще раз (4): “Покличу Господа, гідного хвали, і буду врятований від моїх ворогів!” У Давида були дійсно небезпечні вороги. Давайте згадаємо декого з них.
Першим, звичайно, є цар Саул. Людина, що втратила здоровий глузд із-за жаги до влади. Він заздрив Давидові. Він вбачав в Давидові загрозу своєму престолу. І тому по-справжньому його ненавидів. Багато разів або сам, або через своїх людей він намагався вбити Давида. Досить довгий час Давид втікав від Саула по пустелях, горах і навіть змушений був переховуватися в землях поза Ізраїля.
Мені згадується, коли Саул був так близько, щоб схопити Давида. Це історія, як Саул і з ним 3000 відбірних воїнів прийшли в місцину Ен-Геді. Там було багато печер і трапилось, що в одній з них він справляв природну потребу. Але виявилося, що в тій печері був і Давид та його люди, які могли його вбити. Та Давид не зробив цього. І коли Саул відійшов на безпечну дистанцію, Давид звернувся до нього з такими словами: (1 Самуїла 24:15-16) “За ким полює цар Ізраїлю? За ким гониться? За мертвим псом і за однією блохою?‥ Тож нехай Господь буде суддею і нехай розсудить між мною і між тобою! Нехай Він розгляне мою справу, заступиться за мене й захистить від тебе!”
І ви знаєте, брати і сестри, відповідь Саула мене вразила:
(1 Самуїла 24:19-20) “Сьогодні ти засвідчив свою доброзичливість до мене, і хоч Господь віддавав мене у твої руки, ти мене пощадив.
20 Адже досі не чувано, аби хтось, упіймавши свого ворога, дозволив би йому відійти своєю дорогою! Тому Господь відплатить тобі добром за те, що ти сьогодні зробив для мене!”
Давид навіть тут прославив свого Бога. Не просто прославив, а своїми діями змусив прославити Бога навіть свого ворога. Своїми ж устами Саул віддає належне Богові, який був з Давидом і у всьому захищав його.
Але не тільки Саул протистояв Давидові. Протистояли йому і Авесалом, його син. До речі, тут також варто згадати, як Давид діяв під час цієї кризи. І ось один з тих моменті, коли Давид наказав повернути Ковчег Заповіту в його місце в Єрусалим, але сам змушений був піти у вигнання, бо тікав від Авесалома.
(2 Самуїла 15: 25-26) “Але цар сказав Садокові: Поверни Божий Ковчег у місто. Якщо Господь змилосердиться до мене, то Він поверне мене, аби мені побачити його на його постійному місцеперебуванні.
А якщо Він скаже: Ти не бажаний Мені, – то я готовий і до цього, – нехай Він чинить зі мною, як уважає правильним!”
В цих словах ми бачимо смирення Давида. Він показує, що його життя в руках Божих. Він не покладається на свою силу, чи на свої можливості, він покладається на Бога. Насправді, це важко. Ми, люди, схильні прагути контролювати своє життя. Ми оцінюємо свої можливості по наявності грошей, зв’язків, кумів у владі і тому подібне. І тому зрозуміло, чому люди так стараються цього набути, іноді за будь-яку ціну. Проте якщо цього немає і ситуація переважає наші можливості, ми схильні впадати в паніку і депресію. Вміти застосовувати свою віру, збагачуватися нею, довіряти Богові своє сокровенне - це і є справжні стосунки з Богом.
Пам’ятаєте ту історію в Циклагові, коли Давид повернувся з виснажливого походу, а його місто виявилося спаленим дотла, і всі жінки і діти були забрані в полон. Люди, що були з Давидом, були настільки розбиті горем, що навіть воїни серед них плакали. Ба більше, вони ледве не вирішили побити Давида камінням. Вони були стомлені і сил, щоб гнатися за ворогом, було не так багато. Чи було легко тоді Давидові довіряти Богові? Не думаю. Але Давид залишився вірним собі і знову звернувся до Бога. І Господь обнадіїв і дав сили наздогнати амаликитян, розбити їх і повернути свої сім’ї та майно.
Ми можемо згадати і інші приклади, де Господь дарував перемогу Давидові, але думаю, що кожен з нас це може зробити індивідуально.
А далі, я хотів, щоб ми подивилися, що відчував Давид в критичних обставинах і як він подає це в своїй пісні.
Погляньмо на (5-6) “Адже мене огорнули хвилі смерті, бурхливі потоки беззаконня налякали мене. Мене оточили кайдани шеолу, схопили мене тенета смерті.”
