Кл.вірш 36: “А коли весь народ країни про це довідався, то схвалив дії царя; як і все, що робив цар, було до вподоби всіх людей.”
Попередні 2 тижні ми говорили про події, що сталися після смерті царя Саула. Після того, як він загинув в бою, розпочинається нова епоха в історії Ізраїлю. Як нам відомо, Бог через Самуїла помазав Давида на царство ще за часів правління Саула. Давид тоді був ще юнаком. І визнання його як претендента на трон вартувало для нього великих утисків і гонінь, які чинив проти нього Саул. І здавалося, коли раптом Саула не стало, то царство мало саме впасти в руки Давидові. Але й тут виявилося все не так просто. Рід Саула не бажав віддавати просто так владу.
Як ми говорили минулого разу, Давид, повернувшись в Ізраїль, йде до свого коліна і там його помазують на царя над Юдиним домом. В стані його опонентів важелі впливу над рештою колін ізраїлевих перебирає на себе Авнер, двоюрідний брат Саула, який був начальником його війська. І посилюється Авнер над родом Саула саме в цей перехідний період під час війни, що виникла між домом Давида і Домом Саула (6). Також, укріпивши остаточно свою владу, Авнер садить на престол сина Саула - Ішбошета, який є абсолютно залежний від свого покровителя і не є самостійним гравцем.
У (1) оповідається, що ця війна між домом Саула і домом Давида було досить тривалою. Якщо говорити в роках, то це приблизно 7,5 років. Варто зазначити, що це не була війна, де Давид був агресором, що силою намагався приборкати інші племена під своє начало і встановити над ними панівну владу. Зовсім ні. Навпаки, Давид проводив більше оборонні дії для захисту тих меж, де його обрали царем, а саме над Юдеєю. І минулого разу ми розглядалу одну з битв цієї війни, що відбулася як раз на межі з кордонами юдейської землі.
Проте в (1) вірші говориться ще дещо, а саме, що хоча війна була довгою і виснажливою, це не послабило Давида, а навпаки він зміцнювався, а Саулів рід слабшав.
Що цікавого в цьому всьому? Те, як поводиться Давид. Здавалося б, з десяток років назад Бог помазує його на царство. Ось є новий цар - бери і керуй. Але тоді царем був Саул, який зненавидів за це його. Не Давид себе проголосив царем. Бог його обрав. Але він змушений був переховуватися від Саула, бо той побачив в ньому ворога для свого престолу. Він влаштовує проти Давида облави. Фактично виганяє за межі Ізраїлю. Давид разом із своїми людьми побивається то в пустелях, то в горах, то деінде. Це не день і навіть не рік - це багато років виснажливого протистояння. І коли стається, що після тривалого часу загроза від Саула зникла, то і після цього естафетна паличка підхоплюється Авнером, який продовжує боротьбу з Давидом.
Отже, як поводиться Давид увесь цей час? Чи хапається він за право бути царем в часи Саула попри все? Чи влаштовує державний переворот? Очолює громадянську війну, щоб повалити Саула і зайняти його місце? Ні! Ми знаємо, що він мав декілька можливостей вбити Саула, але не робить цього. Все, що він робив, це викривав зіпсуте сумління Саула, називаючи його батьком, а не своїм ворогом.
А коли прийшла звістка про загибель Саула, чи радіє Давид цьому? Ні! Він влаштовує жалоби по Саулові і Йонатанові. Говориться, що він наказав навчити юдиних синів жалобної пісні, яку сам складає. Для юдиних синів веніамітяни на чолі з Саулом були ворогами.
І якщо десь, ми можемо зрозуміти ставлення Давида до Саула, як до батька, він був його тесть, як до першого царя, якого Самуїл помазав на царство, то хто такий Авнер?
На минулому тижні проповідник доволі докладно розповів нам про нього. Він класичний представник тих досвідчених людей, що обов’язково скористаються можливістю отримати всю повноту влади в свої руки, як тільки трапиться така нагода. Чи він думає в такому випадку про наслідки? Це розумні люди, і вони можуть оцінити наслідки, але політичні перпетії і жага влади більші, і тому вони завжди віддають їй перевагу, навіть якщо це призводить до жахливої війни і людських жертв. Авнер був такою людиною.
Але якщо говорити з точки зору юридичної, то Авнер по суті був бунтар. Ніяких законних підстав бути лідером Ізраїля він не мав, хоч і прикрився формальною посадою для Ішбошета як спадкоємця престолу. За звичаєм того часу він не був помазаний на царство, а тому йшов проти Бога і проти його помазанця Давида.
