Ключовий вірш 2:14: “Адже Він – наш мир, Який зробив з двох одне, зруйнував Своїм тілом серединну перегородку – ворожнечу”

Потрібно розуміти, що Павло писав цього листа у хворому та зруйнованому світі, де люди були розділені, ненавиділи один одного, і були ворожі один до одного. В сьогоднішньому слові ми зустрічаємо такі слова як “відчужені”, “позбавлені”, “далекі”, “перегородка”, “ворожнеча”, “чужі” і “захожі”. З того часу пройшло дві тисячі років, але здається що мало що змінилося. Вже з самого дитинства люди зустрічаються з усім цим всім, починаючи з дитячого садка і школи. Скажімо, учні в школі можуть булити інших учнів просто тому що у тих немає модного телефону чи одягу. Ми зустрічаємося з розділеннями на наших роботах і у спільнотах. Але навіть у церкві може бути неприйняття чи навіть ворожнеча. Що не так з цим світом? Коли ми вивчаємо історію то бачимо, що наша ситуація не є особливою. У світі завжди були конфлікти, ворожнеча та війни. Хоча переважна більшість людей хочуть миру, вони так і не можуть його досягнути. В цьому слові ми не будемо говорити що зробили люди щоб досягти миру. Коли ми чуємо такі слова як ООН, то виникає іронічна посмішка. Про це кажуть: “Це було б смішно, якби не було так сумно”. Дипломати отримують величезні зарплати, тратять безліч часу, але здатні домовитися лише про те, що ще раз зібратися щоб домовлятися. Ми маємо визнати, що люди без Бога не здатні вирішувати конфлікти. Тому сьогодні ми  будемо говорити про те, що Бог зробив для того, щоб принести нам мир. 

Звернемося до віршів 11-12:

11  Отже, пам’ятайте, що колись ви були за тілом язичниками, яких так звані за тілом «рукотворно обрізані» називали необрізаними,
12  бо ви того часу були без Христа, відчужені від громади Ізраїля, далекі від завітів обітниці, позбавлені надії і без Бога на світі.

Тут Павло закликає християн Ефесу пам’ятати ким вони були до Христа. Сьогодні українці кажуть: “Пам’ятайте повномасштабне вторгнення 2022 р.!” Чому його потрібно пам’ятати? Для того щоб не будувати ілюзій з приводу нашого північного сусіда і завжди бути готовими дати відсіч. Схожим чином, Павло закликає християн Ефесу пам’ятати ким вони були до Христа щоб вони були захищені. Чим захищені? Їхньою скромністю. Щоб вони не стали гордими, невдоволеними, і не почали критикувати інших, а лишася скромними. Люди не люблять згадувати своє нікчемне минуле, тому що це важко, боляче і неприємно. Але якщо ми хочемо вижити, як християни, то маємо пам’ятати своє нікчемне минуле. Тільки в цьому випадку ми зможемо дійсно цінувати Божу благодать. 

Яким було минуле язичників у церкві в Ефесі? 

11  … ви були за тілом язичниками, яких так звані за тілом «рукотворно обрізані» називали необрізаними,
12  бо ви того часу були без Христа, відчужені від громади Ізраїля, далекі від завітів обітниці, позбавлені надії і без Бога на світі.

В той час обрізання було знаком приналежності до обраного Божого народу. Язичники не були обрані Богом. Євреї зневажали язичників і називали їх “необрізані!” В Талмуді написано, що Бог створив язичників як тварин, але у формі людей, для того ті могли служити євреям і щоб євреїв не сильно травмувала їхня зовнішність. Язичники були відділені і від Христа. Вони були відчужені громади Ізраїля і далекі завітів і надії. У них не було ніякої надії у житті. Їм не було на що надіятися, вони жили в темряві і попереду їх була одна смерть. Їм залишилося лише їсти та пити в цьому світі, щоб за коротке життя встигнути отримали хоч якесь задоволення. Ці язичники нікого Вам не нагадують? Звісно, це все стосується і нас з вами перед тим, як ми зустріли Ісуса. Ми жили без Христа, були відчужені від Бога, і не мали ніякої надії. Пам’яймо, ким ми були без Христа. 

Звернемося до віршів 13-14: 

13  А нині, в Ісусі Христі, ви, які колись були далекими, кров’ю Христа стали близькими.
14  Адже Він – наш мир, Який зробив з двох одне, зруйнував Своїм тілом серединну перегородку – ворожнечу,

Далі починаються гарні новини. Павло розповідає про те, що зробив Бог через Ісуса Христа. Стосунки часто описуються в термінах - далекі - близькі. Те, що ми колись були далекими фактично означає що у нас не було ніяких стосунків з Христом. У нас не було доступу до джерела життя і всяких духовних благословень. А тепер це все в нас є. Як це сталося? - “кров’ю Христа”. Нас розділяли гріхи. І не було ніякої можливості наблизитися до Бога. Але коли Христос пролив Свою кров і помер на хресті, завіса в храмі розірвалася надвоє. Ця завіса символізувала розділення з Богом. І тепер цього розділення немає. 

Звернемося до вірша 15:

15  усунувши Закон заповідей в навчаннях, аби з двох збудувати в [Самому Собі] одну Нову Людину, встановити мир

Ісус не тільки примирив нас з Богом. Ісус примирив нас один з одним. Тут Павло пише про примирення між юдеями та язичниками. Бог дав закон юдеям щоб вони розрізняли святе і грішне і щоб тренувати їх в святості. Суть Божого закону було любити Бога і любити ближнього. Але євреї перетворили ці закони в церемонії і формальність, де не було ні любові до Бога, ні любові до ближнього. Бог усунув ці закони щоб юдеї та язичники мали мир. Зараз в нашій країні гостро стоїть питання миру. Якого миру ми хочемо? Просто щоб не було війни? Чи щоб не було війни, і навіть можливості війни? З точки зору Біблії мир - це Ісус Христос. Тобто це не стан без війни, а це Ісус Христос. Без Христа у людей немає жодного шансу досягти миру. 

