Ключовий вірш 4:12: «щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового»
Якщо я запитаю неодружених сестер якого чоловіка Ви хочете: люблячого, відповідального, який би любив сім’ю та дітей чи байдужого, який би не цікавився Вами, а вечори проводив за пивом і грою комп’ютерні ігри? Якщо я запитаю хто шукає роботу, яку роботу ви хотіли б: з хорошим колективом, де співробітники підтримують один одного, де хороше керівництво, чи де б виживали один одного і безперервно виясняли стосунки? Зараз для багатьох українців які виїхали з країни стоїть питання в якій країні краще жити? Там де з радістю приймають біженців, розуміють їх та допомагають, чи там де їх не можуть терпіти і хочуть вижити зі своєї країни? Звісно, всі ці питання риторичні, відповіді на них очевидні. А яку церкву ви хотіли б мати? Таку, куди приємно приходити, бо там є любов і тепло, чи таку, де панують байдужість та холод? Відповідь також очевидна. Звісно, нам всім хочеться хорошу церкву, яка зміцнює, і куди приємно приходити. І це цілком зрозуміло і добре: люди шукають там, де краще. В українській культурі навіть є приказка: “Риба шукає там, де глибше, а людина там, де краще”. Але в усьому цьому є одна важлива деталь: і добрі сім’ї, і добрі колективи на роботі, і хороші країни, і хороші церкви не беруться на порожньому місці. Якщо вони існують, це значить що хтось приклав великі зусилля, і будував їх довгий довгий час. Хороша сім’я не з’являться в момент одруження. Момент одруження - це лише закладини фундаменту сім’ї, яку потім потрібно довго і напружено будувати. Якщо ви створюєте сім’ю, але не хочете трудитися для її збудування, то нічого не вийде, вони зруйнується. Якщо Ви переїхали в іншу країну, але не хочете працювати на її збудування, а лише користуватися її благами, то ви її руйнуєте. Сьогодні ми будемо говорити про церкву та про її збудування. Як збувати таку церкву, яка догодить Богові? Яка наша роль в цьому? Хай Господь сьогодні благословить нас.
Перше, для збудування церкви нам потрібно будувати правильні стосунки з іншими. Звернемоя до 1-го вірша:
1 Отже, я, в’язень у Господі, прошу вас, щоб ви поводилися гідно звання, до якого були покликані…
Тут ап. Павло звертається до християн. Зазвичай християни не думають що вони до чогось “покликані”. Вони іноді можуть думати, що пастори чи місіонери покликані до служіння, але не вони. Але Павло наголошує, що кожен християнин має своє покликання. До чого вони та ми покликані? Звичайно, християни покликані знати та являти Христа цьому світові у повсякденному житті: в сім’ї, в церкві, на роботі. Але в світлі послання до Ефесян християни покликані до ще однієї дуже важливої речі: до помісної церкви. В цьому посланні Павло називає церкву “Тілом Христа”. Ми покликані буде членами цього Тіла, і мати єдність в цьому тілі.
Але не так легко бути членом церкви, тому що це вимагає відповідного поводження. Як це робити на практиці Павло пише у вірші 2:
2 з усякою покірністю і лагідністю, з довготерпінням, у любові підтримуючи одне одного…
Павло називає тут чотири речі: покірність, лагідність, довготерпіння та любов. Покірність лежить в основі правильних стосунків як з Богом, так і з іншими. Коли ми приходимо в церкву, то часто вражені любов’ю та атмосферою тепла та радості, які там знаходимо. Так починається наш медовий місяць в церкві. Але поступово ми починаємо помічати, що там також є проблеми, і що її члени - не ангели, а звичайні грішники. Що ще гірше, ми починаємо помічати власні проблеми та гріхи: наш егоїзм, нашу байдужість до інших, чи нашу схильність критикувати та гніватися. Як рухатися далі, коли ти скрізь оточений проблемами та гріхами? Але справа в тому, що насправді ми - значно гірші, ніж про нас думають люди чи навіть ніж ми самі думаємо про себе. Але Бог, Який бачить нас наскрізь, бачить нас такими, якими ми є насправді, бачить всі наші гріхи в думках, словах і ділах, тим не менше, приймає і любить нас. Покора - це бачичи себе таким, яким бачить мене Бог. Тільки коли ми навчимося покорі, то зможемо слідувати за Христом. Аврелій Августин у листі до Діоскура писав, що для слідування за Христом потрібні, по-перше, покора, по-друге, покоре, і по-третє, покора. Він писав, що якщо ми не навчимося покорі, то зійдемо із шляху через гордість та самонадіяність. Тобто без покори ми не лише не зможемо будувати церкву, а й самі зійдемо зі шляху віри.