Та чи Давид, після смерті Саула докладає всіх зусиль, щоб усунути зі свого шляху Авнера? Ні! Так, на те є об’єктивні причини. Давид ще не був настільки сильним щоб піти і відразу змістити Авнера. Але з іншої сторони, він цього і не прагне за будь-яку ціну. І підтвердження цьому ми знайдемо якраз в сьогоднішньому уривку, коли Давид готовий йти на мирну угоду з Авнером. І навіть тоді, коли того підступно вб’ють, він не св’яткує це, а навпаки, горює й плаче і віддає почесті, бо загинув не ворог, а справжній воїн. І в очах Давида Авнер саме так виглядає. Ми повернемося ще до цього.
Отже, чому Давид так поводиться із своїми супротивниками? Бо цінністю для нього був Бог, а не влада чи царство чи будь-що інше.
“17 Я ж буду оспівувати Твою могутність, – вранці радітиму Твоїм милосердям, бо Ти став моїм Захистом і Притулком у день моєї скрути.
18 Ти – моя Сила! Тобі буду співати, адже Ти, Бог милосердний; Ти мій Боже, є моїм Захистом!” (Псалом 59:17-18). (один з Псалмів, що написаний під час утисків від Саула)
Протягом багатьох років Бог готував Давида бути царем. І коли прийшов цей час, то на престол зайшов сформований не просто досвідчений воїн і менеджер, а Божий чоловік, що був по серцю Бога і любив свій народ.
1-21
Отже, (1) вірш говорить, що Давидів рід зміцнювався. Його ж сімейство також суттєво збільшилося. За період перебування в Хевроні в нього вже було 6 синів (2-5). Це вказує на те, що поступово безпосередня загроза для Давида слабшала. В його житті з’явилося більше стабільності і стійкості.
У віршах з (6 - 21) описуються події примирення Давида з Авнером. Давайте подивимося, чому це сталося і які обставини спричинили це?
Отже, у Саула була наложниця, яку звали Ріцпа. І Авнер мав з нею інтимні стосунки, за що став йому дорікати його племінник Ішбошет. Справа в тому, що в ті часи взяти собі наложницю царя, що помер, вважалося спробою претендувати на його трон. А це значить, що Ішбошет піддав сумніву вірність Авнера дому Саула і царю, тобто йому. Це сильно образило і розлютило Авнера.
(8) “Хіба я – всього лише собача голова серед Юдиних нащадків? У той час коли я чиню добродійство родині твого батька Саула, його братам та його приятелям, й не допускаю, аби ти потрапив у руки Давида, ти сьогодні мене дорікаєш через якусь жінку!?”
Для Авнера цей конфлікт став останньою краплею, і він приймає рішення сприяти передачі царства Давидові. Серйозність його намірів він підкреслює тим, що бере на себе закляття - якщо він не виконає цю справу, то хай буде йому покарання від Бога.
Чи бажав Авнер віддавати владу Давидові? Навряд чи! Але обставини, що складалися навколо, явно вказували, що міць Саулового дому занепадала. Військовим шляхом вони не могли перемогти Давида, ба більше, зазнали великої поразки біля Гівону і скоріше всього, вона була не єдина. В самому домі Веніаміна, як ми бачимо, не все гаразд в стосунках між Авнером і Ішбошетом та іншими братами Саула: поміж ними відсутня довіра.
У (17) коли Авнер звертається до старійшин Ізраїля, то говорить: “Ви вже давно бажали, аби Давид царював над вами.” Що показує - старійшини Ізраїля хоча ще не відкрито, але вже поміж собою зайняли сторону Давида, що було відомо й Авнеру. Тому, як досвідчений політик Авнер розумів, що рано чи пізно Давид стане царем. І на додачу до всього він знав головну причину, чому це станеться. Він сам називає її у (9) вірші - бо Бог присягнув про це Давидові. Тому політики-ваговики говорять, якщо ти не можеш зупинити процес, то користуючись моментом, очоль його, що і робить Авнер.
У (12) вірші Авнер посилає до Давида своїх посланців зі словами: “Кому належить край? – і додав: Уклади зі мною союз, і я сприятиму тобі, аби привернути до тебе весь Ізраїль.”
Давид не забарився з відповідь і доволі швидко погоджується укласти мир, виставивши лише одну умову - “Повернути йому його дружину, дочку Саула Мелхолу”. Як раніше ми вивчали, Мелхола по справжньому полюбила Давида. Вона сприяла його втечі і фактично спасла його від смерті, коли спустила через вікно з їх будинку. Врешті, він ризикував життям заради її руки, принісши на вимогу Саула филистимські трофеї. Але коли йому прийшлося втікати, то Саул взяв Мелхолу і віддав в дружини Палтієві, сину Лаїша, що було абсолютно неправильно. Тому справедливість мала бути відновлена. Мелхола мала бути повернена. Та й з політичної точки зору це було правильно, адже підсилювало легітимність Давида на престол, бо він був зятем царя. І ця вимога була виконана Авнером.
