Ключовий вірш 9:1: “Якось Давид запитав: Чи хтось ще залишився з родини Саула, щоб я міг виявити до нього милосердя заради Йонатана?”
Попередні розділи описували велич і перемоги Давида після того, як він став царем. Давид завоював фортецю Єрусалим. Тирський цар Хірам побудував йому розкішний палац із кедрового дерева. Давид розгромив филистимців - давніх ворогів, які віками тероризували Ізраїльтян. Давид також переміг моавійців, едомців, аммонійців та інші сусідні народи. Він взяв щедрі трофеї і тисячі полонених. В цих розділах звучать сурми перемоги, в них натовпи Ізраїльтян вітають свого царя Давида і його військо коли ті входять в Єрусалим після чергових перемог над ворогами. Але у сьогоднішньому розділі ми не чуємо пісень перемоги, і не бачимо натовпів радіючих людей. Це все стихає, щоб відступитися перед чимось неймовірно важливішим - милосердям. Милосердя промовляє голосніше і переконливіше великих перемог. Сьогодні ми поговоримо про милосердя - про Давидове милосердя і Боже милосердя.
Звернемося до 1-го вірша:
1 Якось Давид запитав: Чи хтось ще залишився з родини Саула, щоб я міг виявити до нього милосердя заради Йонатана?
Чому Давид хотів виявити милосердя до когось із родини Саула, тоді як ми знаємо, як Саул ненавидів Давида і як хотів його вбити? Однією з причин є велика любов і повага Давида до сина Саула - Йонатана, який був його добрим другом і ризикував своїм життям заради Давида. Йонатан був Божою людиною, і бачив, що Бог обрав наступним після Саула царем саме Давида. Тому він стримав свої амбіції стати царем як син царя, і всіляко допомагав Давидові. Давид, як ми бачимо, не забув всього того, що зробив для нього Йонатан. Але була ще одна, більш важлива причина того, чому Давид згадав про родину Саула.
Вона описана в 1 Сам.20. В цьому розділі Давид перебуває у крайній скруті. Він переховується від Саула, який хоче його вбити і фактично його життя висить на волосині. В цей час син Саула Йонатан приходить до нього щоб укріпити його. Він каже йому що знає, що Бог обрав саме його наступним царем Ізраїля. Йонатан усвідомлює, що його батько, Саул, робить зло, і також розуміє, що якщо Бог поставить царем Давида, то, імовірно, його батько не помре своєю смертю. Йонатан також хвилюється за своє життя і життя своєї родини, тому що він - законний спадкоємець трону. Тому він укладає з Давидом завіт, і просить його (1 Сам.20:14-15):
14 Але також і ти присягнися, що, поки я буду живим, ти чинитимеш зі мною за Господнім милосердям. Якщо ж я помру,
15 то ти не відіймеш свого милосердя від моїх нащадків повіки, – і навіть тоді, коли Господь знищить з поверхні землі всіх ворогів Давида.
І Давид присягнувся в цьому Йонатанові. Прийшов час, коли, як і передрік Йонатан, він помер, Господь знищив з поверхні землі всіх ворогів Давида. І ми бачимо, що Давид не забув милості, явленої йому Йонатаном, і своєї обіцянки Йонатанові. Давид дав цю обіцянку в самі тяжкі моменти свого життя, коли він не знав, чи буде завтра живий. В такі моменти нам легко давати обіцянки, тому що на кону стоїть наше життя. Ми готові пообіцяти все що завгодно, аби лише вижити. Але коли Бог допомагає нам і вирішує нашу проблему, нам таким же чином легко забути всі свої обіцянки. В Єв. від Луки є історія про десять прокажених. У крайньому відчаї вони прийшли до Ісуса і благали його: “Ісусе, Наставнику, помилуй нас!” Ісус змилосердився над ними і уздоровив всіх десятьох. Але лише один з них повернуся для того, щоб подякувати Христу. Інші дев’ятеро швидко забули Боже милосердя і поспішили зайнятися своїми справами. В книзі Буття ми зустрічаємо патріарха Якова. Спочатку він без проблем жив в домі свого батька, був улюбленим сином своєї матері Ревеки. Але заздрість до старшого брати та амбіції поступомо з’їдали його живцем. Врешті решт, він обманув свого батька, і так посварився з братом, що мусив тікати з дому, щоб той його не вбив. Він біг через пустелю цілий день, і зупинився коли почало темніти. Йому не було куди йти, він не знав, чи залишиться живий. Але Бог не забув його, коли той був у крайньому відчаї в ту ніч прийшов до нього щоб підтримати його. Яків обіцяв Богові (Бут.28):
20 … Якщо Бог буде зі мною і оберігатиме мене на дорозі, якою я йду, і дасть мені хліба їсти й одежу зодягнутися,
21 так що я повернуся здоровим до дому мого батька, то Господь буде мені Богом,
22 а цей камінь, якого я поставив як стовп, буде Божим Домом, і з усього, що Ти даси мені, я неодмінно дам Тобі десятину!
