(18:32): І запитав цар кушійця: Чи все гаразд з юнаком Авесаломом? А кушієць відповів: Нехай те, що сталось з тим юнаком, станеться з усіма ворогами мого володаря, царя, та з усіма, котрі вороже повстали проти тебе!
Сьогодні ми повертаємося до вивчення 2Самуїлової книги. По-правді кажучи, мені після перерви на Адвент переключитись було не просто. Тож, думаю, варто пригадати події минулих розділів, щоб розуміти загальний контекст сьогоднішнього уривку.
Впродовж кількох останніх тижнів до перерви ми почали вивчати великий розділ в житті царя Давида пов’язаний з його гріхом перелюбу з Вірсавією та підступним вбивством її чоловіка Урія. Ця річ була вкрай огидна в Божих очах, тож Він устами пророка Натана виголосив Свій вирок на Давидів дім: «з цього часу меч повіки не відступить від твого дому» (2Сам.12:10).
Результати не заставили чекати себе довго. Ми читали про те, як старший син Давида, Амнон, запалав пристрастю до своєї єдинокровної сестри, Тамари, зґвалтував її, а потім прогнав геть. Давид ніяк не покарав Амнона, тож інший син Давида, Авесалом, вирішив зробити це сам. Він вбив Амнона, а сам втік до іншої країни. Через деякий час, коли гнів царя влігся, Авесалом повернувся, проте їхні стосунки з Давидом ніколи не відновилися. В серці Авесалома залягла глибока образа на батька. Врешті, він змовився з Ахітофелом, дідом Вірсавії, який також не міг пробачити Давиду його вчинку і разом вони здійснили державний переворот і військовий заколот.
Авесалом користувався великою популярністю в народі, тож його підтримав практично увесь Ізраїль. Він захопив Єрусалим, тоді як Давид з невеликою кількістю вірних прибічників був змушений рятуватись втечею.
Центральне місце в цій історії займає 17ий розділ, де за вчинками людей ми бачимо руку самого Бога, який керує, як історією світу, так і життями окремих людей. Бог сам втручається в ці події, руйнуючи раду Ахітофела і скеровуючи Авесалома до погибелі. Несподівано, Давид знаходить підтримку від вірних людей. Допомога приходить звідки не очікували і ми бачимо, як Бог піклується про Свого Помазанця.
В сьогоднішньому уривку ми бачимо розв’язку цього бунту. Не дивлячись на чисельну перевагу військо Ізраїлю зазнає поразки, а сам Авесалом гине. Втім, ця перемога не приносить радості нікому, а найперше, самому Давиду. Ми бачимо глибокий конфлікт в його серці, коли він має діяти, як цар і лідер свого народу в той час, як його серце рветься від горя. Нехай Господь помилує нас зараз і дасть нам глибоку покору перед Божим словом і віру, щоб сприйняти його і жити за ним.
Подивіться вірші 18:1-2 «Давид оглянув військо, що було з ним, і призначив над ними тисячників і сотників. Третину війська Давид віддав під командування Йоава, другу третину – під командування Авішая, Церуїного сина, брата Йоава, й третю частину – під командування ґіттійця Іттая. Звертаючись до війська, цар сказав: Я, безумовно, також піду з вами!»
Свого часу, радник Аваселома, Ахітофел пропонував напасти на Давида, коли той був розгублений і дезорієнтований і не встиг зібрати своїх прибічників. Він пропонував точковий удар малими силами, щоб знищити одного лиш Давида. Однак Авесалом обрав інший план дій. Він вирішив зібрати весь Ізраїль і особисто очолити це військо. Це дало можливість Давиду перевести подих і зібрати своїх прибічників. Та все ж день битви настав.
Давид розділив військо на три частини, кожну з яких очолив досвідчений воєначальник. Авесалом мав незрівняну кількісну перевагу, за ним стояв увесь Ізраїль. Але на боці Давида стояли випробувані вояки загартовані в багатьох битвах. Усі розуміли, що це війна не за ресурси і не за кордони. Йшлося про те, хто посяде престол в Єрусалимі і Давид не хотів ховатись за спинами своїх людей. Він хотів особисто очолити битву. Проте, як бачимо, люди швидко відрадили його від цього, розуміючи що загибель Давида буде непоправною втратою для них. Тож цар залишився в місті.
Відправляючи військо в битву Давид дає своїм воєначальникам єдиний наказ. Подивіться вірш 5: «Цар віддав такий наказ Йоаву, Авішаю та Іттаю, говорячи: заради мене, збережіть мого юнака Авесалома! Весь народ також чув наказ царя воєначальникам війська щодо Авесалома».
