(13): Тому візьміть усю Божу зброю, щоб ви змогли дати опір у день зла і, все подолавши, вистояти
Сьогодні ми завершуємо вивчення послання ап. Павла до Ефесян. Це була цікава подорож, чи не так? Але, на жаль, вона добігла кінця.
Однією з характерних рис послання до Ефесян є те, як Павло говорить про духовний світ, небеса, і про його вплив на наше життя. Це тема проходить через все послання. В першому розділі ми дізнаємося, що в Христі Ісусі Бог поблагословив нас усіляким духовним благословенням в небесах (1:3). В другому, -- що в Христі Ісусі Бог нас, мертвих, воскресив і посадив разом з Ним на небесах (2:6). В третьому, -- що згідно з відвічною постановою, яку Бог здійснив у Ісусі Христі, через церкву правителям і владам на небесах має виявитися багатогранна Божа премудрість (3:10-11). І ось в кінці листа Павло знову повертається до теми духовного світу. Втім, з дещо неочікуваного боку. Він зображає цей світ місцем постійної духовної війни з тими самими началами, владами, світовими правителями темряви цього віку. І, як виявляється, ми є частиною цієї війни (так, ніби нам війни з росіянами було мало).
Що це за війна? Коли вона почалась і чи має кінець? Як вона стосується нас? Який її характер? Хто наш ворог? Які ми маємо засоби для боротьби? – про все це ми подумаємо сьогодні через цей уривок. Нехай Господь помилує нас і відкриє нам смисл і значення Свого слова.
Подивіться вірші 10-12: «Нарешті, зміцнюйтеся Господом та могутністю Його сили. Зодягніться у всю Божу зброю, щоб ви могли протистати підступності диявола. Адже наша боротьба не з тілом і кров’ю, але з началами, з владами, зі світовими правителями темряви цього [віку], з піднебесними духами злоби».
Вірш 10 починається зі слова «нарешті». Тобто, Павло підводить певну риску, завершує думку, яку розпочав раніше. Цю думку ми можемо прослідувати з 4го розділу послання, де апостол від опису того, що Бог здійснив через Христа, переходить до практичних настанов церкві.
Він закликає нас поводитися гідно Божого покликання (4:1): а саме, жити чисто, відкинути старого чоловіка і вдягнутися в нового, створеного за Богом у справедливості і святості правди (4:24). Говорити одне одному правду, бути ласкавими одне до одного, пробачати, втікати від нечистості. Жінкам — слухатись чоловіків, чоловікам — любити жінок, дітям — бути слухняними батькам, батькам — не засмучувати дітей і т.д. І ось, врешті решт, Павло закликає нас укріплюватись Господом і могутністю Його сили. Чому? – тому що нас очікує боротьба.
Коли ми чуємо про боротьбу з дияволом і духами злоби, то зразу на ум приходять образи екзорцизму, книги і фільми де головні герої з допомогою молитви, хреста, святої води і часнику проганяють демонів, вампірів і усіляку різну нечисть. Однак, хоча Писання, дійсно наводить приклади прямої конфронтації з нечистими духами і говорить, що це можливо, все ж Павло має на увазі дещо інше. Він говорить, що хоч характер нашої боротьби духовний, адже вона направлена проти духів злоби, та все ж безпосередній її контекст – наше звичайне, повсякденне життя. Ми боремося з цими володарями темряви не тоді, коли притискаємо срібне розп’яття до лоба якогось демона, а тоді, коли намагаємося жити відповідно до Божого покликання. Тоді, коли коримося Божому слову. Тоді, коли будуємо церкву, проявляємо любов і терпіння до братів і сестер. Врешті, коли проявляємо жертовну любов в шлюбі, коли виховуємо дітей в покорі Божому слову чи сумлінно виконуємо свої обов’язки на роботі. Таким чином через нас Боже Царство, життя майбутнього віку стає видимим і явним в цьому світі зараз. Таким чином Божа багатогранна премудрість стає видимою началам і владам на небесах.
Усі ми знаємо, як нелегко буває робити все це. Ми доходимо до межі своїх можливостей, до межі своєї мудрості і сил і знаходимо, що цього замало. Тож Павло закликає нас зміцнятися Господом і могутністю Його сили. Амінь.
