Ключовий вірш 27
Але щойно дні жалоби минули, Давид послав за нею, і забрав її до свого палацу. Вірсавія стала йому дружиною, й народила йому сина. Проте справа, яку вчинив Давид, була вкрай підступною в очах ГОСПОДА.
В Писанні Давид названий чоловіком по Божому серцю, прообразом Христа, а також пророком. Вивчаючи 1 і 2 книги Самуїла ми вже багато вчились і бачили духовних перемог Давида. Вірою він переміг велета Голіята. Ми також бачили як Бог беріг його від переслідувань Саула. Він переніс Божий Ковчег до Єрусалиму і отримав від Бога обіцянку, що Господь побудує його дім. Ми вчились про справедливість і милосердя Давида.
Але сьогоднішнє слово про його духовну поразку. Те, що він вчинив зі своїми ближніми було вкрай підступно в очах Господа. Ніби це був не той Давид, про якого ми раніше вивчали. Те, що ми читаємо про це в Біблії показує те, що вона як Боже слово, не ставить собі за мету прикрасити своїх героїв, але навчити нас як жити вгодним Богу життям. Бог захотів, щоб ця історія була в Його слові. Ця історія для нас є пересторогою про те, що як каже апостол Павло в 1 Кор.10:12: хто вважає, що він стоїть, нехай стережеться, аби не впав.
Отже як Давид зазнав такого духовного падіння і який урок ми можемо винести з цієї історії?
Подивіться вірші 1,2:
1 Наступного року, коли царі зазвичай вирушають у походи, Давид послав Йоава зі своїми воїнами й усім військом Ізраїлю; вони розгромили аммонійців, і взяли в облогу їхню столицю Раббу. Давид же залишався в Єрусалимі. 2 Так сталось, що якось під вечір, піднявшись зі свого ліжка, Давид проходжувався на даху царського палацу. З даху він побачив неподалік жінку, що купалась. Та жінка була з вигляду дуже вродливою.
Ми тут читаємо, що війна з амонійцями продовжувалась. Але війна тривала не постійно. Для військових походів царів були певні зручні періоди. Це було навесні коли, переставали затяжні зимові дощі, а до збору врожаю ще було далеко. Та коли настав час щоб піти в похід, Давид не пішов воювати, а послав Йоава воювати з амонійцями. Вони їх розгромили і взяли в облогу їх головне місто Раббу.
В попередньому розділі ми вже вивчали, що Давид і раніше лишався в Єрусалимі, коли Йоав зі своїм братом Авішаєм воював з арамійцями. Можливо він вважав, що на невеликі битви йому вже можна не виходити і Йоав справиться самотужки. Давид вже не постійно виходив з військом.
Чим він займався в Єрусалимі? В 2 вірші сказано, що він нічим не займався: Так сталось, що якось під вечір, піднявшись зі свого ліжка, Давид проходжувався на даху царського палацу. Можна сказати він байдикував. Він довго спав, багато відпочивав, проходжувався на даху палацу, щоб якось себе зацікавити. Здавалось тут, на відміну від війни під Раббою, за високими стінами, повна безпека і можна розслабитись. Можна походити по даху палацу, подивитись туди, сюди. Пошукати очима щось цікаве.
Це схоже на безцільний перегляд веб-сторінок, інстаграм чи тік-ток, коли ми відволікаємось. Це як пошук чогось захоплюючого та цікавого на веб-сайтах. Ми шукаємо те, що може зробити нас щасливими та радісними.
Писання каже, що ми віруючі живемо в постійній духовній війні. Це війна 24/7. Але нам хочеться забути про цю духовну війну. Нам постійно хочеться забути про цю війну. Особливо зараз, нам здається, що вистачає фізичної війни і того хвилювання від жахіть і напруження, які ми маємо від неї. Невже не можна трохи забутись про духовну війну. Хоча Давид був у безпеці від амонійців, та чи був він дійсно в безпеці? Ми можемо не хотіти приймати цю істину, що диявол як лев, який постійно шукає кого пожерти. Але вона є і не бажаючи визнавати цю істину ти шкодиш лише собі. На війні треба бути постійно бадьорим і щоб не програти нам постійно треба повна Божа зброя. Щоб давати йому відпір. А ми просто хочемо розслабитись, трохи полінуватись. Давид теж мабуть цього хотів. Адже він вже стільки всього пережив, невже не можна трохи розслабитись, побайдикувати.
