Ключовий вірш 3:19: «і пізнати Христову любов, яка сягає за межі пізнання, щоб наповнилися ви всякою Божою повнотою».
У християнського письменника Філіпа Янсі є книга «Розчарування в Бозі». В ній він розповідає про людей, які по тим чи іншим причинам розчарувалися в Бозі. Там він також розповідає історію про свого батька. Його батько помер коли йому виповнилося лише 9 місяців від поліомеліту – зараження спинного мозку. М’язи відмовили, і йому прийшлося дихати завдяки спеціальній металевій легені. В 24 р. батько виявився повністю паралізованим і через 3 міс. помер. Філіпу було заборонено відвідувати батька, так як лікарі боялися, що 9-міс. хлопчик може заразитися. Тоді батько попросив прикріпити фото його сина на цій металевій легені, щоб він міг постійно її бачити. Коли Філіп був вже дорослим, його матір розповіла йому цю історію про любов його батька. Ця любов стала для нього справжнім відкриттям: його любив чоловік, якого він практично не знав і не пам’ятав, останні місяці свого життя він провів, бачачи перед собою лише його фотографію! Він присвятив йому весь залишок свого життя, він проводив цілі дні, думаючи про свого сина. Він любов його так, як взагалі міг. Філіп зрозумів: у нього є батько, який його любить.
Саме про це і молиться сьогодні ап. Павло у слові, яке ми тільки що прочитали. Багатьом християнам життя здається сухим, і вони ближче до вигорання та розчарування, ніж до повноти. Але не цього бажає Бог, Бог хоче, щоб ми пізнали Його любов і наповнилися всякою повнотою Божою.
Подивимось на вірші 14-15:
14 Для цього я схиляюсь на свої коліна перед Отцем Господа нашого Ісуса Христа,
15 від Якого має ім’я кожна родина на небесах і на землі,
В тюремній камері в Римі Павло схиляв свої коліна і молився за християн в Ефесі. Він молився Богові, від Якого має ім’я кожна родина на небесах і на землі. Бог - це наш батько, який знає про наші потреби та піклується про нас. Вже довгий час тому, коли я ще був студентом, я вивчав Біблію з одним братом. Ми вивчали історію про блудного сина - про любов батька до блудного сина, яка символізує любов Бога до грішника. Коли я сказав йому що Бог - наш Небесний батько, який любить нас, він несподівано дуже жорстко відрізав мені: “Не говори мені про любов батька! Мій батько був алкоголіком, приходив п’яним додому, кричав на мене і бив матір!” Наші земні батьки мають бути образом небесного батька для своїх дітей, але у багатьох це дуже погано виходить. Любов земних батьків може розчаровувати. Але не любов Небесного батька.
Про що молиться Павло? Звернемося до 16-го вірша:
16 щоби за багатством Своєї слави Він дав вам через Свого Духа зміцнитися силою у внутрішній людині…
Павло молився щоб вони були міцними. Він добре знав, що якщо вони не будуть міцними, то не встоять у своєму християнському житті. Павло молиться саме про зміцнення. Коли Бог спасає людину, він дає їй нове народження – народження згори і нову природу, нову людину. Ця природа любить Бога і намагається догождати Йому. І ця внутрішня людина має зростати та зміцнюватися. Наша зовнішня людина - це та, яку ми ви бачите, коли дивитесь на себе у дзеркалі, з часом слабшає. Слабшає фізична сила, розумові здібності, в’яне краса. За допомогою фізкультури та медицини ми можемо сповільнити цей процес, але не зупинити його. І прийде час, коли ця зовнішня людина буде зруйнована остаточно і помре.
