БОЖА ВОЛЯ ЩОДО СПІЛЬНОТИ І СІМ’Ї

(26-27): щоб її освятити, очистивши купіллю води в слові, щоби поставити її Собі славною Церквою, яка не має ні плями, ні вади, і нічого такого подібного, але щоб вона була свята й непорочна
Минулого тижня ми вчилися, що означає жити як діти Божі і як діти світла. Павло закликає нас в усьому наслідувати Бога, як діти наслідують своїх батьків, відкинути діла темряви: порожні балачки, розпусту і жадібність до наживи, яку він навіть прирівнює до ідолослужіння. Натомість, він закликає нас поводитися мудро, не марнувати час і пізнавати в чому полягає Божа воля. 
В наступних уривках Павло розкриває, в чому полягає Божа воля в чотирьох різних сферах нашого життя. По-перше, він показує, яким має бути життя спільноти християн. Він говорить про зібрання святих, де діє Дух Святий. Далі – про Божу волю щодо шлюбу, стосунків чоловіка і дружини. Потім – щодо батьків і дітей, і наприкінці – щодо панів і слуг. Сьогодні ми розглянемо перших два пункти.
Цей уривок не простий. Не тому, що тут є якесь складне богословське вчення, ні. Радше тому, що його не легко виконувати в житті. Він говорить про покору, про обов’язок і жертовність. Він ставить перед нами високу планку, але водночас втішає і дає надію. Тож нехай Господь помилує нас і дасть нам ясний розум і м’яке серце, щоб розуміти Його слово, вірити йому і зростати через нього.
Подивіться вірші 17-18: «Тому не будьте нерозумними, але пізнавайте, в чому полягає Господня воля. І не впивайтеся вином, у якому розпуста, а наповнюйтеся Духом».
Чомусь кожного разу, коли ми вивчаємо цей уривок, раніш чи пізніш піднімається питання: «а чи можна, взагалі, Християнину вживати алкоголь?» Насправді, це добре, коли ми шукаємо відповіді на питання, які нас непокоять в Біблії і намагаємося узгодити своє життя з Божим словом. Однак перед Павлом, коли він пише ці рядки, таке питання не стоїть. Чому ж тоді він згадує про вино? 
В часи Павла вино поруч з хлібом і оливою були базовими продуктами і невід’ємною частиною повсякденного життя як для Ізраїлю, так і в цілому для Середземноморського регіону. Вино також було важливою частиною і релігійного життя цих народів. Ми часто згадуємо культ Артеміди, коли говоримо про Ефес. Однак поруч з поклонінням  Артеміді в місті поклонялися і Діонісію. В дні свят присвячених цьому божеству, вино лилося рікою, влаштовувалися питні змагання з усіма наслідками. Вважалося, що на людину, яка через алкоголь втрачала контроль над собою, зійшов дух Діоніса. Пиятика сприймалася не просто, як частина застілля, а як спосіб містичного єднання з божеством.
Вино було важливою частиною і Юдейського святкування і поклоніння, а пізніше і християнської літургії. Та все ж роль вина в язичницькому і в християнському поклонінні зовсім різна. Ми розділяємо хліб і вино на згадку про Тіло і Кров Христа. Втім, далеко не завжди колишні язичники розуміли сенс Господньої вечері. Наприклад, Павло сварить церкву в Коринті за те, що замість того, щоб роздумувати про Господнє Тіло, вони просто наїдаються і напиваються один перед іншого.
В цьому уривку шаленому, розпусному, п’яному язичницькому поклонінню Павло протиставляє зібрання людей сповнених Духа Святого. Не впивайтеся вином, -- каже він, -- а наповнюйтеся Духом. Як же має виглядати зібрання людей сповнених Духом? Подивіться вірші 19-21: «повчаючи самих себе псалмами, урочистими та духовними піснями, співаючи і прославляючи у ваших серцях Господа, дякуючи завжди і за все Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа, підкоряючись одне одному в Христовому страху».
Павло виділяє три ознаки такого зібрання. По-перше, це зібрання, яке співає. Хтось може сприймати хвалу на наших зібраннях просто, як спосіб усіх покликати до зали і такий собі розігрів. Але це не так. 
