Ключовий вірш 21:14б: “Після цього Бог змилосердився над краєм.”
Ви напевно чули пісню та любите пісню Луї Армстронга: “What a wonderful world”? Зелені дерева, червоні троянди, блакитне небо, білі хмари, благословенні дні, де люди люб’язно вітаються та люблять одне одного. Але коли ми читаємо сьогоднішній розділ то відразу розуміємо, що ця пісня про якийсь інший світ, не про той, про який співав Армстронг. Історія, описана в сьогоднішньому слові не є приємною, якби по ній зняли фільм, то його мали промаркувати 18+. Ця історія видається досить складною і заплутаною. Здається, що ця історія порушує наші моральні норми, і ми запитуємо себе: “Як таке взагалі могло статися?” Але також ми маємо розуміти, що Біблія не описує міфічні історії. Вона описує наш світ таким, яким він є. Писання дуже реалістичне. І картина, яку воно тут змальовує, неприємна проте реалістична наш світ, в якому ми живемо, суворий і жорстокий.
Звернемося до віршів 1-2:
1 У період царювання Давида протягом трьох років поспіль був у країні голод. Давид запитав у Господа, в чому причина. І Господь йому відповів: Це через кров, пролиту Саулом, яка і на його родині, тому що він знищував ґівеонійців!
2 Тому цар покликав ґівеонійців і розмовляв з ними. Ґівеонійці не були Ізраїльтянами, оскільки вони походили із залишку аморейців, але Ізраїльтяни їм присягнули, що не знищать . Саул, ревнуючи щодо Ізраїльтян та Юдеїв під усяким приводом знищував їх.
На той час, коли життя людей напряму залежало від врожаїв і пасовиськ для худоби “був голод” майже завжди означало, що не було дощів. Напевно Давид не відразу збагнув, що відсутність дощу може мати якесь глибше значення крім капризів природи. Однак коли дощів не було вже протягом трьох років поспіль, і коли над його народом нависла загроза голодної смерті, Давид зрозумів, що має бути якась більш глибока причина цього, ніж природні катаклізми. Він був хорошим лідером для свого народу і мав духовну проникливість. Тому він звернувся до Господа і отримав відповідь: “Це через кров, пролиту Саулом, яка і на його родині, тому що він знищував ґівеонійців!” Історія стосунків Ізраїлю з гівеонійнями почалася за 400 років до описаних тут подій. Гівеонійці були амореями, які проживали поблизу Єрусалима і були призначені Богом на повне винищення за їхні гріхи. Але коли Ісус Навин завойовував ту землю, вони прийшли до Ісуса Навина, та обманули їх, сказавши що вони не місцеві мешканці, а з далекого краю. Ізраїльтяни повірили їм і присягнули, що не знищать їх. Коли правда відкрилася, Ізраїльтяни мали визнати: “Ми заприсяглися їм Господом, Богом Ізраїлю, тому й не сміємо до них доторкатись.” (Іс.Нав.9:19) Вони, звісно, розізлилися, але не порушуввали свою клятку. Вони поставили гівеонійців заготовляти дрова і носити воду для громади і Господнього жертовника, тобто вони були навіть слугами при святині. Гівеонійці тяжко працювали, але їх не чіпали. 400 років Ізраїльтяни дотримувалися своєї присяги.
Коли до влади в Ізраїлі прийшов Саул, він, як написано, почав під усяким приводом їх винищувати. Написано, що він робив це “ревнуючи щодо Ізраїльтян”. Можливо він виправдовував це тим, що захищає національні інтереси свого народу, або навіть що цим служить Господу, тому що Бог наказав знищити місцеві народи. Однак старійшини Ізраїля “заприсяглися їм Господом”, що не знищать цей народ. Ці люди були під Божою охороною. І коли Саул підняв на їх руку, він насправді він чинив гріх.
Звернемо увагу на кілька речей. Перше, ми бачимо, яким складним може бути наш світ. Бог дав досить незвичне і неочевидне пояснення, чому стався голод, чи не так? Навряд чи хтось з людей міг про це подумати. Мене завжди дивують люди, які мають прості відповіді на складні питання: Чому сталася війна в Україні? Як довго вона триватиме? Чи буде реальна відповідальність за корупцію? Ми бачимо, що навіть мудрий Давид не мав відповідей на всі питання, і покірно запитував Господа.
