2 Самуїла 8: 1-18
(6б): "...Господь сприяв Давидові в усіх його походах."
У попередньому розділі Бог дає обітницю Давидові, що після нього підніме нащадка, який царюватиме вічно. Чути це Давидові було дуже приємно. Але давайте згадаємо, звідки з’явилася ця обітниця? З’явилася вона від ревного бажання Давида збудувати Богові Храм. Давид мешкав в кедровому палаці, а Божий ковчег знаходився в звичайному наметі. Давид відчував певну невідповідність: “Як він, звичайна людина, має кращі умови ніж сам Бог? Адже всі перемоги, яких досягнув Давид, були забезпечені Богом. Тому і Богові має бути відповідна шана!” Але відповідь Бога була вражаючою. Бог нагадав Давидові, що Він мешкає посеред Ізраїлю. І сьогодні Бог живе посеред нас, в церкві Божій, і є навіть ближчим, бо через Духа Святого мешкає в наших серцях. А ще Бог пообіцяв Давидові, що дасть нащадка, який збудує Йому Храм, ба більше, Він царюватиме вічно серед свого народу. Для нас це виконав Господь Ісус, Лев з потомків Давидових, наш Спаситель.
Але бажання Давида вгодити Богові було приємним в очах Божих. Серце Давида переповнювалося вдячністю Богові, і це породжувало його бажання догодити Богові. І сьогодні ми продовжимо досліджувати висхідну траєкторію царювання Давида. Ми будемо говорити про успіхи Давида у зовнішній і у внутрішній політиці. Проте сам Давид жодним чином не вважає, що досяг такого високого рівня завдяки своїм талантам чи здібностям. Навпаки, це сталося, бо Господь сприяв Давидові в усіх його справах.
Звернемося до віршів 1-2:
1 Так сталося, що з часом Давид розгромив филистимців; підкоривши їх, Давид відібрав з рук филистимців їхнє владарювання.
2 Він також розбив моавійців і, звелівши їм (полоненим) лягти на землю, міряв їх довжиною мотузки: дві довжини мотузки призначались на страту, а одна повна мотузка – залишити при житті. Таким чином моавійці стали слугами Давида й платили йому данину.
Давид розправляється з филистимцями і моавійцями. І коли ми читаємо це, то здається, що він переміг їх дуже легко. Але це не так. Якщо говорити про филистимців, то це був вельми агресивний народ по відношенню до Ізраїля. Вони тривалий час контролювали ізраїльтян. А ще вони володіли ковальським ремеслом, і їх мечі, щити, шоломи та вся зброя виготовлялися з заліза. Ми пам’ятаємо, що в часи Саула, металеві обладунки були тільки у нього та його сина Йоната, а весь Ізраїль був озброєний сільськогосподарським знаряддям праці (серпи, сапи, мотики, тощо).
Також филистимці мали свою професійну армію, а Ізраїль, ідучи воювати, збирав люд з усіх околиць країни, і це було звичайне селянське ополчення. У своєму озброєні филистимці мали колісниці. У них були коні і відповідно озброєні бійці, що могли виконувати атакувальні дії з цих колісниць. Це раптовість і швидкість, одним словом, велика перевага у маневрі. Тому їх війська на технологічному рівні були на щабель вище ніж у ізраїльтян, в яких військо переважно будувалося на піших порядках.
Отже, в цілому филистимляни були краще озброєними і більше підготовлені у військовій справі. Проте, як ми читали, Давид розгромив филистимлян і підкорив їх. Ба більше, він встановив контроль над ними, і це призвело до їх поступового занепаду. До Давида серед керівників Ізраїлю нікому не вдавалося досягти цього.
Щодо моавітян, то варто нагадати, що прабабця Давида, Рут, була моавітянкою. І в часи гоніння від Саула, Давид ховався у якраз Моаві. Тому може видаватися, ніби Давид був невдячним моавітянам. Але політична доцільність була важливішою, та й все ж вони були ворогами. Головною метою Давида було об’єднати ізраїльські землі, а після цього захистити їх від нападу ворогів. Врешті, це був напрям і від Бога, який поставив його царем над всім Ізраїлем. Моав знаходився на південному сході на лівому березі Іордану, на території сучасної країни Йорданії. Через цю територію проходили торгові шляхи. А той хто контролює торгівлю, той і збагачується. Тому підкоривши моавітян, Давид досягав декілька вигідних цілей. Він контролював торгівлю, що йшла з півдня на північ і в зворотньому напрямку. Та ще й отримував данину з моавітян, суттєво послабивши їх у військовому плані.
Те ж саме Давид робить і на північно східних кордонах своєї країни, і про це говориться в наступних віршах. Погляньмо на вірші з 3 по 6:
3 Після цього Давид розгромив Гададезера, сина Рехова, царя Цови, коли той вирядився, аби відновити своє владарювання над землями ріки Євфрат.
