Ключовий вірш 9
Але Давид відповів Рехавові та його братові Баану, синам Ріммона з Беерота: Як живий Господь, Який рятував моє життя від усякого нещастя
В сьогоднішньому уривку ми вчимось в Давида його відношенню до Бога і його відношенню до неправди. Давид в смиренні очікує Божого часу, а не шукає швидкого виконання своєї волі, називаючи її Божою. Він визнає: він живий виключно тому, що Бог рятував його від усякого нещастя і не приймає допомоги від злих людей. Нехай Господь вчить нас такому серцю.
Давайте нагадаємо події з минулого уривка. В минулому уривку ми бачили Авнера, який, шукаючи вигод для себе, зраджує Ішбошета і домовляється з Давидом про мир. Давид приймає його з однією умовою, що йому буде повернута його перша дружина, дочка Саула Мелхола. Авнер виконує умову Давида і Давид приймає його з миром. Давид не шукав помсти Авнерові, хоча і для нього був дорогий його племінник Асаїл, якого в битві вбив Авнер. Давид шукав того, щоб об’єднати Божий народ в одне царство. Після прийняття він відпускає Авнера. Але коли повертається Йоав і дізнається, що Давид з миром відпустив Авнера, він дорікає Давиду. Після цього він разом зі своїм братом Авішаєм таємно кличе Авнера повернутись, на буцімто таємну розмову, але натомість підступно вбиває його. Давид заявляє, що не брав участі в цьому підступному вбивстві і проклинає Йоава, хоч і не карає його. Він з пошаною ховає Авнера в Хевроні.
Давайте прочитаємо вірш 1:
1 Коли син Саула, Ішбошет, довідався, що Авнер загинув у Хевроні, то опустилися його руки, а весь Ізраїль засмутився і був украй збентежений.
Ми вже говорили про те, що Ішбошет не був самостійною фігурою. Його царствування було номінальним і повністю трималось на Авнері. Ішбошет не був воїном, ані лідером, тому його не було на війні з филистимлянами на горі Гілбоа, де загинули Саул і його старші сини. Тому, коли не стало Авнера, Ішбошет був наляканий за своє життя. Він боявся, що Давид скористається його слабкістю, щоб помститись за Саула. Адже він знав скільки Давид настраждався від його батька Саула. Збентеженим був не лише Ішбошет, а й всі племена Ізраїля, які офіційно були царством Ішбошета, так як в них не було більше сильного лідера, який міг би організовувати їх захист.
В 4 вірші додається про Йонатанового сина Мефівошета. На той час йому було десь 12 років. Та ще з 5 років він став кривим на одну ногу, коли його нянька впустила, тікаючи. Таким чином ця розповідь показує стан дому Саула. Там більше не було сильного лідера, який міг би стати царем, який об’єднає Ізраїль.
Чи бажав Давид смерті Ішбошету, чи іншим нащадкам Саула? Щоб знищити всіх претендентів на трон царя Ізраїля і самому нарешті стати ним? Ні, після смерті Авнера ми не бачимо, щоб Давид скористався слабкістю Ішбошета, щоб вбити його, чи когось з Саулового дому. Давид багато разів доказував своїми вчинками, а не лише словами, що не бажає смерті ні Саулу, ні комусь з його рідних. Він не шукав помсти. Ми не бачимо ніяких спроб Давида пришвидшити час, коли виконається обіцянка Бога зробити його царем Ізраїлю. Від довіряв Богу, що Господь поставить його царем в Свій час. Тому що він вірив, що Істиним Царем є Сам Господь. Тому Давид смиренно очікував цей час.
Що ж до нащадків Саула? Одного разу, коли Саул намагався знайти Давида, а натомість попався в його руки. Він міг вбити Саула, але натомість лише відрізав край його плаща і цим довів Саулу, що не бажає його смерті. Тоді сам Саул сказав Давиду:
1Самуїла 24:21-23:
21 А я сьогодні зрозумів, що ти дійсно станеш царем, і твоїми руками утвердиться царство Ізраїлю.22 Тому тепер присягнись мені Господом, що ти не знищиш моїх нащадків після мене, й не зітреш мого імені з роду мого батька!23 І Давид присягнувся Саулові...
Давид виконував свою присягу Саулу.
Давайте прочитаємо вірші 2,3:
2 У цього Саулового сина було два видатних мужа, – командири військових загонів: ім’я одного з них було Баан, а другого – Рехав, сини Ріммона з Беерота, із племені Веніяміна. Адже тоді Беерот належав Веніямінові. 3 Колишні мешканці Беерота втекли до Ґіттаїма, і там проживають приходцями аж по сьогодні.
Тут ми бачимо двох військових командирів Ішбошета. Вони були братами: Баан і Рехав. Вони були з племені Веніямина.