Звернемося до віршів 15б-16: 

15  … аби з двох збудувати в [Самому Собі] одну Нову Людину, встановити мир
16  і в одному тілі хрестом примирити обох з Богом, знищивши на ньому ворожнечу.

Яким чином Христос примирив нас з Богом? У вірші 16 написано: “хрестом”. Саме на хресті Ісус примирив нас з Богом. Ісус виконав досконалу волю Божу, задовольнив Божу праведність і до кінця випив чашу Божого гніву. Він вгамував Божий гнів і дав можливість Божій милості здійснюватися в нашому світі. Коли ми говоримо про Божу любов, то Христос - її уособлення. 

Також тут сказано: “знищивши на ньому ворожнечу”. Бог вбив ворожнечу Самого Себе з  грішниками на хресті. На хресті разом з Ісусом були розп’яті наші гріхи, наше прокляття і все, що викликало ворожнечу між Богом і грішниками. Як ми отримуємо цей мир? Є лише один шлях - це прийти до хреста Ісуса Христа. Кожен з нас отримує прощення однаково: прийшовши до хреста Ісуса Христа. І якщо ми всі отримуємо прощення однаково, то це означає що між нами не може бути ворожнечі. Ап. Павло пише про це далі, у віршах 17-18:

17  Прийшовши, Він благовістив мир вам – далеким, і мир вам – близьким;
18  так що через Нього обоє маємо доступ до Отця в одному Дусі.

Тут ми маємо один важливий принцип: Ісус Христос хрестом зруйнував не тільки ворожнечу між нами та Богом, але й поміж нами. Ми всі стоїмо в Ісусі Христі перед хрестом Ісуса і перед престолом благодаті на небесах. Тому тут не має місця для сварок і ворожнечі.

У віршах 19-22 Павло пояснює, як Ісус змінює наш погляд на себе. Звернемося до вірша 19:

19  Тож ви більше не чужі й не захожі, а співгромадяни святих і домашні для Бога…

В давньому світі чужинці і захожі були однією найбільш незахищених верств населення. Ефесяни були чужими й незахищеними в Божому народі. Але завдяки Ісусу Христу, вони стали такими самими громадянами царства Божого, як і віруючі з юдеїв. Слова “домашні для Бога” мають значення “кровні родичі”. Це дає ще одну підставу, чому в церкві не має місця для сварок та ворожнечі - тому що нас об’єднує кров Христа. 

Тут можна задати питання: якщо Христос примирив нас з Богом і один з одним на хресті, то чому тоді в церкві існують розділення і конфлікти, і як їх подолати? Конфлікти трапляються, коли християни не стоять у Христі і біля хреста Ісуса; коли вони дають волю своїй гордості і упередженням. Як вирішувати такі конфлікти? Звісно, діалог потрібен. Але один діалог не може все вирішити. Перш за все потрібно відновити стосунки з Богом через хрест Ісуса Христа. 

Звернемося до віршів 20-22:

20  збудовані на основі апостолів і пророків, де наріжним каменем є Сам Ісус Христос;
21  на Ньому вся будівля, досконало збудована, зростає у святий храм у Господі,
22  в Якому й ви разом будуєтеся Духом в Божу оселю.

В цих віршах описано велике бачення ап. Павла про побудову церкви. В цій церкві Ісус Христос є наріжним каменем, Який тримає все. І той же Ісус об’єднує все. Між нами немає жодних причин бути разом, бути братами й сестрами, крім Ісуса Христа. Також на Христі церква зростає: і збільшується кількісно, і зростає духовно, під керівництвом Святого Духа, щоб стати оселею Бога. Люди раніше думали, що Бог живе в храмах, будівлях, що робили люди, але Богу було угодно зробити Своєю оселею церкву, громаду віруючих в Ісуса Христа. Зараз у Бога немає оселі в цьому світі, окрім церкви. Тому це дійсно мета церкви: бути тілом Ісуса Христа, щоб виконувати Його працю та оселею Духа Святого, щоб будь-хто міг прийти та вклонитися Богові. Церква - це сильно зменшена, недосконала картина того, що Бог планує зробити в майбутньому. І Бог, потрібно сказати, робить. 

В сьогоднішньому слові можна віднайти три метафори, якими ап. Павло описує церкву: тіло, дім та будівля. Будівля складається з каменів, але в церква як будівля складається з живих каменів, якими є віруючі. Тому церква - це не організація, а організм. Вона не лишається такою самою, а зростає. Церкву придумали і заснували не люди, її заснував Бог, і Бог перебуває з нею. Бог побудував церкву на Христі, Який є наш мир. Якщо дивитися на церкву по-людськи, то можна помітити, що там є слабкості і проблеми і легко її критикувати. Павло як ніхто інший знав про багато проблем та розділень у церкві. Але одночасно він бачив Божу надію на церкву. Він бачив у Божій церкві Боже життя і Божу присутність. Павло бачив, що Бог працює над тим, щоб збудувати Свою церкву не дивлячись на всі наші слабкості та гріхи. Бог тренує нас, змінює нас, об’єднує нас і здійснює те, що запланував. І Бог не помилиться. Хай Господь допоможе нам мати Божу надію на церкву!