Ключовий вірш: 30:6: “Давид опинився у великій небезпеці, оскільки його люди за все, що сталось, вже мали намір побити його камінням. Всім було вкрай тяжко, адже кожен відчував душевний біль і бідкався за своїх синів та за своїх дочок. Але Давид кріпився надією на Господа, свого Бога!”
В кінці 1 Самуїла ми бачимо і Давида, і Саула на межі виснаження. Давид вирішив втекти до филистимлян від постійної небезпеки, яка більше десяти років нависала над ним. Давид був у такій скруті, що втік до ворогів Ізраїля і став служити филистимському царю Ахішу. Проте і Саул був у крайній скруті. У відчаї він навіть звернувся до ворожки. Так довго не могло бути, в таких обставинах людина або ж знайде сили і зміцниться, або ж зламається. Так і сталося - Давид знайшов сили, зміцнився і став лідером Ізраїля, а Саул помер. Ми всі чули про вигорання на роботі. Так само є і духовне вигорання. Як з ним справитися? Як відновити сили? Про це ми поговоримо сьогодні.
Перше, Бог рятує Давида з халепи (29:1-11). Звернемося до 1-го вірша:
Филистимці стягнули всі свої війська до Афека, а Ізраїльтяни отаборились біля джерела в Єзреелі.
Як ви пам’ятаєте з початку 28-го розділу, филистимці готувалися до війні з Ізраїлем. І трагедія Давида полягала в тому, що филистимський цар Ахіш взяв його та його людей з собою на війну. Таким чином Давид виступив на війну проти власного народу. Це мав бути кінець його політичної кар’єри - люди такого не пробачають. І в Давида не було хороших рішень - були погані рішення, і були дуже погані. Дуже погані - це таки вступити у битву проти Ізраїля. Просто погані - це перед битвою зрадити филистимлян і перейти на сторону Ізраїля. Можливо, саме це і планував Давид та його люди. Але їх жінки та діти знаходилися в Ціклазі, і це було дуже ризиковано. Фактично, Давид був у великій халепі. Але далі ми бачимо, як починає діяти Бог. І цього разу він діє через ворогів Ізраїля - через филистимлян. Звернемося до віршів 3-5:
3 Филистимські полководці почали говорити: Для чого тут оті євреї? Тоді Ахіш відповів тим филистимським князям: Це Давид, слуга Ізраїльського царя Саула, котрий зі мною вже довгий час, – більше року. З того часу, як він прийшов до мене й до сьогодні, я не зауважив у ньому нічого поганого.
4 Проте филистимські можновладці обурились на нього. Филистимські князі сказали йому: Відішли цього чоловіка, і нехай повернеться на своє місце, де ти його поселив; нехай він не йде з нами на війну, аби під час битви він не став нашим противником! Адже як інакше він може помиритись зі своїм володарем, як не в обмін за голови наших мужів?
5 Хіба це не той Давид, про якого приспівували в хороводах: Саул знищив тисячі, а Давид – десятки тисяч?
Давиду вдалося водити довгий час за ніс Ахіша, але не інших филистимских князів. Ті були терті калачі і добре пам’ятали тексти пісень, які казали про те, що Давид - це небезпечний ворог. Вони підозрювали, що посеред битви Давид може їх зрадити. Таким чином, Ахішу довелося відправити Давида і його людей назад до Ціклагу. Коли він повідомив про це Давида, той відповів:
8 … Що я таке вчинив, і в чому запідозрюєш свого слугу з того часу, як прийшов до тебе і по сьогоднішній день, що я не можу вирушити, аби воювати з ворогами мого володаря, царя?
Як ми бачимо, завершальну сцену Давид відіграв як професійний актор. Хоча ззовні він обурювався що його не допустили на війну як мала дитина, але звісно ж, в серці він був радий покинути те поле битви. Ми бачимо тут Боже милосердя. Так, в описі цих подій Бог не згадується явно, але в нас немає ніяких підстав думати, що Бог на якийсь час міг зникнути з життя Давида. Ні, Бог був постійно присутнім в житті Давида, в тому числі і коли той перебував у Ціклазі. Ми бачимо, що часто Бог діє поза лаштунками, не оголошуючи про Свою присутність з великим розголосом, невидимо керуюючи нашими життями. Час від часу ми попадаємо у складні та заплутані ситуації, з яких не бачимо виходу. Іноді ми попадаємо туди через власті помилкові рішення, а іноді просто тому що так стається тому що цей світ складний та заплутаний. Але Бог по Своїй милості втручається у наше положення, захищає нас та виводить зі скрути. Як Його народ, ми можемо бути впевнені, що Бог працює для нашого блага навіть тоді, коли здається що Він відсутній.
