Ключовий вірш 16:12: “Може якраз Господь зверне увагу на мою безпомічність і віддасть мені Господь добром замість його (Шімеї) проклять сьогодні!”
У сьогоднішньому уривку Давид опиняється в надзвичайно важкій ситуації. Часто його страждання в цей період порівнюють із стражданнями Ісуса Христа: вони відбувалися в тих самих місцях — у Єрусалимі та на Оливній горі. В цьому слові ми також бачимо старозавітного “попередника” Юди Іскаріота — людину, яка зраджує у вирішальний момент.
Звісно, страждання Давида і страждання Христа мають різну природу, але для Давида цей час був надзвичайно болючим. Це був не перший період страждань у його житті — ми знаємо, що він уже близько десяти років був у втечі від царя Саула, який хотів його знищити. Але тепер біль посилюється тим, що удар йому завдає рідний син — Авесалом. Піднявши заколот і захопивши владу, він змусив Давида залишити Єрусалим.
У критичні моменти життя особливо яскраво проявляється стан людських сердець — і часто це дуже неприємна картина. У цьому уривку ми бачимо зраду, ненависть, прокляття, несправедливість. Це наче одна рана накладається на іншу, один біль накладається на інший. У такому стані дуже легко зламатися. Але Давид не зламався. Він вистояв. Як йому це вдалося? А як ми проходимо важкі етапи свого життя? Що допомагає нам “триматися на плаву”, коли все навколо ніби проти нас? Давайте разом дослідимо це слово.
Перше, слуга Мефівошета (1-4). Коли Давид спускався з гори, назустріч йому вийшов слуга Мефівошета Ціва. З попередніх розділів ми дізналися, ким був Мефівошет, і ким був Ціва. Мефівошет був сином Йонатана, сина Саула. Він був кульгавим від народження. Коли Давид став царем, він злякався за своє життя, злякався що Давид винищить все потомство Саула, і втік на периферію країни. Він залишив всю спадщину, і жив за рахунок одного доброго чоловіка, який його приютив. Давид знайшов його, але не для того, щоб знищити, а щоб благословити: Давид поселив його у столиці, в Єрусалимі, він їв за одним столом з царем. Давид повернув йому спадщину його діда Саула, і управителем цієї спадщини поставив Ціву, якого ми тут і зустрічаємо. Ціва привіз Давиду продовольства, яке було так необхідне. Коли ж Давид запитав його про його господаря Мефівошета, Ціва відповів: “Він залишився в Єрусалимі, сподіваючись: Тепер Ізраїль поверне мені царство мого батька!” (3). Все, що сказав Ціва, було неправдою. Через кілька розділів, коли Давид повернеться в Єрусалим, він зустрінеться з Мефівошетом, і той себе виправдає (19:25-31). Тут ми бачимо дві речі. Перше, це підлий вчинок Ціви. Чому він обманював Давида? Він просто хотів використати цю кризу в країні для своїх цілей. Він не хотів щоб він, і його діти, і діти його дітей бути вічними слугами на землі, яка їм не належить. Він хотів бути господарем землі. Це добре бажання, але для його досягнення він використав невірні методи. Це те що, на жаль, роблять і в нашій країні: паразитують і наживаються на війні і навіть на житті інших людей. В іншій ситуації Ціва ніколи б не наважився так вчинити, тому що його обман можна було легко відкрити. Але коли Давид був у вигнанні, а у країні хаос, йому було важче викрити обман Ціви, і Ціва вирішив скористатися ситуацією. З однієї сторони Ціва, безперечно, зміцнив Давида і його людей, тому що привіз їм продовольства. З іншої - ослабив, помідомивши про “зраду” Мефівошета. Можна лише уявити розпач Давида який дізнався що чоловік, якого він підняв “із бруду в люди” повстав проти нього.
Друге, ми бачимо що не можна приймати свідчення лише однієї людини. Потрібно досліджувати, потрібно слухати обидві сторони. У вірші 4 написано:
4 І цар сказав Ціві: Все, що було власністю Мефівошета, відтепер твоє! А Ціва сказав: Низько кланяюсь тобі, й бажаю надалі бути для тебе корисним, мій володарю, царю!
Очевидно, що Давид прийняв поспішне рішення. Так, дійсно, іноді нам потрібно приймати рішення під тиском, у стані розгубленості. В час потрясінь, коли хаос у країні і хаос в голові дуже легко переплутати друзів і ворогів. В цій ситуації насправді більшим другом Давида був Мефівошет, а не Ціва, але Давид не знав про це. В Пр.18:17 написано:
17 Хто першим викладає свою справу, той здається правим, але приходить його суперник і поправляє його.