І через багато років, коли Яків став відомим і багатим, Яків не забув Божого милосердя до нього і виконав свою обіцянку. В крайніх обставинах люди часто дають Божу обіцянки: “Боже, Я віддаю Тобі своє життя! Я буду служити Тобі до самої смерті!” Але коли Бог вирішує їх проблему, коли життя налагоджується, вони легко забувають Боже милосердя і свої обіцянки і стають дуже зайнятими своїми справами. Саул був такою людиною. Спочатку він був сором’язливим юнаком, який запитував: “Хто я такий, щоб бути царем?” Але коли він став царем, то з часом забув Боже милосердя до нього, і став гордим як сам диявол. Він став понад усе на світі любили владу і своє положення царя. Заради цього він не зупинявся ні перед чим, і навіть не побоявся перед Богом винищити ціле поселення священиків. Кажуть що влада абсолютно псує людину, а абсолютна влада псує абсолютно. Але так само невдячність Богові, коли люди так легко забувають Його милосердя, також псує їх. І Давид у сьогоднішньому слові - це хороший приклад людини, яка пам’ятала Боже милосердя. І цей факт дає нам розуміння того, чому Давид хотів виявити милосердя іншій людини. Де Давид взяв це милосердя? Він не дістав це милосердця з глибин свого серця. У 3-моу вірші це милосердя назване “Божим милосердям”. Це було Боже милосердя, яке він отримав сам від Бога, яке пам’ятав, і яке хотів явити іншим людям. Якщо ми не пам’ятаємо Божого милосердя, то ставимо питання: “Що Бог має зробити для мене? Що інші люди мають зробити для мене?” Але Давид ставить питання по-іншому. В розділі 7 він запитує: “Що я можу зробити для Бога?” В цьому розділі він запитує: “Що я можу зробити для інших людей?” Ці питання лежать в основі головних заповідей: “Люби Бога” і “люби ближнього”. Це є правильні запитання, які задає людина, яка пам’ятає Боже милосердя.
Звернемося до віршів 2-4:
2 В родині Саула був слуга на ім’я Ціва, – тож його покликали до Давида. І цар його запитав: Чи то ти є Ціва? Він відповів: Так, я – твій слуга!
3 Далі цар запитав: Чи ще хтось залишився з дому Саула, щоб я міг виявити до нього Боже милосердя! І Ціва відповів цареві: Є ще син Йонатана, кривий на ноги.
4 Тоді цар запитав його: А де він? Ціва відповів царю: Він мешкає в домі Махіра, Амміїлового сина, в Ло-Деварі!
Історія Мемфівошета, сина Йонатана, описана в 4:4:
4 А в Йонатана, сина Саула, був кульгавий син. Адже коли йому було п’ять років, із Єзреела прийшла вістка про смерть Саула та Йонатана. Тоді його підхопила нянька, щоб утікати, але так сталося, що, втікаючи, вона дуже поспішала, а тому він випав з її рук і окривів. Звали його Мефівошет.
Коли з поля бою прийшла звістка, що цар Саул та Йонатан загинули, нянька добре зрозуміла, що це означало. Це означало не лише поразку у війні. Це означало зміну династії. В той час це означало фізичне винищення всіх родичів царя. Тому вона схопила сина Йонатана, внука Саула, і побігла, спасаючи його життя. Звісно, прийшовши до влади, Давид не чинив як інші царі його часу, і не став винищувати рід Саула. Але Мемфівошет цього не знав. Тому з того часу він постійно жив у страху і переховувався. Це видно по тому, що він же жив вдома, в поселенні його діда та батька, в Гіві Веніаміновій. А де ж він жив? Слуга Саула доповів Давиду, що він переховується в домі Махіра, Амміїлового сина, в Ло-Деварі. Ло-Девар був нічим не примітним поселенням, що в перекладі означає “Без пасовиська”. Він знаходився за сході, на іншій стороні р. Йордан, на території племен Гада чи Манасії. Мефівошет міг заявити свої права на царство Ізраїля як вцілілий нащадок дому Саула. Але він переховувався у нікому невідомому поселенні, плануючи тихо дожити своє життя.
Звернемося до віршів 5-6:
5 Цар Давид послав, і забрав його з Ло-Девара, з дому Махіра, Амміїлового сина.
6 І коли Мефівошет, син Йонатана і внук Саула, прибув до Давида, то впав долілиць і поклонився. А Давид запитав: Ти Мефівошет? І той відповів: Так, я – твій слуга!
Можна лише здогадуватися, як перелякався Мефівошет, коли люди Давида постукали до нього у двері. Він сподівався що цей день ніколи не настане. Це означало, що Давид тепер знав, де він перебуває, і що тепер він назавжди покінчить з родом Саула. Коли Мефівошета привели до Давида, він впав перед Давидом і поклонився йому. Мефівошет боявся цього часу. Він дума, що йому лишилося жити лише кілька хвилин. ‘Однак його побоювання були безпідставними. Давид покликав його не для того щоб знищити останнього нащадка Саула.
Звернемося до віршів 7-8:
7 Тоді промовив до нього Давид: Не бійся! Адже я справді хочу виявити до тебе милосердя заради твого батька Йонатана. Я хочу повернути тобі всі поля твого дідуся Саула. Що ж до тебе, то ти постійно харчуватимешся за моїм столом.
