(13): Після цього Давид сказав Натанові: Я, дійсно, згрішив перед Господом! Натан же відповів Давиду: Господь простив твій гріх, – і ти не помреш
Чи знаєте ви, брати і сестри, що історія царя Давида – це найдовше послідовне оповідання про життя однієї людини не лише в Біблії, але, можливо, і в цілому корпусі доступної нам стародавньої літератури? Лише задумайтеся: з часу подій, про які ми сьогодні читали пройшло близько 3000 років, але і сьогодні його історія актуальна для нас і нам є чого навчитися від нього. Це історія в якій ми знаходимо дивовижні приклади довіри Богу, любові до ближнього, сміливості і самопожертви. Але також це історія жахливого падіння, про яке ми читали минулого разу. Як так сталось, що Давид, якого Біблія називає людиною за Божим серцем, вчинив так огидно і підступно? І якщо навіть Давид впав так низько, чи можемо ми бути в безпеці? І чи є можливість відновлення для такого грішника? – так, є. І саме про цей шлях відновлення, його складові, динаміку і етапи ми і читаємо сьогодні.
Події сьогоднішнього уривку лягли в основу Псалма 51, в якому Давид розповідає про свій стан, свою боротьбу і про Бога, Який пробачив його гріх, помилував і відновив його. Нехай Господь помилує і нас зараз і зробить серця м’якими, а розум відкритим, щоб навчитися і бути зміненими Божим словом.
Отже, в минулому уривку ми читали, як Давид скористався своїм становищем і владою, щоб схилити Вірсавію лягти з ним. Коли ж вона завагітніла, він, щоб приховати свій гріх, вступив у злочинну змову з Йоавом і вбив її чоловіка, хеттейця Урію руками аммонійців.
Коли я читав про ці події, в мені кипіла кров. Урія був одним з найближчих друзів Давида ще з часів, коли вони втікали від Саула. Він розділив з Давидом небезпеки і труднощі життя в пустелі. Він неодноразово ризикував заради Давида своїм життям. Він був вірним. Слово «честь» для нього не було порожнім звуком. Через солідарність з побратимами, які наражали своє життя на небезпеку і спали на землі, він відмовився піти в тепле ліжко до дружини, навіть коли був п’яний. Коли я читав це, то подумав: якби українці в тилу (в тому числі і я сам) мали таку солідарність з нашими військовими, які наражають своє життя на небезпеку, можливо, ми мали б зовсім інші ситуацію сьогодні і зовсім іншу Україну.
І ось такого друга, таку людину Давид підступно зрадив і вбив. В нього не здригнулася рука дати Урії листа зі смертним вироком. В нього не здригнувся голос, коли він, почувши звістку про смерть Урії і його підрозділу, сказав, що «меч на війні пожирає то одного, то іншого» (11:25).
Що ж робить Бог, коли Його помазаник падає так низько? Подивіться вірш 1: «Тому Господь послав до Давида Натана, який, прийшовши, розповів Давидові: В одному місті жили два чоловіки: один – багатий, а другий – бідний».
Бог посилає до Давида Свого слугу, пророка Натана, щоб викрити його гріх. Давиду здавалося, що він все вдало провернув і приховав свій стидний вчинок, але, насправді, усі все знали. Посланець, який прибув сповістити про смерть Урії розумів, що його загибель не була випадковою. Слуги Давида, які ходили по Вірсавію знали все, так само і слуги самої Вірсавії. Домашні Давида розуміли, що до чого. Врешті, діти не народжуються спонтанно, будь хто міг порахувати, що дитина не могла бути від Урії і не могла бути зачата в шлюбі. Але головне, що «справа, яку вчинив Давид, була вкрай підступною в очах Господа» (11:27). Навіть, якби про вчинок Давида не дізнався ніхто, та Бог бачив його в момент його найбільшого падіння. І Бог не залишив цього вчинку без уваги.
Отже, Бог посилає Натана, і Натан розповідає Давиду зворушливу історію про страшну, кричущу несправедливість. Про багача, який пошкодував взяти вівцю зі своїх численних отар і забрав єдину овечку бідняка, щоб нагодувати гостя. Як реагує Давид? Подивіться вірші 5-6: «Давид спалахнув великим гнівом на того чоловіка, і сказав Натанові: Як живий Господь, чоловік, який це вчинив, заслуговує смерті за те, що вчинив таку ганебну річ, і не виявив жодного співчуття; а за ту овечку він має заплатити в чотирикратному розмірі!»
Реакція Давида дуже бурхлива. Він спалахнув великим гнівом на того чоловіка. Цей вчинок він називає ганебним. Він вражений нездатністю багатія до співчуття. Його вчинок здається Давиду гідним навіть смерті. І ми розуміємо, що цей вирок явно неспівставний з провиною. Вчинок багатія огидний, але все одно йдеться про тварину, про вівцю. Жодна вівця не варта людського життя. Як так може бути, що Давид так гостро відчуває несправедливість вчинену іншим і не відчуває провини за свій ганебний вчинок?