Пізніше, Давид більш детально дослідить справу і виправить свою помилку. Ми вчимося тут мати проникливість, бути обережним і не приймати квапливих рішень, почувши лише одну сторону.
Друге, “Господь зверне увагу на мою безпомічність” (5-14). Біля одного міста назустріч Давиду і його людям вийшов Шімей, чоловік з родини Давида. Напевно він так і не зміг пробачити Давидові того, що той став царем. Шімей був з роду Саула. Він, звісно, хотів, щоб Саул і його нащадки правили на цьому троні вічно. Саул був злим і безбожним чоловіком. Але Шімей не помічав цього. Просто йому було дуже приємно що на троні знаходиться чоловік з його, Шімея, роду. Тому Шімей ненавидів Давида, просто тому що Давид не був з роду Саула, він навіть не був родом з коліна Саула, тому що Саул був родом з коліна Веніаміна, а Давид - з коліна Давида. З часом ненависть до Давида в серці Шімея лише зростала. І коли Давид вимушений був залишити Єрусалим через повстання його сина Авесалома, ці ненависть прорвалася назовні як божевільний звір. Він кидав на Давида каміння, та проклинав його зі словами:
7 … Іди геть! Геть, кривавий злочинцю й негіднику!
8 Нарешті Господь обернув на тебе всю кров родини Саула, царський престол якого ти зайняв. Тож Господь тепер віддав царство в руки твого сина Авесалома! Твій злочин впав на тебе, оскільки ти заплямований кров’ю!
Чи правда було те, що говорив Шімей? Так, частково. Давид дійсно був негідником через його вчинок з Вірсавією та її чоловіком. Давид дійсно пролив багато крові, і саме з цієї причини Бог не дозволив йому побудувати храм. Але в іншому Шімей говорив неправду. Давид не був винний ні на грам в загибелі родини Саула. Навпаки, двічі Давид міг вбити Саула, але не зробив цього, тому що поважав його як Божого помазанника. Смерть родини Саула сталася в результаті Божого суду над ним за його непослух Богові.
Звернемося до віршів 9-10:
9 Тоді Авішай, син Церуї, промовив до царя: Навіщо цей здохлий пес проклинає мого володаря, царя? Дозволь, я піду та зітну йому голову!
10 Але цар сказав: Що нам з вами до того, сини Церуїни, що він проклинає, адже Господь дозволив йому мовляв: Проклинай Давида! В такому разі, хто може сказати: Навіщо ти так чиниш?
Авішай був могутнім воїном, і міг легко знищити Шімея. Але дуже важливо, як відповів Давид. Давид каже: “Що нам з вами до того, сини Церуїни, що він проклинає, адже Господь дозволив йому мовляв: Проклинай Давида!” В цьому і наступному вірші Давид повторює одні і ті самі слова: “Господь дозволив йому”. Що це означає? Господь дозволяє нам проклинати інших? Ні. Це означає, що Давид усвідомлював, що заслужив Боже покарання. Незважаючи на те, що Авішай звинувачував Давиду у грубій формі, Давид зрозумів, що той в чомусь правий. Давид дійсно був “негідником”, він вчинив негідні речі, і він визнавав це. Так, Авішай так не вважав, він не вважав що Давид заслужив на ці прокляття, і тому запропонував знищити Шімея. Але Давид добре усвідомлював, яким грішником він був, і добре розумів, що заслуговує на покарання. Тому Давид не виправдовував себе. Так, він міг легко знищити Шімея, але він не став би праведним після цього. Що ж робив Давид в цій ситуації? У вірші 12 він каже:
12 Може якраз Господь зверне увагу на мою безпомічність і віддасть мені Господь добром замість його (Шімеї) проклять сьогодні!
Ці слова - це і молитва, і надія і віра Давида. Давид упокорював себе. Якщо це Боже тренування, то він був готовий прийняти його навіть через такого негідника, як Шімей. Як ми реагуємо на неприємності, на проблеми, на невдачі? “Чому це на мене? Це несправедливо! Я цього не заслужив!” Але це не зовсім так. Якби Бог послав нам все що ми заслужили, то ми вже давно були б знищені. В Еф.2:1-3 ап Павло описує ким ми були і що ми заслужили:
1 І вас, котрі були мертвими через ваші переступи й гріхи,
2 в яких ви колись жили за звичаєм цього світу, як і князь, який панує в повітрі, згідно з духом, що тепер діє в синах непокори.