Отже, заручившись підтримкою старійшин з інших колін Ізраїля та самого коліна Веніяміна Авнер приходить до Давида. Як Давид його зустрічає? В (20) вірші написано, що Давид робить це урочисто з повагою і на честь цієї події влаштовує справжній бенкет. У (21) вірші Авнер фактично присягає Давидові і дає обіцянку привести весь Ізраїль до нього, щоб вони визнали над собою його царем, як і обіцяв це Господь. Давид приймає це і написано відпускає його “з миром”. Давайте прочитаємо цей вірш (21) разом: “21 Тоді Авнер промовив до Давида: Я готовий піти й зібрати до мого володаря царя весь Ізраїль, і нехай вони укладуть з тобою Заповіт, аби ти царював над усіма, чого якраз бажає і твоя душа. Давид відпустив Авнера, і той з миром пішов.”
Брати і сестри, що важливого ми можемо почерпнути для себе з цієї події. Ключовим аспектом в цьому є “мир”. Всі ви чули вислів, що “поганий мир є кращим за добру війну”. З якими б благими намірами не велась війна, мир завжди буде краще. Одна ремарка: я маю на увазі справжній мир, а краще справедливий мир. Ми не говоримо про фіктивний мир, що знову призведе до війни - це не мир, це тимчасова зупинка для наступного нападу. Як ми бачимо, незалежно від обставин, Авнер знаходить в собі мужність прийти до Давида і укласти мир. Чому це правильно? Бо тоді закінчується війна і припиняють гинути люди. Хто, як не ми, українці, сьогодні хочемо миру. А хто не хоче цього миру? “Ліш би нє било войни” - брехали вони, а після цього підступно напали і почали вбивати нас. Весь світ на чолі з президентом Сполучених Штатів Америки кличуть росіян припинити цю жахливу війну і заключити мир. Але вони не погоджуються з цим. Війна це смерті. Хто запалює війни і бажає смертей людям? Сатана. Його ціль знищити, вбити, загубити і це жахливо.
Брати і сестри, тут варто говорити про нашого Господа Ісуса Христа. Він найбільше бажає миру для нашої країни і кожного з нас. Він пожертвував собою заради нашого примирення з Богом. Хоча ми були грішники і шукали свого, Бог першим вийшов на зустріч нам. Він відкинув ворожість до нас. Подарував нам єдність разом з Ним.
“13 А нині, в Ісусі Христі, ви, які колись були далекими, кров’ю Христа стали близькими.
14 Адже Він – наш мир…(До Ефесян 2:13-14а)
Тому в цілому, ми можемо прямо сказати “Мир - це від Бога!!!” Амінь?
Отже, повертаючись до нашого тексту, що трапилося далі? Ворог, я маю на увазі сатану, не спить. Він завжди готовий підважити всяку добру, Божу справу. І про це автор описує у віршах (з 22 по 30).
22-30
Погляньмо на вірш (23): “23 Щойно Йоав з усім військом повернулись, як Йоавові повідомили, мовляв: Приходив до царя Авнер, син Нера, а він його відпустив, і той з миром пішов.” Коли це почув Йоав, то відразу прийшов до Давида і фактично почав вичитувати царя: “Що ти наробив? Ось до тебе приходив Авнер, – навіщо ти його відпустив, дозволивши відійти? …він приходив, аби тебе обманути й дізнатись про твої плани” (24-25).
Що не так у поведінці та словах Йоава?
Ну, по-перше те, що він безцеременно виставляє претензії царю. Це показує, що Йоав відчував за собою силу. І сам Давид визнає це у (39) вірші, він говорить “...сьогодні я слабий, а ці сини Церуї сильніші від мене”
По-друге, Йоав не хоче навіть допустити думку, що Авнер міг бажати по-справжньому укласти мир. Ось відмінність між справжнім лідером і хижаком. Справжній лідер завжди дає право на відновлення після помилки. Це те, що зробив Давид по відношенню до Авнера. Але хижак, такий як Йоав, бачить перед собою тільки ворога, якого треба знищити, і не важливо, до яких це наслідків може призвести. І хоча вкрай складно, уявити як могли вжитися між собою ось ці два ваговика - Авнер і Йоав, все ж прикладом є сам Давид, який мав такий досвід бо проходив це у стосунках з Саулом.
По-третє, Йоав і Авішай керуються холоднокровною помстою. Це не дозволяє їм покластись на мудрість Давида. Навпаки, Йоав фактично звинувачує його в зраді, бо він відпустив вбивцю їхнього брата. Хоча Давид ще був молодим по роках, але мав великий досвід у стосунках з людьми. Це давало йому право розпізнати справжні мирні наміри Авнера. Але сини Церуї в гніві своїм сліпі, їх ніщо не зупиняє. Врешті, це призводить до того, що поза спиною Давида вони повертають Авнера в Хеврон і підступно його вбивають. (30) говорить “Отже, Йоав зі своїм братом Авішаєм убили Авнера за те, що той позбавив життя їхнього брата Асаїла, під час битви в Ґівеоні.”
