(5, 6): В інших поколіннях вона не була виявлена людським синам так, як ось тепер Духом відкрита святим апостолам і пророкам, що і язичники є співспадкоємцями, одним тілом і співучасниками обітниці в Ісусі Христі через Євангелію
Чи любите ви таємниці, брати і сестри? Я зараз говорю не про якісь там особисті секрети. Такі таємниці нехай лишаються з тими, хто їх береже. Я маю на увазі такі таємниці, як от таємниці науки і космосу, таємниці історії і таємниці світобудови. Такі таємниці, які нібито лежать на поверхні і ніхто їх не приховує, але відкриваються вони лише тим, хто справді шукає.
Особисто я – дуже люблю. Це була одна з причин, чому я пішов вчитися на факультет фізики свого часу. Сподіваюся і ви також любите, тому що уривок, який ми сьогодні вивчаємо, він також про таємницю. Про таємницю Божого задуму щодо нашого світу, який Бог здійснив в Ісусі Христі. А ще про таємницю Божого народу, Христової Церкви. Нехай Господь зараз відкриє нам очі і зробить серця м’якими, щоб ми могли осягнути таємницю Христову.
Давайте звернемося до тексту, подивіться вірш 1: «З цієї причини для вас, язичники, я, Павло, став в’язнем Ісуса Христа».
Ви пам’ятаєте, що Павло писав цього листа з в’язниці. Чому ж він туди потрапив? Може він скоїв якийсь злочин? Може організував заколот? – зовсім ні. Павло був ув’язнений за проповідь Євангелії Ісуса Христа. І перш за все, за проповідь язичникам.
Коли в минулому розділі ми читали про те, що Бог в Христі знищив ворожнечу, яка розділяла язичників та юдеїв, то маємо розуміти, що це не просто така форма мови. Думка про те, що Бог і язичникам дав покаяння в життя була чимось надзвичайним навіть для християн з євреїв, навіть для ап. Петра на початку. Що вже казати про юдеїв?
По великому рахунку, багатьма юдеями християнство сприймалося, як ще один месіанський рух в рамках юдаїзму. Приходячи в нове місто, Павло в першу чергу йшов до синагоги, якщо така була. Там він проповідував про Христа і його уважно слухали… аж доки мова не заходила про язичників. На цьому розмова швидко закінчувалася. На стільки швидко, що не раз і не два Павло був на волосину від смерті. Павла ув’язнив не Христос. Його ув’язнили римляни за звинуваченням юдеїв. Та він сприймає це, як необхідну ціну, як частину свого служіння Божої благодаті для язичників і згоден платити її. Що ж це за служіння Божої благодаті?
Подивіться вірші 2-4: «Ви ж, напевно, чули про служіння Божої благодаті, яка дана мені для вас, бо мені через об’явлення відкрита таємниця, про що я раніше коротко написав; з чого, коли читаєте, ви можете збагнути моє розуміння Христової таємниці».
Тут словом «служіння» в наших Бібліях перекладене грецьке слово «οἰκονομία» (ойкономія). Це слово, від якого походить сучасне слово «економіка» і в початковому смислі воно означало «управління домом», або ж «доморядництво».
В ті часи, у великих господарствах, де було багато слуг і багато різної роботи, господар не займався усіма справами особисто, а призначав управителя, економа, який безпосередньо взаємодіяв з іншими слугами, слідкував за порядком, розподіляв роботу і платню і т.д. Саме так Павло бачить свою роль в Божій історії. Мені для вас, -- каже він, -- дана Божа благодать. Як правило ми не думаємо про благодать в такому аспекті. Благодать, вона ж дається нам і для нас же самих, правда? Але Павло каже, що Бог дав йому благодать, щоб він вірно, як добрий управитель, піклувався про Божу Церкву: з язичників, так само, як і з юдеїв і Павло дуже серйозно поставився до цієї задачі. Це служіння благодаті Павло нерозривно пов’язує зі звіщенням таємниці Божої волі, яку Господь відкрив в Ісусі Христі.
Слово “таємниця” повторюється в сьогоднішньому уривку декілька раз: у вірші 3, 4 та 9. У вірші 5 під словом “вона” також ховається таємниця. А у вірші 11 вона ховається під словами: “відвічна постанова”. Безсумнівно, ця «таємниця» є центральною темою і ключем до тексту, який ми розбираємо. Але що це за таємниця? В чому вона полягає? Який її характер?
Часто слово «таємниця» сприймається, як така собі закрита інформація призначена для вузького кола осіб. Багато древніх культів будувалося за таким принципом: є вузьке коло втаємничених в центрі, і є усі інші. Однак Христова таємниця, або таємниця Божого задуму – не така. Вона – для всіх. Христос посилає Своїх учнів проповідувати усьому творінню, по всьому світу з дахів, те, що вони чули від Нього за зачиненими дверима.
За своїм характером Христова таємниця дійсно більше схожа на закон природи. Не дарма нові прориви в науці називають відкриттями, адже в них також є момент осяяння в результаті якого знімається покривало таємниці і усім стає зрозуміло, чому події відбуваються і об’єкти взаємодіють саме так, а не інакше.