Друге, що покарання за вчинений гріх прийшло не відразу. Здавалося б, було б логічно покарати за цей гріх Саула, коли той був ще живий. Але це покарання прийшло лише після смерті Саула. Це не означає, що Саул не був покараний. Ще за свого життя Саул отримав серйозне покарання, скажімо 1 Сам.15:23: “За те, що ти відкинув Господнє слово, то й Господь відкинув тебе, щоб ти не був царем.” В іншому місці написано, що від Саула відійшов Господній Дух (1 Сам.16:14). Саул був дуже серйозно покараний, він втратив Божу присутність та благословення. Але ми маємо знати, що не всі гріхи Бог карає миттєво. Гріхи можуть довго переслідувати людей і стати явними лише з часом.
Третє, ми бачимо, що за гріхи Саула страждав весь народ. Здавалося б, це Саул винищував гівеонітян, тоді чому ж весь народ потерпає від голоду? Саул винищував гівеонітян не у приватному порядку, а як цар держави, використовуючи її ресурси. Він не робив це таємно від людей. Тому відповідальність лягла на весь народ. Ми не бачимо, що народ противився цьому злу, протестував, захищав гівеонійців, чи намагався відновити справедливість після його смерті. Ні, народ не зупиняв це зло, він брав у ньому участь, або мовчав у кращому випадку. Ба більше, користувався плодами цих злочинів - землями на ресурсами цих людей. Тому покаряння впало на всіх людей.
Четверте, Бог серйозно ставиться до даних обіцянок. Нам потрібно розуміти, що Бог Сам є Богом завіту та вірності. Бог ніколи не порушує обіцянок, які дає. І Він вимагає цього від нас. Якщо результати порушення обіцянок чи присяг такі серйозні, то навіщо їх взагалі давати? Чому не можна прожити без обіцянок, навіщо брати на себе таку відповідальність? Тому що без цього не можна побудувати ні спільноту, ні державу. Якщо я не пов’язаний ніякими обіцянками, то я можу робити що завгодно, і це шлях до хаосу. Договірні зобов’язання тримають економіку. Там, де вони порушуються, росте бідність і хаос. Ми не можемо побудувати справжнього шлюбу без обіцянок. І коли люди порушують ці обіцянки, це має серйозні наслідки в їх житті. В україні судді та держслужбовці при вступі на службу дають присягу вірно служити укр. народові і т.д. Ми бачимо в наш час багато страшних порушень цієї присяги, багато прикладів страшної корупції, халатності чи навіть державної зради. Це все, безперечно, матиме руйнівні наслідки в житті цих людей.
Вірші 3-9 викликають моральну напругу. В них розповідається як Давид йде до гівернійців щоб домовитися про ціну спокути. Це означає що Давид визнає вчинений гріх. Гівеонійці відповідають:
4 …Нам не потрібно від Саула і його родини ні срібла, ні золота, і не маємо права когось страчувати в Ізраїлі! Але він допитувався: То що би ви хотіли, щоб я вчинив для вас?
5 Тоді вони відповіли цареві: З нащадків того чоловіка, котрий нас винищував, і планував нас вигубити в усьому Ізраїльському краю,
6 видай нам сім чоловіків, щоб ми повісили їх перед Господом у Гіві Сауловій – у місті Господнього обранця.
Насправді вимога Гівеонійців не така вже й дивна: вони вимагають “кров за кров” що було звичною практикою тих часів. Якщо вбивство було ненавмисне, то вбивця міг спастися. Але якщо вбивство навмисне, а очевидно що так було у цьому випадку, вимагалася кров убивці. В Числ.35:31 написано:
31 Не будете приймати викупу за життя вбивці, якого визнано винуватим у смерті. Він неодмінно має померти.
Чи були винні ці семеро нащадків нащадків Саула особисто у пролитті крові гівеонійців? Ми точно не знаємо. У 2-ому вірші Бог каже, що кров гівеонійців не лише на Саулі, але і на його родині. Тому можливо частково були. Можливо хтось і не був. Чи можна було уникнути цих смертей? Напевно так, якби гівеонійці погодилися на іншу спокуту. Але вони дали Давиду ясно зрозуміти, що гроші їм не потрібні, а лише життя цих людей. Тому Давиду прийшлося робити дуже тяжкий вибір: або голод в країні буде продовжуватися, і може померти багато людей страшною смертю, або віддати гівеонійцям сімох нащадків Саула, навіть якщо хтось із них особисто не винен. Це було питання виживання народу, і Давид прийняв тяжеке рішення:
9 Він видав їх ґівеонійцям, які повісили їх на горі перед Господом, так що всі семеро були страчені разом. Вони загинули в перші дні жнив, коли починають збирати ячмінь.
