Ключовий вірш 4:24: “щоб ви зодягнулися в нову людину, створену за подобою Божою, у праведності та святості істини”
В 14 років з маленького села на заході України я переїхав навчатися до Києва у фіз.-мат. ліцей. Одним із самих корисних досвідів цього навчання, і, пізніше, навчання в університеті, було те, що там я мав нагоду познайомитися з деякими видатними людьми. На лекціях деяких викладачів у ліцеї і професорів у університеті, я, як кажуть, відкрив рота на першій, і закрив лише на останній. Коли ти стикаєшся лише зі звичайними людьми, то в тебе може виникнути бажання бути лише звичайним. Але коли ти стикаєшся з видатними людьми, ти хочеш бути як вони: так само любити студентів, любити науку, бути цікавим співрозмовником, виражати повагу до інших і мати відмінне почуття гумору. І що цікаво, в цьому уривку ап. Павло змальовує нам нових людей, в яких Бог хоче перетворити нас із вами. Якщо ми уважно читали цей уривок і помітили це Боже бажання, то від одного цього наш рот має наповнитися слиною. В яких же людей Бог хоче змінити нас? Нумо дивитися.
Звернемося до 17-го вірша:
17 Усе це я кажу й свідчу в Господі, щоб ви більше не були, як [ті] язичники, які ходять у марноті свого розуму…
Спочатку ап. Павло змальовує людей, які живуть без Бога. Всі члени церкви в Ефесі раніше були такими. Які ж ці люди? Перше, що Павло каже про них це те, що вони “ходять у марноті свого розуму”. На перший погляд це дивно та виглядає суперечливо: звісно, є багато людей, які живуть без Бога, і живуть страшно: алкоголь і наркотики, розпуста, грабіжництво та в’язниці. Але ж з іншої сторони є багато людей, які розумніші за нас, здібніші за нас і роблять багато добрих речей. Але Павло тут хоче сказати інше: він говорить про те, що життя людини без Бога наповнене марнотою, ким би вона не була. Синонім марноти - це порожнеча: щоб не робила така людина у житті, їй все врешті решт видається порожнім. У Старому Заповіті ми зустрічаємо царя Соломона. Він оточив себе жіночою любов’ю і мав 700 дружин та 300 наложниць. Він затіяв великі будівельні роботи, великі садівничі роботи. Він скуштував усі доступні задоволення свого часу. Він мав та робив все, що забажає, та, врешті решт, прийшов до висновку, що у світі без Бога “Наймарніша марнота… марнота марнот, - геть усе марнота”. І якщо Соломон, який був такий “успішний”, так багато зробив, так багато задоволень отримав, врешті решт прийшов до такого висновку, то чому ми маємо думати, що в житті без Бога до нього не дійдемо ми?
У 18-ому вірші Павло пише:
18 маючи затьмарену свідомість, вони відчужені від Божого життя через їхнє незнання, через закам’янілість їхніх сердець.
Друга невід’ємна особливість життя без Бога - це нездатність збагнути реальність духовного світу. Духовний світ реальний. У цього світу є Творець. Це очевидний факт. Ісус Христос приходив і жив на землі - це історий факт. Ким Він був? Божим Сином чи самозванцем? Це не так важко вияснити. Але люди залишаються сліпими до цього, тому що їх свідомість затьмарена. Так, вони можуть бути прекрасними працівниками, лікарями, інжеренами, але при цьому їх свідомість до духовних речей затьмарена. Причина цьому - закам’янілість їх сердець. Лише і лише Божа благодать може вивести людину з цього стану закам’янілості серця. Лише коли така людина проведе багато часу перед хрестом Ісуса Христа, її закам’яніле серце може зм’ягчитися, і духовні очі можуть відкритися.
Звернемоcя до 19-го вірша:
19 Вони стали нечутливими, піддалися розпусті, щоб у нестримності чинити всяку нечистоту.
Внутрішня порожнеча людей без Бога призводить до нестримності в розпусті та нечистоті. Так люди відчайдушно намагаються наповнити порожнечу всередині себе, проте розпуста та нечистота звісно не можуть не можуть цього зробити. Інакше ми бачили б безліч розпусників та людей, які чинять нечистоту щасливими і які живуть повним життям. Але цього не відбувається. Єдине, до чого вони приходять - це ще більша порожнеча, за якою стоїть лише смерть. Ми маємо констатувати, що людина без Бога просто не здатна побороти цю внутрішню порожнечу, розпусту і нечистоту, які з неї слідують. Навіть якщо зовні людина виглядає пристойно, всередині це не так - розпуста та нечистота, які вона не може приборкати, з’їдають її живцем. Тут ми можемо запитати себе: “Чи хочу я так жити? Так прожити життя? Чи є альтернатива?”
Прочитаємо 20-ий вірш:
20 Але ви не так пізнали Христа…
Зверність увагу на слово “Але”. Павло говорить про альтернативу такому життю. Яке це життя?
