Кл.вірші 25-26:
“Але цар сказав Садокові: Поверни Божий Ковчег у місто. Якщо Господь змилосердиться до мене, то Він поверне мене, аби мені побачити його на його постійному місцеперебуванні. А якщо Він скаже: Ти не бажаний Мені, – то я готовий і до цього, – нехай Він чинить зі мною, як уважає правильним!”
Минулого тижня ми дізналися, що Авесалом після трьох років переховувань за межами Ізраїля нарешті повернувся додому. Його поверненню сприяв Йоав, який помітив, що серце Давида змягчилося до сина. Ми пам’ятаємо, що Йоав організував виставу перед лицем Давида, залучивши одну мудру жінку з Текої, яка вдавала з себе вдову і була в жалобі. Вона прийшла до царя і подала свою історію таким чином, що Давид зрозумів: мова йде не стільки про неї, скільки про нього і його сина Авесалома. Тому він доручає Йоаву забрати сина з Гешура і привести в Єрусалим.
Та чи відбулося справжнє примирення між батьком та сином? Хоча Давид дозволив Авесалому повернутися в рідний край, але бачитися з ним він відмовився. Врешті, через два роки Давид приймає Авесалома в себе, цілує його і на цьому все закінчується. Ми не знаходимо глибокої розмови між цими чоловіками. Ми не бачимо бажання розібратися в стосунках, що склалися між батьком і сином. Насправді обом є що сказати, є в чому заявити про свою незгоду і навіть висунути свої претензії, і є в чому розкаятися. Такого роду розмова дуже неприємна. Але це потрібно, щоб збудувати шлях до справжнього пробачення і відновлення стосунків. І перший крок до цього мав зробити Давид як батько. І навіть якщо він промовчав, то це варто було б зробити Авесалому. Та кожен з них залишився при своєму. На жаль, це тільки погіршило ту ситуацію, в якій вони опинилися.
Отже, до чого все це призвело і які наслідки прийшли в життя Давида, коли він не став вирішувати свої проблеми в стосунках з сином? Що ми можемо почерпнути з цього корисного для себе? Давайте будемо розбиратися!
Погляньмо на вірші (1-4): “Незабаром Авесалом придбав собі колісницю з кіньми і п’ятдесят чоловіків, які би бігли перед нею. Авесалом рано вставав, й зупинявся на узбіччі дороги біля міської брами, й коли якась людина йшла до царя, щоб той вирішив її судову справу, то таку людину підкликав Авесалом і питав: З якого ти міста? А коли той відповідав: Твій слуга з такого-то Ізраїлевого племені, то Авесалом говорив йому: Твоя справа, дійсно, варта уваги й справедлива, але, на жаль, у царя немає нікого, хто міг би тебе вислухати. Потім Авесалом додавав: От якби мене поставили суддею в цьому краю, то коли б до мене приходила людина з якоюсь скаргою, чи судовою справою, то я судив би по справедливості.
Що ми бачимо? Авесалом навіть через багато років не полишає свою образу на батька і починає підривну діяльність проти нього.
По-перше, він придбав собі колісницю з кіньми і п’ятдесят чоловіків, що бігли перед нею. На що це вказує? На статус. Авесалом намагався показати себе визначною фігурою в царстві, гравцем, рівним царю, але в той же час, і його альтернативою. З іншої сторони, такий перформанс не міг бути непоміченим серед людей. В 14 розділі говориться, що Авесалом був дуже вродливим чоловіком. І тому до своєї зовнішньої краси він додав ще й презентабельність. Звичайно, це кидалося в очі.
По-друге, Авесалом приїздив до міської брами і коли хто йшов із своєю справою на суд до царя, то підкликав того до себе, цікавився обставинами, які з ним трапилися, проявляв видиму повагу і відмовляв того чоловіка йти до царя. В (3) ми читаємо: “то Авесалом говорив йому: Твоя справа, дійсно, варта уваги й справедлива, але, на жаль, у царя немає нікого, хто міг би тебе вислухати.” Чи це дійсно так? Звісно, цар -- це головна персона в державі. Він може бути по-справжньому зайнятий, наприклад, у військових походах або в будівництві оборонних рубежів, фортеці або в іншому. Але однією з головних обов’язків царя -- це судити народ і вирішувати спори людей. Очевидно, не всі справи розглядав сам цар, деякі могли передаватися комусь із його почту, хто був у цьому компетентний.