3 Між ними всі ми колись жили в пожадливостях нашого тіла, виконуючи волю тіла та думок, були від природи, як і інші, дітьми гніву…
І далі він говорить про те, що Бог явив нам не Свій праведний гнів, а милість, любов, нове життя і спасіння. Ми не завжди розуміємо все, що відбувається. Ми не знаємо всього і не контролюємо всього. Тому Давид упокорював себе і віддавав своє життя на Божу милість. Давид був покірним, а таку людину дуже важко зламати. Покора Давида принесла йому дві важливі речі. Перша, він зрозумів, що Шімей не є його справжнім ворогом. Так, вчинки Ціви і Шімея ранять і неприємні, але це не були впливові люди, які могли якось зашкодити Давидові. Друге, Давид знайшов спокій і відпочинок. У віршах 13-14 написано:
13 І Давид спокійно йшов далі зі своїми людьми дорогою, тоді як Шімей йшов узбіччям гори неподалік від нього, – йшов, проклинав і раз у раз жбурляв у нього каміння та сипав порохом…
14 Нарешті цар і весь народ, що був з ним, змучені та ослаблі, прибули до Йордану, й там відпочили.
Мене вражає як у таких відчайдушних обставинах Давид спокійно йшов далі. Але це нагорода і привілей покірної людини. Біля Йордану Давид і його люди відпочили. Навіть серед ударів життя нам потрібно знаходити час на відпочинок щоб не зламатися.
Третє, зрада Ахітофела (15-23). У віршах 15-19 ми зустрічаємо Хушая. Ми вже зустрічали його в попередньому розділі, де Давид послав його в саме лігво ворога шпигуном. Хушай серйозно ризикував своїм життям, але погодився на цю небезпечну операцію. І, схоже, що Авесалом нічого не запідозрив. Хушай трохи підлестив йому, кажучи:
18 … кого обрав Господь, і цей народ, – всі Ізраїльтяни, – з ними і я залишусь!
19 Зрештою, кому я мав би служити, як не його синові? Як я служив твоєму батькові, так і служитиму тобі!
Безперечно, Авесалому були приємно чути такі слова. Ще перед цими словами, Хушай сказав йому: “Хай живе цар! Хай живе цар!” (16б) Авесалом був нарцисом. Коли йому говорили приємні слова, він втрачав всяку пильність. Звісно, він не був обраним царем. Бог обрав царем його батька Давида. Як ми бачимо, у Давида були друзі, які в критичні моменти сильно підтримували його: у протистоянні з Саулом був Йонатан, і зараз, у протистоянні з Авесаломом - Хушай. Друзі - це Божий дар.
Далі ми зустрічаємо Ахітофела. Якщо Ціва чи Шімей не були серйозними ворогами для Давида, то зараз ми познайомимося зі справжнім ворогом. Ахітофел був надзвичайно мудрою і впливовою людиною і служив Давидові. Але в одному місці Давид перейшов йому дорогу: Вірсавія була його внучкою. Давид переспав з нею, і коли не зміг цього приховати, вбив її чоловіка, а її забрав своєю дружиною. Фактично, Давид зруйнував її сім’ю. Цього Ахітофел не міг пробачити Давиду. І тому коли повстав Авесалом, Ахітофел став на його сторону щоб помститися Давиду і звести з ним давні рахунки. Як мав вчинити Ахітофел? Ахітофел мав пробачити Давидові, тому що Давид розкаявся, і тому що Бог пробачив Давидові. Так, це було важко, але Ахітофел мав визнати, що саме Давид - є царем, обраним Богом. В цьому випадку Ахітофел, як мудра людина, зіграв би важливу роль в житті Ізраїльського Царства.Але він не пробачив, і це непрощення зробило його злим, як диявол, і пізніше він покінчив життя самогубством.
Коли Авесалом звернувся до нього за порадою, той відповів:
21 …Увійди до наложниць твого батька, котрих він залишив, аби стерегли палац. Коли ж увесь Ізраїль дізнається, що ти став ворогом своєму батькові, то зміцняться руки всіх твоїх прихильників.
Перш за все тут видно, яку жахливу з моральної точки зору пораду дає Ахітофел. Фактично він радить Авесалому зробити те ж саме, за що він зненавидів Давида. Ахітофел хотів помститися Давидові, і одна із частин цієї помсти було публічно принизити Давида. Він хотів показати Давида чоловіком, який не може захистити своїх жінок. Ахітофел не пропонував “мирну” передачу влади. Він пропонував захоплення влади, де заслуги попереднього царя повністю знецінюються, і сам він принижується. Ми бачимо тут як через гіркий корінь навіть така мудра людина як Ахітофел опустилася так низько: він пішов проти заповідей Божих, тому що те що він пропонував Авесалому було перелюбом, було грубим порушенням Божих заповідей і каралося смертю. Він віддав цих нещасних 10 жінок на згвалтування Авесалому, лише щоб помститися Давидові.