Лагідність проявляється, коли нас ображають чи говорять неприємні речі. Природна реакція на такі образи - це камінь в серці, гіркота в серці, образа та гнів у відповідь. Лагідність - це здатність стримати цю реакцію.
Довготерпіння - це вміння справлятися зі своїми емоціями, коли ми бачимо недоліки чи невдачі інших людей. Кожен має свої сердечні рани, немочі та недоліки та час від часу робить помилки. Тому не так легко уживатися з іншими. Довготерпіння та любов ми бачимо в нашого Господа Ісуса, Який довготерпить наші гріхи та немочі, і з любов’ю трудиться над нашими життями і характерами, доки в них не відобразиться Його слава.
Друге, для збудування церкви нам потрібна єдність. Звернемося до 3-го вірша:
3 намагаючись зберігати єдність духа в союзі миру.
Важливо, що єдність не потрібно будувати, її потрібно лише зберігати. Чому? Тому що вона вже дана нам Богом. Основну, саму базову і важливу роботу Бог вже зробив. Ісус помер на хресті щоб поєднати нас. У 2:13 він пише: “в Ісусі Христі, ви, які колись були далекими, кров’ю Христа стали близьким”. Завдяки чому ми маємо цю єдність? Звернемося до віршів 4-6:
4 Одне Тіло й один Дух, – як і були ви покликані в одній надії вашого покликання.
5 Один Господь, одна віра, одне хрещення,
6 один Бог і Отець усіх, Який над усіма, і через усіх, і в усіх [нас].
Павло вдається до аналогії з тілом, щоб вказати на ту духовну близькість, яку ми маємо Духом Святим. Що це за тіло? - це Церква, Тіло Христове (1:23). Церква з євреїв, так само, як з язичників, з багатих і бідних, з освічених і не дуже, з чоловіків і жінок. Ми такі різні, але між нами існує нерозривний духовний зв’язок, який ми отримуємо через Христа. Павло вказує на те що всі ми маємо одну надію покликання, одну віру і хрещення. Чому? Тому що об’єктом віри, надії і хрещення є один і той самий Господь, Ісус Христос. В Христа ми увірували, в Нього були охрещені і Його пришестя очікуємо з надією. Павло вказує, що маючи одного Бога і Отця ми з’єднані в одну сім’ю. Ми бачимо як багато Бог зробив для того, щоб об’єднати нас. І ми маємо пам’ятати про це.
Дійсно, часто часто ми дивимось на те, що відрізняємося і, здається, не можемо мати спільності. Іноді ми стаємо гордими і за любу ціну намагаємося довести свою правоту. Іноді ображаємося і звинувачуємо інших в тому, що нас не розуміють. Часто ми проявляємо більше терпимості і готовності до співпраці до невіруючих, ніж до братів у Христі, чи не так? Але більш важливо ось що: яку ціну ми платимо щоб берегти єдність? “Намагатися зберігати єдність духа в союзі миру” іноді може бути нелегкою справою, яка вимагає від нас поступитись своїм, стримати свій гнів, послужити іншому. І це завжди означає в чомусь обмежити свою свободу та свої права. Павло знав це, але вважав справу вартою того. Тому зверніть увагу, як він говорить про себе на початку цього розділу, у вірші 1. Він каже: “я, в’язень у Господі”. Заради того, щоб язичники були такою ж частиною церкви, як і євреї, Павло готовий був піти і в тюрму і на смерть. Ми маємо пам’ятати, що Христос помер щоб ми мали єдність духа в союзі миру.
