(8): Тому сказано: Піднявшись на висоту, Він полон полонив і дав дари людям
Сьогодні Християнська Церква по всьому світу відзначає свято Трійці, або ж як його ще називають, день П’ятидесятниці. Це свято має глибоке коріння в історії Божого народу. У старозавітні часи воно було одним з тих великих свят, коли усі чоловіки мали зібратися до Божого намету, а пізніше до храму, на поклоніння. Це було свято перших плодів, а ще свято дарування Закону, коли Мойсей приніс з гори Синай кам’яні таблиці з заповідями. Для Божого народу Нового Завіту це свято також стало особливим. Адже в день П’ятидесятниці Воскреслий Христос злив на Свою церкву обіцяного Святого Духа.
Уривок, який ми вивчаємо сьогодні дуже тісно пов’язаний зі святом Трійці. Хоч ми цього і не планували навмисно, та Господь в Своєму провидінні так все влаштував. Це слово – про славного і піднесеного Христа, Який в турботі про Свою Церкву посилає нам Свою благодать і дари Духа Святого. Нехай Господь зробить наші серця м’якими, а розум гострим і ясним, щоб розуміти Боже слово, вірити йому і змінюватися через нього.
Подивіться вірш 7: «А кожному з нас дана благодать згідно з даром Христа».
Минулого разу ми роздумували про єдність духа в союзі миру, яку ми покликані зберігати. Ми усі різні: маємо різну історію, нам подобаються різні стилі музики, маємо різні смаки в їжі і т.д. Здавалось би, що може об’єднати таких різних і зовсім чужих людей? І Павло нагадує, що усі ми покликані одним і тим самим Духом в одній надії до одного Тіла. Ми віримо одному Господу Христу, в ім’я Якого хрестилися. Ми служимо одному Богу і маємо одного Отця, Який над усіма, і через усіх, і в усіх нас.
Тут, в 7му вірші Павло продовжує свою думку, показуючи, як Бог наділяє кожного з нас різними дарами і функціями в Христовому Тілі. Кожному з нас, -- каже він, -- дана благодать згідно з даром Христа. Що Павло має на увазі? Про яку благодать і про який дар він говорить?
Власне, Павло говорив про це в минулих розділах. Наприклад, в 3 розділі він пише: «служителем якої (Євангелії) я став через дар Божої благодаті, яка була дана мені дією Його сили. Мені, найменшому з усіх святих, дана ця благодать: благовістити між язичниками незбагненне багатство Христа» (3:7-8). Очевидно, що для Павла, даром благодаті є можливість служити Євангелії. Даром благодаті для нього є можливість знати самому незбагненне багатство Христа і благовістити його іншим. Заради цього він відмовився від усіх привілеїв, які мав. Заради цього він терпів гоніння і в’язницю і навіть готовий був віддати своє життя. І ось тепер він каже: вам також дана ця благодать: знати Бога і бути корисними для Нього і Його народу.
Подивіться вірші 8-10: «Тому сказано: Піднявшись на висоту, Він полон полонив і дав дари людям. А що означає «піднявшись», як не те, що [раніше] Він зійшов до найнижчих місць землі? Хто зійшов, Той і піднявся вище від небес, щоб наповнити все».
Про що тут йдеться? Щоб стало зрозуміліше, пригадаймо інший епізод з Писання. В кінці 1Сам.30 розповідається історія про те, як цар Давид з жменькою своїх вояків переслідував в пустелі орду амаликітян. Напередодні ця орда пограбувала його місто і забрала в полон усіх жінок і дітей. Його люди були втомлені і змучені. Не усі змогли йти до кінця. Та Бог благословив Давида, дав йому вистежити цю орду в пустелі, і дав йому перемогу. Давид звільнив з амаликітянського полону своїх близьких і захопив велику здобич. Цю здобич він розділив не лише з тими, хто був з ним до кінця, але й з тими, хто ослаб і відстав від загону. Більше того, з взятої здобичі він послав подарунки в міста Юди зі словами: «Це вам подарунок зі здобичі, відібраної від Господніх ворогів» (1Сам.30:26).