Про хвалу я можу говорити багато. Ми співаємо Господу, добрий бо Він, бо навіки Його милосердя. Грізні і величні Божі діяння ставали основою для все нових і нових пісень хвали, які ми знаходимо на сторінках Писання. В часи Давида і Соломона, пісні хвали вже явно були частиною богослужіння, тож ми маємо Псалми. Ми точно знаємо, що Ісус і Його учні співали Господу. І навіть картини небесного поклоніння, які ми знаходимо в пророків, або в книзі Об’явлення, містять в собі хвалу Богу.
Богу подобається наша хвала. Втім, наше прославлення є не лише способом виразити нашу любов і вдячність Богу, але також і важливим інструментом навчання і зміцнення церкви. Пісні, які ми співаємо формують наше уявлення про Бога не менше, ніж проповіді. Тому Павло каже, що в наших піснях свої серця ми звертаємо до Бога, але слова – одне до одного і навіть до самих себе. Не хто не будь, сам Дух Святий вчить нас поклонятись Богу через музику і співи.
Друга ознака – це подяка. Ми живемо в світі враженому глибокою невдячністю. З невдячності починається історія гріхопадіння. Багато речей на які ми не заслуговуємо, але щодня маємо з Божої ласки ми просто сприймаємо, як належне і не цінуємо, аж доки не втратимо. Та Боже слово і Дух Христовий навчають нас дякувати завжди і за все Богові й Отцеві в ім’я Господа нашого Ісуса Христа. 
Третя ознака – це взаємна покора. Покора не вважається чеснотою в нашому світі. Ніколи не вважалася. Люди прагнуть панувати одне над одним. Та наш Господь Ісус являє нам зовсім інший образ життя і спільноти. Він каже: «не так буде між вами: якщо хтось між вами хоче бути великим, нехай буде вам слугою. І якщо хтось між вами хоче бути першим, нехай буде для всіх рабом. Адже й Син Людський не прийшов, щоб служили Йому, але щоби послужити і душу Свою віддати як викуп за багатьох!» (Мар.10:43-45). Павло саме про таку покору говорить. Про те, щоб вважати ближнього більшим за себе, про те щоб не собі догоджати, але служити з любов’ю (Фил.2:3-4). 
Що ж Павло має на увазі, коли каже: «наповнюйтеся Духом»? Як ми можемо наповнюватися Духом? Вино – це рідина, але Дух Святий – це Бог, третя особа Трійці. Його дія порівнюється з вітром, який віє де хоче. Його не можна примусити до чогось. В книзі Дій святих апостолів або в СЗ ми знаходимо багато історій про людей сповнених Святим Духом. Про те, як Дух Божий сходив на певних людей і давав їм силу виконати Божу волю. Однак тут слово «наповнюйтеся» вжито в унікальній для НЗ формі. По-перше, це не якась одноразова подія, а процес, що продовжується. Далі, це слово явно звучить, як веління до нас, та водночас Павло вживає його в пасивній формі. Не ми наповнюємо себе Духом, це Дух наповнює нас. 
Щоб зрозуміти, що має на увазі Павло, нам варто подивитися в Кол.3:16-17. Послання до Ефесян і до Колосян були написані одночасно, в них піднімаються одні і ті ж теми. Отже, я читатиму Кол.3:16-17, а ви слухайте і дивіться на вірші 19-21 нашого розділу: «Слово Христове нехай перебуває у вас щедро, в усякій мудрості. Навчайте і застерігайте самі себе, з вдячністю співаючи Богові у своїх серцях псалми, прославлення, духовні пісні. І все, що тільки робите, – словом або ділом, – усе робіть в Ім’я Господа Ісуса, дякуючи через Нього Богові Отцеві».
Як бачите, ці уривки майже ідентичні. Але в посланні до Ефесян усе це: мудрість, пісні, вдячність і покора – результат того, що Дух наповнює нас, а в посланні до Колосян – результат того, що в нас пробуває Слово Христове. Для Павла бути наповненим Духом – це жити таким життям, в центрі якого знаходиться Євангеліє Ісуса Христа. Святий Дух наповнює нас, коли ми впокорюємо свій розум правді Христового Слова, своє серце – Його вченню і свою волю – Його велінням. Амінь!