Баана і Рехав були з міста Беерота. Це було одне з чотирьох міст, яке раніше входило до союзу гівеонітських міст. Гівеонітяни - були аморейським племенем, які обманом заключили союз з ізраїльтянами за часів Ісуса Навина. Тоді старійшини Ізраїля присягнули їм Господом мати з ними мир і тому не винищили їх як інші народи, навіть коли дізнались про обман. Але Саул ненавидів гівеонітян і переслідував їх. Тому мешканці Беерота втекли з того міста до Гіттаїма, а на їх місце прийшли веніяминці.
Подивіться вірші 5-7:
5 Отже, сини Ріммона з Беерота, Рехав і Баан, під час денної спеки ввійшли в дім Ішбошета, коли той у південь відпочивав на ліжку. 6 Вони зайшли в дім, ніби взяти пшениці; Рехав і його брат Баан, вразили його в живіт і втекли.7 Було так : увійшовши в дім, вони застали його сплячим на своєму ліжку в своїй спальні; тоді й вдарили його і, позбавивши життя, відсікли йому голову. Забравши голову Ішбошета, вони всю ніч йшли степовою дорогою.
Та хоча Давид не бажав смерті Ішбошета і не бачив з того зиску, та знайшлись люди, які думали інакше. Перше що кидається в очі - це підступність і жорстокість з якою вони вбили Ішбошета. Вони були тими, кому Ішбошет довіряв і від кого не очікував підступу. Тому їх вільно пустили в дім взяти пшениці. Вони напали на нього під час сну. Під час сну вони вдарили його мечем у живіт, а потім відрубали голову, яка мала слугувати доказом його смерті. Хоча Ішбошет був з їх племені, а для ізраїльтян це багато значило, хоча він був їх царем, та це для них було нічого не варте перед зиском, який вони думали отримати від його вбивства. Всю ніч вони йшли степовою дорогою і несучи голову Ішбошета. Вони думали про нагороду яку дасть їм Давид.
Давайте подивимось що вони сказали Давиду, коли прийшли з головою Ішбошета. Вірш 8:
8 Вони принесли його голову Давидові в Хеврон, і сказали царю: Ось тобі голова Ішбошета, сина твого ворога Саула, котрий хотів позбавити тебе життя. Господь сьогодні учинив помсту над Саулом і його нащадками за нашого володаря, царя!
Як вони називають Ішбошета - їхнього царя? Сином ворога Давида Саула, котрий хотів позбавити його життя. Але це Саул називав Давида ворогом, Давид не називав Саула ворогом. А як вони називають Давида? Наш володар, цар. Вони вважали, що таке звернення буде лестити Давиду. Ще вони сказали: Господь сьогодні учинив помсту за тебе. Тобто себе вони виставили тими, через кого Господь вчинив правосуддя над домом Саула. О, такий вчинок Давид високо оцінить, бо ж їх руками тепер прокладена дорога до його царства над усім Ізраїлем.
Чому ці злі люди були впевнені, що Давид винагородить їх? Вони думали, що Давид такий як Саул. Ці люди виросли в царстві Саула. Цілих 40 років Саул правив. Заради збереження свого царства, він не соромився використовувати злі методи, він не соромився підступу. А потім використовував Ім’я Господа, буцім-то він виконує волю Бога. Вони знали як Саул ненавидів Давида і бажав його смерті. В цьому царстві цінувались доноси на ближніх. Цінувались лояльність перед царем. Люди намагались вислужитись перед Саулом.
Пам’ятаєте як зіфеяни не раз доносили на Давида, що він переховується поблизу, на горі. Або як Доег доніс на священиків Нові і потім вигубив все місто з наказу царя. Баана і Рахав, були своїми людьми в царстві Саула. Вони були лояльними до того з ким було вигідно.
І в наш час такої лояльності і бажання вислужитися владі повно навколо. І це так контрастує на фоні війни. Коли одні віддають свої життя заради перемоги, а інші готові на всіляку підлість ради власного зиску. Та важливо як це слово стосується мене особисто. Чи не шукаю я зиску всупереч Божій волі? А потім намагаюсь свою волю загорнути в обгортку благочестя. Чи не готовий я відступатись від правди, заради власної вигоди?
Як же Давид відповів Рехаву і Баану? Подивіться вірш 9:
Але Давид відповів Рехавові та його братові Баану, синам Ріммона з Беерота: Як живий Господь, Який рятував моє життя від усякого нещастя.
Як живий Господь, Який ратував моє життя від усякого нещастя. Живий Господь. Бог живий, Він не ідея, Він не поняття, яким можна виправдати свої злі вчинки, Він живий і ми маємо жити перед Ним. І Саме Бог є Той, Хто досі рятував життя Давида від усякого нещастя. Не ви Рехав і Баан, а живий Господь. Тільки Він. І він рятує не іноді, а від усякого нещастя, того хто кладе на Нього одного свою надію.