На противагу їй внутнішня людина – це місце, де Бог перебуває у людині. Звернемося до вірша 17а:
17а щоби через віру Христос оселився у ваших серцях…
Це те, чого не було у Старому Заповіті. Так, там Бог допомагав окремим людям, Святих Дух сходив на окремих людей, але Бог ніколи не оселявся в людях. Але у Новому Заповіті, коли Бог спасає людину, він поселяється в ній. Фактично, Павло закликає християн в Ефесі і нас зробити внутрішню інвентаризацію - чи комфортно Христу в нас? Давид просив Бога (Пс.139):
23 Досліди мене, Боже, і пізнай моє серце. Випробуй мене і пізнай мої думки! –
24 подивись, чи не йду я згубною дорогою, і скеруй мене на шлях вічності.
Чи молитеся ви такою молитвою, чи ні, бо боїтеся того що Бог може знайти всередині вас? Які сайти ви відвідуєте, коли ніхто не бачить? Про що думаєте, коли даєте волю своїм думкам? Як ми спілкуємося з нашими близькими, коли немає нікого поруч? Як і на що ми витрачаємо наші гроші? Так, ніхто з нас не живе довершеним життям. Немає людей, які ідеально мислять, говорять чи чинять. Але що ми робимо, коли Святий Дух вказує нам на наші гріхи? Чи знаєте ви, що коли ми розкаюємось, то це дуже приємно Господу і запрошує Його в наше серце. Це створює в нас атмосферу, де Христу приємно перебувати. Ніхто з нас не живе святим життям. Але ми маємо створювати в нас атмосферу, де ми відповідаємо коли Бог дорікає нас в наших гріхах.
Яким же чином нам зміцнюватися у внутрішнім чоловікові? Павло молиться за кілька речей. По-перше, через віру. У вірші 17 Павло пише: щоби через віру Христос оселився у ваших серцях...» Так, Христос бажає оселитися у наших серцях. Але перепоною Йому може слугувати наша віра. Віра – це дивна річ. З однієї сторони вона приходить від Бога. Віру дає Бог. Ніхто не може увірувати, якщо Бог не покличе. Але з іншої – віра – це наш відгук на Божий заклик. З однієї сторони віри не видно. На людині не написано, віруюча вона чи ні. З іншої – вона раніше чи пізніше проявляється у житті. У Старому Заповіті, у книзі Буття ми зустрічаємо Якова. Якось він підманув батька і старшого брата і змушений був тікати з дому. Ніч застала його на полі, він ліг і підклав каменя під голову. Це був один з самих важких моментів його життя. Відчуття провини, небезпека і невизначеність у майбутньому мучили його. Якби сучасні психологи дослідили стан Якова в цей час, то напевно знайшли б там ознаки вигорання і депресії. І у цей важкий час Сам Бог приходить до нього усі сні і каже (Бут.28)
13 …Я – Господь, Бог твого батька Авраама, і Бог Ісаака. Землю, на якій ти спиш, дам тобі та твоїм нащадкам.
14 А твоїх нащадків буде як земного піску. Вони поширяться на захід і на схід, на північ і на південь. У тобі й у твоїх нащадках благословляться всі племена землі.
15 Ось Я з тобою, і оберігатиму тебе всюди, куди підеш, і поверну тебе в цю землю; не залишу тебе, доки не виконаю всього, що Я тобі сказав.
Бог обіцяв йому величезне благословення, Свій захист і благополучне повернення назад. Як Яків мав реагувати на це? Він мав лише Божу обіцянку і більше нічого. Вірити Богові чи ніі? І Яків вирішує: «Вірити!» Як ми про це знаємо? Його віра проявилася в обітниці, яку він зробив перед Богом:
20 …Якщо Бог буде зі мною і оберігатиме мене на дорозі, якою я йду, і дасть мені хліба їсти й одежу зодягнутися,
21 так що я повернуся здоровим до дому мого батька, то Господь буде мені Богом,
22 а цей камінь, якого я поставив як стовп, буде Божим Домом, і з усього, що Ти даси мені, я неодмінно дам Тобі десятину!