Таємниця, про яку говорить Павло від віків була захована в Бозі (9). Її відкриття нерозривно пов’язано з пізнанням Самого Бога. Павло називає її відвічною Божою постановою (11). Це те, що Бог планував від самого початку, однак відкривалося в історії поступово, етап за етапом, аж доки не здійснилося в Ісусі Христі.
В чому ж полягав цей Божий задум? Насправді, Павло вже говорив про це в 1му розділі, вірші 9-10: «…відкривши нам таємницю Своєї волі, за Своїм уподобанням, яке раніше наперед ухвалив у Ньому для впорядкування повноти часів, щоб об’єднати в Христі все те, що на небі та що на землі». Божий задум полягає в тому, щоб об’єднати небесне і земне, щоб Бог був в усьому все, щоб Його Царство прийшло на землі, як воно є на небі. Цей задум Він здійснює через Церкву.
Подивіться вірші 5-6: «В інших поколіннях вона не була виявлена людським синам так, як ось тепер Духом відкрита святим апостолам і пророкам, що і язичники є співспадкоємцями, одним тілом і співучасниками обітниці в Ісусі Христі через Євангелію».
Свій задум в історії Бог здійснює через Свій народ. З перших сторінок Писання ми бачимо тих, хто любить Бога і виконує Його волю і бачимо усіх інших, тих хто бунтує і примножує міру зла в світі. Питання в тому, з кого складається цей народ Божий. В різні періоди історії цей народ складався з різних людей. Для Павла до його навернення, як і для будь якого юдея відповідь на це питання була очевидна – це усі нащадки Авраама. Говорячи про нащадків, тут йшлося в першу чергу про нащадків за тілом, ізраїльський народ і ті, хто приєднався до нього, прийнявши єврейський спосіб життя.
Новизна об’явлення, яке Бог Духом відкрив апостолам і пророкам НЗ, і самому Павлу була в тому, «що і язичники є співспадкоємцями, одним тілом і співучасниками обітниці в Ісусі Христі через Євангелію».
Павло перераховує тут три аспекти того нового статусу, який через віру в Христа отримали язичники, як частина Божого народу. Співспадкоємці (віруючі з язичників розділяють спільний спадок, Божий спадок разом з віруючими з євреїв), одне тіло (віруючі з язичників є такими самими повноправними членами громади Божої, як і віруючі з євреїв) і співучасники обітниці (віруючі з язичників приймають ту саму надію Божих обітниць, Божого завіту, що і віруючі з євреїв). Знавці грецької кажуть, що для того, щоб пояснити, що Бог зробив в Христі, Павло змушений придумувати нові слова. Йому не вистачає словника, щоб пояснити цю велич Божого задуму.
Подивіться вірші 8-10: «Мені, найменшому з усіх святих, дана ця благодать: благовістити між язичниками незбагненне багатство Христа і просвітити всіх, у чому полягає здійснення таємниці, що від віків була схована в Бозі, Який усе створив [через Христа], щоби правителям і владам на небесах тепер могла виявитися через Церкву багатогранна Божа премудрість».
В чому Павло бачить свою роль і роль Церкви в Божій історії?
Свою роль Павло вбачає в тому, щоб просвітити всіх, тобто зробити відомим і явним усім людям в чому полягає Божа воля щодо світу і щодо Церкви. Роль Церкви Павло вбачає в тому, щоб бути такою собі вітриною різноманітної Божої мудрості, як для нашого, так і для духовного світу.
Зверніть увагу, Павло знову тут згадує цих таємничих правителів і влади на небесах. Він вже побіжно говорив про них в 1му розділі, коли говорив про воскреслого і вознесеного Христа, який є вище від усякого начальства, влади, сили. І він ще раз повернеться до них в 6му розділі, коли говоритиме про духовну зброю і духовну боротьбу.
Щоб зрозуміти що це за правителі і сили і чому їм щось має бути виявлене через Церкву, нам потрібно розуміти юдейський світогляд. Відповідно до цього світогляду з того часу, як Бог змішав мови людей в часи будівництва Вавилонської вежі, кожен з язичницьких народів знаходився у владі таких духовних правителів і сил зла. Ізраїль же був народом Божої власності. Ці правителі дуже могутні, проте не всесильні і вони протистоять Богу і здійсненню Його задуму. Що цікаво: Божий задум в Ісусі Христі був таємницею не лише для нас, людей, але також і для цих могутніх духів. В 1Кор.2:8 Павло каже, що якби ці правителі знали Божий задум, то ні за що б не розіп’яли Господа слави, та вони не знали.
