Ключовий вірш 1:19б
Дякую Господу за вивчення послання до Ефесян. Сьогодні ми повертаємося до вивчення книги Самуїла. 1 та 2 Самуїла - це одна книга, хоча по певним причинам у Писанні розбита на дві книги. Хоча ці книги носять ім’я пророка Самуїла, другу книгу він точно не міг написати, тому що помирає раніше описаних подій - у кінці першої книги. Тому автор 2-ої книги невідомий.
Структура книги Самуїла досить проста: вони описує життя трьох осіб: пророка Самуїла, останнього судді Ізраїля (1 Сам.1-7), першого царя Ізраїля Саула (1 Сам.8-31) та другого царя Ізраїля Давида (2 Сам.) Як ми бачимо, життя царя Давида описане досить детально. Можливо більш детально в Біблії описане лише життя Ісуса Христа. Життя Давида описане як є - з його успіхами, і невдачами, з великими вчинками, і великими гріхами. Бог вважав, що є багато речей, яких ми можемо навчитися у Давида, і багато застережень, які можемо отримати через його життя.
В книзі Самуїла підмаються дві важливі теми. Перша, це тема царя. Народ Ізраїля прийшов до Самуїла і вимагав поставити над ними царя. Вони покладали багато сподівань на майбутнього царя, особливо в плані безпеки. Народ втомився від постійних набігів ворожих племен, які їх оточували, які вбивали їх чоловіків, гвалтували жінок, забирали в рабвсто дітей, забирали врожаї. Люди хотіли безпеки. Таким чином Самуїл став останнім суддею Ізраїля, і він же поставив їм першого царя - Саула. Саул почав добре, але поступово почав суттєво помилятися, не слухався Бога, і врешті решт Бог вирішив замінити його. Другим царем Бог поставив Давида. Давид був незрівнянно кращим Саула, але і Давид помилявся і чинив страшні гріхи. Серед інших царів Ізраїля, яких було трохи більше 40, були достойні люди, як то цар Йосія, але всі вони були не без гріха. Люди зрозуміли, що якщо вони хочуть справжнього царя, то його потрібно обирати не серед людей. Ця книга вказує нам на справжнього Царя, який править у мирі та праведності, і це - Ісус Христос.
Друга тема, яка підмімається у цій книзі - це тема покаяння. Так, помилялися та грішили всі, грішив Саул, але грішив і Давид. Але в цій книзі ми бачимо відмінну особливість царя Давида - Давид, на відміну від Саула, знав як розкаюватися в своїх гріхах. Неcповідані та нерозкаяні гріхи повторюються та зрештою призводять до падіння. Розкаяні гріхи Бог покриває і дає змогу їх не повторювати. Ми маємо навчитися через цю книгу визнавати та розкаюватися у своїх гріхах.
В кінці 1-ї Самуїла в життя Давида складне: він ховається від переслідувань царя Саула у филистимлян, які є ворогами Ізраїля! На той час у Давида не було хороших варіантів, йому рийшлося робити вибір між двома поганими варіантами - або продовжувати втікати від Саула в Ізраїльській земліц, або втекти від Саула до филистимлян, куди, Давид був певен, Саул не піде за ним. І Давид обрав другий варіант. Певний час Давиду вдавалося водити за носа филистимського царя Ахіша, вдаючи себе ворогом Ізраїля. Та врешті решт сталося те, чого так боявся Давид - Ахіш взяв його на війну проти Ізраїля. Однак Бог втрутився у ту тупікову ситацію, в яку повав Давид. Інші филистимські начальники сказали, що не довіряють Давидові, і відіслали Давида назад у Ціклаг, де він жив зі своїми людьми. І тій битві филистимлян проти Ізраїля филистимляни перемогли, Саул та його троє синів, включаючи Йонатана, загинули. Звісно ж, Давид нічого про це не знав. Битва филистимлян проти Ізраїля відбувалася на горі Гіблоа, яка знаходился в 160 км. від Ціклагу - місця, де перебував Давид. Давид отримав цю звістку лише на третій день через одного юнака. Звернемося до віршів 2-10:
2 На третій день сталось несподіване: з табору Саула прибув чоловік у розірваному одязі, голова якого була посипана порохом. Опинившись перед Давидом, він упав долілиць на землю і поклонився.