Зі своєї сторони Яків обіцяв служити Богові і віддавати десятину. Віддавати десятину для такого скупого чоловіка як Яків було серйозним рішенням. Пізніше Бог виконав усі Свої обіцянки до Якова. Він щедро благословив його і дітьми, і матерільно. І Він зробив Якова патріархом віри, поряд із Авраамом та Ісааком. Віру не видно. Але якщо віра є, то вона проявляється у практичних рішеннях.
По-друге, внутрішня людина зміцнюється через укорінення в Божій любові. Подивимося на вірші 17-19:
17 щоби через віру Христос оселився у ваших серцях, аби ви, укорінені й засновані на любові,
18 разом з усіма святими змогли зрозуміти, що це за ширина й довжина, висота й глибина,
19 і пізнати Христову любов, яка сягає за межі пізнання, щоб наповнилися ви всякою Божою повнотою.
В 17-му вірші говриться: “укорінені й засновані на любові”. Ми зміцнюємося, пускаючи глибоке коріння в Божій любові. Навіщо коріння? Коріння грає дві важливі ролі. По-перше, через коріння дерева отримують воду і поживні речовини. На поверхні мало і води і поживних речовин. Звісно, коли йде дощ, вода накопичується на поверхні, але потім швидко проникає до глибин. Щоб до неї дістатися, потрібні глибокі та розгалужені корені. Без такого коріння, дерево не отримує поживних речовин, і засихає. Сьогодні ми часто чуємо про втому, виснаження, про втрату мотивації, про вигорання, а то навіть і депресію. І не лише серед невіруючих людей, а так само і серед віруючих. Сучасне покоління навіть називають поколінням “втомлених людей”. Причому ми чуємо про це не лише у старших людей, а навіть і у молодих людей. Одна із самих популярних тем на молодіжних конференціях “Як не вигоріти” чи “Як відновитися”. Іноді пастори чи психологи розводять руками - вони не знають, що сказати молодим людям, які у 18-20 років вже почуваються “вигорівшими”. Можна зрозуміти, коли про втому кажуть воїни, які вже 3 роки в окопах захищають нашу країну. Так, їм елементарно потрібно відіспатися і відновитися від того жахіття, з яким вони щоденно стикаються. Можна зрозуміти, коли про втому кажуть служителі, які трудяться для Господа не покладаючи рук. Але що робити коли втомлюютсья люди на диванах, які не воюють, які не волонтерять і які не служать?
Що відбирає наші сили? Що не дозволяє нам пустити глибоко корені, щоб досягнути поживних речовин? Чому ми не схожі на людей, описаних у цьому слові, які знають Божу любов і наповнені всякою повнотою, а які втомлені і вигорають? Я поділюся кількома думками. Однією з головних причин цього є те поверхневе життя, яким ми живемо. Характерною ознакою сучасної людини є поверхневість. Ми живемо в інформаційному шумі, коли щоденно на нас звалюються тони інформації, і ця інформація робить нас залежними від неї. Великою мірою це - порожня і непотрібна інформація, вона розсіює нашу увагу, і людина наповнює себе не тим, що потрібно, а цими порожніми речами. Звідки взятися глибині в нашому житті, якщо ми не думаємо глибоко? Я добре пам’ятаю ті часи, коли ми писали свідчення по 4 год. і в свідченнях ми писали особисту частину на 2 стр. Зараз свідчення пишуть за 30 хв. з особистою частиною на 2 речення, і кажуть що я не знаю, що писати. Невміння людини визначити що їй споживати, а що ні, і призводить до порожнього витрачання сил і вигорання.
Ще одна причина вигорання - це нездатність контролювати наші переживання. Ісус Христос якось попереджав: “Стережіться, щоб ваші серця не обтяжувалися … життєвими клопотами…” (Лк.21:34) Звісно, ми всі - дуже зайняті люди, і в нас багато життєвих клопотів. Але якщо ми не вміємо контролювати наші клопоти, вони обтяжують нас і висмоктують з нас всі сили.