Що ж це за війна, про яку ми навіть і не знаємо, допоки не навчимося з Божого слова? А головне, яким чином ця війна стала нашою?
Початок цій війні кладе сам Бог в саду Едема, коли каже змію: «Я покладу ворожнечу між тобою й жінкою, між твоїм насінням і її насінням» (Бут.3:15). Це Божа війна. Він Сам – гарант того, що вона не закінчиться, допоки Господь не зітре сатані голову і не скине його під наші ноги (Рим.16:20).
Ми не знали цієї війни раніше, адже допоки Господь не відродив нас в Христі до життя майбутнього віку. Ми були мертві через наші переступи і гріхи, жили за звичаєм цього світу, за волею князя, який панує в повітрі, були цілковито на його боці. Пригадайте, Павло говорить про це в 2му розділі послання. Ця війна стає нашою, коли ми стаємо під Божі знамена, коли відкидаємо диявола і той образ думок, якого навчилися від нього, щоб тепер в Христі жити за Божим словом, як діти світла, відкинувши справи темряви.
Якщо задуматись, церква – це єдина сутність в цьому світі яка протистоїть дияволу і його обману. Церкві Христос дає доручення йти по всьому світу, щоб проповідувати Євангелію, щоб розвіяти брехню диявола і зруйнувати його владу. Ми маємо бути свідомі цієї війни.
Сьогодні навіть віруючі забувають, що сили темряви реальні і могутні. Багато хто думає, що диявол безсилий, що ця концепція застаріла і вже не потрібна, що усіляким бідам можна знайти якесь раціональне пояснення в межах матеріального світу. Тому так часто людина, маючи духовну проблему, шукає людського рішення, а відтак раз за разом програє в своїй війні.
В передмові до книги “Листи Крутеня” К. С. Льюїс сказав: “Коли йдеться про дияволів, то в цьому питанні людство схильне скочуватись до однієї з двох рівновеликих і протилежних за змістом помилок. Перша полягає в тому, що люди не вірять у їхнє існування, друга – в тому, що вони не тільки вірять в існування дияволів, а й виявляють до них надмірну й нездорову зацікавленість. Самим дияволам однаково подобаються обидві помилки: вони захоплено вітають як матеріаліста, так і чародія”.
Подивіться вірші 13-15: «Тому візьміть усю Божу зброю, щоб ви змогли дати опір у день зла і, все подолавши, вистояти. Отже, стійте, підпережіться істиною, зодягніться в броню праведності, взуйтеся в готовність благовістити мир»
Ми тепер знаємо характер війни, яку ведемо – це духовна війна. Ми знаємо хто наш ворог – це начала, влади і світові правителі темряви цього віку, це сам диявол врешті. Які ж засоби для боротьби ми маємо?
Часто цей уривок використовують на виправдання пацифізму: мовляв, християнин не повинен воювати з іншими людьми, адже наша війна з піднебесними духами злоби. Але Павло нічого не говорить тут про пацифізм чи службу в армії. Він говорить про те, кожен з нас приймає участь у такій війні, в якій звичайна зброя не допоможе. Не допоможуть ані срібний меч, ані молитви латиною. Якщо ми хочемо встояти, а тим більш перемогти, маємо зодягнутися в Божу зброю. Павло двічі (11,13) закликає віруючих зодягнутися і взяти усію Божу зброю, щоб дати опір темряві.
Що ж це за зброя? Павло називає її Божою зброєю. В СЗ ми не одноразово знаходимо образи Бога, як могутнього воїна сильного в битві. Він зодягається в цю зброю, щоб помститися Своїм ворогам і захистити Свій народ: «Він (Бог) одягнув праведність, як панцир, і поклав на Свою голову шолом спасіння; Він зодягнувся в шати помсти і огорнувся запалом ревності, як плащем. Він усім відплатить за їхніми вчинками: Своїм супротивникам жорстокістю, – Своїм ворогам – помстою» (Іс.59:17,18). Зараз ця сама зброя пропонується нам, віруючим.