Та чи був це час для байдикування? Урія потім скаже так: Божий Ковчег, Ізраїль та Юда мешкають у наметах; мій командир Йоав, і воїни мого володаря таборують у відкритому полі, а я мав би йти до свого дому, – їсти, пити та спати зі своєю дружиною? Присягаюсь тобою і твоїм життям, я такого не вчиню!
Воїн, який прийшов з поля бою не дозволяв собі розслабитись, тим більше цар, який був пастирем для всього народу не мав права дозволити собі просто насолоджуватись в час війни. Він мав би молитись за свій народ, за свої воїнів, він мав би проводити наради і так далі.
Давид дозволив собі не пильнувати, а байдикувати. І як побачимо далі це мало наслідки. Чарльз Сперджен в книзі про Івана Плугатаря сказав про це так: «Людина, яка марнує свій час і силу в лінощах, сама пропонує себе як мішень для диявола. А диявол — напрочуд влучний стрілець, і він безжально розстріляє неробу своїми кулями: іншими словами, ліниві люди спокушають диявола спокушати їх.»
І у випадку з царем і Божим помазаником Давидом не було виключень для диявола. Подивіться ще раз 2 вірш: Так сталось, що якось під вечір, піднявшись зі свого ліжка, Давид проходжувався на даху царського палацу. З даху він побачив неподалік жінку, що купалась. Та жінка була з вигляду дуже вродливою.
Нарешті Давид побачив, те що його дуже зацікавило. Це була жінка яка купалась і вона була дуже вродливою. Давид, побачивши її, відчув до неї хіть. В цей момент Давид міг відвести погляд і помолитись до Бога, щоб відвів цю спокусу. Але він не став. Він далі продовжував дивитись. В його серці далі розпалювалась хіть до цієї жінки.
Взагалі то в Давида вже було 7 жінок і 20 наложниць. Але проблема була не в тому що і цього було мало. В нього була не вирішена проблема хіті. Мабуть він думав, що багато жінок вирішать цю проблему. Та вони не вирішили. Деякі молоді віруючі думають, що як одружаться то вирішать свою проблему хіті. Я сам так думав коли був молодим братом. Але це не так. Зазвичай боротись з хіттю одруженим ще важче ніж неодруженим. Я пам’ятаю як мій пастир про це казав мені і я не міг в це повірити. Але потім переконався сам.
Подивіться вірш 3:
Тож Давид послав, аби щось довідатись про ту жінку. Йому повідомили: Це – Вірсавія, Еліямова дочка, дружина хеттейця Урії.
Давид міг зупинитись після того як подивився на жінку, але він не став. Він дозволив сатані далі спокушати себе. Він вирішив перейти на наступну сторінку. Він захотів більше дізнатись про жінку. Так диявол працює в серцях. Він породжує в нас інтерес, зацікавленість. Так він спокусив Єву. А давай я більше дізнаюсь, це ж так цікаво. Я всього лиш хочу задовольнити свою цікавість і не бажаю нічого поганого - так ми себе заспокоюємо. Господь попереджав Каїна: при дверях чатує гріх. Він спонукає до пожадання, але ти маєш над ним панувати.
Тоді Давиду повідомили хто та жінка: Це – Вірсавія, Еліямова дочка, дружина хеттейця Урії.
В 23 розділі і Еліям і Урія згадуються в числі 37 хоробрих воїнів Давида. Це були його найвірніші люди. І дізнавшись цю інформацію Давид мав би зупинитись. Давиде - Вірсавія дружина твого друга Урії і дочка Еліяма! Але Давид заглушив свою совість. І зробив наступний крок. Що він натомість зробив?
Давид відправив за нею посланців і наказав привести. Коли вона прийшла до нього, він схилив її до статевих стосунків, – це був якраз час, коли вона очистилась від своєї менструації, – після чого вона повернулася до свого дому.