В Псалмі 34 в віршах з 4 по 9 Давид так говорить про Господа:
4 Величайте Господа зі мною; давайте разом прославимо Його Ім’я! 5 Шукав я Господа, і Він відізвався. Від усіх моїх небезпек Він визволив мене. 6 Подивіться на Нього й засяєте, і ваші обличчя не осоромляться. 7 Цей бідолаха (Давид ) заволав, і Господь почув, врятувавши його від усіх його напастей. 8 Господній ангел отаборюється навколо тих, котрі бояться Його, і визволяє їх. 9 Скуштуйте й побачите, Який добрий Господь. Блаженна людина, яка покладається на Нього.
Давид вірив обітниці Бога зробити його царем. Він не пришвидшував події “в Ім’я Бога”. А смиренно очікував. Він вірив в Божий суверенітет і визнавав, що всім керує Господь, а не він. Він смиренно очікував Божого часу. В Псалмі 37:5 Давид каже: Доручи Господу свою дорогу, покладайся на Нього, а Він буде діяти. В нас завжди є спокуса пришвидшити, а не з вірою очікувати. Думати, що я краще знаю як має бути, як краще для мене, як краще для мої ближніх. В нас є спокуса дивитись на себе як на тих, через виключно кого, має виконатись Божа обітниця. В нас є спокуса свою волю називати волею Бога і цим виправдовувати свої дії, навіть грішні дії.
Нехай Господь береже нас від таких думок, але вчить смиренно очікувати, що Бог буде використовувати мене для виконання Своєї волі. Смиренно очікувати часу Бога. А за що ж мені треба піклуватись, щоб Бог використав мене? Мені треба піклуватись, щоб я був таким, якого Господь захоче використати. Павло відповідає, що в Божому домі одні посудини на честь, а інші на нечесть. Отже хто очистить себе від лихого буде готовим для ужитку. 2Тимофія 2:19-21
19 А тверда Божа основа стоїть, маючи таку печать: Господь знає Своїх, а також: Нехай відступить від неправди кожний, хто прикликає Господнє Ім’я!20 У великому домі є не лише золоті й срібні посудини, а й дерев’яні та глиняні; одні для почесного вжитку , інші – для непочесного.21 Отже, якщо хто очистить себе від цього, то буде посудом для почесного вжитку – освячений, корисний для Володаря, готовий для кожного доброго діла.
Всі страждання, які пережив Давид - були часом, коли Бог готував серце Давида, щоб виконати Божу волю. Коли Давид визнаватиме, що його життя цілковито в руках Бога.
Нас Господь також проводить через важкі часи, щоб приготовити до того щоб виконувати Його волю. Він бажає щоб ми стали такими посудом для почесного вжитку. А це не стає автоматично. Для Давида це не було автоматично.
Подивіться що далі сказав Давид Рехаву і Баану:
10 якщо того, хто повідомив мені про смерть Саула, вважаючи свою вістку приємною для мене, я, замість того, щоб дати йому за це нагороду , стратив його в Ціклазі, – 11 то тим більше тепер, коли люди-негідники вбили чесного мужа в його домі на власному ліжку?! Невже я не повинен зажадати його крові з ваших рук, і знищити вас з поверхні землі?
Давид нетерпів зради і підступу, навіть, якщо вона була направлена не проти нього особисто. Він не хотів мати спільність з безбожними людьми і вважати їх вигідними для себе. Він дивився на вбивство Ішбошета так: люди-негідники вбили чесного мужа в його домі на власному ліжку. Давид був зовсім іншою людиною, вони помилились. Тому він наказав знищити цих негідників з поверхні землі.
Подивіться вірш 12:
12 Тож Давид наказав своїм воїнам, аби вони вбили їх, відтяли їхні руки та їхні ноги, й повісили їх над ставом у Хевроні. А голову Ішбошета взяли й поховали в гробниці Авнера, в Хевроні.
Давид хотів щоб інші бачили цих жорстоких і негідних людей і що з такими буде. Тому він жорстоко покарав тих, хто вбив Ішбошета. Їх руки і ноги були відрубані і тіла виставлені на показ.
Сьогодні ми вчились вірі Давида, який сказав:
Як живий Господь, Який рятував моє життя від усякого нещастя
Нехай Господь благословить нас також мати серце і віру Давида: бути тим хто шукає найперше не свою волю, а довіряє Бог своє життя і очікує Божого часу. Нехай Господь зробить нас тими, кого Він бажатиме використовувати для Своєї праведної Волі. Амінь.