Недавно мобілізували мого друга до війська. Він один у мами і вона залишилася сама. То ж вона прийняла рішення звернутися до президента України, щоб він розглянув її справу щодо звільнення її сина від мобілізації. Вона поїхала до Офісу Президента і намагалася з ним зустрітися персонально. Звісно, її не пустили. Але в президентському апараті їй порекомендували надіслати листа поштою, що вона й зробила. І на її адресу прийшла відповідь - її справу розглянули і передали на виконання в профільне міністерство. Звичайно, її сина не звільнили з армії, але принаймні їй дали зворотній зв’язок щодо цього питання.
Так і в часи, коли царював Давид, ми не можемо сказати, що він не розглядав справи людей, як те стверджував Авесалом. Та ж сама жінка з Текої, яка дотично посприяла поверненню Авесалома додому, була прийнята Давидом і її справа була вислухана царем. Коли ми згадаємо реакцію Давида на притчу пророка Натана, то в ній ми теж знайдемо, що Давид реагує як суддя, що наказує покарати багатія, який забрав овечку у бідняка, іронія тільки в тому, що таким чином він засудив сам себе. Врешті у (8:15) говориться, що Давид владарював над усім Ізраїлем і дотримувався правосуддя та справедливості щодо всього свого народу.
Тому, очевидно, те, що говорив Авесалом про суд царя було брехнею і наклепом. Хоча він міг вірити в це щиро, адже справа його сестри Тамари, яка пізніше стала його особистою справою, дійсно не були розглянуті Давидом належним чином.
По-третє, у (4) вірші Авесалом говорить, що якби він був царем, то подбав би про справу кожного, хто звернувся б до нього. І він би судив по справедливості, у перекладі Огієнка написано, що він виправдовував би того, хто звернувся. Авесалом паразитував на проблемах людей, щоб схилити їх на свій бік. Знаєте, коли є спір, то в кожного своя правда; от він і обіцяв кожному своє виправдання. Це типовий токсичний популізм.
Знову ж таки, жовч образи на батька, який не захотів по справжньому розібратися із Амноном, що збезчестив Тамару, давалась в знаки. Авесалом щиро вірив, що батько, який наказав Тамарі прийти в дім Амнона, мав нести відповідальність за те, що трапилось з його сестрою. Але Давид самоусунувся від цього і не захотів розсудити по справедливості ту історію. Це давало підстави Авесалому говорити, що цар нещирий і його не цікавлять долі людей. Вони не потрібні йому, як була не потрібна доля його сестри.
То ж Авесалом свою образу на царя почав поширювати серед звичайних людей. І тут ми торкаємося дуже серйозної проблеми, коли люди маючи “гіркий корінь”, множать його і серед інших. Це небезпечно і безвідповідально, особливо для церковної спільноти, адже може призвести до чвар, конфліктів і розділень.
“Майте мир з усіма і святість, без яких ніхто не побачить Господа.
Пильнуйте, щоб ніхто не був позбавлений Божої благодаті, аби хто не наробив прикрощів, коли випустить гіркий корінь, та щоб ним багато хто не опоганився;” (Євреїв 12:14-15)
По-четверте, у (5) говориться, що Авесалом не просто цікавився справами людей з народу, а й тих, хто підходив до нього, брав за руку і навіть цілував. Уявіть собі, що вас обіймає принц Гаррі, спадкоємець Британської корони. Чи було б вам приємно? (До речі, він недавно відвідував Україну.) Звичайно! Адже це син короля. Ну, що найменше ви зробили б з ним фото 🙂.
Та чи робив все це Авесалом щиро? Бо любив народ? Звичайно ні! У (6) вірші говориться, що таким чином Авесалом крав серця Ізраїлевих людей. Він “отруював” народ і використовував його задля своєї помсти батькові.
Погляньмо на (7): “ Після чотирьох років такої діяльності Авесалом сказав цареві: Я хотів би піти в Хеврон і виконати свої обітниці, які я дав Господу.”
Після 4 років своєї справи Авесалом зрозумів, що набрав доволі великої політичної ваги. Очевидно, він відчував, що за ним вже стояли люди. Він вигадав обіцянку, яку мав виконати перед Богом і попросив Давида відпустити його, щоб зробити це в Хевроні. На що цар, звичайно, погодився. Отже, маючи таку нагоду, він розсилає ходаків у кожне коліно Ізраїлю із звісткою: “Як тільки ви почуєте звук труби, то волайте: Авесалом став царем у Хевроні!” Сам же, прикрившись 200 чоловіками, які нічого не відали і були використані втемну, пішов з ними з Єрусалиму у Хеврон.