Друге, “Давид кріпився надією на Господа” (30:1-20). Звернемося до віршів 1-5:
1 Так сталося, що поки Давид і його люди на третій день прибули до Ціклаґа, то амалекітянці напали з півдня на Ціклаґ, зруйнували Ціклаґ і спалили його вогнем.
2 Жінок, що були в ньому, а також усіх, що залишались , – від малого й до найстаршого, – захопили в полон; проте нікого не вбили, а лише забрали з собою та подались своєю дорогою.
3 І коли ввійшов Давид зі своїми воїнами в місто, то воно виявилось спаленим вогнем, а їхніх дружин, їхніх синів та їхніх дочок було взято в неволю.
4 Тож Давид і чоловіки, що були з ним, заголосили; вони плакали доти, доки зовсім не стало в них сил далі плакати.
5 Обидві дружини Давида також були відведені в полон: Ахіноама, єзреелітка та Авігея, колишня дружина Навала, кармелійця.
У амалекитян добре працювала розвідка, яка донесла що всі филистимляни пішли на війну з Ізраїлем, включаючи Давида та його людей. Захищати Ціклаг було нікому. Це було ідеальне вікно можливостей для Амалекитян, і вони цим сповна скористалися. Амалекитяни легко захопили місто, забрали всю здобич і людей. Коли Давид та його люди повернулися та побачили це, то заголосили і плакали доти, доки в них не було сил. Історія стосунків Ізраїля з Амаликитянами дуже довга. Коли Ізраїльтяни вийшли з Єгипту і шли до обіцяної землі через Сінайську пустелю, Амаликитяни не дали їм спокійно пройти. У Вих.17:8 написано: “Прийшлов Амалек, і воював з Ізраїлем у Рафідімі”. Вони напали на Ізраїль коли ті були вкрай виснажені через брак їжі, води і довгий перехід через пекучу пустелю, коли вони були з жінками та дітьми. І Ви знаєте, Бог це запам’ятав - що Амалекитяни напали на Його народ під час їх переходу через пустелю. Ми маємо знати, що Амалекитяни були родичами Ізраїльтян - вони були нащадкими Ісава, брата патріарха Якова. І вони не були визначені Богом на знищення, як филистимляни. Тому в історії Бог довго терпів Амалекитян, даючи їм можливість розкаятися. Але вони так і не зробили цього. І через 400 років Бог наказав Саулу (1 Сам.15):
2 Так говорить Господь Саваот: Я вирішив покарати Амалека за те, що він учинив Ізраїлеві, перешкоджаючи йому дорогою, коли той вийшов з Єгипту.
3 Тому зараз іди й відплати Амалеку, прирікши під закляття все, що є в нього. Не повинно бути пощади нікому, – маєш знищити чоловіків і жінок, дітей і немовлят, волів і овець, верблюдів й ослів!
Лише вдумайтеся: Бог вирішив покарати цей народ за їх злочини лише через 400 років! Люди вже давно забули б про цей злочин. Але не Бог. Бог обов’язково покарає народ за всі злочини, які ті чинили! Покарати амалекитян було першим важливим завданням Саула від Бога. Але той з ним не справився. Амалекитяни виявилися напродуч живучими. І зараз ці люди зруйнували Ціклаг та взяли в полон жінок та дітей Давида та його людей. Якщо ти не виконуєш доручену тобі справу, це потім дорого вартує. Саул не виконав доручену йому справу, і тут ми бачимо, як дорого це вартувало Давиду та його людям.
Звернемося до 6-го вірша: “Давид опинився у великій небезпеці, оскільки його люди за все, що сталось, вже мали намір побити його камінням. Всім було вкрай тяжко, адже кожен відчував душевний біль і бідкався за своїх синів та за своїх дочок. Але Давид кріпився надією на Господа, свого Бога!” Люди були у такому відчаї, що навіть мали намір побити Давида камінням. Це було досить несподівано, більше десяти років були вірні йому, вони разом пройшли через небезпеки і поневіряння. Але тепер вони зробили його винним у цій трагедії, обернулися проти нього і хотіли його вбити. Вони могли звинуватити амалекитян - врешті решт це ж вони зруйнували Ціклаг. Вони могли звинувати филистимлян - якби ті не пішли на війну проти Ізраїля, то і амалекитяни не мали б змоги напасти. Вони могли звинуватити Саула - бо той не виконав Божого наказу і не знищив амалекитян. Врешті решт вони могли звинуватити самих себе - вони ж самі вбивали амалекитян - а чого ж вони очікували тоді від них? Але на диво люди Давида звинуватили Давида. І це є сумна істина цього світу: люди схильні звинувачувати у трагедіях свого життя лідерів - політичних лідерів. Вони здатні звинувачувати своїх знайомих чи сусідів. Іноді вони звинувачують пасторів. Ми також бачимо, що бути лідером - це важкий тягар: коли все виходить і є успіх, то люди на твоїй стороні. Але так ніколи не буває завжди. Всі лідери помиляються, і тоді на додаток до важкого тягару відповідальності на них навалюються часто несправедливі звинувачення.
