Ключовий вірш 1:2: «Благодать і мир вам від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа!»

Ап. Павло написав послання до Ефесян протягом свого ув’язнення з Риму в 60-61 рр. В той час Рим правив світом. Багато людей мріяло попасти в Рим та отримати римське громадянство. Це був тогочасний “American dream”. Але Павло бачив щось значно більше від римського громадянства - це громадянство Небесного Царства. В цьому посланні він показує, як Бог обирає, спасає, виховує та змінює громадян Свого Царства. 

Ефес був великим торговельним центром, який знаходився на березі Егейського моря - території сучасної Туреччини. Це був також надзвичайно важливий релігійний центр, тому що там знаходився храм Артеміди - одне з семи чудес світу. В розповіді про третю місіонерську подорож Павла згадуються багато ворожбитських книг. Якщо коротко то Ефес знаходився під впливом потужних демонічних сил і потребував Євангелії. 

Ап. Павло був у Ефесі двічі – під час своєї другої та третьої місіонерських подорожей. Перші відвідини Ефеса були нетривалими. Вони описані в Дії 18:19-21. Павло, за своїм звичаєм увійшов в синагогу, де збиралися юдеї, і розмовляв з ними про Христа. Вони попросили подовше лишитися з ними. Павло не лишився, тому що поспішав в Єрусалим, але пообіцяв повернутися, якщо буде на це воля Божа. Через ці відвідини Боже слово було посіяне. Вдруге Павло прибув до Ефесу під час третьої місіонерської подорожі. (Дії 19:1-40, 20:17-38). Він три місяці проповідував у синагозі, але коли деякі почали чинити спротив, то відділив учнів і щоденно навчав їх. Так за 3 роки, які Павло пробув у Ефесі, там виросла церква. Вона складалася тепер не лише з юдеїв, але і з язичників, тобто неєвреїв. Через заколот, вчинений ворогами Павла, він змушений був залишити Ефес, але церква лишилася, вижила і зміцніла. Ця церква згадується в посланні до семи церков в книзі Об’явлення (2:1-7). В Ефесі служив єпискоком Тимофій, якому Павло написав 1,2 Тим. Згідно переказів там жив ап. Іван, де він дбав про Марію, матір Ісуса Христа, і де він написав Євангелію від Івана, а також три свої послання. Церква в Ефесі була гарною і духовно зрілою. Вона чинила потужний вплив на місто. В Діях 19 розповідається історія про заколот ремісників, які виготовляли срібні храми Артеміди на продаж туристам. Але коли Павло почав проповідувати про істинного Бога, і що ці сувеніри не є богами, у них почав занепадати бізнес. Вони підняли заколот, люди зібралися і почали вигукувати: “Велика Артеміда Ефеська!” Люди впали в релігійний екстаз, на кштал того, в який впадали німці після промов Гітлера. І це чудовий приклад, який вплив мало Євангеліє на язичницький світ. Мартін Лютер сказав: якщо Євангелія зрозуміло та регулярно проповідується, то ми маємо очікувати на супротив.   

У наш час вкрай рідко пишуть паперові листи, їх замінили електронні листи. Але в любому випадку у листі є чотири складові частини: від кого, кому, тема листа і власне сам лист.
 
Перше, від кого. Подивимося на вірш 1а: “Павло, з Божої волі апостол Ісуса Христа”. Тут Павло представляє себя як “апостол Ісуса Христа”. З грецької апостол означає “посланий”. Це має дуже глибокий зміст. В той час різні царі, правителі чи купці не мали можливості швидко подорожувати, чи влаштовувати відеоконференції щоб вирішувати різні справи. Вони самі просто не мали можливості потратити кілька місяців на одну подорож. Тому вони від свого імені відправляли апостолів - посланців, емісарів, послів, у який була їхня печать і які діяли від їх імені в межах своїх повноважень. Слова, сказані цими людьми, вважалися словами, сказаними тим, хто їх послав. Схожим чином Ісус вибрав 12 учнів і поставив їх апостолами щоб говорити від Його імені. Апостол Павло не належав до числа 12 учнів, але був покликаний і призначений Ісусом пізніше, як і 12 учнів. Павло не призначив себе апостолом сам. Його поставили Апостолом не в результаті церковних виборів чи за його гарну академію освіту. Його навіть не призначали Апостолом інші дванадцять Апостолів Павло призначив Апостолом Сам Господь Ісус. І це означало одну дуже важливу річ: Павло пише не свою думку. В цьому листі він передає Божі слова. Ми маємо ставитися до цього послання як до живого Божого слова. 

Друге, ми бачимо тут чітку ідентифікацію Павла: він був впевнений, що його обрав саме Бог і поставив для цього служіння, він пише що став апостолом “з Божої волі”. Чому ідентифікація така важлива? Тому що вони тримає нас у моменти, коли дуже важко і хочеться залишити служіння. Якщо я сам прийняв рішення служити Богові, то так само я сам можу переглянути це рішення та змінити його. Але якщо Бог це зробив, то Він не помиляється, я можу довіряти Йому, і Він дасть мені благодать та сили виконати це служіння до кінця. Я можу довіряти Богові що Він захистить мене. І це та сила, яка дає тобі сили вставати кожного ранку. Павло проходив через великі труднощі та страждання в служінні, врешті решт його стратили. Але те, що Бог обрав його тримало його в цьому служінні до самого кінця. 

