Ключовий вірш 19:15: “Таким чином він схилив нащадків Юди, – всіх до одного чоловіка. Тож вони послали до царя сказати: Повертайся назад з усіма своїми слугами!”
Сьогодні ми будемо говорити про повернення царя. Один брат помітив, що це слово нагадує третю книгу Толкіна трилогії “Володар Перснів”, яка так і називається: “Поверненя царя”. Але ще більше це слово нагадує події книги Об’явлення, де наш Цар Ісус повертається. Вчення Ісуса Христа пронизано прикладами того, як цар відправляється по справам, обіцяє повернутися, залишає управителів, дає їм завдання і в кінці несподівано повертається і вимагає звіт. Як нам потрібно жити в очікуванні Його повернення? Сьогодні ми також розглянемо приклади життя трьох людей в очікуванні повернення царя.
В минулому уривку армія Давида вщент розбила армію Авесалома. Сам Авесалом був вбитий, Ізраїльтяни-заколотники розбіглися по своїх домівках піджавши хвости. Здається, Давиду настав час для тріумфального comeback-у: повернутися в Єрусалим, посісти там трон, і показати всім, хто тут спражній цар. Здавалося, що настав час щоб покарати всіх лідерів заколотників, які пристали на сторону Авесалома, та так покарати, щоб іншим не повадилося знову повставати проти Давида. Але ми бачимо що Давид зволікає. Давид не поспішає в Єрусалим. На перший погляд він здається схожим на сором’язливого юнака, який червоніє, опускає очі, кажучи: “Ну, якщо ви попросите мене бути царем, то я подумаю чи бути мені далі царем”. Чому ж Давид так поводиться? Звісно, Давид не був сором’язливим юнаком. Він був зрілим царем, помазаний на царсто з волі Бога. Царство Давида було затверджене старійшинами Ізраїля. Чому ж тоді Давид відразу не поспішив в Єрусалим? Звернемося до віршів 10-11:
10 Так сталося, що весь народ в усіх Ізраїлевих племенах почав ремствувати, говорячи: Цар нас рятував з рук наших ворогів; він нас спас із рук филистимців, а тепер він у вигнанні з краю через Авесалома;
11 Авесалом, якого ми помазали царем над нами, загинув у битві, – тож тепер чому ви зволікаєте й не повертаєте царя?
В цих віршах ми знаходимо підказку: Давид хотів щоб народ попросив його бути їх царем. Так, правда і сила були на стороні Давида. Він був законним царем Ізраїля, перед ним вишикувалось його військо, готове виконати його накази. Але Давид не хотів брати трон Єрусалима силою. Тільки нещодавно 10 колін Ізраїлю і навіть їх старійшини стали на сторону Авесалома і повстали проти Давида. Так, вони зараз розбиті, але чи хочуть вони знову Давида своїм царем? Може не хочуть, і тоді Давид не хотів ставати царем насильно. Ми бачимо тут красиву віру Давида: він вірив в те, що влада належить Богові. Якщо Бог хоче, то він буде правити. Але сам він не тримався за владу, він був готовий відпустити владу. Давид не був диктатором.
Тут ми згадуємо нашого царя Ісуса, Який має всю владу на небі і на землі. Іноді можна почути: “Відкрийте ваші серця для Ісуса і дозвольте Йому увійти туди”. Ісусу, звісно ж, не потрібен наш дозвіл щоб увійти в наші серця. Він є Цар, якому належить все у цьому світі і на небі, і Який може робити все, що захоче. Але зазвичай Христос так не робить. Він не зовойовує все силою, Він завойовує любов’ю. Тому так часто люди приходять до Христа і просять його взяти їх життя в свої руки лише після того, як самі попробували всім керувати і побачили, що їх життя розвалюється на шматки.
Звернемося до вірша 15:
15 Таким чином він схилив нащадків Юди, – всіх до одного чоловіка. Тож вони послали до царя сказати: Повертайся назад з усіма своїми слугами!
Тут написано: “схилив”, але не “примусив”. Нащадки Юди добровільно, всі, до одного чоловіка, послали до царя сказати: “Повертайся назад!”