8 Той ще раз поклонився і сказав: Хто я такий, твій слуга, що ти звернув увагу на такого мертвого пса, яким є я?
Давид зрозумів страх Мефівошета і сказав йому, що йому нічого боятися від Давида. Давид не шукав його, щоб убити; він шукав його, щоб показати йому Боже милосердя заради його батька Йонатана.
Давид хотів повернути йому всі землі, що належали його дідові Саулу. Хоча Мефівошет був законним спадкоємцем майна, але він ніколи не думав, що його повернуть. І Він надто боявся вимагати його. Він боявся, що в ту ж мить, як він заявить свої права на спадщину Саула, його викриють, схоплять і вб'ють. Але Давид повернув йому все, що колись було його законною спадщиною.
Давид також надав Мефівошету право постійно їсти за царським столом. Це було набагато більше, ніж просто можливість добре поїсти. Це була можливість мати близькі стосунки з царем, можливість щодня сидіти і їсти з ним.
Коли Мефібошет почув все це, то лише сказав: «Хто я такий, твій слуга, що ти звернув увагу на такого мертвого пса, яким є я?» Це нагадує нам про блудного сина, який сказав своєму батькові: «Я вже не гідний називатися сином твоїм!» Це нагадує нам про жінку, яка охоче прийняла те, що її назвали псом, тільки щоб отримати крихти милосердя Ісуса. Слова Мефібошета - це слова людини, яка усвідомлює виявлене їй милосердя.
Звернемося до вірішів 9-13:
9 Після цього цар покликав Ціву, Саулового слугу, й сказав йому: Усе, що належало Саулові та всій його родині, я передав внукові твого володаря.
10 А ти, разом зі своїми дітьми і своїми слугами, будете обробляти ту землю, – будете збирати врожаї хліба для твого господаря, аби ви всі мали що їсти. А Мефівошет, внук твого володаря, постійно харчуватиметься з мого столу. Що ж до Ціви, то він мав п’ятнадцять синів і двадцять слуг.
11 Ціва відповів цареві: Все, що звелів мій володар цар, своєму слузі, так твій слуга учинить! З того часу Мефівошет харчувався зі столу царя, як один із царських синів.
12 У Мефівошета був ще малолітній син на ім’я Міха, тоді як усі мешканці дому Ціви, були слугами Мефівошета.
13 Сам Мефівошет мешкав у Єрусалимі, оскільки постійно харчувався зі столу царя. До того ж він був кульгавим на обидві свої ноги.
Лише подумайте, як змінилося життя Мефівошета. Він був калікою і не міг сам себе забезпечувати, його забезпечував інший чоловік. Він боявся заявити права на свою законну спадщину. Він жив у постійному страху. Але тепер він отримав назад свою спадщину. Ба більше, хоча він сам не міг обробляти землю, він отримав достатньо слуг для цього. Він більше не жив у бідності, тепер у нього і його сім’ї було всього вдосталь. Тепер він жив у Єрусалимі, відкрито, а не ховаючить. Він жив у столиці Ізраїлю і постійно їв за царським столом. І вже ж лишилася одна річ, яку Давид не зробив і напевно не міг зробити для Мефівошета - це вилікувати його каліцтво. Мефівошет так і лишився кульгавим на обидві ноги. Але чи міг він сказати, що його виявлили недостатньо милосердя? Ні! У ап. Павла була хронічна хвороба, яка дошкуляла йому. З цього приводу він написав у 2 Кор.12:7б-9:
7 І щоб я через численні об’явлення не пишався, то дано мені колючку в тіло – посланця сатани, – аби бити мене в обличчя, щоб я не величався.
8 Задля цього тричі благав Господа, щоб він відступився від мене,
9 та Він сказав мені: Досить тобі Моєї благодаті, адже [Моя] сила виявляється в немочі! Тому краще радо буду хвалитися своїми немочами, щоб оселилася в мені сила Христа.
Бог сказав самому ап. Павлу. що той також отиримав досить благодаті.
Вам нікого не нагадує Мефівошет? Ми є Мефібошетами. Вам нічого не нагадує милосердця Давида? Милосердя Давида - це Боже милосердя до нас. Ми ховалися від Бога, жили у страху, у порожнесі, були бідними, слабкими та кульгавими через наші гріхи. Ми були відокремлені від нашого Царя через наші гріхи. Ми віддалилися від Бога, бо не знали Його і Його любові до нас. Але Ісус знайшов нас, коли ми не шукали Його. І він виявив нам милосердя. Він повернув нам те, що ми втратили через гріх. Він посадив нас за стіл із собою, і ми маємо з Ним спілкування. Так, милосердя Царя не відразу усуває нашу слабкість і кульгавість, але Його благодать є достатньою на цей час для нас.
На завершення я протитаю обіцянку Ісуса Христа Своїм учням з Лук.22:29-30а:
29 як заповів Мені Мій Отець Царство, так і Я заповідаю вам, –
30 щоб ви їли й пили за Моїм столом у Моєму Царстві, щоб сиділи на престолах і судили дванадцять племен Ізраїля.