Можливо Давид заспокоював себе, що я просто хочу по-дружньому поговорити з цією гарною дівчиною і все. Та коли її привели до нього, то він не міг себе стримати і схилив її до перелюбу. Це був страшний гріх. Згідно закону за це Давид і Вірсавія мали бути вкаменовані. Але Давид зробив цей гріх таємно. Він думав, що це і далі залишиться таємницею. Часто сатана нас обманює, що нічого страшного не станеться, якщо я раз допущу гріх. Тим більше якщо це залишиться таємницею. Та що сталось, коли Давид так думав? Вірш 5:
Але жінка завагітніла, тому вона послала повідомити про це Давида, сказавши: Я – вагітна.
Що подумав Давид? Чи він розкаявся в своєму гріху. Чи благав він Бога пробачити йому. Ні, він злякався, що тепер він буде виявлений. Він став гарячково думати, як виправити цю ситуацію і залишити гріх прихованим. І диявол підказав. Давид вирішив підлаштувати так ніби Вірсавія завагітніла не від нього, а від Урії. А для цього потрібен був Урія. Подивіться вірші 6-8:
Тоді Давид послав до Йоава гінця з наказом : Пришли до мене хеттейця Урію! І Йоав послав Урію до Давида. А коли Урія прибув до нього, Давид почав питати про те, як почувається Йоав, у якому стані військо, та які обставини на війні. Нарешті Давид сказав Урії: Йди до свого дому, помий свої ноги й відпочинь ! Коли Урія вийшов із царського палацу, за ним понесли подарунок від царя.
Давид викликав Урію в Єрусалим: буцімто дізнатись хід битви. Він думав, що Урія сприйме цей час як відпустку з війни до мирного Єрусалиму і теж буде поводитись як Давид. Щоб Урія насолоджувався відпусткою, для цього він дав йому царський дарунок - багато смачної їжі і закликав йти до своєї дружини Вірсавії і гарно провести час. Проте план Давида не спрацював. Урія не пішов до Вірсавії і не спав з нею. Він спав біля брами царського палацу разом з усіма слугами. Урія був вірний своєму Богу, царю, своїм побратимам. Він не міг дозволити собі розслабитись і байдикувати, коли його побратими продовжували воювати. Його совість цього не допускала. Божий Ковчег, Ізраїль та Юда мешкають у наметах; мій командир Йоав, і воїни мого володаря таборують у відкритому полі, а я мав би йти до свого дому, – їсти, пити та спати зі своєю дружиною? Присягаюсь тобою і твоїм життям, я такого не вчиню!
Ще недавно сам Давид би так сказав, але зараз піддавшись спокусі, його думки були зовсім інші. Він лише думав як приховати свій гріх і не понести за це покарання.
Тоді Давид вирішив напоїти Урію. Він ще раз запросив його до себе. Подивіться вірш 13:
13 Давид запросив його, аби він разом з ним їв і пив, так що Давид упоїв Урію . Проте той, вийшовши увечері, ліг спати на своє місце з слугами свого володаря, але до свого дому не пішов.
Навіть п’яним, Урія залишився вірний своєму покликанню. Він не зрадив свої цінності, як цього від нього хотів Давид. І тут Давид міг зупинитись і розкаятись. Та він не зупинився і нерозкаяний гріх потяг його до ще страшніших гріхів. Подивіться вірші 14-17:
А вранці Давид написав листа Йоаву й передав його через Урію. В тому листі він написав, наказуючи: Постав Урію спереду в найзапеклішому бою, після чого відступіть від нього, щоб у нього влучили, й він загинув. Так і сталося: під час облоги міста Йоав поставив Урію в тому місці, про яке знав, що там найхоробріші воїни ворога. Коли ж ці воїни вийшли з міста й почалась битва з Йоавом, у бою полягло кілька воїнів з Давидового війська. Тоді також загинув і хеттеєць Урія.