Друге, кому. Подивіться на другу частину 1-ого вірша: “... святим у Ефесі й вірним в Ісусі Христі“. На перший погляд здається дивним, що Павло називає віруючих святими, тоді як ми усі добре знаємо, що усі віруючі – грішники. Якось Любомир Гузар сказав: «Християнин – це не ангел, а людина, яка вірить і змагається». Ми знаємо що в католицькій церкві святими називають певних людей, які відповідають певним критеріям. Але чому Павло називає віруючих в Ефесі святими? Павло виходить не з того, що вони ніколи не грішили, він взагалі не виходить з їх вчинків. Він виходить з того, що Бог зробив для них. У віршах 5:25б-26 Павло сказав: “...Христос полюбив Церкву й віддав Себе за неї,  щоб її освятити, очистивши купіллю води в слові”. Бог очистив і освятив християн в Ефесі кров’ю Ісуса Христа. Це саме стосується і нас. Так, ми залишаємося грішними і мусимо вести духовну боротьбу з гріхом до кінця свого життя, ми маємо залишатися вірними. Але по суті ми святі завдяки заслугам Христа Ісуса.
 
Павло називає тут дві адреси віруючих – перша – у Ефесі, друга – в Ісусі Христі. Це наче дві прописки віруючих. Усі люди мають першу. Вона показує де ми проживаємо у цьому житті. Однак проблема в тому, що раніше чи пізніше ми маємо залишити цей світ. І тоді виявляється така прикра річ, що невіруючим людям просто немає куди йти далі. Будинок у цьому світі вони мають лишити, а іншого у них немає. Їх ніхто ніде не чекає. Це дуже сумна картина. З іншої сторони, коли християни лишають своє місце проживання у цьому світі, скажімо у Києві, у них є прописка у іншому місці – в Ісусі Христі, Який приготував для них вічний дім. Пастор Вільгельм Буш якось привів такий приклад. Уявіть собі двох подорожніх, які йдуть пізно ввечері, у темряві, на вулиці йде дощ, холодно і незатишно. Це картина нашого світу. Одному з них немає куди йти. Тому він просто волочиться, низько опустивши голову. Але на іншого чекають у нього вдома. Там на нього чекає дружина, діти, теплий затишний будинок і смачна вечеря. Тому він іде весело, наспівуючи свою улюблену пісню. Християни - це другий подорожній. Їм є куди йти, тому що у них є прописка у Христі Ісусі.
 
Третє, тема листа (2). Подивіться на 2-ий вірш: “Благодать і мир вам від Бога, нашого Отця, і Господа Ісуса Христа!” Два слова цього вірша - «благодать» та «мир» – є ключовими усього послання до Ефесян. Слово благодать зустрічається 12 разів у цьому посланні – це багато як для такого невеликого листа. Благодать – це незаслужений дар. Божа благодать полягала у тому, що Ісус Христос дарував нам спасіння. В 2:5б написано: “... адже ви спасені благодаттю”. І далі у віршах 7,8 Павло пише: 

7  щоб у доброті до нас в Ісусі Христі в майбутніх віках показати надзвичайно велике багатство Своєї благодаті.
8  Адже ви спасенні благодаттю через віру, і це не від вас, це Божий дар…

Таким чином ми маємо: Павло був апостолом Ісуса Христа; він писав святим, які у Христі Ісусі про благодать, яка від Бога і Господа Ісуса Христа. Ця книга про те, що зробив і продовжує робити Бог в нас і через нас.
 
Друге слово – це “мир”, воно зустрічається 8 разів. У цьому світі немає миру. Немає миру між країнами. Немає миру у сім’ях. Немає миру між людьми. Ми живемо у суспільстві самотніх і відокремлених людей. Проблема миру стояла і перед церквою в Ефесі. Скоріше за все вона почалася з юдеїв, які жили в Ефесі і збиралися у синагозі, але з часом до них приєдналося багато людей з інших народів і це спричиняло різноманітні конфлікти. Таке зібрання було гримучою сумішшю, яка у любий момент могла вибухнути. Павло пояснює: Бог і Христос Ісус приносять мир. Він пише (2:14,15):

14  Адже Він – наш мир, Який зробив з двох одне, зруйнував Своїм тілом серединну перегородку – ворожнечу,
15  усунувши Закон заповідей в навчаннях, аби з двох збудувати в [Самому Собі] одну Нову Людину, встановити мир

Божа ціль полягає у тому, щоб збудувати нове суспільство – церкву у Христі, яка є одним, суспільство людей, які знають Божу благодать, де немає ворожнечі, і, навпаки, де є Божий мир. Павло жив у Римі - у самій потужній Імперії того часу, але не будував про неї ілюзій. Він добре бачив як вона загрузла у гріхах, як розкладається і занепадає. Натомість, Божа церква зарождувалася і зростала. Церква завжди сучасна, актуальна, впливова і непереможна. Ісус Христос сказав Петрові: “Я збудую Свою Церкву, і брами аду не переможуть її”. І в наш час ми переконуємося, що ці слова Христа вірні: вже давно немає Римської Імперії, а Божа Церква існує. У цьому посланні Павло показує, яким чином Бог вирішив проблему ворожнечі, яким чином Він приносить мир і яка роль у цьому церкви.
 
Четвертим пунктом іде власне сам лист. Але ми не будемо його сьогодні розглядати. Сам зміст листа стане темою кількох наступних проповідей. Хай Господь благословить вивчення Ефесянам і навчить нас важливості Божої церкви – нової спільноти, людей, які мають Божу благодать та мир.