Озброєння, яке описує нам Павло цілком повторює озброєння римського легіонера, яке складалося з 6 основних елементів: шкіряного поясу, металевого панцира, міцних шкіряних сандалів, великого щита, металевого шолома і короткого меча. Давайте подивимося, як кожен з цих елементів може допомогти нам вистояти проти підступності диявола.
Першим Павло згадує пояс: підпережіться істиною, -- каже він. Римські вояки не носили штанів, тому пояс слугував іншим цілям. Він виготовлявся з товстої шкіри і по-перше, скріпляв до купи усю амуніцію, по-друге, до нього чіплявся меч та різне додаткове обладнання. Пояс був потрібен для того, хто приготував себе до війни, до дії.
Поясом християнина є істина, відданість істині. Ми маємо реально дивитися на світ, вірити Божому слову і не жити в обмані. В сучасному світі так багато обману, істина розмивається. Люди кажуть, що не можуть знати істини, або що в кожного вона своя. Одна з речей, які дуже сильно вразили мене з початку повномасштабної війни в Україні – це нездатність багатьох християн в світі називати речі своїми іменами: зло – злом, а війну – війною. Павло називає церкву стовпом і підвалиною істини (1Тим.3:15). Ми нічого не можемо проти істини, -- каже він в 2Кор.13:8, -- але за істину. Наш обов’язок, як Божого народу – з любов’ю говорити цьому світу про гріх, про правду і про суд (Ів.16:8-11). Християнин, який не стоїть за істину, не готовий коритися істині, розкаятися перед Божою істиною – це легка здобич диявола. Не живіть в обмані, каже Павло, підпережіться істиною.
Далі броня. Верхню частину тулуба воїна, захищаючи життєво важливі органи, покривав міцний панцир, лоріка. Що є бронею християнина? -- бронею християнина Павло називає праведність.
Праведність захищає серце християнина від ударів сатани. Кожного дня сатана приходить для того, щоб звинувачувати обраних Божих. Він говорить: «подивися, ти сьогодні зробив такий гріх, і другий і третій… як ти можеш називати себе християнином? Бог відвернеться від тебе, Він тебе не захистив від спокус» і т.д. Коли ми дивимось на свої вчинки на своє життя, то бачимо, що його звинувачення не безпідставні. Ми справді чинимо гріхи і не можемо сховатись за власною праведністю, але нашою праведністю став Христос. Його Кров’ю ми омиті і виправдані. В Рим.8:33,34 Павло каже: “Хто буде звинувачувати Божих обранців? Бог – Той, Хто оправдує! А хто судитиме? Ісус Христос, Який помер і воскрес, Який по правиці Бога, – Він і заступається за нас!”
Далі взуття. Взуттям воїна були шкіряні сандалі, іноді з додатковою бронею. Босими ногами далеко не зайдеш, тому солдату було потрібне якісне і міцне взуття. Взуттям християнина є готовність благовістити мир. Бог посилає нас в світ зі звісткою Євангелії миру. Звісткою про те, що Бог в Христі примирив нас із Собою і один з одним, що Він з нами і за нас. Без цієї готовності ми далеко не підемо, взагалі нікуди не підемо. Ми маємо бути готовими і йти по всьому світу, як Ісус наказав, щоб проповідувати Євангелію усьому творінню.
Подивіться вірші 16, 17: «Понад усе візьміть щит віри, яким зможете погасити всі вогненні стріли лукавого; візьміть шолом спасіння і духовний меч, яким є Боже Слово».
Наступна частина спорядження — це щит. Знаменитий римський скутум. Великий щит, розміром 1.2м х 0.75м, вагою 8-10кг, збитий з міцного дерева і обтягнути шкірою та металом. За ним римський воїн був як за стіною. При необхідності, вояки ставали разом, плечем до плеча і будували з щитів “черепаху”, так що до них не можна було підступитися з жодної сторони.
Щитом християнина є віра, або ж тверде і цілковите уповання на Христа. Цей щит гасить стріли лукавого. Коли сатана атакує нас страхом, коли звинувачує, коли торкається найпотаємніших струн душі, нам нікуди дітися, нікуди втекти, єдине, що нам залишається, це повністю покластись на Христа, на Його любов, на Його спасіння які явилися в моєму житті. На те, що хоча я слабкий, та Він буде сильний завершити ту роботу, яку почав в мені.