По-друге, коріння дає стабільність. Таку саму стабільність дає фундамент. Павло пише: “укорінені й засновані на любові”. Я люблю гуляти в лісі. В лісі, де я гуляю, пісчаний грунт, і там добре ростуть сосни. Вони виростають дуже високі, коли вітер зверху вони сильно хитаються. Проте не падають, тому що мають місце та глибоке коріння. Ісус розповідав про будинки, збудовані на піску і на камені. Зовні вони виглядають однаково. Але коли прийшла буря перший зруйнувався, а другий - встояв. В 1 Кор.4:2 Павло писав: “А від управителів вимагається, щоб кожний був вірний”. Однією з головних вимог до Божого служителя є вірність. Він має лишатися, коли всі інші десь діваються. Але проблема в тому, що наша вірність базується на тому фундаменті, який ми збудували. Зараз в церквах скаржаться на брак служителів. Кальвін якось сказав, що у Бога завжди є вірні Йому люди, навіть коли про це ніхто не знає. Якось у розпачі пророк Ілля сказав Богові: “залишився я один, але й мене шукають, щоб відібрати життя” (1 Цар.19:10). Бог відповів йому: “Я залишу собі сім тисяч тих, котрі не схилили своїх колін перед Ваалом…” Ми можемо лише уявити собі здивування пророка Іллі, коли він думав що залишся лише один, тоді як насправді ще було цілих сім тисяч вірних Богові людей! Те, що церква стоїть до цього часу означає, що вже 2 тисячі років Бог знаходив вірних Йому людей. І Він буде знаходити їх до другого приходу Христа. Тут питання в іншому: “Чи хочу я щоб Бог працював через мене? використовував мене в Своїй роботі?” Якщо так, то я маю будувати фундамент, тому що першим пунктом у вимогах вакансії служителя стоїть вірність.
І останнє: чи легко пустити глибоке коріння? Чи легко побудувати міцний фундамент? Звісно що ні. Ісус в притчі про чотири типи грунту навчав, що це - копіткий та важкий труд: потрібно обробляти грунт, витягувати каміння, виривати бур’яни. Цей труд займає роки, фактично він займає все наше життя. Але натомість він робить сильним нашу внутрішню людину. Я зараз читаю книгу про християн у римській Імперії. Багато з них проявляли дивовижну внутрішню силу. Отця Полікарпа арештували коли йому вже було 84 роки і сказали зректися Ісуса. Він був старим і не мав фізичної сили. Але його внутрішня людина була сильна. Він відповів: “Ісус Христос любив мене все моє життя. Як я можу зректися його?”
Звернемося до віршів 18-19:
18 разом з усіма святими змогли зрозуміти, що це за ширина й довжина, висота й глибина,
19 і пізнати Христову любов, яка сягає за межі пізнання, щоб наповнилися ви всякою Божою повнотою.
Зростання та зміцнення внутрішнього чоловіка призводить до того, що ми наповнюємося всякою Божою повнотою. І, потрібно сказати, ця Божа любов та повнота не розчаровують. Навпаки, вони дають сили, дають смак життя, дають радість, дають Божий мир. З часом ми будемо менше думати та згадувати втому та вигорання, і більше дякувати Богові та славити Його. Ми будемо мати сили служити іншим, а не вимагати від них служіння. Ми зможемо любити інших, а не вимагати від них любові.
На завершення. на перший погляд повнота, про яку пише у цьому слові Павло здається далекою від нас. В реальності ми бачимо розчарування, втома, вигорання. Здається що між нами і цим словом - велике провалля. І, якщо ми це усвідомлюємо, то нам потрібно укорінюватися та будувати міцний фундамент нашої віри. Ми маємо працювати нас своїм життям. Один брат якось написав на своєму профілі: “Life under construction”. Нам потрібно серйозно займатися своїм християнським життям. Хай Господь приведе вас до Божої повноти!