Саме цей образ переможного царя, який розділяє зі своїм народом щедрі дари і самий свій тріумф використовує в цьому уривку Павло, коли цитує Псалом 68:19. Ісус постає перед нами, як піднесений Цар, Який у Своєму найбільшому приниженні здобув перемогу і тепер на знак цієї перемоги і як результат цієї перемоги, Він дає Своїм людям дари. Той самий образ, ми бачимо і в 1му та 2му розділах книги Дій, де близький друг і співробітник Павла, євангеліст Лука описує славне вознесіння Христа і день П’ятидесятниці. Ми знову бачимо Воскреслого Христа, Який після Свого страждання і смерті на хмарах слави сходить до Небесного Отця, щоб прийняти честь і славу, усю владу на небі і на землі, а потім рясно зливає обіцяного Святого Духа на Свою Церкву (Дії 2:33).
Але цікаво, що Павло це говорить не в день П’ятидесятниці. Він говорить про це в листі до ефесян, який написаний через десятки років після дня П’ятидесятниці. І що він каже? – він каже: П’ятидесятниця продовжується сьогодні. Те, що Господь Ісус почав робити в день П’ятидесятниці, Він продовжує робити сьогодні, продовжує посилати Духа Святого і наділяти дарами Своїх людей. Він продовжує панувати над усім Всесвітом і піклуватися про церкву. Для Павла П’ятидесятниця – це не окрема подія в історії, а процес, який почався і не закінчується: переможний Христос і зараз дає дари людям, дає дари Церкві, дає благодать нам. Амінь!
Картина, яку змальовує Павло важлива для нас. Звідси нам потрібно дещо взяти: дві речі. Перше, дари, які ми отримуємо від Христа, Його благодать – це не просто якісь дрібнички, не просто приємний бонус без якого можна було б і обійтися (як гарна листівка з краєвидом чи сувенір з дʼюті фрі). Це дещо дуже цінне, дуже важливе, отримане дорогою ціною. Це те, що Господь дає Своєму народу в результаті перемоги хрестом і воскресінням. Амінь.
Друге, Павло окреслює, кому назначені ці щедрі дари. Кому? Деяким обраним віруючим? Ні! Він каже: “кожному з нас”. Ці дари різні, але ніхто не забутий. Ісусова перемога стосується кожного віруючого. Результати цієї перемоги, її плоди і трофеї також дані кожному, хто належить церкві Божій. Амінь.
Як же це проявляється на практиці? Подивіться вірші 11-13: «Він і поставив одних апостолами, інших пророками, ще інших благовісниками, а тих – пастирями та вчителями, щоби приготувати святих для справи служіння, для збудування Христового тіла, аж поки всі досягнемо єдності віри й пізнання Божого Сина, досконалого змужніння, міри зрілості – повноти Христа».
Перша група дарів, про які говорить тут Павло пов’язана з вчительством, вихованням і проповіддю Євангелії. Цей список далеко не вичерпний, в НЗ є декілька місць де перераховуються дари Святого Духа. Але зупинимося на тих, про які ми читаємо тут. Для чого Бог дав церкві вчителів, пророків та апостолів? – щоби приготувати святих для справи служіння, говорить вірш 12; для збудування Церкви; щоб ми досягли єдності віри й пізнання Божого Сина, вірш 13; щоб ми не були більше малими дітьми, які хитаються, вірш 14.
Павло говорить тут про виховання учнів, про дорослішання і зростання, як кожного християнина окремо, так і церкви в цілому. Таким є Божий задум і воля для нас. Бог не хоче, щоб ми залишалися дітьми. Бог не хоче, щоб ми були людьми, які приходять на зібрання, щоб отримати релігійні послуги. Він хоче, щоб кожен з нас знайшов те місце, те служіння, яке ми маємо в Божій громаді і в Божій історії і робив те, для чого був покликаний.