Ця покірність Божому керівництву має проявлятися в усіх сферах нашого життя. Тож далі Павло говорить про шлюб. Подивіться вірші 22-24: «Дружини, [коріться] своїм чоловікам, як Господу, адже чоловік є голова дружини, як Христос – Голова Церкви, Він же – Спаситель тіла. Як Церква кориться Христові, так і дружини – чоловікам у всьому».
До чого Павло закликає заміжніх сестер? — до покірності чоловіку. Я розумію, що така настанова звучить не дуже привабливо і сучасно і викликає немало спротиву (не безпідставно). Тим не менш, це – Боже слово. 
Ви можете помітити, що слово «коріться» тут взяте в дужки. Насправді, його нема в оригінальному тексті. Воно запозичене з попереднього, 21 вірша, який говорить про взаємну покору. Та все ж природа стосунків в шлюбі дещо інша, ніж в громаді віруючих, тож і природа цієї покори дещо інша.
Бог створив чоловіка та жінку рівними але різними, призначивши їм різні ролі і обов’язки в шлюбі. Заклик до жінки коритися своєму чоловіку — це в жодному разі не приниження і не означає, що один важливіший чи вартісніший за іншого. Це заклик визнавати лідерство чоловіка в шлюбі і виконувати роль помічника і партнера в служінні Богу, як це було на початку.
Звичайно, це зовсім не просто. Не в останню чергу через те, що часто самі чоловіки не хочуть брати на себе відповідальність і бути чоловіками. Багато жінок розчарувались в своїх чоловіках і в шлюбові в цілому. Але, що говорить Павло про причину, чому жінка має виявляти повагу до чоловіка? — “адже чоловік є голова дружини, як Христос – Голова Церкви ” (23). Причина покірності не в тому, що чоловік ідеальний, не в тому, що він приносить багато грошей, не в тому, що він такий розумний. Причина в іншому. В тому, що в цих стосунках мають являтися світові і самому подружжю інші стосунки, ті стосунки, які є між Христом і Його Церквою. 
“Як Церква кориться Христові, так і дружини – чоловікам у всьому” (24), які це дивовижні слова, любі сестри. Павло закликає жінок поводитись так, щоб коли вашу дитину спитали: “що значить бути християнином”, вона б відповіла: “це значить так любити Ісуса, і так ставитись до Нього, як моя мама ставиться до мого тата”.
Звичайно, тут є багато нюансів та виключень. Жінка не повинна коритися чоловіку, коли він вимагає порушити Божу волю, не повинна терпіти знущань, насильства чи приниження. Христос не ставиться так до Церкви. Але Павло говорить тут про загальний принцип, про загальне ставлення, яке має бути в житті віруючої дружини. 
Що мають почути чоловіки в цьому зверненні до жінок? — те, що це звернення до жінок :). Чоловікам Павло не каже: “ви можете вимагати від жінок абсолютної покірності”. Чоловікам Павло говорить інші слова. Подивіться вірші 25-29: “Чоловіки, любіть [своїх] дружин, як Христос полюбив Церкву й віддав Себе за неї, щоб її освятити, очистивши купіллю води в слові, щоби поставити її Собі славною Церквою, яка не має ні плями, ні вади, і нічого такого подібного, але щоб вона була свята й непорочна. Так і чоловіки повинні любити своїх дружин, як власні тіла. Хто любить свою дружину, той і себе любить. Адже ніхто ніколи свого тіла не зненавидів, але годує і гріє його, як і Христос Церкву, бо ми – члени Його тіла: [з Його тіла і з Його кісток]”.
Що мають робити чоловіки? — чоловіки мають любити своїх дружин. Як любити? — як Христос полюбив Церкву і віддав за неї Себе. Амінь.
Знову таки, ми не знайдемо в цьому заклику якихось умов: “любіть дружину, якщо вона слухається”, або: “якщо вона ідеальна”, або ще щось інше. Причина — якщо ти маєш Духа Божого, якщо ти покірний Євангелії Ісуса Христа і Божій волі, ти мусиш любити свою дружину жертовною любов’ю і віддавати себе заради неї. Любов і турбота Христа про Церкву – це не щось, що сталося один раз, на хресті. Це те, що Він робить весь час, очищуючи її Словом, зміцнюючи і формуючи її Духом, будуючи її любов’ю. І це той приклад, якому ми маємо слідувати в шлюбі.