Погляньмо на (12): “Авесалом покликав також гілонійця Ахітофела, радника Давида з його родинного міста Гіло, і коли приносились жертвоприношення, відбулась дуже міцна таємна змова, і чимало народу приєднувалось до Авесалома.”
Отже, в Хевроні, столиці Юдеї, а Авесалом був з коліна юдейського, під час жертвоприношення відбувається потужна зрада. Авесалом, заручившись підтримкою Ахітофела, дуже розумної людини, в минулому радника Давида, піднімає бунт проти Давида і у відкриту претендує на його престол.
Давайте дамо деяке пояснення, чому події відбувалися саме таким чином. Ну, по-перше, чому Хеврон? Бо, як ми говорили, Хеврон -- це столиця Юдеї, племені, з якого походить Давид і Авесалом. Нам відомо, що Давид заступив на царство спочатку в Хевроні, заручившись підтримкою місцевої еліти, і керував там 7,5 років, а вже потім перейшов до Єрусалиму. Тому цілком логічно, що Авесалом намагається повторити шлях Давида, починаючи з Хеврона. Це ніби додає легітимності його царюванню.
По-друге, Авесалом у Давида народився в Хевроні, тож це було його рідне місто. Тому цілком правдоподібним виглядало те, що він хоче принести Богові жертву в своємі місті, де в нього могли бути зв’язки, друзі, родичі.
По-третє, Авесалом кличе в радники Ахітофела. Хто це такий? Це мудра людина, яка також радила Давидові і, очевидно, це були корисні поради. Бо коли Давид дізнається у (31), що Ахітофел перейшов на бік Авесалома, то в пориві волає до Бога. У (16:23), що в той час порада Ахітофела була така певна, як ніби Слово Боже. Давид знав сильні сторони Ахітофела. Розумів, що це не просто людина з вулиці, а з досвідом і знаннями в тогочасній політиці. Тому це був небезпечний ворог. Доречі, Ахітофел був дідом Вірсавії, дружини Давида, яку він підступом забрав в Урії. І саме Ахітофел порадив Авесалому збезчестити наложниць царя, фактично, те саме, що зробив Давид з його онукою. З цього робимо висновок, що Ахітофел так і не пробачив Давида за його помилку.
По-четверте, давайте подумаємо про “серце” Авесалома. Ми вже згадували про гіркий корінь, який оселився в його серці щодо Давида. Але очевидно він став розростатися з образи в ненависть і помсту. Брати і сестри, 2 роки Авесалом вичікував, щоб вбити Амнона, 3 роки перебував в Гешурі, ще 2 роки не бачив батькового лиця після повернення, і після 4 років організував повстання. Весь цей час, протягом більше 10 років він так і не пробачив свого батька. Навпаки, він ще більше обізлився на нього і вирішив його вбити. Ось ця жага помсти, що визріла за ці роки в ньому, стала двигуном його справи. Він щодня зранку вставав заради того, щоб “отруювати” народ і був дуже послідовний і старанний в цьому. Він не скупився витрачати солідні кошти на свою презентабельність, щоб схилити людей на свій бік. Він не думав про людей, вони йому були потрібні, щоб їх використати проти свого ж батька. Ну, і звичайно, він не думав про Ізраїля, як Божий народ. Він сіяв розділення посеред того, що так довго збирав докупи його батько.
Як ми знаємо, в Ізраїлі на царя помазували того, кого Бог обрав. Але Авесалом діяв всупереч цьому. Це нагадує Саула, а тому їх кінець, на жаль, був дуже схожим.
Брати і сестри, що важливого ми можемо навчитися з цього ?
Те, що образа, навіть невелика, може з часом перерости в ненависть. Згадайте Каїна і Авеля. Авель не зробив братові взагалі нічого поганого. Але заздрість Каїна переросла в ненависть до брата. Бог застерігав його, кликав до покаяння. Але він не послухав і вчинив гріх братовбивства.