Прочитаємо вірші 21-24:
21 оскільки ви чули Його і в Нього навчилися, – адже істина в Ісусі, –
22 то треба, щоб ви відкинули стару людину з її попереднім способом життя, яка зітліває в оманливих пожадливостях,
23 аби ваш розум оновлювався духом,
24 щоб ви зодягнулися в нову людину, створену за подобою Божою, у праведності та святості істини.
Павло тут вживає слово “зодягнутися” - аналогію з перевдяганням. Хто не хоче зняти з себе старий, пошарпаний, брудний і смердючий одяг, і вдягнути новий - чистий, випрасуваний, попрасований і трішки припшикнутий дорогими духами? Звісно, всі цього хочуть. Це кардинальним чином змінює нашу зовнішність. Що ще важливо? Нам не потрібно йти і купувати за великі гроші цей одяг. Цей одяг дається нам даром - благодаттю Ісуса Христа. Все, що нам потрібно - це отримати цей одяг вірою і одягнутися в нього.
Насправді Павло тут описує не разову подію, а радше нашу щоденну діяльність. І ця щоденна діяльність називається покаянням. Іноді, коли наше стара людина піднімає голову і ми падаємо у гріх, нам здається що це кінець. Але нам потрібно знову і знову, щоденно, відкидати цю стару людину, і зодягатися в нову. Іноді ми відчуваємо, що зависли у нашому духовному житті, як це буває з нашими персональними комп’ютерами. Відкинутися стару людину і зодягнутися в нову - це як нажати кнопку “Reset” на ПК - після цього він знову починає працювати як потрібно.
Прочитаємо ще раз 24-ий вірш:
24 щоб ви зодягнулися в нову людину, створену за подобою Божою, у праведності та святості істини.
В цьому вірші ми бачимо великий Божий задум на наше життя. Бог бажає зробити кожного з нас новим творінням - праведним та святим. Ми любимо людей, які люблять нас, які цікавляться нами, які служать нам, які приймають нас такими, які ми є. Ми любимо знаходитися поруч з такими людьми, ми шукаємо таких людей. Але чи думали ви коли-небудь над тим, що Бог хоче зробити такою людиною кожного з вас? Люди хочуть знайти церкву, де збираються лише такі добрі люди. Але рідко думають про те, що Бог бажає щоб вони самі змінилися і стали такими людьми. І це не якась фантастичні історія. Кожен з нас, крок за кроком, день за днем може здобути та змінитися в цей образ Ісуса Христа.
У віршах 25-32 ап. Павло дає кілька ознак цієї нової людини стосовно її стосунків в середині церкви - стосунків з іншими людьми. Коротко розглянемо їх.
Перше, говоріть правду своєму ближньому. Подивіться на 25-ий вірш:
25 Тому, відкинувши неправду, кожний говоріть своєму ближньому правду, бо ми є членами одне одного.
Чому люди не кажуть правди? Іноді тому що приховують свої гріхи, іноді тому що бояться що їх не зрозуміють чи засудять. Але у Христі нам немає чого боятися. Христос прийняв нас і пробачив. Якщо ми знаємо його благодать, то маємо сміливість говорити правду. Якщо ми прийняли Божу благодать, немає ніякого сенсу розігрувати спектаклі. Чому говорити правду так важливо? Павло додає: “бо ми є членами одне одного”. Церква - це тіло Христа, яке тримається завдяки стосункам. Але нічого так не руйнує стосунки як неправда. Тому Павло закликає тут говорити один одному правду.
Друге, контролюйте гнів. Звернемося до віршів 26-27:
26 Гніваючись, – не грішіть; сонце хай не заходить у вашому гніві,
27 і не давайте місця дияволові.
Тут Павло піднімає людську проблему стару, як світ - наш гнів. Перший після гріхопадіння гріх, описаний в Біблії - це коли Каїн вбив Авеля. І Каїн вбив Авеля саме тому, що не зміг дати раду своєму гніву. Тому Павло додає: “І не давайте місця дияволові”. Ми можемо думати, що ніколи ні на кого не гніваємося в церкві, але це не так. Так, іноді це праведний гнів, коли люди безчестять Боже ім’я, але зазвичай це просто егоїстичний гнів, коли зачепили нашу гордість, чи почуття, чи не звернули на нас уваги, чи не зробили як я хочу. Ми можемо зберігати наш гнів днями, місяцями, а то і роками. Тому Павло каже, що від гніву потрібно звільнятися в той же день. Ми маємо просити Бога зцілити нашу погану звичку гніватися.
Третє, давайте. Прочитаємо вірш 28:
28 Хто крав, хай більше не краде, але краще нехай працює, роблячи своїми руками добро, аби мав що подати тому, хто має потребу.