Давид вирішив вбити Урію руками амонійців - руками ворогів. Він написав листа Йоаву, як зробити щоб Урія загинув. Це звучить жахливо, адже не знаючи Урія віз з собою інструкції як його мають погубити. Ця історія тригерить нас, бо ми також неодноразово чули як командири посилають незгодних воїнів на ділянки, де ті точно будуть вбиті. Через бажання приховати свій гріх Давид забувся про милосердя, яке він раніше проявляв. Як далеко завів Давида гріх, а все почалось з цікавості.
Йоав виконав все як наказав Давид. Крім Урії загинули і інші Давидові воїни. І це було наслідком бажання Давида прикрити свій гріх. Колись Давид прокляв Йоава за підступне вбивство Авнера, але зараз він сам вчинив це.
Подивіться вірші 18-25. Йоав і Давид розіграли драму перед посланцем про те, що вони жаліють воїнів які загинули, але ж війна є війна. Давид ще в кінці добавив - Сподіваюсь , ці слова підбадьорять Йоава! Хоча насправді смерть воїнів і зокрема Урії, була наслідком їх підступної домовленості.
Подивіться вірші 26-27:
Коли дружина Урії дізналась, що її чоловік Урія помер, то оплакувала свого чоловіка. Але щойно дні жалоби минули, Давид послав за нею, і забрав її до свого палацу. Вірсавія стала йому дружиною, й народила йому сина. Проте справа, яку вчинив Давид, була вкрай підступною в очах Господа.
Здавалось план Давида спрацював: гріх Давида залишився в таємниці, він забрав собі Вірсавію і одружився на ній, а Вірсавія народила йому сина. Давид отримав, що хотів. Але Давид, будучи засліплений гріхом не врахував одне. І про це говориться в 27 вірші: Проте справа, яку вчинив Давид, була вкрай підступною в очах Господа.
В першу чергу Давид згрішив перед Господом. Своїм вчинком він зневажив Боже Ім’я, бо не послухав Господніх слів. Бог не залишив цього. І в наступних вивченнях ми побачимо подальші страшні наслідки гріха Давида.
В сьогоднішньому слові ми побачили як один нерозкаяний гріх поступово приводив до ще гірших гріхів. Це ставалось тому, що з кожним гріхом змінювався сам Давид. Кожен раз планка дозволеності в його серці знижувалась все нижче, доки він не став дуже підступним. Так діє гріх. Коли ми думаємо, про себе, що зі мною таке ніколи не станеться то дуже помиляємось. Коли ми думаємо що іноді можна піти на компроміс і дозволити собі невеликий гріх і це ні до чого не призведе, бо я завжди можу зупинитись, то дуже помиляємось, бо під дією гріха ми змінюємось і зупинитись з кожним разом стає набагато важче ніж, до того як ти дозволив гріх.
Чи можемо ми казати, що все це сталось лише через те що Давид байдикував? Ні. Це послужило лише каталізатором, створило сприятливі умови, приспало совість Давида. Насправді причиною як каже апостол Яків була невирішена проблема хіті Давида: Якова 1:14,15:
Кожний випробовується власною пожадливістю, яка затягує і вловлює. Пожадливість дає зачаток і породжує гріх, а вчинений гріх породжує смерть.
Ось тому Господь нас закликає завжди пильнувати і перебувати в Його благодаті. Ось тому нам треба знати свої немочі і боротись з ними. Завжди просити Його тримати нас від гріха. Тільки Він може нас втримати. Але для цього нам треба бути бадьорими і знов і знов згадувати, що духовна війна триває без перепочину, що нам постійно треба бути зодягнутим в духовну зброю яку дав нам Сам Господь, щоб протистати дияволу і його підступності як сказано в Ефесянам 6:14-18 Отже, стійте, підпережіться істиною, зодягніться в броню праведності, взуйтеся в готовність благовістити мир. Понад усе візьміть щит віри, яким зможете погасити всі вогненні стріли лукавого; візьміть шолом спасіння і духовний меч, яким є Боже Слово. Постійно моліться духом усякою молитвою і проханням, дбайте про це з усякою витривалістю і благанням за всіх святих
Нехай Божа благодать через цей приклад навчить нас завжди бути бадьорими.