Цей наказ дещо говорить нам про Давида, чи не так? По-перше, здається, в нього нема жодних сумнівів щодо того, хто переможе. Ну а далі, перед такою важливою битвою, він говорить зі своїм військом не про звитягу, не про те, щоб зберегти життя людей. Він ставить перед ними задачу не просто перемогти, а ще й зберегти життя його бунтівному сину. І з одного боку, можна зрозуміти Давида. Він – батько, і він любить свого сина. Ми любимо своїх дітей, навіть коли вони чинять погано. Більш того, здається, Давид відчуває особисту провину за те, що все зайшло так далеко. Але з іншого боку – він цар, лідер і пастир, для людей, які довірились йому, які не покинули його в найважчий час. Піклуватись і думати про цих людей – це той обов’язок, заради якого Бог помазав його піклуватись і пасти Свій народ.
У віршах 6-9 розповідається про перебіг битви. Ізраїльське військо було повністю розгромлене прибічниками Давида, полягло двадцять тисяч чоловік. Автор зазначає, що навіть ліс обернувся проти бунтівного Авесаломового війська погубивши більше людей, ніж меч.
А що ж з Авесаломом? Подивіться вірш 9: «Так сталося, що Авесалом натрапив на воїнів Давида випадково. Авесалом їхав верхи на мулі, й коли мул вбіг під густе галуззя великого дуба, то волосся голови Авесалома зачепилося за гілляку дуба. Мул вирвався з-під нього, тоді як він повис між небом і землею».
Раніше нам розповідалось про те, яким гарним з себе був Авесалом. в усьому Ізраїлі не було вродливішого й більш вихваленого чоловіка, ніж Авесалом, – від голови й до п’ят не було в ньому жодної вади (2Сам.14:25). Крім того він мав видатну зачіску. Раз в рік він стригся і знімав з голови близько 3кг волосся. Але зараз те, що було його прикрасою і перевагою обернулося проти нього. Своїм густим і міцним волоссям він заплутався в гілках дуба і повис безпорадний між небом і землею.
В такому виді на нього натрапив один з людей Йоава і доповів про це своєму командиру. Подивіться вірші 11-12: «А Йоав сказав чоловікові, який йому про це повідомив: Якщо ти це бачив, то чому ти його там на місці не прикінчив? Я дав би тобі за це десять срібняків і один пояс! Але той чоловік сказав Йоаву: Навіть якби ти відважив мені в руки тисячу срібняків, то і тоді я не підняв би своєї руки на царського сина, оскільки я чув власними вухами, як цар наказував тобі, Авішаю та Іттаю, говорячи: Вважайте, збережіть мого юнака Авесалома!»
Давид говорив вголос. Усі чули його наказ зберегти життя Авесалому. Тому звичайний солдат не посмів підняти руки на царевича. Долю Авесалома вирішує Йоав. Той самий Йоав, який свого часу так багато посприяв, щоб Авесалом повернувся додому. Проте зараз, в його серці немає жалю. Для того, щоб захопити Авесалома живим і зберегти йому життя не потрібно було докладати жодних додаткових зусиль – бери і знімай з дерева, як грушку. Натомість, Йоав випускає в його серце три стріли, а його зброєносці добивають царевича.
Вчинок Йоава виглядає жорстоким і свавільним. Він свідомо порушує наказ царя і вбиває беззбройного. З іншого боку, смерть Авесалома кладе кінець війні. Вірш 16. Йоав засурмив у сурму, і військо повернулось з погоні за Ізраїлем. Після загибелі лідера бунтівників подальше кровопролиття не мало жодного смислу і Йоав, як бачимо, не хотів непотрібних смертей.
Писання не засуджує дій Йоава щодо Авесалома прямо, хоч і засуджує його за схожі прояви свавілля та жорстокості в інших випадках. Проте текст не залишає нам жодного сумніву в тому, що в цьому епізоді Йоав стає знаряддям Божого суду над Авесаломом. І це не перший і не останній випадок в Писанні, коли Бог використовує знаряддям Свого Провидіння неоднозначних чи навіть явно грішних людей чи цілі народи.
Вірш 18 ніби випадає з загального сюжету. Повідомлення про те, що Авесалом ще за життя збудував собі пам’ятника не стосується цієї битви напряму. Проте поруч з оповіданням про його жалюгідний і безславний кінець, воно служить яскравим контрастом, який заставляє нас задуматись про справжній спадок Авесалома. В Ізраїлі дійсно не було більш вихваленого чоловіка, ніж син Давида, проте він загинув принизливою смертю і був похований, не як син царя, а як здохлий пес, не в царській гробниці, а в якійсь ямі у лісі, під купою каміння. Він загинув сам один, відкинутий небом і землею, і ніхто не став на його захист.