3 І Давид запитав його: Звідки ти прийшов? А той відповів йому: Я врятувався з Ізраїльського табору.
4 Давид з нетерпінням допитувався, аби той сказав йому, що сталось?! Той промовив: Військо розбіглося з поля бою, а багато воїнів полягло вбитими. Загинули також і Саул зі своїм сином Йонатаном.
5 Проте Давид запитав юнака, котрий приніс цю вістку: Звідкіля тобі відомо, що Саул і його син Йонатан загинули?
6 Юнак, який приніс це повідомлення, відповів: Я випадково потрапив на гору Ґілбоа, й побачив Саула, котрий обіперся на свій спис, у той час як на нього напирали колісниці й вершники.
7 Озирнувшись назад і побачивши мене, він підізвав мене, а я сказав: Ось я!
8 Він запитав мене: Хто ти? Я відповів йому: Я – амалекітянець.
9 І він сказав мені: Благаю, підійди до мене і добий мене, – адже моє тіло дерев’яніє , хоч життя в мені ще теплиться.
10 Тож я підійшов до нього, й добив його, розуміючи, що він не переживе своєї поразки. Після цього я зняв з його голови царський вінець та браслет, що був на його руці, та приніс їх сюди – тобі, моєму володареві.
Що очевидно з розповіді цього юнака так це те, що той дійсно був свідком смерті царя Саула - він приніс з собою як докази царський вінець з голови Саула та браслет з його руки. Але насправді ми точно не знаємо, чи можемо довіряти його розповіді, тому що вона дещо відрізняється від описаної в 1 Сам.31. В 1 Сам.31 написано, що перед неминучою смертю на полі бою поранений Саул завержив життя самогубством. Однак у своїй історії цей юнак розповідає, що саме він добив Саула. Тут можливі два варіанти. Або цей юнак каже неправду, і зрозуміло, з яких міркувань - він намагається выслужится, сподобатися і можливо отримати нагороду він Давида за те що вбив його самого запеклого ворога. А, можливо, його розповідь вірна, у випадку, коли в результаті спроби самогубства, описаний у 1 Сам.31, Саул залишився живий, і цей юнак добив його. Однак, що не викликає ніякого сумніву це те, що цей юнак думав, що звістка, яку він принесе Давиду, сподобається йому. Всі знали, що останні 10-15 років саме головне бажання царя Саула - це вбити Давида, і що Саул тратить на це величезні ресурси. І цей юнак думав, що якщо він доб’є Саула та принесе Давидові звістку це, то Давид буде щасливий. Його ніхто не посилав, але він сам поспішив за 160 км., які здолав за три дні, щоб порадувати Давида. Однак реакція Давида здивувала цього юнака, і, напевно, дивує нас:
11 Тоді Давид схопився за свій одяг й роздер його; зробили так і всі мужі, що були з ним.
12 Вони гірко ридали, плакали й постили до вечора, сумуючи за Саулом і за його сином Йонатаном, а також за Господнім народом, – усіма Ізраїльтянами, котрі полягли від меча.
13 Після того Давид запитав юнака, що приніс йому вістку: Звідки ти? А той відповів: Я – син чоловіка, амалекітянського приходця.
14 І Давид сказав йому: Як же ти не побоявся підняти свою руку, щоб убити Господнього помазаника?
15 Покликавши одного зі своїх слуг, Давид сказав: Іди й позбав його життя! Той ударив його мечем , і він помер.
16 Перед тим Давид сказав йому: Твоя кров нехай впаде на твою голову, оскільки твої уста засвідчили проти тебе, сказавши: Я вбив Господнього помазаника!