Це дуже висока планка, але це та любов, якої нам, брати, треба навчитись. Ми маємо запитувати себе: “чи люблю я свою дружину, як Христос полюбив Церкву?”, “чи віддаю себе заради неї?”, “чи виконую свої обов’язки домашнього священника, щоб збудовувати свою сім’ю в Господі?”, “що я роблю, що моя дружина могла служити Церкві Божій тими дарами, якими наділив її Христос?”. Це важливі питання, і це те, як проявляється наша покірність Христовому Духу в наших сім’ях. Нехай Господь помилує нас і допоможе нам являти в своїх сім’ях Христову любов і служіння, щоб через наші сім’ї світ бачив Божу славу і Божу любов. Амінь.
Чого ще ми маємо навчитись про сім’ю з цього уривка? Того, що Божий задум про сім’ю — це більше, ніж просто об’єднати двох людей штампом в паспорті. І більше, ніж просто згода двох людей жити разом. Подивіться вірш 32: “Це велика таємниця, адже я говорю про Христа й Церкву”. Ви бачите, що для того, щоб пояснити певні речі стосовно шлюбу, Павлу доводиться весь час вдаватись до причин які знаходяться за його межами. Він розглядає сім’ю в світлі стосунків, що об’єднують Спасителя і Його відкуплену Церкву. У світлі стосунків завіту, уз життя і смерті і мета шлюбу, принаймні одна з них, полягає в тому, щоб являти цю Христову таємницю світу.
Подивіться вірш 33: “Тож кожний з вас нехай любить свою дружину, як себе самого, а дружина нехай боїться свого чоловіка”. На перший погляд Павло закликає чоловіків і дружин до різного. Але давайте глянемо глибше. Що значить “коритися своєму чоловіку”? Хіба це не значить присвячувати себе і віддавати себе своєму чоловіку? Що ж значить любити дружину? Хіба це не значить того самого? Роль чоловіка та жінки — різна, служіння — різне. Але суть заклику одна і та ж сама: шукати не свого, але присвячувати себе одне одному на будівництво сім’ї і на славу Божу. Амінь.
В світі ми бачимо дуже викривлене поняття про сім’ю. Багато людей розчаровані самим поняттям сім’ї, зазнають ран, травм, приходять з одними очікуваннями, а отримують щось зовсім інше. Але Бог створив сім’ю щоб благословити людину і щоб в шлюбі явити Христову любов і славу. Шлюб — це прекрасно, коли він будується на покірності Духу Святому і Євангелії. 
Поведінка чоловіка і жінки, яку ми бачимо в біблійній моделі сім’ї — це не природня поведінка. Природно ми не коримось, а противимось. Природно ми не шукаємо добра іншому, а хочемо, щоб нам служили. Тому не потрібно впадати у відчай, якщо ви знайшли своє життя чи свою сім’ю не такими, як описує Павло. Це нормально. Але те, чого не можемо зробити ми, робить в нас, в нашому зібранні і в наших сім’ях Дух Святий. 
Подивіться вірші 26-27: «щоб її освятити, очистивши купіллю води в слові, щоби поставити її Собі славною Церквою, яка не має ні плями, ні вади, і нічого такого подібного, але щоб вона була свята й непорочна». 
Тут Павло, роздумуючи про шлюб, нагадує нам Божий задум для церкви і кожного з нас. Щоб викупити нас, Він зійшов на хрест, помер і воскрес. Щоб навчати нас, Він дає нам Своє слово і вчителів. Щоб змінити нас, Він сповняє нас Своїм Духом. Тому я молюся, щоб кожен з нас зростав в повноті Господнього Духа і покірності Христу. Щоб Бог ростив, змінював благословляв наше зібрання, так само, як наші сім’ї. Щоб кожен з нас постійно віддавав себе на служіння Духу Святому і переживав Його чудову дію в наших життях. Амінь.