Далі ми подивимося трьох людей. Перший, це Шімей (17-24). Ви пам’ятаєте, як він, скориставшись слабкістю Давида, сипав на нього прокляттями, коли той залишав Єрусалим (16:5-13). Тут він з’являється знову. Коли Давид повертався в Єрусалим, він вийшов зустріти Давида з тисячею веніамінців. Зустрівши Давида, він впав перед ним і сказав:
20 … Нехай мій володар не вважає мене винуватим і не пам’ятає тієї провини, яку твій слуга вчинив у той день, коли мій володар, цар, виходив з Єрусалима, і нехай цар не бере того близько до свого серця!
21 Адже твій слуга усвідомлює, який гріх я учинив, тому я сьогодні прийшов першим з усього Йосифового племені, аби зустріти мого володаря, царя.
Шімей вимовив дуже тяжкі слова: “гріх я учинив”. Звісно, можна сумніватися, наскільки щирим було його покаяння. Коли вітер дув в одну сторону, він був проти Давида і проклинав його. Коли вітер подув в другу сторону, він, звісно, цілком законно боячись за своє життя, впав перед Давидом і благав по помилування. Подальні події показують нам дві речі. Перша, в подальшому житті Шімея ми не бачимо, що він виступав проти Давида. Звісно, ми не знаємо, що було в його серці, була там образа на Давида, чи ні, але його дії показуть, що він залишався лояльним Давиду. Друге, він не отримав повного прощення від Давида. Так, на цей раз все обійшлося. Коли Авішай, вражений такою нахабністю Шімея, обурився: “Хіба Шімей не заслуговує смерті за те, що він проклинав Господнього помазаника?!” (22), Давид відповів:
23 … Що мені з вами робити, сини Церуїни, адже ви зараз поводитесь як мої противники! Сьогодні не повинно загинути жодної людини в Ізраїлі. Невже я мав би забути, що відтепер я знову цар над Ізраїлем?
24 І, звертаючись до Шімея, цар сказав: Ти не помреш! І цар у цьому йому заприсягнувся.
Давид зберіг життя Шімею тому що в той час йому була наздвичайно важлива єдність народу Ізраїля. Шімей був з коліна Веніаміна, яке в числі десяти колін тільки що повстали проти Давида на стороні Авесалома. Тому заради єдності народу Давид вирішив не йти знову на конфлікт з цим племенем та зберегти Шімею життя. Але перед своєю смертю, даючи заповіт своєму сину Соломону, наступному царю Ізраїля, він згадав Шімея і наказав Соломону покарати його. Про що це нам говорить? Давид - це не Ісус. Навіть коли розкаємося перед Давидом, це ще не означає, що ми отримаємо прощення. Але хто розкається перед Ісусом, той точно отримає прощення. Будемо відвертими, ми схожі на Шімея. Можливо, ми не проклинали Бога з піною на вустах, але ми ігнорували Його і жили так, наче Його не існує. Ігнорування може бути таким самим болючим, як і прокльони. Але Христос дав нам повне прощення, коли на хресті викупив нас і спас від усіх наших гріхів. Слава Ісусу!
Другий чоловік - це Мефівошет (25-31). Коли Мефівошета вперше привели до Давида, це був нещасний внук Саула, який тремтів від страху за своє життя, переховувся десь на периферії, думаючи, що Давид хоче винищити всіх нащадків Саула. Але Давид якив йому велику милість, повернувши йому власність його діда Саула, його слуг, а самого його забрав в Єрусалим, де той жив і їв з ним за одним столом. Це було, напевно, найбільше, що Давид міг зробити для нього, і, напевно, найбільше, про що міг мріяти будь-який ізраїльтянин того часу. Однак, коли Давид був змушений залишити Єрусалим через повстання Авессалома, Зіба, слуга Мефівошета, наговороив на Мефівошета неправди перед Давидом, звинувативши його в невірності Давиду, і обманом отримав від Давида всю землю Мефівошета. В той час це рішення Давида було поспішне. Зараз же, коли Давид повернуся до Єрусалиму, у Мефівошета випав шанс виправдатися та відновити з Давидом стосунки. Зокрема він каже:
27 …Володарю мій, царю! Мене обманув мій слуга! Адже твій слуга сказав йому : Засідлай мені осла , я сяду на нього, та поїду з царем! – адже тобі відомо, що твій слуга кульгавий.
