(12): Тож будь мужнім! Ми будемо твердо стояти за наш народ і за місто нашого Бога, а Господь нехай учинить те, що вважатиме за найкраще!
Минулого разу ми читали прекрасну історію про те, як Давид проявив Господню милість до Мефівошета заради його батька, Йонатана. Свого часу Йонатан проявив дивовижну любов до Давида. Заради друга він пішов супроти волі свого батька, царя Саула, відкинув свою вигоду і права на царський престол. Давид не міг віддячити Йонатану, але він знайшов його сина, безпомічного і забутого, повернув йому його землі і власніть і посадив за свій стіл, як одного з царських синів.
Милість, яку Давид виказав Мефівошету заради Йонатана, нагадує нам про милість, яку Господь виказує нам заради Ісуса Христа. Господь знайшов нас, коли ми не шукали Його, безпомічних і грішних, пробачив нам наші гріхи, дав нове життя і Свого Духа, в Ісусі Христі посадив нас праворуч Себе на небесах. Яка ивовижна Його милість до нас! Амінь!
На жаль, в житті дуже часто ми бачимо зовсім іншу історію: коли на доброту відповідають злом, невдячністю, зрадою і відкритою ворожнечею. І сьогоднішній уривок саме такий. Він про відкинуту милість, а ще про вірність і мужність перед лицем небезпеки. Нехай Господь помилує нас і дасть нам м’які серця і відкритий розум, що розуміти Його слово і жити ним.
Подивіться вірші 1-2: «За якийсь час після цього сталося так, що помер аммонійський цар, а замість нього почав владарювати його син Ханун. Тоді Давид вирішив: Виявлю Хануну, Нахашовому сину, співчуття, як його батько виявив доброзичливість до мене. І Давид направив послів, аби вони висловили йому співчуття з приводу смерті його батька. Тож посли Давида прибули в край аммонійців».
Автор розповідає нам про смерть аммонійського царя Нахаша, який свого часу виявив Давиду доброзичливість. Ким був Нахаш? – ми не знаємо точно. Єдиний аммонійський цар на ім’я Нахаш, якого ми зустрічали до цього – це той, хто обложив місто Явеш і планував вибрати око кожному мешканцю міста. Тоді на молодого Саула зійшов Дух Божий, він зібрав ізраїльське військо і розгромив аммонійців. Після тієї славної перемоги вже ні в кого не залишилося сумнівів, що Саул гідний бути царем Ізраїлю, а аммонійці були розбиті і посоромлені. Але з того часу пройшло не менш, як пів століття. Чи може бути, що це був той самий Нахаш? – насправді, це не виключено. Якщо Давид міг стати довіреною особою одного з филистимських царів, відвічних ворогів Ізраїлю, чому ж в нього не могло виникнути схожої історії з аммонійським царем?
Насправді, це не дуже важливо: той самий це Нахаш чи якийсь інший. Важливо, що в часи, коли Давид втікав від Саула, аммонійський цар поставився до нього доброзичливо, можливо сховав і захистив його, або забезпечив Давидових людей їжею. Про це ми також не знаємо. Але тепер, коли він помер, Давид вирішив виявити співчуття його сину.
Єврейське слово «hesed», яке в наших Бібліях перекладене, як «співчуття» -- це те саме слово, яке в минулому розділі було перекладене, як «милосердя». Знавці давніх мов відзначають, що це слово не має однозначного еквіваленту в інших мовах. Йдеться про такі доброзичливість і вірність, які значно перевищують очікування. Це милосердя і любов, які проявляються в контексті вірних стосунків. Це слово, яке описує характер Самого Бога, Який вірний Своєму Завіту виявляє милість і доброту, яких ми зовсім не заслуговуємо.
Задум автора книги тут очевидний. Він показує, як Давид виявляє аммонійцю Хануну ту саму доброзичливість (hesed) заради його батька Нахаша, яку в минулому розділі він виявив Мефівошету заради його батька Йонатана. Хоча контекст цієї доброзичливості різний: в одному випадку це міжособистісні стосунки, а в іншому – міжнародні відносини, та її природа – та сама. Вона походить від Давидового серця. Проте в одному випадку ця доброзичливість прийнята з вдячністю, а в іншому – знехтувана і відкинута.
Коли ми розбирали цей епізод у вівторок прозвучало питання: що ж нам робити, коли за наші добрі вчинки нас підозрюють в лихих намірах і відповідають ворожнечею? І це ж, насправді, не якась вигадана ситуація, правда? Чи мало ми пам’ятаємо історій, коли місіонерів, які залишили все і приїхали, щоб служити українським студентам звинувачували в бажанні щось від цих студентів отримати? Так, ніби вони щось мали. Чи прикладів, коли служителів, які з любов’ю жертовно служили одній душі добровільно віддаючи свій час, гроші і любов, звинувачували в бажанні когось там контролювати? Насправді, ми дуже мало можемо вплинути на те, як ті чи інші наші слова чи дії будуть сприйняті іншими. Я пам’ятаю, як один хлопець відмовився вивчати Біблію бо посмішка брата, який запрошував його, здалась йому не дуже щирою.
