(3): Господь моя скеля й твердиня моя, і Він мій Спаситель! Мій Бог — моя скеля, сховаюсь я в ній, Він щит мій, і ріг Він спасіння мого, Він башта моя!
Сьогодні ми починаємо вивчати Псалом 17. Цей Псалом відомий тим, що його текст наводиться в Біблії двічі: тут і ще в 2Сам.22. Ці тексти майже ідентичні і відрізняються між собою лиш в незначних нюансах. Деякі дослідники схильні вважати, що оригінальний текст Давидової пісні наводиться якраз в царському літопису. А той текст, що ми читаємо у книзі Псалмів – це вже варіант адаптований для публічного богослужіння. Достеменно ми цього не знаємо, але не виключено, що саме так і було.
Цей Псалом досить довгий (51 вірш), тому ми вирішили розбити його на дві частини. У вступній частині, сьогодні, ми розглянемо час, причини та обставини його написання. Ми подумаємо про життя царя Давида, про те, як Бог діяв в його житті і про те, як Він діє в наших життях. Нехай Господь помилує нас зараз і дасть нам Свого Духа, щоб ми розуміли Його слово і вірили йому.
Подивіться вірш 1: «Для дириґента хору. Раба Господнього Давида, коли він промовив до Господа слова́ цієї пісні того дня, як Господь урятував його з руки всіх його ворогів та від руки Саула».
Вірш 1 (надписання цього Псалма) досить багато говорить нам про час та обставини його написання. Давид писав цю пісню вже на схилі своїх літ, коли всі ті страшні події і небезпеки, про які ми читаємо в 1 та 2 Самуїла вже знайшли свій розв’язок. Йому більше не доводилося тікати від царя Саула і ховатися в печері, тепер він жив у власному палаці. Йому більше не потрібно було жити, як біженець і служити язичницькому царю, тепер він сам став царем, захопив Єрусалим і зробив його своєю столицею. Йому не потрібно було з сумом згадувати ті дні, коли він міг поклонятися Богу в скинії. Він переніс Божий ковчег до столиці і тепер завжди був поруч. Після історії з Авесаломом вже ніхто з його дітей не намагався захопити престол силою. Усі зовнішні вороги були переможені і платили йому данину.
Кінець кінцем Давид знайшов спокій від усіх своїх війн. Йому більше нічого не загрожувало. В цьому Псалмі він дивиться на своє життя ретроспективно. Він оглядається назад на усі події, бачить в своєму житті Божу руку і прославляє Бога за Його милість.
Часто люди починають шукати Бога в своїх труднощах і проблемах. Коли життю загрожує небезпека, коли приходить хвороба чи війна, вони старанно шукають Бога і кличуть до Нього. Однак, як тільки проблема вирішена – забувають про Бога і про свої обіцянки. Як той чоловік в анекдоті, який потрапив у бурю в морі і почав молитися, обіцяючи Богу вірно відвідувати зібрання, бути щедрим і жертовним, аби лиш Господь врятував його. Але під час молитви він раптом бачить вогні берега і каже: «а… забудь, Господи, я вже і сам справлюся».
Давид не такий. Він кликав до Господа в своїй тісноті, коли сильні вороги оточували його і, здавалося, нема ніякого виходу. І він хвалив Господа, коли все було добре і його життю нічого не загрожувало. Він не забув Божих благодіянь, не став гордим, не сказав, що всього цього досяг сам, як робить багато людей. Через все своє життя Давид віддав славу Богу.
Також укладач Псалтирі повідомляє нам, що цю пісню Давид написав після того, як Господь урятував його з руки всіх його ворогів. Це нагадує нам, що у Давида в житті справді було багато страшних і сильних ворогів, багато небезпек і труднощів, багато суворих випробувань і гірких втрат. Це нагадує нам, що Боже покликання не гарантує нам спокійного і мирного життя. Боже покликання не дає нам захисту від небезпек і труднощів. Ми маємо знати це, щоб слідуючи Божому покликанню, ми не мали марних очікувань. Навпаки, щоб готували себе до служіння і труднощів і зростали у внутрішній людині.
Обставини наших життів змінюються. Іноді ми маємо спокійний час, іноді в життя приходять бурі і випробування. Але Господь, який обрав нас, врятував нас, Бог який покликав нас з темряви до Свого дивного світла – той самий. Він не змінюється, Він вірний і благий, Він провадить наші життя згідно Свого задуму, як Він провів життя Давида, раба Господнього. Нехай Господь допоможе нам за різними обставинами свого життя бачити Його вірність і Його спасаючу руку.
Подивіться вірші 2-3: «то він проказав: Полюблю́ Тебе, Господи, сило моя, Господь моя скеля й твердиня моя, і Він мій Спаситель! Мій Бог — моя скеля, сховаюсь я в ній, Він щит мій, і ріг Він спасіння мого, Він башта моя!»