У віршах 10-15 описаний вчинок Ріцпи, матері двох повішених синів. У вірші 10 написано:
10 Айєва дочка, Ріцпа, взяла мішковину веретища, розстелила її собі на скелі, й перебувала там від початку жнив, аж поки не випав на них дощ з неба. Вона відганяла небесних птахів удень і польових звірів уночі, не дозволяючи доторкнутись до тіл страчених.
Ця жінка не могла змінити вирок її синам. Ба більше, вона не повстала проти Давида, не закликала до помсти, вона не заперечувала вину дому Саула. Але вона не дозволила диким звірам з’їсти тіла її дітей. Коли людина їсть тварин - це благословення, але коли тварини їдять людину - це прокляття. Ріцпа хоче щоб загиблих вшанували через достойне поховання. Врешті решт вона добивається свого. Давид наказує забрати кістки Саула і Йонатана і поховати їх разом з кістками страчених. І лише після цього “Бог змилосердився над краєм”.
Ця історія досить складна та заплутана. Те, як Давид діє тут з гріхом та спокутою не є досконалим. Ми маємо розуміти, що лише наш Господь Ісус Христос знає, як зберегти нас від Божого гніву та вирішити проблему гріха.
У вірша 15-22 приведені військові хроніки битв проти филистимлян. Чому ми можемо навчитися з них? Нам потрібно розуміти, що царство Давида є тінню і прообразом царства Ісуса Христа. Виходячи з цього, ми можемо зробити для себе певні висновки. Перше, у Давида була команда. Він не був один. Тут приведені імена чотирьох його могутніх воїнів - Авішай, Сіббехай, Елханан, Йонатан - які стояли поруч з ним, пліч о пліч, у битвах. У Своєму земному служінні Христос також не був один. З Ним були Його учні. В Лк.22 він сказав:
28 Ви є ті, які залишилися зі Мною в Моїх випробуваннях;
29 як заповів Мені Мій Отець Царство, так і Я заповідаю вам, –
30 щоб ви їли й пили за Моїм столом у Моєму Царстві, щоб сиділи на престолах і судили дванадцять племен Ізраїля.
Учні Христа - це були Його воїни. На чиїй я стороні? Чи воюю я на стороні Христа? Чи з'явиться моє ім’я в духовних військових хроніках? Чи я лише називаюся іменем Христа, а насправді живу лише для себе?
Друге, Давид був світлом Ізраїлю. Звернемося до віршів 15-17:
15 Коли знову розпочалась війна між филистимцями та Ізраїлем, і Давид вирушив зі своїми воїнами, й розпочався бій з филистимцями, Давид фізично ослаб.
16 У той час якийсь Ішбі з Нов, один із нащадків рефаїмців, спис якого важив триста шеклів міді, а на поясі висів новий меч, вирішив убити Давида.
17 Але на допомогу Давидові прийшов Авішай, син Церуї. Він вдарив филистимця, і вбив його. Тоді воїни Давида заприсяглися, сказавши йому: Ти більше не братимеш з нами участі в боях, аби не згасло світло Ізраїлю!
Під час одного бою Давид на Давида напав велетень Ішбі. Колись давно Давид все вбив одного велетня - Голіафа, тому можна було б подумати, що і в цей раз досвідчений Давид легко розправиться з ним. Але несподівано “Давид фізично ослаб” і ледве не загинув. Що з ним сталося? Це називається “старість”, якої не можу уникнути ні один чоловік. Давид тепер швидше втомлювався, йому потрібно було більше часу на відновлення, його фізична сила та реакція вже не були як раніше. Після цього воїна Давида заприсяглися, що він не буде брати участі в боях. Люди цінували Давида. Вони сказали, що він - світло Ізраїлю. Якщо він впаде, впаде весь Ізраїль. Ми маємо знати, що Христос - це Голова церкви. Якщо Його життя в церкві згасне, то зруйнується вся спільнота.
Третє, воїни Давида отримали великі перемоги над велетнями. Схоже на це, ми, як слуги Христа, також маємо перемогу над нашими велетнями. Це, перша з все, диявол, який є душогуб і неправдомовець (Ів.8:44). У нас є сили не вірити його брехні. Другий велетень - це гріх. Так, ми стикаємося з гріхом щодня, але він не має контролю над нами. Третій велетень - це смерть. Ніхто у цьому світі так і не зміг перемогти смерть, і навіть великі цього світу померли. Але Ісус переміг смерть, воскресши з мертвих на третій день.
На завершення: нам може не подобатися як цар Давид вирішив проблему гріха дому Саула, описаному в сьогоднішньому слові. Давид був великим царем, але він не був довершеною людиною. Ми маємо знати, що лише один Ісус Христос є довершений Цар, Який задовільниd вимоги Божого праведного гніву і спасає нас від наших гріхів.