Те, з чим ми стикаємося – це не щось нове. З такими самими звинуваченнями і викликами зустрічався, наприклад, і ап. Павло. І він змушений відповідати на ці звинувачення в своїх посланнях. Ту саму історію ми раз за разом знаходимо на сторінках Писання, але з різними дійовими особами і в різних обставинах. Згадайте Мойсея, який хотів примирити двох євреїв і сам ледь не отримав на горіхи, чи Йосипа який хотів залишитися вірним своєму Господарю. Врешті, це історія про Самого Бога, Який виявляє милість, посилає світу Своїх служителів зі звісткою миру і спасіння. І як відповідає світ? Вони, – каже Ісус в одній з притч, – схопивши Його рабів, кого побили, кого вбили, кого закидали камінням» (Мат.21:33). Власне, це історія про Бога, Який в Своїй доброті прийшов до своїх, та свої Його не прийняли (Ів.1:11).
Чи означає це, що Бог перестане робити добро? – ні. Бог робить добро не тому, що це легко чи вигідно, а тому що Він добрий. Це – Його природа. Так само і ми йдемо до цього світу зі звісткою примирення не тому, що це легко чи вигідно, а тому що навчилися від Божого серця, від милосердя, яке Він виявив нам в Ісусі Христі. Амінь! Нехай же Господь помилує нас і допоможе жити в цьому світі, як Його діти, чинити так, як Він чинить, щоб через наші життя Він був прославлений.
Подивіться вірші 3-4: «Але можновладці аммонійців промовили до свого володаря Хануна: Невже ти вважаєш, що Давид дійсно має намір своїм співчуттям тобі вшанувати твого батька? Найімовірніше, Давид направив своїх послів до тебе, щоб розвідати місто, все оглянути, а потім знищити його. Тому Ханун наказав схопити послів Давида, поголити їм наполовину їхні бороди, наполовину, аж до пояса пообтинати їхній одяг, а після цього їх відпустити».
Як це часто буває, люди не вірять в добрі наміри інших, особливо коли самі не вміють виявляти добро. Жодні правила, етикет чи зобов’язання не вимагали від Давида виявляти Ханунові співчуття. Особливо, якщо взяти до уваги давні ворожі стосунки між їхніми народами. Ані Ханун ані його радники не вчинили б так на місці Давида. Хіба що, думають вони, він хоче вивідати наші слабкі місця, щоб потім вдарити.
Тож на Давидове добро вони відповідають злом. Ханун принизив Давидових посланців: обрізавши їхні бороди до половини, і обітнувши їхній одяг до пояса, він відправив їх назад, так би мовити «без штанів». В Біблійні часи, та навіть і донедавна довга доглянута борода була ознакою віку, мудрості, статусу і славою чоловіка. Якби Давидові посланці з’явились в Ізраїлі в такому осоромленому вигляді, це призвело б до великого скандалу. Тож Давид наказує посланцям залишатися в прикордонному Єрихоні, аж доки їхні бороди не відростуть. Проте ми не бачимо, щоб окрім цього він вдався до ще бодай яких дій, щоб відомстити за своїх людей. Він не робить нічого.
А от з боку аммонійців діяльності аж за край. Подивіться вірш 6: «Аммонійці зауважили, що стали ненависними для Давида. Тоді аммонійці відправили послів і найняли арамійців Бет-Рехова і арамійців Цови – двадцять тисяч піхотинців, а також царя Маахи з тисячею військових та дванадцять тисяч воїнів з Тови».
Як каже Боже слово: «Злочинець утікає, навіть коли ніхто його не переслідує» (Прит.28:1). Аммонійці самі створили собі проблеми, самі злякалися можливих наслідків і, врешті, вирішили не чекати, коли Давид прийде з помстою, а діяти на випередження: винайняли війська арамійців із Сирії, щоб першими напасти на Ізраїль. «Дізнавшись про це, Давид послав Йоава з усією військовою потугою» (7).
Коли Йоав прибув на місце битви, виявилося, що вороже військо розділилося. Аммонійці вишикувалися під стінами міста Рабба, це неподалік сучасної столиці Йорданії, міста Амман. Сирійці вишикувалися з іншого боку, в полі. Зрозумівши, що йому загрожує битва одночасно, як спереду, так і з тилу, Йоав розділяє військо. Він вибрав найдобірніших воїнів з усього Ізраїлю, і вишикувався проти арамійців. Решту війська він передав під командування свого брата Авішая, аби він виступив проти аммонійців.