Коли в наших серцях зароджується невдоволення, непрощення, образи чи то до брата, чи до сестри, нам варто прояснити цю ситуацію. В Матвія 5:23-24: “Отже, якщо принесеш свій дар до жертовника і там пригадаєш, що твій брат має щось проти тебе, залиши там свій дар перед жертовником, піди спершу помирися зі своїм братом, а тоді вже приходь і принось свій дар.” Ісус кличе нас служити Богові в мирі. Ми не можемо виявляти свою пошану Богові, якщо не будемо виявляти її до свого ближнього. Врешті, таке служіння буде безплідним і з часом зійде нанівець (Матвія 6:14-15).
Давайте йти далі (13): “До Давида прийшов вісник з повідомленням: Ізраїльські мужі схилились на бік Авесалома.” Почувши цю звістку, цар Давид зібрав своїх слуг і наказав втікати. У віршах з (15 по 29) перелічуються деякі його піддані, які залишились вірними йому. І варто звернути увагу, хто саме це був.
По-перше, у (15) вірші царські раби не розбіглися хто куди, а виявили бажання залишитися із своїм господарем. Вони цінували Давида. Вони були поруч з ним весь цей час і знали його зблизька. Якби він був злою або деспотичною людиною, вони б першими зрадили його.
По-друге, у (18-19) ми зустрічаємо групу іноземців, а саме керетійців, пелетійців і ґіттійців, що вирішила йти разом з Давидом. Це були люди, що прийшли до Давида з Гата, міста велетня Голіафа. Із розмови їхнього лідера Іттая з царем ми дізнаємося, що вони були приходьками, що не так давно пересилилися в Єрусалим. Але все ж готові знову покинути свою нову домівку і йти в невідомість за Давидом. Діалог між Давидом і Іттаєм насправді зворушливий. І Давид, і Іттай ставляться один до одного з великою повагою.
Давайте я прочитаю це (19б-21): “Чому ти також йдеш з нами? Повертайся і залишись з новим царем, адже ти – чужинець, і навіть вигнанець зі свого краю. Заледве учора ти прийшов, як же сьогодні я можу силувати тебе йти з нами? Адже я сам не відаю, куди йду. Повертайся і дозволь повернутись своїм братам разом з тобою, і нехай Господь виявить до вас милосердя та вірність. Але Іттай, відповідаючи цареві, запевнив: Як живий Господь, і як живий мій володар, цар, я буду там, де лише буде мій володар, цар, – чи то на смерть, чи то на життя, – там буде і твій слуга!”
Здається, яка різниця для цих інноплеменників -- Давид чи Авесалом? Це чуже царство, чужі конфлікти. Аби не чіпали. Але Іттай і його люди гідно поводяться щодо Давида. Ба більше, Іттай присягає на вірність Давиду перед Богом. Він готовий віддати життя заради свого володаря. Є думка, що ці воїни складали особисту гвардію царя, такий собі іноземний легіон. І Давид сильно довіряв їм. У 18 розділі, готуючись до битви з Авесаломом, Давид ділить своє військо на три групи. І одну з груп очолить якраз гіттієць Іттай. Взагалі це показує яскраві контрасти: чужі люди стали більш вірними, ніж ті, що були поруч. На захист царя стануть приходьки і прийматимуть участь в битві проти його рідного сина. Також ми бачимо, що в час випробувань є як злі люди (зрадники), так і вірні друзі. Ітай був таким.
По-третє, у віршах з (24 по 29) разом з Давидом послідували і священники Садок та левити, що несли ковчега Божого заповіту, а також священник Авіятар, який весь цей час, поки люди виходили з міста, приносив Богові жертви цілопалення. Разом з священиками пішли і їхні сини Ахіамаас та Йонатан. Це теж показово, тому що вони прийняли рішення йти за помазаником Божим. Бог помазав Давида царствувати над Ізраїлем. Бог через Давида приніс Ковчег Божого заповіту в столицю Ізраїля -- Єрусалим. Для них цар був людиною, що має законне обрання Богом і тому, як служителі Божі, вони слідували за ним. Ба більше, вони винесли Ковчег, щоб він був поруч із царем і в час добрий, і в час скрути, як зараз. Проте Давид просить їх повернутися назад і повернути Ковчег. Він покладає на них певне завдання шпигувати на його користь і через їх синів передавати всі новини, що траплятимуться в царстві, допоки він відсутній там.
