Ключовий вірш 5:3: “Отже, всі Ізраїлеві старійшини прибули до царя в Хеврон, і цар Давид уклав з ними в Хевроні Заповіт перед Господом, після чого вони помазали Давида царем над Ізраїлем.”
На початку цього року мені вдалося відвідати Португалію. Однією з речей, які запам’яталися була величезна мозаїчна карта з мармуру, викладена на набережній в Лісабоні, яка зображає маршрути португальських мореплавців. Так звана ера великих географічних відкриттів (XV–XVI ст) була золотою в історії Португалії. В цей час Португалія стала однією з найпотужніших держав світу і безумовним лідером у мореплавстві та торгівлі. Португальці з великою ностальгією згадують ці часи, коли їх маленька держава на краю Європи несподівано стала центром світової торгівлі та мореплавства. У багатьох країн є така “золота ера”. Якщо брати історію Ізраїля, то, безперечно, такою “золотою ерою” було правління царя Давида. Воно було настільки зразковим, що панування Давида часто вважають прообразом панування Христа. У сьогоднішньому слові Давид стає царем Ізраїля і починає своє правління. Яким же царем був Давид? Як він правив? Хай Господь сьогодні благословить нас через це слово.
Звернемося до віршів 1-5:
1 Після цих подій всі Ізраїлеві племена прибули до Давида в Хеврон і промовили такі слова: Ось ми – твоя кістка і твоє тіло!
2 Ще у ті часи, коли Саул був нашим царем, ти був тим, котрий виводив Ізраїль у військові походи і приводив. Ще тоді Господь сказав тобі: Ти будеш пасти народ Мій, Ізраїль, і станеш володарем над Ізраїлем!
3 Отже, всі Ізраїлеві старійшини прибули до царя в Хеврон, і цар Давид уклав з ними в Хевроні Заповіт перед Господом, після чого вони помазали Давида царем над Ізраїлем.
4 Давидові було тридцять років, коли він став царем, і царював він сорок років.
5 Сім років і шість місяців він царював над Юдою в Хевроні, і тридцять три роки владарював у Єрусалимі над усім Ізраїлем і Юдою.
Що ми бачимо в цих віршах?
Перш за все те що Бог виконав свою обіцянку поставити Давида царем над Ізраілем. З того часу коли Бог обіцяв Давиду царство пройшло дуже багато часу. Іноді, коли у Давида справи йшли добре, і він був взятим до двору царя Саула, став успішним полководцем, віра Давида в те, що Бог виконає Свою обіцянку лише зростала. Але іноді, коли Давид став вигнанцем і тинявся по землі то тут, то там, його віра згасала. І, тим не менше, Давид завжди пам’ятав Божу обіцянку і беріг її в своєму серці. Навіть в самі темні часи життя, Давид вірив, що Бог - Всемогутній і сильний виконати Свої обіцянки. Тому Давид не намагався форсувати події і взяти управління в свої руки, а терпеливо чекав на Божий час. Скільки він чекав? Він чекав довго, дуже довго. І тут ми підходимо до наступного питання: “Чому Бог так довго “зволікав”?” Пророк Самуїл помазав Давида на царство, коли той був ще юнаком. Біблія описує його так: “рум’яний, вродливий на вигляд, з гарними очима юнак” (1 Сам.16:12). Тоді Давиду було 12-15 років. У 30 років Давид став царем над коліном Юди. І лише через 7,5 років після цього, коли Давидові було вже 37 років, він став царем над усім Ізраїлем. Нам здається, що Бог “зволікав” більше 20 років? Чому?
На це може бути кілька причин. Люди могли бути неготовими прийняти Давида царем. До нього Саул царював цілих 40 років. Люди звикли до нього. Вони сподівалися на продовження його династії. І навіть коли Саул і його сини померли, а залишився лише Ішбошет, який не був ні воїном, ні лідером, і лише формально грав роль царя, і навіть тоді старійшини Ізраїля не спішили поставити Давида царем. Здається, невже не зрозуміло, що Ішбошет не може правити? Але люди не квапилися. Люди змінюються дуже повільно.
Іншою причиною могло бути що Давид не був готовий. На це вказують слова Господа до Давида, які наводять старійшини Ізраїля у 2-ому вірші:
2 … Ще тоді Господь сказав тобі: Ти будеш пасти народ Мій, Ізраїль, і станеш володарем над Ізраїлем!
Справа в тому, що Давид мав бути не просто володарем. Він мав бути володарем, який буде пасти свій народ. Але проблема в тому, що ніхто з людей не народжується пастирем, готовим служити іншим. Люди народжуються егоїстичними і часто байдужими до інших. Вони хочуть, щоб про них піклувалися, але не хочуть дорослішати і піклуватися про інших. Ми знаємо, як важко пасти хоча б одне ягня. Але Давид мав бути пастирем для всього народу! Як це можливо? Як стати таким пастирем? Це досягається лише через виховання. Тому Бог подбав про те, щоб з дитинства Давид був пастухом і вчився піклуватися про звичайних овець. І потрібно сказати, що навіть про овець Давид піклувався ціною свого життя.