Свою пісню цар Давид починає з освідчення в любові до Бога. Він каже: «полюблю Тебе, Господи, сило моя». Взагалі, Давид був досить сильним чоловіком і вправним воїном. Деякі художники і минулого зображували його, як такого собі тендітного хлопчика. Насправді цей хлопчик, захищаючи свої вівці, міг голими руками скрутити в’язи леву чи ведмедю. Він брав участь в багатьох битвах і переміг в них, але він ніколи не уповав на власну силу, розум чи спритність. Саме в Богові Давид бачив своє спасіння і перемогу. Богу він довіряв своє життя. І ця довіра була дуже практичною. Довіряючи Богу він вийшов на битву з велетнем Голіафом, кажучи: «Господь, що врятував мене з лапи лева та з лапи ведмедя, Він урятує мене з руки цього филистимлянина» (1Сам.17:37). Бо той зневажав Боже військо. Так само, довіряючи Богу, Давид побоявся відібрати життя свого ворога, царя Саула, коли той був в його руках, бо той був помазаником Божим (1Сам.24:7).
Подивіться вірші 4-7: «Я кличу: Преславний Господь, і я визволений від своїх ворогів! Тенета смертельні мене оточили, і потоки велійяа́ла лякають мене! Тенета шео́лу мене оточили, і пастки смертельні мене попередили. В тісноті́ своїй кличу до Господа, і до Бога свого я взиваю, — Він почує мій голос із храму Свого́, і доходить мій зойк до лиця Його в уші Йому́!»
В цих віршах Давид в поетичні манері показує ті біди і небезпеки, які оточували його в житті. Та Господь визволив його. Іноді цар почувався, як загнаний звір. На його душу полювали сильні і страшні вороги. Смертельні пастки оточували його зі всіх сторін. Його ніби затягувало у смертельний вир. Ніде він не міг знайти спокою і відпочинку. Де знайти порятунок? Хто визволить з цих страшних тенет? – Давид кличе до Господа. І знову ми бачимо цю впевненість, яку він сповідує ледь не в кожному Псалмі: «Господь почує мене, мій зойк доходить до лиця Його і Він не залишиться осторонь, Він прийде і спасе».
Брати і сестри, нам потрібно навчитися в Давида такої впевненості. Господь почує мене в моїй тісноті. Моя молитва доходить до Його лиця. «Я кличу: Преславний Господь, і я визволений від своїх ворогів!». Амінь!
Подивіться вірші 8-16: «Захиталась земля й затремтіла, і затряслись і хитались підвалини гір, — бо Він запалився від гніву: із ні́здер Його бухнув дим, з Його ж уст — пожиру́щий огонь, і жар запалився від Нього! Він небо простяг — і спустився, а хмара густа́ під ногами Його́. Усівся Він на херувима й летів, і на вітрових крилах понісся. Поклав темряву Він — як засло́ну Свою, довкілля Його — то темрява вод, а мешкання Його — густі хмари! Від блиску, що був перед Ним, град і жар огняний пройшли хмари Його. І Господь загримів у небесах, і Всевишній Свій голос подав, град і жар огняний! Він послав Свої стріли, — та їх розпорошив, і стрі́лив Він блискавками, — та їх побенте́жив. Показалися річища водні, і відкрились основи вселе́нної, — від сваріння Твого, о Господи, від подиху вітру із ні́здер Твоїх».
В цих віршах Давид описує Божу дію, Божу відповідь на його молитву. Він порівнює Боже обʼявлення з могутніми і потужними виявами природи. Як ніхто не може контролювати чи зупинити землетрус чи виверження вулкану, так само ніхто не може протистати Богу чи зупинити Його. Він – як могутній буревій, град і жар огняний.
Але подумайте ось про що. В Біблії ми справді знаходимо описи подій, коли Господь виявляв Себе дуже потужно і явно. Наприклад, у книзі Вихід ми бачимо, як Господь веде Свій народ через пустелю і Його присутність серед них видима. Вночі вони бачать стовп вогню, а вдень – хмару. Бог іде перед ними. Коли вони затиснуті між морем і єгипетською армією, Бог летить на крилах вітру і розсуває води моря (Вих.14:21). В книзі Ісуса Навина ми читаємо, як Бог сипав на ворогів Ізраїля каміння з неба (Нав.10:11). Ми читаємо, як Бог зупинив сонце і продовжив день, щоб євреї винищили своїх ворогів і т.д. Однак, чи памʼятаєте ви хоча б одну ситуацію в житті Давида, коли б Господь полетів на крилах херувимів, щоб винищити його ворогів? Такого не було ніколи. Спасіння від ворогів, як правило, приходило іншим чином. Одного разу він був врятований завдяки набігу филистимлян, Саул був змушений зайнятися справжніми ворогами (1Сам.23:26-28). Іншого разу його врятувала пустеля (1Сам.24). Ще іншого разу він врятувався лише тому, що його син Авесалом послухав поганої поради, не напав одразу і дав Давиду час перегрупувати сили і т.д. Звідки ж Давид бере ці образи для своєї пісні? Адже сам він ніколи не бачив такого вияву Божої сили.