Далі Павло називає шолом. Шолом був і надійним захистом голови і прикрасою воїна. Шоломом християнина є Боже спасіння. Сатана намагається зруйнувати впевненість в Божому спасінні, яку ми маємо з Божих обіцянок і свідчення Духа Святого. Його зброя сумніви та різні темні думки. Під його ударами ми почуваємо себе слабкими і незахищеними, наші відчуття обманюють нас. Але Павло спонукає нас тут вдягнути шолом Божого спасіння, нагадує, що наше спасіння — це не те, що ми заслужили. Це цілковито Божий дар і Божа милість.
Останнім Павло говорить про, меч. Мечем християнина Павло називає Боже слово. Ми бачимо приклад того, як з Божим словом Ісус в пустелі відбив усі спокуси лукавого. Але, просто взяти в руки меч — не значить перемогти. Мечем потрібно вміти володіти. Тому нам також треба відточувати вміння володіти Божим словом. Не лінуватися, але щодня присвячувати час вивченню Божого слова, роздумам над ним, щоб коли в день злий сатана наблизиться зі своїми хитрощами, ми могли сміливо зустріти його лицем до лиця, протистати йому твердою вірою від слова Божого, і втече від нас.
Подивіться вірші 18-20: «Постійно моліться духом усякою молитвою і проханням, дбайте про це з усякою витривалістю і благанням за всіх святих і за мене, щоб, коли відкриваю свої уста, мені було дано слово, аби відважно проповідувати таємницю Євангелії, за яку я є послом у кайданах, щоб сміливо про неї говорити, як мені й належить».
Послання до Ефесян – це послання до Церкви і про Церкву. В цьому посланні Павло порівнює Церкву з тілом, члени якого нерозривно зв’язані одне з одним. Це стосується і нашої духовної боротьби. Боротьба, яку ми ведемо не є глибоко особистою справою кожного. Боротьба кожного з нас, історія кожного з нас – це частина великої Божої історії. Ми потребуємо одне одного. Одна людина може стати тією діркою, через яку диявол атакуватиме інших. Тому ми маємо стояти твердо, знаючи, що захищаємо не тільки свою віру, а і тих хто поруч, братів і сестер. Про цей факт, як ніщо інше, нагадує нам молитва.
Павло не пов’язує молитву з якоюсь зброєю, але закликає нас молитися духом усякою молитвою з усякою витривалістю, постійно. Це дуже сильні слова, чи не так? Молитва дійсно вимагає від нас постійності, витривалості і допомоги Духа Святого. Як багато молитов ніколи не були сказані лише тому, що ми не дисциплінуємо своє молитовне життя, молимося лише час від часу і похапцем. Про молитву нас навчають Писання і Старого і Нового Заповітів. Часто на сторінках Писання ми знаходимо Христа в молитві і Сам Він навчає і закликає Своїх учнів молитися і не занепадати духом. Безсумнівно, Писання говорить про молитву, як про дуже важливу частину християнського життя і так само безсумнівно це частина нашого життя, якою ми дуже багато нехтуємо. Як часто замість того, щоб молитися ми займаємося зовсім непотрібними, марнотними справами.
Врешті, Павло вчить нас молитися одне за одного. Він сам, Апостол Христа потребує молитви і підтримки церкви, щоб вірно звіщати Боже слово Євангелії. Тим більше такої молитви потребуємо ми. Нехай Господь помилує нас бути постійними і терплячими в молитві.
Вірші 21-24 завершують це послання. Павло благословляє церкву в Ефесі миром, любов’ю, вірою і благодаттю від Бога. Нехай же Господь благословить і помилує і нас з вами зміцнятися Богом і могутністю Його сили, Його любов’ю і благодаттю, щоб протистати підступності диявола. Щоб сьогодні і завжди жити, як Його Церква, як діти світла. Щоб через кожного з нас, наші родини і спільноту як цьому світу, так і началам і владам на небесах була явлена Божа слава. Амінь.