В 1 Сам.17 Давид каже Саулові:
34 … Коли твій слуга пас вівці свого батька, бувало так, що приходив лев або ведмідь і хапав з отари овечку,
35 то я наздоганяв його, й бив його, та виривав вівцю з його пащі! Якщо ж він кидався на мене, то я хапав його за гриву, бив його і вбивав на смерть.
Заради життя овець Давид боровся з левами та ведмедями. Коли Давид навчився пасти овець, Бог послав йому трохи людей, щоб Давид піклувався про них. В 1 Сам.22:1-2 написано:
1 Вирушивши звідти Давид утік до Адулламської печери. Довідались про це, його брати і вся родина його батька, прийшли туди до нього.
2 Тут навколо нього почали гуртуватись усі люди, що перебували в злиднях, а також усі боржники та незадоволені Саулом, і він став їхнім ватажком. Таким чином всього зібралось близько чотирьохсот чоловік.
Не всі люди, які зібралися біля Давида, були приємними. Там були і бідняки, і боржники, і невдоволені. Але Давид прийняв їх, і почав піклуватися про них. З часом це збіговисько перетворился на добре організовану структуру, яка стала ядром в майбутньому царстві Давида.
Ще через деякий час Бог доручив Давиду правити коліном Юди. І потім, лише через 7,5 років - усім Ізраїлем. Бог поступово ростив пастиря для Свого народу.
Як бачимо, Давид пройшов дуже довге Боже виховання. І це називають однією з причин того, що цар Саул так добре почав, але так погано закінчив, а Давид і добре почав, і добре закінчив. У Саула не було такого виховання, ніхто не вчив його бути пастирем для свого народу, тому коли він прийшов до влади, то став просто зловживати нею. Ніхто не вчив Саула покорі, тому коли він прийшов до влади то став гордим і непотрібним для Бога. Ніхто не навчав Саула проходити важкі моменти життя маючи надію лише на Божу обіцянку. Тому коли такі важкі часи прийшли, Саул просто зламався. Але усьому цьому Бог навчав Давида довгих 25 років. Бог навчав Давида піклуватися про інших. Бог навчав його покорі. І Бог навчав його берегти надію, маючи лише одну Божу обіцянку. Тому Давид вистояв у своєму царстві.
Тут ми навчаємося двом речам. Перша, це берегти в серці Божу обіцянку. Так, звісно, швидше за все Бог не обіцяв нікому з нас що зробить нас царем. Але в Його слові ми знаходимо інші обіцянки. Скажімо, в Мт.6:33 Ісус обіцяв: “Шукайте перш за все Царства Божого і Його праведності, а це все вам додасться.” І одна справа знати, що є така обіцянка, і зовсім інша це довіряти їй у нашому практичному житті. Довіряти, що якщо я поставлю Бога на перше місце в моєму житті, то Він потурбується про мою освіту, мій шлюб, мої фінанси, моє здоров’я. Дуже боляче дивитися, як люди не вірять цій Божій обіцянці, коли вони так мало очікують від Бога, і так багато від самих себе, і судорожно намагаючись вирішити всі ці питання своїми силами.
Друге, це приймати Боже виховання. Саме велике благословення для Давида було не царство. Це було знати Бога. Давид був людиною по серцю Бога - це означає, що він знав Бога і змінювався по Його образу. Тому він навчався любити інших і піклуватися про них так, як Бог. Ісус тричі сказав Петру: “Паси овець Моїх.” Найвищим благословенням для Петра було знати Христа і пасти Його овець. Ми маємо навчитися цінувати це Боже благословення виховання. Ісус сказав що найбільшими заповідями є дві: любити Бога і любити свого ближнього. Але якщо в нас не буде серця пастиря, ми просто не зможемо цього робити. Хай Господь допоможе нам змінюватися по Його образу.