Третє, ми маємо служити іншим даними нам дарами (8-16). Звернемося до 7-го вірша:
7 А кожному з нас дана благодать згідно з даром Христа.
Коли ми починали вивчати послання до Ефесян, 1-ий розділ, ми читали: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Який поблагословив нас усяким духовним благословенням на небесах у Христі» (3) і далі Павло перечисляє ці духовні благословення: вибрання, всиновлення, відкуплення, прощення гріхів. Усе це – духовні благословіння, дані нам по благодаті для нашого спасіння. Але у 7-ому вірші Павло говорить про інші благословіння, дані нам для того, щоб служити в церкві. Щоб продемонструвати це, Павло цитує Старий Заповіт. Подивимося на вірш 8: «Тому сказано: Піднявшись на висоту, Він полон полонив і дав дари людям». На перший погляд не зовсім зрозуміло, хто це, куди він піднявся і яких полонених набрав. Для цього нам потрібно буде ознайомитись з 68-им Псалмом, звідки взятий цей вірш. Цей Псалом написав Давид. У ньому він згадує великі перемоги у своєму житті і дякує за них Богу. У його час на горі Сіон жило войовниче плем’я Євусеїв, і ця гора вважалася неприступною. Однак Давиду вдалося завоювати цю гору. І після завоювання він піднявся на цю гору як Цар і отримав дари від переможеного народу. Однак коли Давид писав Псалом він зрозумів, що це насправді не він, а Сам Бог взяв цю гору. Тому у цьому Псалмі він зображає цю перемогу не як свою, а як Божу перемогу, і не своє сходження на гору, а Боже сходження. Бог сходить на гору Сіон як переможець, за Ним ідуть колони полонених, які дають йому дари.
Вам нічого не нагадує ця картина? Звичайно, це картина нашого Господа Ісуса Христа, який прийшов з небес у цей світ, отримав перемогу над сатаною і владою смерті, і піднявся до Бога схоже як цар Давид піднявся на гору Сіон. Але є одна відмінність: у Псалмі Цар приймає дари від полонених. А тут Павло каже: Цар дає дари людям, дає дари нам з вами, дає кожному, дає щедро, по-царськи. Тому ніхто не може сказати: «У мене нічого немає». У кожного є своє унікальне місце в тілі Христа. Ніхто не залишився обділеним.
Щоб допомогти нам відкрити свої дари, Павло приводить кілька прикладів таких дарів. Подивимось на вірш 11: «Він і поставив одних апостолами, інших пророками, ще інших благовісниками, а тих – пастирями та вчителями». Звичайно, тут перераховані не всі дари. Павло наводить лише кілька приклади. Подивімося на них.
Апостоли. Апостолом мав право називатися лише той, хто бачив Ісуса і був свідком Його воскресіння (1 Кор.9:1). Апостолами були 12 учнів Христа, також Павло і брат Ісуса Яків. Апостоли мали надзвичайно велику владу. Їх послання і листи склали Новий Заповіт. Їх слово мало абсолютний авторитет, так, наче це сказав Сам Бог. У вузькому сенсі ера апостолів вже закінчилася. Звісно, ніхто з людей, які жили після них не мав і не матиме такого авторитету, щоб, скажімо, написане їм було включене до Нового Заповіту.
Пророки. Пророки починали свої проповіді словами: “Так говорить Господь…” Бог в прямому сенсі промовляв до пророків, а ті передавали Його слова людям. В наш час Бог зазвичай звертається до людей через Писання. Звичайно, іноді і в наш час Він звертається у снах чи дає якісь видіння. Але в цілому, у вузькому сенсі ера пророків також закінчилася.
Благовісники. Благовісники – це Божий десант. Вони їдуть для проповіді у місця, де не чули Євангелія. Ера благовісників не закінчилася. І через 2000 р. після Христа у світі лишається багато місць, де не чули і не знають Євангелії.