У віршах 11-12 Йоав звертається до свого брата перед битвою. Давайте прочитаємо їх: «Йоав наказав: Якщо переважатимуть у силі арамійці мене, ти прийдеш мені на підмогу, а якщо аммонійці будуть брати верх над тобою, то я прийду на допомогу тобі. Тож будь мужнім! Ми будемо твердо стояти за наш народ і за місто нашого Бога, а Господь нехай учинить те, що вважатиме за найкраще!»
Битися на два фронти одночасно, коли в будь який момент ворог може вдарити в спину – дуже не просто. В цьому епізоді Йоав проявляє надзвичайну мужність і довіру Богу. Якщо ви вже склали якусь погану думку про Йоава на основі його попередніх вчинків, її доведеться переглянути. Так само, якщо до цього часу Давид видавався вам ідеальним царем, вас розчарує наступний розділ. Часом одні і ті самі люди в Писанні постають і як герої віри і як жахливі негідники. Але в цьому епізоді Йоав подає нам приклад.
В коментарях до цього уривку Жан Кальвін відзначає, що Йоав тут називає єдині можливі причини, коли війна дійсно є виправданою і справедливою: коли йдеться про захист життів, добра і безпеки людей і коли йдеться про Божу честь і свободу поклоніння. Усі інші мотиви — жага завоювань, користь чи амбіції — є несправедливими й негідними в Божих очах.
Йоав навчає нас тут на своєму місці зробити все, що від нас залежить і довірити свою долю Господу: «Ми будемо твердо стояти за наш народ і за місто нашого Бога, а Господь нехай учинить те, що вважатиме за найкраще!»
Більшість коментаторів на цей уривок (правду кажучи, їх не багато), говорять тут про духовну війну, яку ми ведемо проти гріха, сил зла і темряви. І це не дивно. Вони не мають ніякого іншого досвіду війни. Але коли я читав цей уривок, я постійно повертався думками до того, як схожа ситуація, в якій опинився Давид, Йоав і весь Ізраїль тоді з тією ситуацією, в якій опинилися ми і наша країна сьогодні. Коли ми шукали миру, росіяни прийшли з війною. Не тому, що їм потрібна земля чи території. Вони з тим, що мають, не можуть собі дати раду. Ні, це війна на знищення. Війна в якій задіяні величезні ресурси і найманці. І якщо ми хочемо, щоб наші діти могли жити на своїй землі, своєю мовою служити і поклонятися Богу, то маємо дослухатися сьогодні Йоавових слів і твердо стояти за наш народ і за місто нашого Бога.
Усі ми втомлюємося і виснажуємося, іноді хочеться опустити руки. Але що таке наша втома в порівнянні зі втомою тих, хто зі зброєю в руках вдень і вночі, з ризиком для свого життя боронить нас? Тож нехай Господь допоможе нам не опускати руки, але на тому місці де ми є, робити те, що можемо і мусимо заради перемоги.
Мені хотілося б додати тут щось позитивне: щось на кшталт «перемога гарантована». Але я можу сказати лише, як Йоав: «а Господь нехай учинить те, що вважатиме за найкраще!» Ми віримо благому Богу, який справді провадить історію цього світу і здійснює все за вподобанням Своєї доброї волі.
Бог дав Ізраїлю перемогу в цій битві. Спочатку, під натиском Йоава посипалися порядки сирійських найманців, потім впали і аммонійці. Арамійців такий результат битви не влаштовував. Тож вони зібрали ще більше військо, закликавши тих арамійців, що жили за Євфратом. Проти цього величезного війська виступив сам Давид на чолі всього Ізраїлю і розбив його з Божою поміччю. Тут ми бачимо Бога, Який вірно дотримав обіцянки про мир і безпеку для Його народу, яку дав Давиду. Втім обіцяна безпека і мир не прийшли самі собою. Це те, що Давид і його люди здобули в бою.
Не так давно ми роздумували про бажання Давида побудувати Храм для Господа. Але Бог не дозволив йому. Ми дивуємося: чому так? Та, насправді, Давид був не єдиний такий. Так само Авраам не отримав обіцяної землі у власність. Мойсей бачив її лише здалеку. Кожне покоління має свою боротьбу і свою місію. Але якщо ми будемо стояти твердо і битися добре, то можливо наші діти матимуть мир і зможуть будувати храм поклоніння Богу в цій землі. Нехай же Господь допоможе нам сьогодні стояти твердо за наш народ і за славу нашого Бога, робити добро, навіть коли це важко чи не вигідно, прославляти нашого Отця, що на небі.