28 Він же очорнив твого слугу перед моїм володарем царем, тоді як мій володар, цар є як Божий ангел! Тож тепер роби, що вважаєш правильним.
29 Хоч уся родина мого батька не могла очікувати нічого від мого володаря, царя, як тільки приречення на смерть, ти помістив твого слугу між тими, котрі споживають їжу за твоїм столом, – тож яке я маю право ще чогось для себе вимагати від царя?
Що ми тут бачимо? Ми бачимо дуже гарне серце Мефівошета. Ми бачимо, що він пам’ятав ту милість, яку виявив йому Давида. Ми бачимо, що ця людина повністю змінилася. Він не повставав проти Давида, він залишався йому вірним, просто Зіба підманув і його, і Давида.
Подивимося на вірші 30-31:
30 А цар відповів йому: Для чого усі ці розмови? Ось моє рішення: Ти і Ціва маєте поділити між собою поля Саула !
31 Але Мефівошет відповів цареві: Нехай він хоч і все забирає, – головне, що мій володар, цар, щасливо повернувся до свого дому!
Важко сказати, чому Давид не повернув йому все, а лише половину. Але видно, що Мефівошета не цікавила земля. Його цікавило щоб Давид був царем та троні і щоб мати правильні стосунки з царем. Ми бачимо, що благодать, яку Давид явив цій нещастній людині, змінила її.
Третій чоловік - це Барзіллай (32-41). Барзіллай був заможним чоловіком, і забезпечував Давида і його військо провізією, коли той був змушений залишити Єресалим. Давид запропонував йому: “Йди, будь ласка, зі мною, – тепер я потурбуюсь про тебе в Єрусалимі.” (34)
Знову ж, це було найбільше, що Давид міг запропонувати йому. Це була мрія кожного ізраїльтянина - жити в столиці, в Єрусалими, бути під охоношою царя, їсти з ним за одним та разом з ним насолоджуватися співом співаків та співачок. Барзеллай відповів:
35 … Скільки років життя мені ще залишилось , аби мені йти з царем у Єрусалим?!
36 Мені тепер вже вісімдесят. Хіба я здатний ще відрізняти добре від поганого? Хіба твій слуга ще відчуватиме смак їжі та пиття? Хіба я зумію ще насолоджуватись мелодіями співаків і співачок? Для чого твій слуга надалі мав би бути тягарем для мого володаря, царя?!
На той час Барзеллаю було 80 років. Не написно, що він був тяжко хворий і мав скоро померти. Але Барзеллай був реалістом. Можливо, він читав псалом Мойсея (90:10):
10 Тривалість нашого життя – сімдесят років; якщо ж вистачить сили, то вісімдесят років; і переважно вони складаються з важкої праці й метушні, оскільки роки швидко минають, і ми відлітаємо…
Мойсей сказав, що тривалість нашого життя - сімдесят років. Все, що вище - це extra time. Звісно, сучасна медицина може дещо його продовжити, але не сильно. В мене на роботі можна замовити медичну страховку для батьків але якщо вони не старше 60 років. Зазвичай страхові компанії відмовляються страхувати людей старше 60-65 років. Барзіллай, як ми бачимо, був не лише щедрою людиною, але і мудрою. Він розумів, що його час підходить, він розумів, що вже живе свій extra time. Коли він був молодим та енергійним, то був не проти жити в столиці, гарно поїсти і відвідати концерти, де можна почути гарну музику та співи. Але коли він постарів, його бажання змінилися. Це все більше не цікавило його. Далі він каже:
37 Ще трошки твій слуга проведе царя за Йорданом, – проте, за що цар мав би віддячувати мені такою нагородою?
38 Краще дозволь твоєму слузі повернутись, аби я міг померти в своєму родинному місті неподалік гробу мого батька та моєї матері.