4 Тоді Давид захопив у полон тисячу сімсот його вершників та двадцять тисяч піхотинців. Всім коням Давид попідрізав жили, залишивши з них лише коней для ста колісниць.
5 На підмогу цареві Цови, Гададезерові, прийшли з Дамаска арамійці, але Давид розгромив і військо арамійців, – загинуло двадцять дві тисячі їхніх воїнів.
6 Після цього в арамійському Дамаску Давид розмістив військові залоги, й арамійці стали підданими Давида, які платили йому данину. Господь сприяв Давидові в усіх його походах.
Давид діяв маштобно і потужно. Він взяв в полон тисячу сімсот вершників та двадцять тисяч піхотинців та ще розгромив спільників Гададезера, арамійців, яких теж додалося двадцять дві тисячі. Хто такий Гададезер? Це цар, що належав до числа арамійських племен, тобто сучасні сирійці. Давид, як і у випадку з моавітянами, теж накладає данину на сирійців, взявши під контроль їхню столицю Дамаск.
У віршах (9-10) ми бачимо, що звістка про перемоги Давида шириться далі за межі Ізраїля. До Давида у якості посла присилає свого сина цар Хамата, Тоі. Він вітає Давида з успішною перемогою над Гададезером і дарує йому в якості прояву поваги золотий, срібний, мідний посуд. Є думка, що саме царю Тоі Давид допоміг відбити навалу Гададезера, коли той висунувся до річки Євфрат. Ці землі є прикордонними для Ізраїля і, щоб убезпечити себе, Давид привентивно завдав удару сирійцям.
У вірші (12) ми читаємо неповний перелік народів, яких переміг і підкорив Давид, а саме: едомців, моавійців, аммонійців, филистимців, амалекітянців, сирійців. І якщо ми поглянемо на карту, то побачимо, що всі ці народи із заходу на схід та з півночі на південь є сусідами з Ізраїлем і всі вони були підкорені. Але якщо говорити про одвічних ворогів Ізраїлю, таких як филистимляни та амаликитяни, то Давид з ними поводився дуже жорстко, винищуючи їх, оскільки вони несли загрозу існування його країни. З країнами ж, що межували з ним по східному кордону, едомці, моавітяни, аммонійці, сирійці, він поводився лояльніше. Він послаблював їх, накладав на них данину і ставив на їх території свої військові гарнізони. Таким чином він ефективно збирав з них податки, а також забезпечував безпеку караванів, що приносили йому значні прибутки. Справа в тому, що по території цих країн проходив на той час один з найбільших торгових шляхів що з’єднував Єгипет, Аравійський півострів, Месопотамію, Малу Азію і далі порти Середземного моря. Тому це було економічно вигідно.
Такий успіх може швидко призвести до втрати реальності і з’являється омана, що все досягнуто саме завдяки особистим здібностям. Це та пастка, в яку потрапив Саул. Але Давид так не вважав. Давайте поглянемо вірш 11:
11 Усе це цар Давид пожертвував Господу разом зі сріблом і золотом, яке раніше присвятив зі здобичі, взятої від усіх народів, які він підкорив…
“Усе це” -- мається на увазі дорогий посуд, що подарував Давидові цар Тоі, а також багато інших коштовностей, що Давид здобув у своїх походах. Давид все це віддає Богові.
Чому Давид так чинить? Відповідь ми знаходимо у другій частині вірша 6: “Господь сприяв Давидові в усіх його походах”, те саме у вірші 14, тільки замість сприяв, говориться охороняв, але суті не міняє.
Давид чітко розумів, що причиною його успішних дій є Бог. У попередньому розділі, який ми розглядали на минулому тижні, коли Давид звернувся до Бога, свою відповідь Бог почав з того, що нагадав Давиду, ким він був і для чого був покликаний.
8 А тепер скажи Моєму слузі Давидові: Так говорить Господь Саваот! Я взяв тебе з пасовиська від отар, щоб ти був провідником Мого народу Ізраїлю.
9 Я був з тобою скрізь, куди ти ходив; Я нищив перед тобою усіх твоїх ворогів, і Я учинив славетним твоє ім’я, на рівні великих імен на землі. (2 Самуїла 7:8-9)
Господь вибрав Давида не тому, що Давид був хорошою людиною або походив зі знатної родини. Він забрав його від отар, бо бачив його вірне серце. А ще Він вибрав Давида з цілком конкретною метою: щоб Давид був провідником для Божого народу. Господь не думає тільки про Давида, яким би він чудовим не був. Він думає про весь народ Ізраїля. Бог дивиться комплексно і шукає справжнього лідера, доброго пастиря, який піклуватиметься не тільки про себе, а й про своїх людей. Чи легко бути таким лідером? Звичайно, це дуже складно. Приклад Саула нам показав, що непідготовлена людина, коли отримує повноту влади, то легко потрапляє в залежність від неї. Тому Давид від моменту помазання і до того, як стати царем над усім Ізраїлем близько 15 років готувався до цього. Цей час був наповнений випробуваннями, труднощами та уроками, які формували Давида.
