(13-14): І раптом з’явилася біля ангела сила‑силенна небесного війська; вони хвалили Бога і проголошували: Слава Богові на висоті, а на землі – мир в людях доброї волі!
Впродовж останніх чотирьох тижнів ми мали можливість роздумувати про Адвент, тобто прихід нашого Господа. В перший тиждень ми запалили свічку пророків, або ж, як її ще називають, свічку надії. Ми роздумували про Божу обіцянку послати в світ, де панує темрява, насильство і кривда могутнього Царя, який принесе мир і спасіння всьому. Ніколи раніш, молитва Господня «нехай прийде Царство Твоє на землі, як на небі…» не була для мене такою актуальною і живою, як в ці роки горя і війни в нашій країні. Коли я бачу непокаране зло, кривду і лихо, які принесла в наші життя росія, коли бачу зіпсутість і цинізм політиків, біль і сльози людей, я молюся: прийди скоріш, Господи Ісусе, Мараната.
В другий тиждень ми запалювали свічку віри. Адже нашою відповіддю на Божу обіцянку має бути віра, чи не так? Віра, яка проявляється в конкретних справах. Ми дивилися на приклад Йосипа та Марії, батьків Ісуса, які поступилися власними мріями і планами, впокорились Божій волі і через них Бог дав світу Ісуса-Еммануїла.
В третій тиждень ми запалювали свічку пастухів, свічку радості. Ангели звістили пастухам радісну новину, адже для нас народився Спаситель, Христос Господь. Це радість, яка доступна кожному. Кожен може прийти і кожен запрошений.
Сьогодні ми запалюємо свічку Ангелів, свічку любові. Ми читаємо про пісню небесного війська, яке звіщає славу Богу на висоті і мир нам на землі. Тема миру для нас усіх сьогодні надзвичайно гостра і актуальна, чи не так? Ми чуємо про різні миротворчі ініціативи і з одного боку хочемо надіятися на їхній успіх, а з іншого – боїмося їх, адже бачимо, які персонажі задіяні в цих процесах. Мир, про який співають нам ангели сьогодні – зовсім не такий. Це не про поверхневий пацифізм, чи втечу від реальності; це про відновлення справедливості, про звільнення від влади смерті, врешті про Бога, що став людиною, щоб нам дати життя.
Тож давайте запалимо зараз свічку Ангелів і нехай Господь відкриє нам очі і серця і зміцнить нас, сповнить віри і втішить любов’ю.
Подивіться вірші 13-14: «І раптом з’явилася біля ангела сила‑силенна небесного війська; вони хвалили Бога і проголошували: Слава Богові на висоті, а на землі – мир в людях доброї волі!»
У своєму викладенні різдвяних подій євангеліст Лука розповідає нам про дивовижне явлення Ангела, а потім і цілого небесного воїнства пастухам, що вночі стерегли свої отари на полях поблизу Віфлеєма. Лука показує нам дві картини, ніби два виміри однієї і тієї ж події: земний і небесний. На землі народження Сина Божого не помітив майже ніхто. Батьки Ісуса не змогли знайти місця в заїзді і Марія була змушена покласти своє Дитя в ясла, в ящик з якого годувалася худоба. Однак в Небесах ця подія викликала надзвичайне зворушення. Пастухи стають свідками того, як Небеса схиляються в захваті і поклонінні Богу хвалячи Його діяння. Такі прояви небес – надзвичайно рідкісні явища в Біблійній історії і це показує нам подією якого масштабу є Різдво.
Подібне ангельське поклоніння, наприклад, ми бачимо в момент, коли Бог творить цей світ «під веселі співи ранішніх зір, коли всі Божі сини радісно вигукували гімни радості» (Йов 38:7). Світ в якому ми живемо – складний і дивовижний. Все в ньому пов’язане тісними зв’язками. Він сповнений таємниць, на розгадки яких люди витратили тисячоліття. Бог, який створив його достойний хвали.
Інші приклади ми бачимо в книзі Ісаї (Іс.6:3) та книзі Об’явлення (Об.4:11). Де небесні створіння поклоняються в хвалі Богу, який царює і мудро править світом. Їхня хвала відображає те, ким Бог є і що Він робить.