Як ми можемо зростати? – Господь про все подбав. Для цього в Своїй церкві Він ставить служителів. Тут Павло говорить про служителів Слова, яких Господь наділяє особливим даром, владою і відповідальністю по-перше, самим вчитися і поглиблювати своє розуміння сутності Євангелії і Біблійного вчення; по-друге, навчати цього інших, допомагати усій церкві розуміти Євангелію і застосовувати її в своєму житті.
Прикладом такого вчителя був сам Павло. Завдяки його праці ми маємо більшу частину книг НЗ. І прикладом такого вчителя був Тимофій, учень Павла. Сидячи у в’язниці, перед самою своєю смертю Павло написав Тимофію листа (2Тим). Тимофій в цей час був пастором в Ефесі. В листі Павло нагадує йому про виключну необхідність деяких речей. Наприклад: зберігати здорову науку, підігрівати Божий дар, любити і ретельно досліджувати Писання і т.д. Павло розповідає, як допомагати церкві в різних практичних питаннях але в кінці послання Павло закінчує з порадами. Від усього серця, з усією пристрастю, на яку тільки здатен, Павло заклинає Тимофія “перед Богом та Ісусом Христом, Який має судити живих і мертвих… Проповідуй Слово, утверджуй за сприятливих і несприятливих обставин, докоряй, потішай, закликай – з усякою терпеливістю і повчанням” (2Тим.4:1.2). Такий Тимофій був потрібен церкві в Ефесі, “Бо настане час, коли не слухатимуть здорового вчення, а виберуть собі вчителів за своїми пожадливостями, щоб лестили слух” (2Тим.4:3).
У вірші 11 Павло перерахував декілька дарів пов’язаних з вченням і дисципліною. Однак, звичайно, це не усі дари, які Господь дав Своїй церкві. У 16 вірші Павло знову порівнює зібрання віруючих з тілом, щоб ми зрозуміли своє місце і роль в церкві і полюбили його. Подивіться вірш 16: «Від Нього – все тіло, складене і надійно сполучене різними зв’язками в міру дії кожного окремого члена тіла, зростає на збудування самого себе в любові».
Чого ми можемо навчитися з цієї ілюстрації?
Перше, тіло росте усе зразу: “...все тіло, складене і надійно сполучене різними зв’язками в міру дії кожного окремого члена тіла, зростає…”. Це ненормально, коли в дитини росте лише голова, правда? Так само ненормально, коли все тіло росте, а одна рука залишається, як у немовляти. Ми (кожен окремо) зростаємо тільки разом з церквою і як частина церкви. Ніхто не може сказати: “я собі сам буду зростати, а до інших мені байдуже”, це так не працює. Тіло росте все зразу, рости окремо може тільки якась бородавка. Тому ми маємо бути зацікавлені в зростанні і укріпленні кожного члена церкви. Те, як зростають сестри брати і сестри навколо мене має саме пряме відношення до того, як я зростаю в Христі. Амінь.
Друге, Бог дає дари нам але ці дари призначені для служіння іншим. Частіше за все, коли ми говоримо про дари, то маємо на увазі здібності чи нахили. Ми думаємо: раз Бог дав мені таку здібність, значить церква дана мені, щоб її реалізувати. Проблема в тому, що частіше за все люди бачать в собі здібність співати, а не мити підлогу. Пам’ятаю на початку 2000х навіть була спеціальна комп’ютерна програма, для виявлення духовних дарів. Можна було пройти програму, потім відкривати ногами двері в церкві і казати: ось в мене такий дар від Бога, як церква допоможе мені його реалізувати? А якщо хтось скаже: «ні, зараз це не потрібно, роби щось інше», тоді можна відповідати: «не маю такого дару, знайдіть когось іншого».
Але Павло, говорячи про дари має на думці не здібності, а потреби. В церкви є потреба у вченні, тому Бог поставив вчителів. Є потреба в розподіленні їжі – Він ставить дияконів. Не церква дана нам, щоб ми реалізували себе, а ми самі і люди навколо нас дані церкві і одне одному, щоб в цій тісній органічній взаємодії ми мали повноту. Амінь.