Пастирі. Пастирі – це батьки і матері для новонароджених християн. Це довга, копітка і втомлива робота, яка вимагає великого терпіння та надії в служінні, поки їх духовні діти не стануть дорослими.
Вчителі. Християнство завжди несло за собою освіту. Туди, куди приходили християни, вони перекладали Біблію на рідну мову людей і навчали. Там, де з’являлось християнство, починали розвиватися наука і мистецтво. Кирило і Мефодій принесли Євангеліє на Україну і разом з Євангелієм принесли письмо. У наш час люди багато знають. Але якщо вони не знають Євангелії, то усі їх знання є марними. Дар вчителя є одним із самих важливих в церкві, і в церкві постійно існує потреба у вчителях.
Є ще багато інших дарів. Наприклад, у Рим.12:6-8 вказані ще такі дари, як служіння, втішення, подавання, керування, милосердя. Усі ми також отримали різні дари. Важливо пам’ятати, що “кожному з нас дана благодать згідно з даром Христа” (7) “Кожному” - це означає “кожному християнину”.
Звернемося до 12-го вірша: «щоби приготувати святих для справи служіння, для збудування Христового тіла…» Тут Павло пояснює те, з якою метою Бог дав нам дари. Тут дуже важливо розуміти, що Бог не дав нам дари для нашого власного щастя. Бог дав нам дари для того, щоб ними ми служити іншим для збудування тіла Христового. Церква – це тіло Христа, і у ній ми залежимо один від одного. У тілі члени дуже залежні, і вони не можуть прожити один без одного. Голова дуже розумна, але тілу не потрібно дві голови, воно не зможе вмістити так багато розуму. Голова залежить від руки, яка уміє брати їжу і класти її до рота. Ми залежні один від одного. Так, це часто незручно, тому що ми хочемо бути самодостатніми. Але в цій залежності є наша сила.
На тихоокеанському узбережжі США ростуть найвищі і найбільші дерева на землі - секвої. Висота окремих сягає вище 100 м, а вік – до кількох тисяч років. Коли вчені почали досліджувати, як вони виживають, і як вони просто не падають на землю, то спочатку допускали, що, можливо, у них дуже глибоке коріння. Але, як вияснилося пізніше, у них зовсім не глибоке коріння. Їх секрет у тому, що коріння цих дерев дуже переплетене один з одним. І завдяки цьому вони такі високі і міцні.
Церква, у якій члени служать один одному – зростає, схоже на те, як росте організм, який добре харчується. Подивіться на вірш 13: аж поки всі досягнемо єдності віри й пізнання Божого Сина, досконалого змужніння, міри зрілості – повноти Христа». Уявіть собі дві церкви: в одній ви зустрічаєте радісних, теплих, привітних християн, які вами цікавляться і готові послужити. У іншій – холодних і байдужих, які думають лише про те, як пошвидше утікти додому після Богослужіння. У яку ви захочете прийти? У чому різниця? У однієї церкви більше грошей, тому її члени так радіють? Ні. В зрості. Друга церква духовно зріла, вона виросла. Але цей ріст можливий лише коли християни займають своє місце у церкві і служать один одному.
Звернемося до віршів 14-16:
14 щоб ми не були більше малими дітьми, які хитаються і захоплюються всяким вітром вчення, людською підступністю, лукавством, що вводить в оману,
15 а щоб ми в любові були правдомовні, щоб у всьому досягли зросту Того, Хто є Голова, – Христа.
16 Від Нього – все тіло, складене і надійно сполучене різними зв’язками в міру дії кожного окремого члена тіла, зростає на збудування самого себе в любові.