У нас немає підстав сумніватися в тому, що реакція Давида була щирою. Давид дійсно поважав Саула як Божого помазаника. Колись Давид мав нагоду особисто вбити Саула і поквитатися з ним за все те зло, який той йому зробив (1 Сам.24), але він цього не зробив. І тут він карає на смерть людину, яка підняла руку на Божого помазаника. Також тут видно, що Давид не тримав зла на Саула. Звісно, ми не можемо сказати, що між Давидом і Саулом відбулося примирення. Ні, ми цього не бачимо. Але ми й не бачимо, що Давид живе лише ненавистю та бажанням помсти Саулові. Давид довіряв Богові і свою безпеку, і те що той буде справедливо судити Саула.
У віршах 17-27 описана пісня жалоби, яку Давид склав з приводу смерті Саула. Тричі в цій пісні повторюється: “Як же попадали лицарі!..” (19б, 25а, 27а) Саул впав не через якусь одну велику помилку. Його падіння стало результатом маленьких помилок на своєму життєвому шляху, які не були усвідомленні, або ж були усвідомлені, але не були виправлені через покаяння. Життя Саула було життям невеликих компромісів, нерозкаяних перед Богом гріхів.
Друге, ми маємо визнати, що нам незрозуміла реакція Давида на смерть Саула. Не лише незрозуміла, вона може навіть дратувати нас. Чому Давид не радіє, чому не втішається зі смерті людини, яка останні 15 р. хотіла його вбити і бігала за ним як за собакою по всьому Ізраїлю? Відповідь на це питання дає саме Писання. Якось Бог Бог сказав через пророка Самуїла Саулу про Давида так слова:
1 Сам.13:14 Але тепер твоє царство не втримається. Господь знайшов Собі мужа по Своєму серцю. Саме йому Господь доручить стати володарем над Своїм народом, адже ти не дотримався того, що звелів тобі Господь!
Причина того, чому ми не розуміємо Давида, чи навіть що його реакція на смерть Саула дратує нас, в тому, що Давид мав серце Бога. В цій пісні Давид виявляє повагу до того, хто здається не заслуговує поваги. Під кінець життя заздрість до Давида з’їдала Саула живцем, він жив бажанням знищити Давида любою ціною. Саул жив у мороці гріха, темряви та ненависті. Але Давид не бажав його смерті, і не радів його смерті.
В Єз.33:11 Бог каже такі слова:
11 Скажи їм: Як Я живий, – говорить Владика Господь, – Я не маю задоволення у смерті беззаконника, а прагну лише того, щоб він залишив свою злочинну дорогу, й залишався живим. Тож наверніться, зійдіть з ваших злочинних шляхів! Для чого вам помирати, роде Ізраїлів?
Серце Давида нагадує нам серце Бога, Який не бажає смерті грішника. Серце Давида нагадує нам серце нашого Господа Ісуса, Який на хресті молився за інших: “Отче, прости їм!” Часом ми зазнаємо від інших несправедливості чи болю. Природною реакцією в таких випадках є бажання помститися, завдати ще більшого болю у відповідь. Але ми маємо вчитися у Давида довіряти суд Богові. І в цій пісні ми бачимо, що Давид усвідомлює, що Бог здійснив Свій суд над Саулом, але він не радіє зі смерті Саула.
Всі безбожні люди є Божими ворогами. Усі християни до свого навернення були Божими ворогами. Але Бог не має задоволення у смерті беззаконників. Бог бажає, щоб усі люди розкаялися й навернулися до нього. Ми маємо навчатися у Давида знати Бога та мати серце Бога. Так, на той час Давид жив на филистимській території і був не в кращій “духовній формі”. Але його реакція на смерть Саула показує, що якості серця, які спонукали Бога обрати його на трон, все ще присутні. Бог обрав Давида не тому, що той був красивим юнаком, чи хоробрим воїном, чи поетом та співаком. Бог обрав Давида тому що він був по серцю Бога. Тому Давид не радів смерті Саула. Смерть грішника - це не привід для радості, смерть грішника - це трагедія, спричинена гріхом.
У цьому слові ми бачимо Давида, який не переможений злом, ненавистю та гнівом, але виявляє повагу Саулу, який цього не заслуговує. Хай Господь допоможе нам навчатися у Давида серцю Бога, Який не хоче смерті грішника.