По-четверте, у (31) Давидові повідомляють, що до Авесалома доєднався Ахітофел. Ми раніше згадували про це. Це була погана новина, оскільки Давид знав силу порад Ахітофела. Тому став молити Бога, щоб його поради були не мудрими. І Бог відповів йому. Він послав йому на зустріч Хушая із Арки. Той був в жалобі по тому, що трапилося з Давидом. Він бажав так само супроводжувати царя. Але Давид попросив його піти до Єрусалиму і стати радником Авесалома. Ми знаємо, що саме до поради Хушая прислухається Авесалом, що стане помилкою для нього і призведе до його поразки.
Ще хотілося б звернути увагу на загальну атмосферу, яка панувала навкруги. У (23) говориться що весь той край дуже плакав, а в (30), що і Давид теж плакав, він йшов босий з покритою головою, що символізувало - цар в жалобі.
Тож погляньмо на серце Давида і подумаємо, чим воно наповнене в цей непростий період. На мій погляд, багато, що про це говорять ключові вірші сьогоднішнього уривку (25-26), давайте разом їх прочитаємо: “Але цар сказав Садокові: Поверни Божий Ковчег у місто. Якщо Господь змилосердиться до мене, то Він поверне мене, аби мені побачити його на його постійному місцеперебуванні. А якщо Він скаже: Ти не бажаний Мені, – то я готовий і до цього, – нехай Він чинить зі мною, як уважає правильним!”
Про що піклується Давид?
По-перше, щоб Божий Ковчег був на своєму постійному місці. Таким чином Давид підкреслює: він не є вищий Бога, а ковчег - це не оберіг на всякий випадок. Божий Ковчег символізує присутність Божу посеред всього народу і має бути на своєму місці в Єрусалимі, серці Ізраїля. Давид також знав, що Божий Ковчег буде внесено до храму, який збудує його син.
По-друге, Давид визнає Божий суверенітет над своїм життям. Давид знав, чому все це трапилося з ним. Він пам’ятав слова пророка Натана, який сказав, “за те, що ти зневажив Господнє Слово і вчинив зло в очах Його, то прийде лихо на тебе з твого ж дому.” Тому Давид підкоряється Богові, його покрита голова і босі ноги, коли він йшов і плакав, вказували на те, що він не цар, а раб, що приймає покарання від Бога. “Якщо Господь змилосердиться”, - говорить він, “то поверне мене до Ковчега, а якщо ні, то нехай чинить зі мною як вважає правильним”. Давид упокорює себе перед Богом. В Ньому він шукає підтримку, на Нього покладає життя. В (3) Псалмі, який він написав, коли втікав від Авесалома, він називає Бога своїм щитом, в Ньому його спасіння.
По-третє, Давид не став чіплятися за своє царство. Як ми говорили перед цим, головною цінністю для нього був Бог, а не трон. Але в цьому також була і мудрість. Залишивши Єрусалим, Давид уникнув братовбитсва і непотрібного кровопролиття серед народу. Так він діяв в стосунках з Саулом і таким же чином вчинив і з Авесаломом. Давид завжди намагався віддати ситуацію в руки Богові, адже знав: Його рішення єдине вірне.
Врешті, ми не бачимо якоїсь злоби Давида на свого сина Авесалома. Складно зрозуміти, чому Давид не зумів відкрито говорити з сином про проблеми, які з’явилися між ними, адже він був дійсно мудрою людиною і в спілкуванні з іншими завжди був щирим і чесним. Але ми точно знаємо, що Давид любив свого сина. Бо коли він загинув, Давид гірко плакав за ним і голосив: “Сину мій, Авесаломе, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я вмер замість тебе! Авесаломе, сину мій, сину мій!”
Брати і сестри, сьогодні на сторінках Писання ми зустрічаємо дві особистості -- Авесалома і Давида.
Авесаломом рухала образа, що переросла в помсту. Він так і не зміг впоратися з собою і вирішив знищити свого батька. Але зло, що кипіло в ньому, врешті призведе до його ж загибелі.
Давид же покладався на Бога. Він не шукав помсти і не бажав зла своєму синові. Так, він помилявся і знав, що заслуговує на покарання. Але довірився Богові і уповав на його милість.
Брати і сестри, маю надію, що кожен з нас, подібно до Давида, довірить своє життя Богові і слідуватиме за ним.
Як говорять (Приповісти 3:5-6): “Усім своїм серцем довірся Господеві, – і не покладайся на власний розум. Пам’ятай про Нього на всіх своїх дорогах, – і Він вирівняє твої стежки.” Амінь!