В цьому уривку доля Авесалома стає застереженням для кожного, хто повстає супроти Бога та Його Помазанця. Писання навчає нас бути слухняними своїм батькам. «Шануй свого батька і свою матір, щоб довголітнім був ти на землі» (Вих.20:12) – це перша заповідь з обітницею, каже ап. Павло (Еф.6:1-3). Закон Мойсея наказував сина, який не слухає і не шанує своїх батьків привести до старійшин міста, щоб усі люди побили його камінням (Повт.21:18-21) і багато хто вбачає в тому, що сталось з Авесаломом виконання Божого Закону. Однак Авесалом повстав не лише проти свого батька, намагаючись вбити його. Він повстав проти самого Бога, відкидаючи Його суд і справедливість. Своїми амбіціями, гордістю та гнівом приніс смерть, розділення і руїну своєму народу. Нехай Господь помилує нас і навчить любити Його та Його волю, впокорятись Його керівництву і слову, навіть, коли це буває не просто. Амінь.
У віршах 18-32 розповідається про те, як Йоав відправив гінця до Давида зі звісткою про перемогу. Нам повідомляється про Ахімааса, сина священника Садока, який дуже хотів стати благовісником миру. Але Йоав розумів, що цар не буде щасливий почути про смерть сина, тож послав людину далеку від царського двору і політики. Але Ахімаас все одно побіг, і навіть дістався до міста першим, хоч і не наважився сказати цареві усю правду.
Перше питання, яке Давид ставить гінцю – не про перемогу, не про втрати у війні. Його перше питання – про долю Авесалома: «Чи все гаразд з юнаком Авесаломом?» -- запитує Давид (29,32). Здається, його взагалі більше нічого не цікавить і не обходить. Коли ж йому повідомляють про смерть сина, здається, горе поглинає його цілковито і повністю. Подивіться вірш 19:1 Цар розгублено затремтів. Він піднявся у верхню світлицю над брамою і заголосив. Рухаючись по кімнаті, він постійно повторював: Сину мій, Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я вмер замість тебе! Авесаломе, сину мій, сину мій!»
Горе, яке поглинуло Давида не можливо описати. Він не має слів, він лиш голосить повторюючи синове ім’я. В цей момент він сам готовий зайняти місце свого бунтівного і нечестивого сина і померти замість нього. В цьому крикові сльози батька, який втратив сина. В ньому – каяття за власні гріхи і недбалість у вихованні. Врешті, в цьому крику усвідомлення того, що вже нічого не можна змінити. Даючи наказ зберегти життя Авесалому, Давид, ймовірно, сподівався, що сина ще можна виправити. Але ситуація вже вийшла за ті межі, де лагідність була можливою без знищення всього царства.
Напруга цієї ситуації ще й в тому, що Давид – це не лише батько, він – цар і несе відповідальність за свій народ. Горювання Давида ледь не обернулось найгіршою кризою для його царства. Вірші 19:3-4 говорять, що «радість перемоги того дня перетворилась у жалобу для всього війська… Повертаючись у той день після битви у свої міста, воїни входили крадькома, як прокрадаються солдати, котрі відчувають сором, як ніби вони втекли з поля бою».
Замість того, щоб вийти до своїх людей, які заради нього і його царства наражали свої життя на небезпеку, подякувати їм і привітати, Давид закрився в своєму горюванні і забув про все. Воїни відчували сором, так ніби вони замість того, щоб звитяжно битися, повтікали. І в цей час на сцену знову виходить Йоав.
Йоав приносить Давиду гіркі ліки, які тому доведеться проковтнути. Він звинувачує Давида в безвідповідальному лідерстві. Він каже «ти нині знеславив усіх твоїх воїнів… ти любиш тих, котрій тебе ненавидять, і ненавидиш тих, хто тебе любить! Ти сьогодні показав, що твої воєначальники й твої воїни для тебе нічого не значать. Я тепер зрозумів, що коли б залишився живим Авесалом, а ми всі сьогодні загинули, то це ти вважав би правильним!» (6-7)
Докір Йоава цілком слушний. Цей текст нагадує нам, як легко, горюючи за тим, що втратив не бачити те, що ти маєш, те, що Господь тобі дав. Цей текст навчає, що, коли чіпляєшся за втрачене минуле: надії, мрії, видіння, людей, які пішли і вже не повернуться, і не цінуєш те, що маєш тут і зараз, можеш власними руками поховати і знищити те, що будував ціле своє життя.
Цей уривок навчає нас про відповідальне батьківство і лідерство. Про те, що любов, яка замість того, щоб дисциплінувати дітей, потурає їхнім гріхам, руйнує їхні життя і веде до біди. Про те, що часом ми маємо поступитися особистим, навіть відкласти горе, щоб виконати те, до чого покликав Бог.
Врешті, ця історія показує нам милостивого і вірного Бога. Те, що Давид названий людиною за Божим серцем, не означає, що він був ідеальною людиною і все робив правильно. Він був слабким, зламаним грішником, який часто помилявся та все ж довіряв Божій ласці і корився Його слову і Бог використовував такого Давида в Своїй історії. Так само і ми часто помиляємося, впадаємо в сумніви і гріхи. Та нехай Господь допоможе нам міцно триматися за Його вірність і милість і нехай через нас Він творить Свою історію тут і зараз.