Другу причину вказав сам Ахітофел: “зміцняться руки всіх твоїх прихильників”. Фактично, він спалював усі мости, усі можливі відступи назад. І сам він добре розумів, що йому, як зраднику, не буде пощади. Тепер або Авесалом мав стати царем, або вони всі загинуть.
Все це сталося у виконання пророцтва, яке пророк Натан дав Давиду через його гріх з Вірсавією (12:11-12):
11 Так говорить Господь: Ось Я виведу на тебе лихо з твого власного дому; на твоїх очах заберу від тебе дружин і віддам їх найближчому до тебе, який матиме з ними статеві стосунки серед ясного дня.
12 Ти все це вчинив таємно, а Я здійсню це провіщення перед усім Ізраїлем у світлі сонця.
Ми бачимо, якою складною насправді була ця подія, і який складний світ, у якому ми живемо. Чому сталася така жахлива подія згвалтування наложниць царя Давида? Ми можемо сказати, що це сталося, тому що Авесалом був аморальним чоловіком, який захотів задовільнити свою хіть, і ми будемо праві. Або ми можемо сказати, що це сталося, тому що Ахітофел був так переповнений гіркотою, що віддав цих жінок Авесалому, щоб задовільнити своє бажання помсти. Це також буде вірно. Ми також можемо сказати, що це сталося як виконання пророцтва. І це буде правдою. І є ще одна причина: у вірші 23 говориться, що “кожна порада Ахітофела, яку в ті дні він давав, сприймалась так само, як би це було провіщення Самого Бога; саме таке значення мала кожна порада Ахітофела як для Давида, так і для Авесалома”. Але чи була ця порада Ахітофела мудрою? Ні, не була. Він запропонував Авесалому побудувати царство на згвалтуванні жінок, і Авесалом погодився. Царство не може грунтуватися на цьому, і Авесалом дуже скоро в цьому пересвідчиться особисто. Але як міг такий мудрий чоловік так помилися? В попередньому розділі, коли Давид дізнався про його зраду, він молився так: “Благаю, Господи, перетвори Ахітофелову раду в ніщо!” (15:31) І ми бачимо, що тут Бог відповів на цю молитву Давида. Лише подумайте: Авесалом у цей час мав усі стратегічні переваги: він без бою зайняв столицю країни, його армія була значно чисельнішою, він мав політичну харизму, а кращий радний царя перейшов на його сторону. Але що було у Давида? У Давида була молитва. І ця молитва принесла Давидові остаточну перемогу. Перемога Давида відбулася не лише на полі бою. Вона відбулася вже у вірші 21, коли Ахітофел дав таку невдалу пораду, тому щоб Бог відповів на молитву Давида і перетворив раду Ахітофела в ніщо.
На завершення: чому Давид втримався? Я знаходжу в цьому слові кілька причин. Перша, це його покора перед Богом. Давид знав, що він грішник, що він негідник і достойний покарання. Тому він не скаржився на проблеми в житті, а покірно довіряв Богові свою складну ситуацію. Друге, це здатність Давида у великому стресі та втомі, знаходити можливість відпочити та відновити сили. Третє, це друзі. Давид був не один. У нього були друзі, які готові були ризикувати своїм життям заради нього. Чи є у Вас такі друзі? Чи друг? Ісус сказав у Ів.15:13-14:
13 Більшої любові ніхто не має за ту, коли хто душу свою кладе за друзів своїх.
14 Ви – друзі Мої, якщо чините те, що Я заповідаю вам.
Вчинок Хушая нагадує нам про Ісуса Христа. Хушай прийшов до Давида у момент глибокої кризи, щоб бути поруч і врятувати його від змови. Так само Христос прийшов у цей світ, став нашим вірним Другом і Спасителем, щоб визволити нас від гріха. І, останнє, це молитва. Давид молився щоб Бог перетворив Ахітофелоу раду в ніщо, і Бог відповів на його молитву. Наша країна вже майже чотири роки бореться за свою свободу проти суперника, який, здається, має всі стратегічні переваги: більшу армію, більше озброєння, більші резерви. І весь цей час ми молилися: “Боже, зруйнуй плани ворога, пошли дурість на його керівників!” Боже, почуй нашу молитву! Допоможи вистояти нам і нашій нашій країні!