Виявляється, це не так вже й важко. В Євангелії від Матвія 7:1-6, в нагорній проповіді Ісус говорить про лицемірний суд: «Не судіть, щоб і вас не судили, бо яким судом судите, таким будуть судити і вас; і якою мірою міряєте, такою буде відміряно і вам. Чому ж бачиш скалку, що в оці твого брата, а колоди, яка в твоєму оці, не відчуваєш?» (Мат.7:1-3). Виявляється, ми без проблем можемо помітити невеличку скалку в оці свого ближнього, при цьому абсолютно не помічаючи колоди у власному оці. Здатність людини до самообману і самовиправдання не обмежена практично нічим.
«Найбільші твої вади, -- пише відомий американський пастор і богослов, Тім Келлер, -- це звички серця, які нищать тебе найсильніше, і саме тому вони для тебе невидимі. Саме тому вони і мають над тобою владу: ти їх не бачиш, не хочеш бачити, не хочеш знати про них нічого… Якщо ти сядеш і почнеш самостійно «виписувати» свої проблеми, то, найімовірніше, звернешся до другорядних речей — можливо, справді тих, які теж варто змінювати, але не головних. То як же нам дізнатися про справжні вади? Як бути приведеним до покаяння, яке справді змінює життя? Відповідь така: духовна дружба, радикальна спільнота».
Те, що ми не здатні розгледіти в собі самостійно можуть побачити люди, яким не байдуже. Не дивлячись на усі свої чесноти, Давид виявився не здатним побачити свій гріх, свою проблему, а відтак і розкаятися. Спільнота Божих людей стає тим «дзеркалом» завдяки якій ми пізнаємо себе і Бога і зростаємо. Такі люди, як Натан, нам життєво необхідні. Без такої людини тобі гаплик. І я щиро вдячний тим «Натанам», яких посилав в моє життя Господь і через яких викривав в мені вади, яких я сам не міг і не хотів помічати. І скажу ще одне: більшості людей не хочеться підходити до вас і говорити про те, що ви щось не так робите. Мало кому подобається говорити іншим неприємні речі. Тому, перше: цінуйте тих, хто говорить вам про ваші недоліки. І друге: створіть навколо себе умови, щоб люди не боялися вказати вам на ваші проблеми.
У віршах 7-9 Натан розкриває суть Давидового злочину. Бог надзвичайно поблагословив Давида, помазав його царем над Ізраїлем і врятував від рук Саула. Бог дав йому усе, а якби Давиду було потрібно більше – дав би і більше. Та не дивлячись на це Давид зневажливо поставився до Господніх слів, учинивши перед Ним злочин: Хеттейця Урію віддав під меч, а його дружину взяв собі за жінку.
Вам нічого не нагадує такий виклад подій? Мені він надзвичайно нагадує іншу історію, яку ми читаємо в 3му розділі книги Буття. Там Бог дає людям усі багатства світу, який Він створив, але їм виявляється недостатньо цього. Вони хочуть більше. Тож Адам з Євою так само нехтують Божим словом, єдиною заповіддю, щоб отримати щось не в Богові.
Падіння, брати і сестри, ось що чекає на нас, коли ми перестаємо вдовольнятися і наповнюватися Богом, Його благодаттю, усіма тими благословеннями, які Він посилає нам, щоб шукати своє задоволення деінде. Нехай Господь помилує нас і навчить любити Його і Його слово, насичуватися Його любов’ю і зростати в Його благодаті. Амінь.
У віршах 10-12, а також у вірші 14 Натан говорить про наслідки цього гріха для Давида. Віднині його життя і правління супроводжуватимуть насильство і публічне приниження, врешті помре і новонароджений син Давида. Це нагадує нам, що наші гріхи мають наслідки. Наші лихі вчинки часто несуть руйнування не лише нам самим, але також і людям навколо нас, і особливо найближчим, тим, кого ми любимо.
Гріх Давида не був його приватною справою. Вочевидь, Давид не був єдиною людиною, яка вчинила перелюб чи вбила, ані в його часи, ані пізніше. Однак Давид був царем і Божим помазанцем. Усі очі були спрямовані на нього. Своїм вчинком він збезчестив Господа перед Його ворогами, каже вірш 14. Відповідно і наслідки мають публічний характер. Це не лише між Богом і Давидом. Бог не лише формує, впокорює і виховує самого Давида, Він також відновлює славу Свого імені, виявляє Себе справедливим і праведним.