Насправді, в цьому удаваному протиріччі вся суть. Оглядаючись на своє життя, дивлячись з висоти свого визволення, Давид розуміє, що його міг врятувати лише Бог, який явив Себе в сурмах, темряві і вогні Синайської гори. Бог, який здійснив Свої суди над єгипетськими Богами і розділив води Червоного моря. Давид врятований Богом, який в Своїх діях являє вірність Своєму Завіту, святість, праведний суд над нечестивими і безмежну милість над тими, хто любить Його.
Давид знаходив свій прихисток в печері, на скелях, де ховаються кози, але завжди лише Господь був скелею його спасінням, його щитом, його прихистком. За темними обставинами Давидового життя не було видно Божої слави так, як її було видно біля підніжжя гори Синай. Але це був той самий могутній Бог, який невидимо провадив його життя Своїм провидінням і скеровував усе на добро Давиду.
Те саме стосується і нас. Як правило, ми не бачимо Божої дії явно. Він не сипле на голови наших ворогів каміння. Його спасіння приходить через інших людей. Через своєчасну допомогу братів і сестер. Через вчасно зроблені документи. Через вправні руки лікарів. Через мужність і міцність ЗСУ. Але ми маємо знати, що Бог, який невидимо Своїм провидінням скеровує наші життя – це той самий Бог, який створив небо і землю. Сила, якою Бог діє в наших життях, якою приводить нас до віри, змінює, освячує і ростить в образ Свого Сина – це та сама сила, якою Він воскресив із мертвих Ісуса Христа (Еф.1:19-20). Як ніхто не здатен зупинити землетрус чи буревій, так само ніхто не зможе завадити Богу здійснити Свій задум в наших життях і привести нас до повноти віри і пізнання Христа, до слави Свого Царства. Амінь!
Подивіться вірші 17-20: «Він простяг з висоти Свою руку, узяв Він мене, витяг мене з вод великих, — він мене врятував від мого потужного ворога, і від моїх ненависників, — бо сильніші від мене вони! Напали на мене вони в день нещастя мого́, — та Господь був моїм опертям, — і на місце розлоге Він вивів мене, Він мене врятував, — бо вподобав мене!»
В своїй тісноті Давид кликав до Господа, покладався на Нього, в Ньому шукав своє опертя і спасіння. І Господь вивів його на місце розлоге, врятував від потужного ворога, витяг з вод великих. Дивлячись на своє життя назад, Давид розуміє ще одну важливу річ: «Він мене врятував, — бо вподобав мене!» В тому великому спасінні, в тому, як Господь провадив його життя, Давид бачить Божу незаслужену милість і любов до себе. Бог так багато благодаті виявив в житті Давида.
В своєму першому посланні євангеліст Іван каже: «Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи... Ми любимо Його, бо Він перше полюбив нас» (1Ів.4:10,20). Саме це ми і бачимо в житті царя Давида. Бог полюбив його, обрав його від отар його батька, врятував від небезпек і провів його життя. Тому свою пісню Давид починає зі слів: «Полюблю́ Тебе, Господи, сило моя» (2).
Коли в Христа запитали: «яка заповідь в Божому Законі є найголовнішою?», або іншими словами: «чого перш за все очікує і що перш за все наказує мені Бог?» Він відповів: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою. Це найбільша й найперша заповідь» (Мат.22:37-38). Весь Закон Господь Ісус зводить до цих двох заповідей: любити Бога усім серцем і любити ближнього, як самого себе.
Так цікаво, що Біблія говорить нам про любов, як про заповідь, як про веління і про обов’язок. Це зовсім не схоже на те, як про любов говорять нині в світі. Так дивовижно, що саме любов Писання називає основою і метою наших стосунків з Богом та з людьми навколо нас. Любов, яку Бог явив в наших життях Ісусом Христом, дарувавши нам прощення гріхів і спасіння від гріха і смерті. Любов, в якій Він обрав нас від вічності. Любов, якою Він провадить наші життя на добро. І любов, якою ми відповідаємо на Його таку велику благодать. Нехай Господь помилує нас бачити люблячу дію величного, вірного і славного в наших життях, щоб разом з Давидом сповідувати: полюблю Тебе, Господи, сило моя. Амінь!