Можливо, хтось скаже: “це була кровна помста за брата і це було нормально для того часу”. Але різниця в тому, що Асаїл загинув в бою як воїн. І переможцем того чесного протистояння вийшов Авнер. Але у випадку загибелі Авнера було скоєно злочин. Його вбили в мирних умовах, під прикриттям переговорів, що робило цей вчинок особливо підступним. Врешті, це кинуло тінь на репутацію самого Давида, адже він уклав мир з Авнером.
Коли Давид дізнався про це, то слів щодо Йоава вже не підбирав, вірші (28-29): “...Невинуватий ні я, ні моє царство перед Господом повіки за кров Авнера, сина Нера.
29 Нехай вона впаде на голову Йоава та на весь дім його батька; нехай у родині Йоава не переведуться ті, котрі страждають течивістю і проказою, котрі ходять на милицях, котрі гинуть від меча, та вмирають з голоду!”
Ця несправедливість і підступність дуже обурили Давида. І тут мова не стільки про репутацію Давида, хоча це надто важливо, бо брати Церуї підставили його, виставивши його віроломним, тим хто порушує свою обіцянку. Мова тут про те, що той крихкий мир, що встановився поміж Домом Давида та іншими колінами Ізраїля міг бути зруйнованим із-за мстивих людей. Це могло призвести до громадянської війни і знову до братовбиства.
Цей епізод служить для нас гарним прикладом того наскільки у помсти руйнівна природа. Тому в Новому Заповіті Бог так багато говорить про прощення. Бо прощення це вияв любові. Це крок для відбудови, а не знищення. “Будьте ж добрими один до одного, милосердними, прощаючи одне одному, як і Бог через Христа вам простив!” (До Ефесян 4:32)
31-39
У віршах з (31 по 34) Давид справляє жалобу по Авнерові. Він наказує Йоаву і всім іншим хто були поруч з ним скинути верхній одяг і оперезатися веретищем. Сам же Давид йшов за ношею на якій несли Авнера. “Коли в Хевроні ховали Авнера, цар плакав, голосно ридаючи над могилою Авнера; його оплакував і весь народ.” (32) Давид, як і над Саулом та Йонатаном, заспівав жалобну пісню і над Авнером. В цій пісні він шанобливо ставиться до Авнера і засуджує його несправедливе вбивство.
У (35) вірші Давид відмовляється споживати їжу і виголошує присягу, що до заходу сонця, тобто до кінця дня, він триматиме піст. Таким чином він підкреслює щирість свого співчуття до горя, що трапилось з Авнером перед Богом, і порушення цієї обітниці буде гріхом. В ті часи відмова від їжі також була і поширеним способом висловити глибокий смуток і траур. Це показує, наскільки шокований і засмучений був Давид цією подією. А ще, в цьому, ми знаходимо його публічний меседж до народу, що до вбивства Авнера він немає жодного відношення.
У своїх діях Давид був максимально щирим. І коли ти щирий, то це видно неозброєним оком. Народ побачив, що Давид дійсно не винний в смерті Авнера. “А коли весь народ країни про це довідався, то схвалив дії царя; як і все, що робив цар, було до вподоби всіх людей.” (36)
Отже, Давид з цієї ситуації виходить не співучасником вбивства, а миротворцем, що запобігає відновленню війни. Він виправляє помилки свого оточення, молодих синів Церуї, які в пориві помсти ледве не штовхнули Ізраїль знову на кровопролиття.
Давид постає перед нами людиною, що має масштаб державника, справжнього лідера, що не керується миттєвою вигодою. Він постає людиною, що дивиться далеко за горизонт, як добрий пастир, що піклується про весь народ.
Звідки така мудрість? Звідкіля така розсудливість і вміння знаходити правильні рішення в надскладних обставинах? Від Бога! Давид довіряв Богу! Він вірив йому всім серцем! 1 Я підношу свої очі до гір, звідки прийде мені допомога. 2 Моя поміч від Господа, Котрий створив небо і землю. (Псалми 121:1-2).
Брати і сестри, Давид дійсно був людиною мудрою, сповненою Божого духа, лідером і миротворцем. Але він лише тінь від того, Кого ми маємо сьогодні. Ісуса Христа. Ісус той, хто завадив смерті знищити нас навіка. Він той, Хто вирвав нас з рук диявола і привів до дому Божого. Своєю кров’ю він примирив нас з Отцем. Він наш Господь, що відкрив нам шлях до престолу благодаті і Його милості. Амінь