Вам важливо “померти в своєму родинному місті неподалік гробу мого батька та моєї матері”? Барзеллаю було важливо, настільки, що він не проміняв це на дуже привабливу пропозицію царя.
Барзеллай продовжив: “... А от мій син, твій слуга Кімгам, – нехай він піде далі з моїм володарем, царем; учини йому те, що вважаєш за краще!” (38б) Хоча ми усвідомлюємо, що тут десь поруч є смерть, але це гарна картина: Барзеллай повертається додому, а його син йде до царя - бути з ним, знати його і служити йому.
У віршах 41-44 Ізраїльтяни сперераються з Юдеями чий цар. На перший погляд це може здатися як невинна чи навіть дитяча суперечка. Та насправді вона відкриває глибинні проблеми нації: до справжньої єдності їм було ще далеко. У вірші 41 написано, що царя до шляху в Єрусалим супроводжувало усі військо Юдейське і лише половина воїнів Ізраїлю. А де була друга половина? В наступному, 20-му розділі, спалахнув ще один бунт проти Давида. Давид докладав величезних зусиль щоб об’єднати цей народ, але ця єдність все одно видавалася крихкою.
На завершення: в цьому розділі ми бачимо повернення царя - Давид повернувся на трон в Єрусалим, його царство було відновлене. І ми бачимо по суті два типи людей у ставленні до Давида та його царства. Перша група - їх більність, які на перше місце ставлять свої бажання. Вони хочуть жити заради себе, а не заради царя і царства. Тому люди сперечаються, тому вони незадоволені, тому вони розділяються. І коли ми дивимося на цих людей, то розуміємо, що вони не піклуються про царство, а піклуються лише про себе. Але є інші люди, такі як Мефівошет чи Барзіллай. Мефівошет сказав: “Хай Ціва забирає все! Мене не цікавить земля. Мені важливо, щоб мій володар цар щасливо повернувся до свого дому!” Барзіллай сказав: “Мені не потрібно від тебе, Давиде, в мене є достатньо, настільки, що я сам забезпечував тебе та інших у потребах”. Ці люди не шукали свого, вони не шукали миттєвої вигоди, кар’єри, розваг, спокійного життя. Вони жили заради царя і царства. Одна, більша група, не жила заради царства, вона жила заради себе. Інша, менша група, жила не заради себе, а заради царства. І коли я роздумую над цим словом, то на пам’ять приходять слова Христа з Мт.6:33. Я приведу цей вірш у контексті:
25 Задля цього кажу вам: не журіться про своє життя, що будете їсти або що будете пити, ні про своє тіло, у що одягнетеся. Хіба душа не більша за їжу, а тіло – за одяг?
26 Погляньте на птахів небесних, які не сіють, не жнуть і в клуні не збирають, та ваш Небесний Отець годує їх; хіба ви не цінніші від них?
27 Хто ж із вас, турбуючись, може додати до свого росту хоч один лікоть?
28 І чого про одяг клопочетеся? Погляньте на польові лілеї, як вони ростуть: не працюють і не прядуть;
29 та кажу вам, що й Соломон у всій своїй славі не одягався так, як одна з них.
30 Якщо ж польову траву, яка сьогодні є, а завтра буде вкинута в піч, Бог так одягає, то чи не краще одягне вас, маловіри?
31 Тож не журіться і не говоріть: Що будемо їсти? Або: Що будемо пити? Чи: В що зодягнемося?
32 Адже цього всього язичники шукають. Бо ж знає ваш Отець Небесний, що цього всього потребуєте.
33 Шукайте перш за все Царства Божого і Його праведності, а це все вам додасться.
Ми живемо зараз в очікуванні другого приходу Христа. І це гарний час перевірити своє серце - чим та заради чого я живу? Чи живу я заради Христа, Його церкви? Чи витрачаю я мої таланти, фінанси, і зрештою мож життя для служіння Царю? Чи у мене на першому місці мої справи? Христос тут каже поставити Боже вище свого. І тоді Він попіклується про нас.