У сучасному суспільстві люди хочуть жити легким життям. Тренди, які ми спостерігаємо навіть серед світових лідерів, це егоїзм і нарцисизм. Люди бажають, щоб все крутилося навколо них. Вони відкидають Бога і ставлять в центрі себе.
Такий секулярний підхід нерідко ми зустрічаємо і в церкві. Бути учнем Ісуса Христа -- це значить взяти свій хрест і слідувати за Ним. Проте люди навіть не хочуть зрозуміти: а що значить учень Ісуса? А це велика відповідальність у стосунках з Богом і у стосунках один з одним. Сьогодні не дуже популярно служити один одному, зрозуміти один одного, перейматися проблемами ближнього. Кожен турбується про своє. І кожному з нас тут є над чим подумати, перевірити наше серце: чи дійсно воно віддане на 100% Богові. І чи готові ми служити іншим згідно з Божим покликанням?
У 6-му вірші говориться: “Господь сприяв Давидові в усіх його походах.” Чому Бог сприяв Давидові в його житті? Може здатися, ніби Бог дарував Давидові все, що бажала його душа. Але ж це не так. Ми вже не раз говорили, які випробування проходив Давид протягом життя. Він був у бігах, він змушений був ховатися у печерах, бродити пустелями, відбивати у ворогів своїх дітей і проходити багато інших труднощів. Через це Давид зростав духовно. Вчився довіряти Богові в часи скрути. В такі періоди і зароджується справжня віра. Саме під час таких тренувань людина стає близькою з Богом.
Апостол Павло, який пройшов тернистий шлях віри і особисто знав Бога писав:
38 Адже я переконаний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили,
39 ні висота, ні глибина, ні будь‑яке інше творіння не зможе нас відлучити від Божої любові, яка в Ісусі Христі, нашому Господі!
Коли людина глибоко пізнає Бога, то речі цього світу перестають для неї бути найціннішими.
Якщо будемо уважно читати Псалми Давида, то побачимо як багато страждань і як багато боротьби він мусив пропустити через себе. Служіння Богу -- це не поставити свічку в храмі чи відбути Богослужіння. Служіння Богові -- це слідування Його принципам. Це відповідна система цінностей, де Бог для людини має найвищий пріоритет. А ще це служіння ближньому. Тому не дивно, що з десяти заповідей дві основні -- це заповіді любові до Бога і один до одного.
Бог побачив в Давидові того, хто має справжню віру та того, хто готовий служити своєму народу Ізраїлю.
Погляньмо на вірш 15:
Отже, Давид владарював над усім Ізраїлем. Давид дотримувався правосуддя та справедливості щодо всього свого народу.
У цьому вірші говориться, що Давид був чесним і справедливим по відношенню до свого народу. Бог виховав Давида людиною з великим серцем. Він мислив широко і масштабно. Він намагався бути царем не тільки для своєї сім’ї чи для свого племені, а царем для всього Ізраїля. Тому його не цікавив кедровий палац чи золоті тарілки чи будь-що інше. Йому важливим був Бог і покликання, до якого Він призвав Давида.
У віршах з 16 по 18 ми дізнаємося про офіс царя. Давид був не тільки досвідченим воїном, а й ефективним менеджером. Він якісно побудував свій офіс царського престолу, делегуючи владу на різні щаблі управління.
Будучи мудрою і досвідченою людиною цар Давид будує царство, де Бог займає головне положення. Тому й не дивно, що Господь піднімає його на висоти. Давид був людиною, що не шукала собі слави. Але Бог прославив Його і аж до тепер Він один з найвідоміших серед усіх поколінь.
Не дивно, що країна Ізраїль завжди пишається царством Давида. Протягом багатьох поколінь вони намагаються відродити це царство на той же рівень. Я не знаю, як сьогодні вони бачать це царство, але я точно знаю, що сказав Давид в одному із своїх псалмів, які в Діях (2:34-36) цитував ап. Петро:
34 Давид не піднявся на небо, бо сам говорить: Сказав Господь Господу моєму: Сядь праворуч Мене,
35 доки не покладу Твоїх ворогів під Твої ноги!
36 Тому нехай певно знає весь дім Ізраїля, що і Господом, і Христом зробив Його Бог – Цього Ісуса, Якого ви розіп’яли!
В цьому псалмі Давид говорить про Ісуса Христа. Він є найкращим царем з усіх. Кращим навіть, ніж Давид. Суд Ісуса наймилостивіший, бо Господь не осудив грішника, а взяв цей гріх на себе.
Брати і сестри, нам є багато чого, що ми вчимося у Давида. Але маємо кращого царя, яким є наш Господь Ісус, Той Хто відродив справжнє Царство Боже. Той, кому можемо абсолютно довіряти, який ніколи не зрадить і завжди буде поруч. Амінь
Одне Слово: Господь сприяв Давидові в усіх його походах