Тут Павло каже про небезпеку якщо ми не будемо служити в тілі. Ця небезпека полягає в тому, що ми залишимося малими дітьми. Малі діти - чудові, вони такі милі. Але холодна правда життя полягає в тому, що малі діти з часом мають стати дорослими. І це проблема коли діти лишаються дітьми. Фізично людина виростає, але всередині не змінюється. Головну проблему малих дітей Павло змалював у вірші 14: їх дуже легко обманути. Колись я зі своєю малою дочкою гуляв в лісі. Ми побачили невеличку нору у пеньку, і я сказав їй що там живуть гноми. Вона, звісно, щиросердечно повірила. Проблема, звісно, не в тому, коли батьки так жартують, а коли діти виростають, і стикаються з цим холодним, і жорстоким світом, де їх хочуть обманути, їми хочуть скористатися. Нам потрібно пам’ятати, що диявол - це батько всякого обману. Він обманув Адама та Єву в раю, і з того часу продовжує водити за носа людей. І якщо християни не виростають духовно і лишаються духовними, то вони особливо вразливі до обману. В світі кружляє беліч підступних вчень, які здається що наближають, та насправді віддаляють людину від Бога. Я наведу один приклад, актуальні для сучасності.
Завдяки сучасним технологіям церкви почали транслювати богослужіння онлайн. Сталася нечувана в попередні віки справа. Тепер завдяки сучасним технологіям можна долучится до служіння любої церкві у світі. Можна знайти кращих світових проповідників, які закінчили кращі семінарії, які є загально визнаними авторитетами. І це добре, коли хворі люди, які не можуть встати з ліжка, можуть долучитися онлайн до богослужіння. Це добре, коли люди в міру своєї роботи, як то капітани чи моряки на кораблях, де немає церкви, можуть долучитися до богослужіння. Це добре, коли в час COVID-у, коли ми сказали членам церкви: “Не приходьте в церкву”, брати та сестри могли прийняти участь у богослужінні онлайн. Але проблема в тому, що онлайн церкви не можуть замінити живої помісної церкви. Кращі світові проповідники не можуть замінити пастирів місцевої церкви. Коли ми слухаємо богослужіння онлайн, нам не потрібні покора, лагідність, довготерпіння чи любов, просто тому що навколо нас немає інших людей. Не потрібно і намагатися зберігати єдність, тому що немає з ким. І не потрібен дар, тому що їм немає кому служити. Якщо нам не подобається, що каже проповідник, можна його вимкнути, або переключитися на іншого проповідника, який говорить більш приємні мені речі. Такі люди можуть думати, що вони служать Богові, та насправді швидше за все вони служать самі собі. Вони не служать іншим, але і не зростають самі.
З моменту проголошення незалежності пройшло більше 30 років. Але українцям так і не вдалося побудувати країну, у якій людям хочеться жити. Багато українців виїхали за кордон в пошуках кращого життя. Населення країни скоротилося на багато мільйонів, а корупція і суди в країні - це якась така біда, яку здається неможливо вилікувати. Я пишаюся і віддаю всяку повагу воїнам, які ціною свого життя боронять нашу землю і тим хто їм допомагає. Але лідери країни це справжня біль, вони не служать народові, а обкрадають його і наживаються на ньому. А самі люди бояться брати відповідальність і перекладають її на лідерів. Коли я бачу все все, а на додачу ще жахливі дороги і гори сміття скрізь, мені соромно за свою країну. В цілому ми маємо констатувати, що більш ніж за 30 років так і не побудували країну=, хоча все ще не втрачаємо надії відвоювати свою свободу і побудувати країну, в якій хочеться жити. Сьогодні ми говорили про побудову церкви. Як нам вдається будувати церкву, в якій ми служимо? Кажуть, що церква чимось схожа на стадіон, на якому відбувається футбольний матч. На цьому стадіоні є сидіння для глядачів, і є футбольне поле. На сидіннях сидять десятки тисяч глядачів, які відпочивають та розслаблені. І на цьому ж стадіоні є 22 гравці, які втомилися і виснажені вкрай, і яким потрібен відпочинок. Уявіть собі схему цього стадіону. І припустимо, що вас попросили показати місце, де ви знаходитесь: на трибуні як глядач, який спостерігає, як інші працюють, чи на арені робите свою роботу. І кажуть, що завдання кожного служіння – це допомагати глядачам на стадіоні сходити з трибун і перетворюватися із глядачів у гравців. Хай Господь благословить нас знайти своє місце у Тілі Христа.