У віршах 6-9 описано, як Давид завоював місто Єрусалим. Історично, коли Ісус Навин ділив обіцяну землю, це місто дісталося коліну Юди. Там жили євусеї, а місто називалося Євус. Але те що тобі дісталася земля, не означало, що Бог приніс тобі все готове. Цю землю потрібно було завоювати. Але Єрусалим був настільки вдало розміщений на горі, що вважався неприступною фортецею. З моменту розподілу землі до Давида - це близько 3-4 століття, юдеї так і не змогли завоювати цю фортецю (Іс.Навин 15:63; Суд.1:21). І в цей раз євусеї були дуже самовпевненими. Вони насміхалися над Давидом, кажучи: “Ти не ввійдеш сюди, бо навіть сліпі та кульгаві воюватимуть проти тебе”. Це означало, що навіть якби цю фортецю обороняли сліпі та кульгаві, то все рівно Давиду було її не взяти. Однак Давиду це вдалося. Цей уривок, доповнений 1 Хр.11:4-9, дає таку картину: в Єрусалима було одне вразливе місце - це питна вода. Її діставали з джерела Гіон, куди спускалися по водоводу. Саме через цей водовід Йоав з воїнами проник у місто і завоювали його. Звісно, Єрусалим був не єдиним завоюванням Давида. Але чому саме на нього автор звертає увагу? Давид поселився там і назвав його містом Давида. Давид зробив його політичним центром Ізраїля. Пізніше, в наступному розіділі, він перенесе туди Ковчег і зробить його релігійним центром. Це були дуже важливі кроки Давида в тому, щоб об’єднати Ізраїль. Руйнувати легко. Для цього можна просто нічого не робити - людські дурість, егоїзм та байдужість самі зроблять свою справу. Об’єднувати важко. Давид ризикував своїми кращими воїнами відбудовуючи єдину державу Ізраїль.
У вірші 10 написано:
10 З часом Давид ставав дедалі могутнішим, і Господь, Бог Саваот, був із ним.
Щоб проілюструвати це, автор наводить два приклади. Перший, це визнання від Тирського царя Хірама. Звернемося до вірша 11:
11 Якось тирський цар Хірам надіслав до Давида послів, які доставили кедрове дерево разом з будівничими: столярами й майстрами-каменярами для зведення стін. Вони й спорудили Давидові власний палац.
Хірам був царем міста Тир. Це місто знаходилося на березі Середземного моря, було практично неприступним, займалося торгівлею і було дуже багатим. Воно було відоме своєю розкішшю, ремеслами й мистецтвом. Хірам, цар Тиру, був мудрим політиком і добре бачив, куди “дме вітер”. Він бачив посилення Давида, і зробив вдалий дипломатичний хід. Він сказав Давиду: “Давай дружити!” Давид відповів: “Давай!” Таким чином люди Хірама спорудили Давилові палац. Завдяки цьому союзу Давид отримав доступ до високоякісних будівельних матеріалів і майстрів. Це заклало основу для майбутнього будівництва Храму вже за царя Соломона (1 Цар.5). І це підсилювало позиції Ізраїлю на міжнародній арені.
Другий приклад - це збільшення дому Давида. У вірші 13 написано:
13 Після переселення з Хеврона, Давид узяв собі ще наложниць і дружин з Єрусалима, котрі також народили Давидові синів і дочок.
Нас може дивувати навіщо Давидові стільки дружин. В нього вже було кілька дружин, і тут він бере ще. Але в той час це було звичайним явищем для царів. Не те що це все були love stories. Це радше був знак багатства і статусу, а також такі шлюби укладалися як політичні союзи. Звісно, це мало і негативні наслідки, такі як суперництво між дітьми, бунти, про що ми будемо говорити пізніше.
У віршах 17-25 описано дві великі перемоги Давида над филистимлянами. Ці перемоги стали вирішальним переломом у війнах Ізраїлю з филистимлянами. Вони означали, що Давид зламав їхню військову силу та політичне панування над Ізраїлем. Так, на той час филистимляни ще не зникли як народ, але вже не мали такого впливу як у дні Саула і не загрожували існуванню Ізраїлю. Ці перемоги забезпечили Давиду стабільне панування і мир з їхнього боку на довгі роки.
Але що важливо, завдяки чому Давид їх здобув? Тут Біблія ясно підкреслює, що ці перемоги були здобуті виключно завдяки тому, що Давид молився, і через молитву отримав від Бога мудрість, як діяти. Нещодавно перед цими битвами Давид став царем над усім Ізраїлем. Він взяв фортецю Єрусалим, яку ніхто до нього не брав протягом 200 років! Його визнав сам цар Тіру Хірам. Давид взяв ще дружин і наложниць, які казали йому: “О, Давид, ти - великий цар!” В такому положенні Давид легко міг стати гордим і забути Бога. Саме так сталося з Саулом. У минулому уривку так сталося з воєначальником Давида Йоавом. Йоав повернувся з успішного воєнного походу, коли Давид уклав договір з Авнером та відпустив його (4:22). Йоав став гордим. Він не молився і не радився з Давивом, натомість, він хитрістю повернув Авнера та підступно вбив його. Йоав не встояв у житті і його кінець був трагічним.
В цьому слові ми дізналися яким царем був Давид. Давид був царем з серцем пастиря, який піклувався про свій народ. Також Давид був царем, який знав, як покладатися на Бога в молитві. Тяжке виховання Давида заклало гарний фундамент для його майбутнього успішного правління.