Як це реалізується на практиці? – пригадайте, як з’явилися перші диякони (Дії 6:1-6). В церкві виникла потреба: потрібно було справедливо розділяти щоденну допомогу і піклуватися про вдів. Як вчинив Петро? Може він сказав: «хто відчуває в собі дар дияконії, підійміть руку»? Ні, він сформулював критерії: нам потрібно 7 надійних чоловіків сповнених мудрості і Духа Святого. Церква дослідила себе, обрала і покликала на служіння цих людей. Саме так це і відбувається: є потреба, є поклик від спільноти і є Бог, який дає благодать і ростить тих, хто відгукнеться.
Третє, в тілі немає непотрібних членів. Пам’ятаєте, на початку ми говорили, кому Христос дав дари? – кожному. Людина, яка сидить біля вас – це Божий подарунок для вас. Бог дав нас одне одному і ми потребуємо одне одного. Якщо зібрання віруючих – це той інструмент і те середовище, яке Бог встановив для нашого дорослішання, для піклування про нас, тоді ми маємо бігти на зібрання, вкладати час і сили в те, щоб це зібрання росло і збагачувалося, бо разом з ним буду рости і збагачуватися і кожен із нас.
Кілька років тому покійний Тім Келлер написав у фейсбуку: “Є потреби, які тільки ти можеш побачити. Є руки, які тільки ти можеш підтримати. Є люди, яких тільки ти можеш досягти”. І це правда, це і є церква Божа.
На кінець, хочу сказати наступне. Коли ми читаємо цей уривок, те, як Павло дивиться на церкву і на те, як Бог працює в ній, в нас може скластися враження, що це надто сильно розходиться з реальністю. Ми уявляємо собі прекрасних вчителів, які наставляють церкву, і членів церкви, які трудяться разом, слухають і зростають в благодаті. Насправді, так не було навіть в часи Павла. Вчителів і служителів завжди було мало, а роботи багато. Церкви мали проблеми: фальшиві вчення, розпуста, хитрі люди, які хотіли користуватися церквою, срібролюбство, гордість і т.д. Втім, сама ідея зростання, дорослішання, містить в собі думку, що для того, щоб щось недосконале стало принаймні непоганим, потрібен час і зусилля. Ми не очікуємо, щоб учень першого класу брав похідні і розв’язував рівняння з параметром. Вчителі Біблії не з’являються ось так, за клацанням пальців. Перш ніж проповідник прочитає гарну проповідь, він прочитає багато «так собі» проповідей, а іноді і відверто поганих. Але коли він підігріває Божий дар, вчиться і докладає зусиль, то росте разом з громадою, якій служить.
В Біблії церква представлена, як наречена Христа, Його тіло. Ми не можемо любити Ісуса і при цьому погано ставитися до Його нареченої. В церкви можуть бути певні проблеми. Це не дивно, вона складається з людей, виправданих Христом, але все ще грішників. З людей, народжених від Духа, але ж і старі звички даються взнаки. Але цю недосконалу церкву полюбив Ісус, віддав Себе за неї і терпляче ростить і змінює її, чи ж не повинні і ми проявляти любов і терплячість? Дітріх Бонгхофер якось написав: “той, хто любить свою мрію (своє уявлення) про церкву більше, ніж реальну християнську спільноту, той руйнує її”. Те, що ми тут сьогодні і можемо жити не заради марноти і пожадливостей тіла, те що ми можемо знати Христа, приносити плід заради Його імені, бути корисними для Його церкви, -- це все завдяки тому, що Господь пішов зійшов на хрест і полонив полон, зійшов на висоту і людям, нам, дав дари. Я молюся, щоб Господь могутньо діяв в нашій спільноті, ростив нас, готував і укріплював для служіння Євангелії зміцнюючи любов’ю. Амінь.