Тут ми бачимо, що Давид не раз перебував на краю прірви. Не мало випадків, в яких він знаходився, були смертельно небезпечні. Давид не був залізною людиною чи суперменом. Він боявся за своє життя. Як от тоді, коли Саул тричі намагався поцілити в Давида своїм списом і вбити його. Або коли Давид фактично голіруч стояв проти озброєного до зубів Голіафа. Або, як минулого тижня ми читали, в бою, коли він фізично ослаб і його ледве не вбив велетень рефаїмець Ішбі з Нова. Тоді на допомогу Давидові прийшов його племінник Авішай. Давид не раз дивився в очі смерті і тільки милістю Божою, він залишався живим. І ось тут варто нам вчитися в Давида бути вдячними Богові, який так часто захищає і наші життя. Амінь!
Погляньмо (7): “У своїй скорботі я кличу до Господа, підношу благання до мого Бога. І Він чує мій голос зі Свого Храму, мій зойк лунає в Його вухах.”
Цей вірш ні що інше, як молитва! Ми вчимося тут разом з Давидом молитися Богові. І приймаємо вірою те, що Він не байдужий до наших проблем. Наш зойк не летить кудись в порожнечу. Бог його чує і бажає прийти на допомогу!
І дійсно: Писання чи то Старий Заповіт, чи Новий - це Богонатхненна Книга, бо хоча її писали різні люди, але всі вони черпали з джерела істини, яким є Дух Святий. Тому, ця молитва в (7) вірші дуже співзвучна, як на мене з тим, що вчить нас апостол Іван в 5 розділі.
(1 Івана 5: 14-15) “І це та відвага, яку маємо до Нього, що коли чогось попросимо згідно з Його волею, Він вислуховує нас!
А коли знаємо, що слухає нас, – чого б тільки ми не попросили, – то знаємо, що одержуємо те, чого просили в Нього.”
Бог слухає нас і бажає благословити нас. Звичайно, мова йде про наш стан, коли наші серця прихилились до Господа і бажають бути вірними Йому.
У віршах з 8 по 16 Давид через метафори і епітети зображає момент, коли Бог відповідає на молитву і сходить до того, хто благає Його про допомогу.
Я прочитаю (8-16):
“Здригнулася земля й затремтіли основи небес, – захитались і зрушились, адже Бог запалав гнівом!
Пішов дим з Його ніздрів, пожираючий вогонь з Його уст; жаріючим вугіллям неслося від Нього.
Він нахилив небеса і зійшов, а під Його стопами була темна хмара.
Він сів на херувима і злетів, – понісся на крилах вітру.
Темряву Він зробив Своєю заслоною, – темні води й густі хмари.
Від яскравого сяйва перед Ним запалало вогнем вугілля.
Загримів Господь з небес, Всевишній подав Свій голос,
Він пустив стріли й розпорошив їх, метнув блискавки і викликав у них збентеження.
Від грізного Господнього голосу, від подиху Його гніву прорвалися водні джерела моря, й оголилися основи Всесвіту. “
Цікаво, як Давид подає Бога, в якого з ніздрів йде дим, а з уст пожираючий вогонь. Недавно ми з дружиною переглядали фільм Хоббіт (Дж.Р.Р. Толкін). І там є епізод, коли гноми повертаються до своєї гори, яка називається Еребор (Самотня гора). Ця гора всередині була наповнена золотом і іншими дорогоцінними скарбами і його охороняв дракон. І ось коли відбувалася битва між ними, то в дракона з пащі величезним потоком виривалося полум’я, що випалювало все на своєму шляху. Тому Давид, коли подає Бога як того, хто дихає вогнем, або коли від його гніву відбувається землетрус чи грім, чи цунамі, летять блискавки, таким чином підкреслює могутність Бога. Немає потужнішого від Нього. Він сила над усім. Ось такий Бог йде на допомогу Давидові, щоб здолати його ворогів.
І ви знаєте, нічого такого в повсякденному житті Давид не бачив. Бо насправді, коли він боровся з своїми ворогами, то він робив це сам, особисто. Своїми руками він відбивав вівцю з пащі лева. Брав пращу і бився з Голіафом. Брав меча і боронив свою землю від филистимлян і інших ворогів Ізраїля. І коли він це робив, то земля не двигтіла і блискавки не летіли в його супротивників. Але таким він бачив Бога в Дусі. Таким йому відкривав Бога Дух Святий. Врешті, таким відчував Давид Бога, коли долав своїх ворогів.