У п’ятому розділі книги Об’явлення ми чуємо нову пісню, яку спасенні на небесах разом з небесними створіннями співають Агнцю, який був заколений, щоб Своєю Кров’ю викупити нас Богові (Об.5:9). Своєю смертю і воскресінням Господь Ісус зруйнував кайдани гріха і смерті, позбавив влади сили зла і спустошив ад. Він здійснив це велике спасіння і все творіння що донині зідхає і мучиться очікуючи відновлення, відповідає Йому хвалою. Писання показує нам ці фрагменти небесної літургії. Найбільш повно і славно вона звучить у моменти, коли Бог являє Свою силу, суверенність і любов — в справах творіння, суду і відкуплення.
Ангельська хвала, про яку ми читаємо сьогодні у Луки, продовжує цю лінію. Народження Христа входить у ту саму категорію Божих діянь, що й творіння і викуплення. Воно відкриває нову сторінку історії спасіння. Ангели радіють, тому що бачать те, чого не було навіть при створенні світу: Творець з'єднується зі Своїм творінням нерозривним союзом.
На сторінках Євангелій ми можемо знайти кілька Ісусових притч, які показують, як щось маленьке, зростаючи, змінює усе. Він порівнює Боже Царство з гірчичною насіниною яка виростає і стає великим деревом, або з невеликою кількістю розчини (закваски), яка підіймає усе тісто. І саме це і відбувається в народженні Христа. Світ бачить безпомічне немовля на руках у мами. Але ангели бачать дещо більше. Втілення Христа — це «вакцинація» людської природи, власне, цілого світу тління, гріха і розділення Божим життям. В Христі Бог поєднується зі Своїм творінням, щоб відновити все. Амінь!
Народження Христа – це не лише слава Богу на висоті, це також і мир на землі в людях доброї волі. Що ж це за мир і кому він обіцяний? Чи можемо ми отримати цей мир?
Зараз, коли ми чуємо слово «мир», то в першу чергу думаємо про припинення бойових дій, правда? Це не дивно. Нам би хотілось, щоб життя стало хоча б таким, як раніше. Але це не можливо. Воно вже не буде таким самим, навіть коли змовкнуть постріли. Та Писання дає нам обіцянку кращого миру.
Ми не читали сьогодні, але на початку цього розділу згадується римський імператор Август. Це завдяки його наказу про перепис населення Йосип з Марією були змушені йти з Назарету у Віфлеєм. Октавіан Август був першим імператором Риму. Він був відомий тим, що приніс мир в імперію (т. зв. Pax Romana) припинивши громадянські війни і придушивши повстання. На честь цього досягнення в Римі було збудовано окремий вівтар. Мир Августа будувався на силі меча і примусі. Справді, Рим був спокійний і процвітав… але за рахунок пригноблення підкорених провінцій, таких, як Юдея. Цей мир протримався не довго, тому що там, де немає справедливості, сталий мир неможливий.
У Біблійній традиції мир (шалом) означає не лише відсутність війни чи конфлікту, а цілісність, гармонію та благополуччя. Це відновлений порядок між Богом, людьми і всім творінням. Це стан повноти, коли все працює так, як воно задумано. Цей мир приходить, як наслідок відновленої правди і справедливості (Іс.32:17-18). Бог через пророка обіцяє, що одного дня для Його народу прийде нескінчений мир і всякий військовий чобіт, що гучно крокує, і одяг заплямований кров’ю, будуть спалені, Він пояснює чому це можливо – Тому що Дитя нам народилося, – нам дано Сина. Його ім’я – князь миру. Влада на Його плечах… закріплена й утверджена на правді і правосудді (Іс.9:4-6).
Ангел не говорить про швидке припинення бойових дій. Ні. На жаль, з народженням Христа війни не припинились ані в цілому світі, ані навіть на тому полі біля Віфлеєму. Натомість, Ангел говорить про початок відновлення Божого порядку та правди в цілому творінні. І цим початком, є сам Христос. Він є наш мир, -- каже ап. Павло в посланні до ефесян, -- Він зруйнував ворожнечу, щоб в одному тілі хрестом примирити між собою юдеїв і язичників, і цілий світ – з Богом (Еф.2:14-16).