Писання Старого і Нового заповітів часто наголошують, що наші життя, як християн, як Божого народу є свідченням для світу про самого Бога. Боже ім’я зневажається між невіруючими, коли ми поводимся не гідно свого покликання. Нехай Господь допоможе нам поводитись, як діти світла (Еф.5:8), щоб самі наші життя були прикрасою вчення Спасителя нашого, Бога (Тит.2:10).
Як Давид відповідає на Натанове картання? Подивіться вірш 13: «Після цього Давид сказав Натанові: Я, дійсно, згрішив перед Господом! Натан же відповів Давиду: Господь простив твій гріх, – і ти не помреш».
Події цього розділу лягли в основу Псалма 51 де ми бачимо внутрішню боротьбу Давида, його шлях до розкаяння, усвідомлення своєї провини і прагнення до відновлення стосунків з Богом.
«Помилуй мене, Боже, задля милості Своєї і з великого Свого милосердя зітри мої беззаконня. Цілковито обмий мене від моєї провини і очисть мене від мого гріха. Бо я усвідомлюю свої беззаконня, і мій гріх постійно переді мною, -- каже Давид» (Пс.51:3-5).
Через Давида ми вчимося, що таке справжнє каяття. Це не просто почуття провини чи шкодування через наслідки, це не страх викриття. По-перше, це усвідомлення своєї провини саме перед Богом. В цьому уривку важко знайти людину перед якою не згрішив Давид і коли ми щиро розкаюємося, то прагнемо виправити ту шкоду, яку завдали іншим. Та все ж справжнє каяття починається з усвідомлення своєї провини перед Богом. Це Його любов відкинута, це Його слово зневажене. Справжнє каяття починається з прийняття повної відповідальності. Немає ніяких «але», немає ніяких виправдань чи пом’якшувальних обставин. Я і лише я відповідальний за свій гріх. А ще, справжнє каяття народжується з пізнання Божої милості і любові. Не страх покарання змінює нас, а любов Бога, який приймає і відновлює.
Вірші 15-23 розповідають про впокорення Давида. Коли хлопчик захворів, він зняв з себе царський одяг і вдягнувся у верета, лежав цілу ніч на землі і нічого не їв. Для Давида це був час каяття і усвідомлення своєї відповідальності, за усі ці події, за все те лихо, яке прийшло через його зіпсоване серце. Він тут не стільки горює, скільки впокорюється, показуючи глибину свого розкаяння і усвідомлення своєї провини. Коли ж дитя помирає, Давид розуміє, що більше нічого не може зробити для хлопчика. Іноді ми втрачаємо близьких. Хоча молимося за них, впокорюємося і просимо про милість, все одно відбувається те, чого нам би не хотілося. І тоді потрібно довіритися Богу, впокоритися під Його руку, втішитися Його добрістю.
Боже слово каже: «Щаслива людина, якій докоряє Бог, тому картання Вседержителя не цурайся! Адже якщо Він завдасть рану, то Він і перев’яже її, і якщо Він вдарить, то Його руки й лікуватимуть» (Йов 5:17-18). І це саме те, що ми бачимо в цьому уривку. Божа суворість і Натанові картання привели Давида до каяття, відновлення і життя.
Подивіться вірші 24-25: «Після цього Давид потішив сумуючу дружину Вірсавію, увійшов до неї і спав з нею, – вона завагітніла знову й народила сина, назвавши його Соломоном. Він був Господнім улюбленцем. Тому Він послав пророка Натана, й через нього дав йому ім’я Єдід’я , бо так побажав ГОСПОДЬ…»
В цих подіях ми бачимо відновлення Давида. Знаком цього відновлення стає другий син Вірсавії, Соломон. Ім’я Соломон походить від єврейського слова шалом, яке перекладається, як мир, цілісність і повнота. Давид цілковито примирився з Богом і Бог виявляє Свою благоговіння до цього Давидового сина. Бог дає йому ім’я Єдідʼя, тобто Божий улюбленець. Саме Соломон успадкує престол Давида, саме з нащадків Соломона Бог дає світу спасіння в особі Ісуса Христа.
Історія, яку ми сьогодні читаємо – це історія про падіння і про відновлення, про рани і про зцілення, врешті, про Бога, який виявляє Себе в наших життях справедливим і милостивим. «Хіба Я маю задоволення від смерті грішника, – говорить Владика Господь? Хіба Я не прагну, щоб грішник відвернувся від своєї злочинної дороги і жив?» (Єз.18:23). Яким би глибоким не було падіння, як далеко ти б не відійшов від Бога, все ще є надія і відновлення в Богові. Господь кличе. Кличе через Своє слово, кличе через Своїх слуг, як Натан. Нехай Господь помилує нас сьогодні і зміцнить нас вірою в Христа, в Якому Він примирив з Собою світ.