І ось Павло малює для нас картину світу, видимого і невидимого. Світу, який знаходиться в стані ворожнечі з Богом. Світу, який не кориться Божим заповідям і гине у злі. Що ж робить Бог? Бог Христом роззброює цих правителів і сили зла і виводить їх на посміховисько. Він посилає до всіх народів служителів Євангелії, таких як сам Павло. Зі всіх народів і племен Він збирає Свою Церкву. Церква – це такий собі Вавилон навпаки. Різноманітна, барвиста, різноголоса спільнота зібрана зі всіх племен в любові Христа, щоб на всіх мовах світу славити Бога. Модель і образ майбутнього віку. Спільнота, де Боже правління видиме і явне, де Його слово – це єдине правило життя і побожності. Спільнота, де є справедливість і милість, де найменший і найслабший – не забутий, де не зневажене право сироти і вдови.
Чи задумувалися ви, що наше життя, як церкви, як спільноти любові є, можливо, навіть більшим свідченням для світу ніж життя кожного з нас окремо? Винятковий характер деяких християн не може сам по собі довести істинності християнства. Атеїзм, так само, як і інші релігії також здатні народжувати окремих людей виняткової моральності та величі. Хоча такі особистості можуть нас надихати, дуже легко зрозуміти, що вони - винятки, екстраординарні герої, а не правило.
Чого не здатні породити атеїзм та інші релігії? - таких люблячих стосунків в спільноті, які створює Євангелія. В Ів.13:34,35 Ісус каже: “Нову заповідь даю вам: Любіть один одного! Як Я полюбив вас, щоб і ви любили так один одного. З того дізнаються всі, що ви – Мої учні, коли любов матимете між собою”.
Любов в спільноті є ознакою, за якою усі мають дізнатись, що ми є учнями Христа. Наші стосунки в спільноті, любов одне до одного, мають являти світу любов Христа до Церкви. І це зразу ставить досить високі вимоги до якості наших стосунків в спільноті. Це не просто благодушне ставлення до людей з якими в тебе немає ніяких спільних інтересів. Це участь в житті одне одного, щира молитва, підтримка, жертовність. Церква має виходити за рамки простого приємного людського спілкування і являти світу багатогранну Божу премудрість, якою Він Сам будує кожну громаду вірних.
В наш час індивідуалізму велич цієї таємниці Божого народу, Церкви, часто ігнорується. Нам здається: ось я вірую в Ісуса Христа серцем і це між мною і Богом, а все інше — не важливо. Людям часто здається, що важливі тільки особисті стосунки з Богом, а церква — це просто якась надбудова, опція. Що це – просто місце де віруючі збираються для спілкування чи поклоніння. Але це не так. Церква — це не просто якийсь побічний продукт Божої роботи і спасіння. По великому рахунку наше спасіння і полягає в тому, що Бог бере нас від світу і Духом Святим запечатує в Ісусі Христі, роблячи нас частиною Свого народу, Церкви. І Христос помер і воскрес не тільки для того, щоб виправдати наші гріхи, але і для того, щоб усиновити нас, зробити Божою сім’єю. Не тільки для того, щоб з’єднати нас з Богом, але щоб з’єднати нас одне із одним таємничим, органічним союзом в Ісусі Христі. Церква — це те, що задумав Бог від вічності, це те, що будує і оновлює Бог від вічності. Церква — це те, як Бог працює в цьому світі, звіщаючи таємницю Євангелії. Амінь.
Варто визнати, що коли ми дивимося на реальну громаду віруючих, ми часто не бачимо того, про що говорить Павло. Нам не вистачає мудрості, серед нас бувають конфлікти і непорозуміння і т.д. Невже Павло цього не бачив? Звичайно, бачив. Коли ми читаємо це послання далі, то дізнаємося, що єдність Духа в союзі миру потрібно берегти, докладати до того зусилля. Дізнаємося, що потрібно вчитися і зростати і ставати дорослими і зрілими. Дізнаємося, що піднебесні духи злоби скинені, та все ж достатньо сильні, щоб спричинити багато зла і перед нами боротьба.
Павло все це знав і ми маємо знати. Та все одно нам потрібно бачити перед собою образ спільноти, яку будує з нас Господь, щоб знати куди рости і змінюватися. Чи ставили ви собі питання, коли щотижня сповідуєте Апостольський символ віри: чому ми маємо «вірити» в церкву? Зрозуміло чому ми сповідуємо віру в Триєдиного Бога, --тому що ми не бачимо Його. Але чому маємо вірити в церкву? – ось же вона, громада, до якої я належу. Відповідь в тому, що невидимим є те, що справді робить нас церквою. Я нічого не побачу, якщо не матиму віри. Зовнішня людина прийде на богослужіння і побачить просто людей, які збираються, щоб гарно провести час. Вона не побачить Христа, Який збирає нас навколо Себе Своїм словом і Духом в одне ціле.
Кожен з нас, так само, як і наша спільнота ще не є такими, якими Господь одного дня нас зробить, але ми вже точно не є такими, якими були колись. Нехай Господь помилує нас, ростить і змінює кожного окремо і нашу спільноту в цілому, щоб через нас цьому світу, видимому і невидимому, була явлена Христова таємниця, незбагненне багаство Христа і багатогранна премудрість Божа.