Мир, який несе нам Христос не вимагає від нас закрити очі на реальність і забути, що відбувається навколо і таким чином мати спокій. Навпаки він вимагає обернутися лицем до правди. І це не такий мир, який досягається з допомогою різних препаратів. Цей мир приходить в наше життя, коли ми звертаємося до Христа і Він відновлює нас, робить нас цілими і повертає Богу. Цей мир приходить в наш світ, коли ми в покорі Христу робимо те, до чого Він нас покликав: несемо слово примирення, перев’язуємо рани, підіймаємо голос проти неправди, підтримуємо ослаблені руки, заступаємося за слабкого, стоїмо на захисті життя. «Блаженні миротворці, -- каже Господь Ісус у нагірній проповіді, -- бо вони синами Божими названі будуть» (Мат.5:9). Нехай Господь дасть нам нині пережити цей мир Христа, щоб
Врешті, втілення Христа є вираженням доброї Божої волі до людей. Часом нам здається, що Бог далекий від нас, що Йому байдуже до наших бід. Але Різдво нагадує, що це зовсім не так. Бог не махнув на нас, на цей світ рукою; не сказав: розбирайтеся далі, як самі знаєте; не кинув нас напризволяще. Натомість, Він так полюбив світ, що послав в світ Сина (Ів.3:16). Син Божий став людиною, одним із нас, щоб нас зробити дітьми Божими. Увійшов у нашу темряву, щоб її освітити. Зійшов у саму смерть, щоб власною смертю смерть здолати. Амінь!
Подивіться вірші 15-16: «І сталося, що коли ангели відійшли від них на небо, пастухи почали говорити один одному: Ходімо у Вифлеєм і погляньмо, що там сталося, про що Господь сповістив нам! Поспішаючи, вони прийшли та знайшли Марію, Йосипа й Немовля, Яке лежало в яслах».
Що зробили пастухи, коли ангели відійшли і видіння зникло? – вони поспішили до Віфлеєму, щоб побачити народженого Месію. Вони не сказали: «які чудові новини розповів нам ангел, лягаймо спати». Вони не задовольнились тим, що просто дізнались щось нове. Вони захотіли пережити це, доторкнутися до цього нового світу, доторкнутися до небес, що зійшли на землю в цій дитині. І прекрасна новина в тому, що це можливо.
Ангел звіщає їм Євангелію: для вас народився Спаситель; Бог відвідав цей світ; Він несе мир тим, кого полюбив. Пастухи відповідають на це дією. Бог дає нам можливість пережити Євангелію, долучитися до її благ, піти і побачити, піти і спробувати жити вірою, відповідно до Христового вчення, приєднатися до церкви. Він обіцяє не просто нові знання, а живий досвід зустрічі з небесами в Ісусі Христі. Велич пастухів, в тому, що вони пішли. І краса Євангелія в тому, що запрошені всі: старі і молоді, багаті і бідні, освічені і неписьменні, усі.
Пастухи не утримали звістку для себе: «Побачивши, вони розповіли про те, що було сказано їм про цю Дитину» (Лк 2:17). Вони стають першими благовісниками, сповіщаючи іншим те, що почули і побачили. Це важливий приклад для нас: для того, щоб ділитися радістю, звіщати Євангелію, врешті, любити не потрібно мати докторський ступінь з богослов’я. Коли в Ісусі Христі ми зустрічаємось з небесами, це змінює нас і цього достатньо, щоб поділитися Божою любов’ю з іншими.
Після зустрічі пастухи «пастухи повернулися, славлячи й вихваляючи Бога за все, що чули та бачили» (Лк 2:20). Їхня хвала відповідає ангельській пісні, і таким чином небесне поклоніння продовжується тут на землі. Там, де ми переживаємо Божу реальність, народжується подяка. Хвала — це не лише пісні; це спосіб життя, коли ми визнаємо Божу доброту у повсякденному, дякуємо за мале і велике, і живемо так, щоб інші побачили Його світло.
Коли Бог входить у людську темряву, небо не може мовчати. У світі, зраненому війнами, несправедливістю і гріхом, пісня ангелів дає нам надію і водночас закликає до дії. Вона сповіщає, що Божий мир, Його повнота і відновлення уже прориваються у наш світ; що Його добра воля до людей незмінна; що наша відповідь важлива. Нехай Господь і нам дасть сьогодні пережити цю радість Різдва, щоб ангельська пісня через наші життя звучала тут на землі, величаючи і хвалячи Бога. Амінь!