Це художній образ, але він межує з реальністю, з якою навіть ми стикаємося повсякденно. І тут на згадку мені приходить спілкування Йова з Богом. Пам’ятаєте, як Бог дещо докоряв Йовові, що він надто багато брав на себе, коли намагався довести свою непорочність перед Богом і фактично щодо цього вступив в полеміку з Ним. І ось коли Господь явився йому, то почав нагадувати, хто такий Бог. Ким Він є? Який Він? Я не буду відхилятися в суть того спілкування між Йовом і Богом, але я нагадаю деякі дійсно неймовірні речі які Бог відкрив Йовові - і це близьке до того про, що говорить Давид, але зрозуміло для нас.
Йова (38):
“4 Де ти був, коли Я закладав основи землі? Скажи, якщо знаєш!
5 Чи тобі відомо, хто визначив її розміри? Або хто протягнув над нею мірний шнур?
6 На чому покладено її підвалини, або хто заклав її наріжний камінь…
8 Хто зачинив море брамами, коли пінячись воно виривалось, немовби виходило з лона;
9 коли Я учинив для нього хмару як одяг, а густий туман зробив його пелюшками?!
10 Це Я визначив йому Мою границю й поставив засуви та брами…
22 А може ти доходив до сховищ снігу, і бачив комори граду,
23 що Я зберігаю на час лихоліття, на день битви і війни?!
24 Якою дорогою розповсюджується світло, й розноситься по землі південний вітер?
25 Хто провів русла для дощової зливи, й проклав дорогу гуркотові грому,
26 щоб посилати дощ на незаселену землю, та на безлюдну пустелю,
27 аби щедро зрошувати незаселені та покинуті місцевості, викликаючи ріст свіжої зелені?
28 Чи має дощ батька, і хто зароджує краплі роси?
29 З чийого лона виходить лід, і хто виношує в собі небесний іній?
30 Адже вода застигає й стає, наче камінь, – навіть безодні вод замерзають!
31 Чи можеш збагнути зоряне скупчення Плеяди, чи послабити смугу сузір’я Оріона?
32 Чи виведеш в належний час сузір’я, і чи попровадиш сузір’я Воза (Медведиці) з його дітьми?
33 Чи ти знаєш закони неба, і хіба ти встановлюєш їхню владу на землі?
34 Чи зумієш настільки голосно крикнути хмарам, аби на тебе вони полились рясним дощем?
35 Чи можеш випустити блискавиці, щоб вони потім прийшли та сказали тобі: Ось ми!?”
Все це робить наш Господь. І земля і море і небо в Його руках. І щоденний подих нашого життя на 100% залежить від Нього. Давид як людина Божа дуже добре розумів це.
Він свідчить, що в лиху годину Бог завжди приходив на допомогу і рятував його від ворогів, що нерідко були суттєво сильнішими від нього (17-18). Якими б підступними не були їхні атаки, для Давида завжди був опорою Бог, що чатував на його недругів і давав завжди йому перемогу над ними (19-20)
Я хотів би нагадати, що і нас Бог захищає від нашого супротивника. Ми живемо в час війни. Не ми, українці, напали на нашого сусіда, але наш сусід визначив нас своїми ворогами і підступно вдарив нас в спину. І я прошу Господа, щоб Він захистив нас від нього. Щоб Він дав нам мир, а росіянам глибоке покаяння за те, що вони вчинили проти нашого народу.
Ба більше, я хотів би нагадати, що наш Бог персонально прийшов до нас, щоб боронити нас від головних окупантів людського життя - гріха та смерті. Син Божий, Ісус Христос, прийшов в цей світ, щоб віддати життя задля нашого спасіння. Ми особисто через сторінки Писання бачили Його могутність і довершеність, якою не володіє ніхто інший. Ми свідки Святого Письма, через яке ми бачимо, як Ісус забороняє морю і хвилям, наказує вітру. Як з кошика 5 хлібів і 2-х рибок годує тисячі людей. Як виганяє бісів, зцілює від невиліковних хвороб і воскрешає мертвих. Як прославляється Батьком: “Це Син мій улюблений - Його слухайте”. Як йде на хрест і знищує там владу гріха і смерті, а диявола виставляє на посміховисько. Господь Ісус переміг всіх наших ворогів. Він Спас нас і дав життя вічне з Богом. Амінь!
Кл.вірші 2б: “О Господи, Скеле моя, моя Твердиня і мій Спаситель!”