Зверніть увагу, Павло каже, що працювати потрібно не лише щоб забезпечити себе - це зрозуміло. Він іде значно далі, і каже що працювати потрібно також і тому, щоб мати що подати тому, хто має потребу. Однією з особливостей старої людини є отримувати. Люди звикли отримувати, і не звикли давати. Чому ж потрібно віддавати? Тому що наш Бог - даючий. Бог віддав для нас Свого єдиного Сина. І Він хоче щоб ми навчилися у Нього віддавати.
Четверте, спілкуйтеся благодатно (29). У 29-ому вірші написано:
29 Жодне погане слово хай не виходить з ваших уст, а тільки добре для зміцнення [віри], щоб воно принесло благодать тим, хто слухає.
“Погані слова” може означати багато речей: це і ранити інших своїми словами; і говорити зверхньо; і говорити зневажливо. Такі слова руйнують спільноту. Звісно, ніж говорити таке, краще не говорити нічого. Але ще краще, каже Павло, вчитися говорити добрі слова, які зміцнюють віру і приносять благодать тим, хто слухає. Розповідають, що матір Тереза молилася так:
Господи, коли у мене неприємності, пожертвуй мені того, хто потребує розради;
коли мій хрест стає важким, дозволь мені розділити хрест іншої людини;
коли мені бракує часу, дай мені когось, кого я могла би підтримати хвилинку;
коли я знеохочуюся, пришли мені того, кого я могла би підтримати;
коли я потребую розуміння інших, дай мені того, хто чекає на моє розуміння;
коли я потребую, щоб хтось подбав про мене, дай мені того, про кого я можу подбати;
коли я думаю тільки про себе, зверни мою увагу на когось іншого.
Ми часто скаржимося на важке життя чи на брак розуміння. Але рідко розкаюємося в тому, що не розуміємо інших чи не служимо їм. Ми маємо вчитися у Христа віддавати.
Звернемося до 30-го вірша:
30 І не засмучуйте Святого Божого Духа, Яким ви запечатані на день викуплення.
Непродумані слова засмучуть Святого Духа тому що вони руйнують спільноту..
В кінці цього розділу ап. Павло приводить дві альтернативи життя:
31 Усяке роздратування, гнів, лють, крик і зневага хай віддаляться від вас разом з усякою злобою.
32 Будьте ж добрими один до одного, милосердними, прощаючи одне одному, як і Бог через Христа вам простив!
Перша альтернатива лякає, вона жахлива, друга - прекрасна. Як ви хочете жити? Частиною якої спільноти ви хочете бути: там, де дратуються з найменшого приводу, кричать і зневажають один одного, чи там де проявляють добро і милосердя один до одного?
Я зверну увагу на дві важливі тези, які слідують з віршів 25-32. Перша, всі ці якості - говорити правду, контролювати гнів, давати та благодатно спілкуватися застосовні лише в спільноті віруючих, в церкві. Нічого з цього не потрібно, якщо ви не є членом помісної церкви, тому що якщо ви один - вам немає кому говорити правду, немає перед ким контролювати свій гнів, немає кому давати та з ким спілкуватися. Знову і знову Павло наголошує на тому, наскільки важлива церква. Знову і знову Павло підкреслює - ми не можемо вижити духовно без церкви. Ми - тіло Христа, і ми потрібні один одному. Ми не можемо вижити один без одного. Ми залежимо один від одного більше, ніж нам здається. Моя бабуся з великою пошаною розповідала мені про корову, яка допомогла їй та її матері вижити під час другої світової війни. “Без корови ми пропали б, - казала вона, - у нас просто не було б чого їсти”. Зараз багато людей кажуть, що від корови смердить.
В 2 Кор.2 ап. Павло написав, що Бог
14 … на кожному місці виявляє через нас любі пахощі Свого знання.
15 Тому що для Бога ми є любими пахощами Христа між тими, хто спасається, і між тими, хто гине.
Так, ми маємо пахнути Христом, але маємо визнати, що це не завжди так. Тим не менше, наша спільнота допомагає нам вижити в цьому світі.
Друге, як ми можемо служити один одному. Хтось скаже: “Не потрібно нічого говорити, покажіть справами свою любов!” Але тут у цьому розділі Павло говорить не стільки про справи, як про стосунки: кажіть правду один одному, контролюйте свій гнів, спілкуйтеся благодатно, будьте добрими та милосердними один до одного і прощайте один одного. Людина, яка має характер Христа може сильно зміцнювати інших і грає дуже важливу роль у спільноті.
На завершення: на перший погляд при прочитанні цього уривку може здатися, що ап. Павло читає нам мораль: не обманюй! не гнівася! не кричи! не кради! не лайся! Звісно, це все погані речі, і їх не потрібно чинити. Та насправді ап. Павло говорить нам про значно більше, ніж просто про мораль. Ап. Павло змальовує нам образ тих нових людей, в яких Бог бажає нас змінити.