Що робив у цій ситуації Давид? Сказав: “Хочете побити камінням - побивайте?” В другій частині 6-го вірша написано: “Але Давид кріпився надією на Господа, свого Бога!” Зупинімося тут. До цього часу Давид знаходив підтримку у своїх людей. Коли він втік від Саула, вони пришли до нього, і сказали: “Давиде, ми з тобою!” Коли він поневірявся по ущелинам та печерам, вони не залишили його, бо було важко, а казали: “Давиде, ми з тобою!” Але в цій ситуації Давид не міг покластися на людей. Це був той випадок, коли Давид міг покластися лише на одного Господа. Давид кріпився надією на Господа, свого Бога. В житті є випадки, коли ніхто з людей не може тобі допомогти, ба більше, не може навіть зрозуміти твоє положення. В цей момент життя Давид був повністю самотній. У нього не було друзів - друзі стали його ворогами і хотіли його вбити. І тут ми маємо запитати себе: “Чи маю я такого Бога, надією на Якого я можу укріпитися?” Часто кажуть: “Не так важливо, у якого бога вірити, важливо просто вірити у щось”. Але чи може це “щось” укріпити нас у такі моменти? Звісно що ні. Вірити потрібно у такого Бога, на Якого можна дійсно покластися і в Якому можна знайти силу, коли її вже немає ніде інше.
Тут ми можемо згадати Гейдельберзький катехизис (1563), запитання 1: “Що є твоєю єдиною втіхою в житті і смерті?” І відповідь: “Те, що я не належу собі, а належу – тілом і душею, як в житті, так і в смерті – моєму вірному Спасителю Ісусу Христу. Він сповна заплатив за всі мої гріхи Своєю дорогоцінною кров’ю та звільнив мене від сили диявола. Він так береже мене, що навіть волосина не впаде з моєї голови без волі на те Отця мого Небесного: по суті все повинно сприяти моєму спасінню. Оскільки я належу Христу, Він Духом Своїм Святим запевняє мене у вічному житті та дає мені щире бажання і готовність жити для Нього відтепер і надалі”.
Тут ми бачимо, що надія на Господа дійсно працює, вона дійсно укріплює. Давид був точно у таких самих обставинах, як і люди з ним: він смертельно втомився, його дружин також забрали в полон, він також втратив все майно. Він так само плакав у відчаї зі своїми людьми. Але ця надія на Господа дала йому сили піднятися та діяти.
Звернемося до віршів 7-8:
7 Давид сказав священику Авіятару, сину Ахімелеха: Принеси до мене ефод! І Авіятар приніс до Давида ефод.
8 Тоді Давид запитав Господа, говорячи: Якщо я вирушу в погоню за цією ордою, то чи я наздожену її? Відповідь була такою: Наздоганяй, адже ти, безперечно, їх наздоженеш і неодмінно визволиш усіх!
В цей критичний момент Давид прийшов до Бога в молитві. Так, як він приходив раніше. У Пс.18 Давид написав:
2 … Люблю Тебе, Господи, – Сило моя!
3 Господь – моя Скеля й моя надійна опора; мій Спаситель і мій Бог, – моя Скеля, на яку я надіятимусь. Він мій щит, ріг мого спасіння і мій притулок.
4 Я кличу до Господа, гідного хвали, – і буду врятований від моїх ворогів.
5 Огорнули мене смертельні болі, бурхливі потоки беззаконня налякали мене.
6 Мене оточили кайдани шеола, схопили мене тенета смерті.
7 Та коли вони налягли на мене, я звернувся до Господа, заволав до мого Бога. І Він зі Свого Храму почув мій голос, – мій зойк долинув до Його вух.
І Бог дав йому конкретну відповідь: він має діяти: він знайде ворогів, наздожене їх та визволить жінок та дітей.
Як нам знаходити силу в Бозі? По-перше, нам потрібно зосереджуватися не на проблемах, а на нашому великому Богові. Нам потрібно пам’ятати, скільки разів Він вже допомагав нам, і довіряти Йому. По-друге, нам потрібно пам’ятати Божі обіцянки. Напевно укріплюватися надією на Бога це була одна з основних речей, якої Бог навчав Давида протягом першого етапу його життя. В 23:16-17 написано:
16 Йонатан, син Саула, вирішив відвідати Давида в лісі. Він укріпив його дух у надії на Бога.
17 сказавши йому: Не бійся, адже рука мого батька Саула не досягне тебе! Ти будеш царем над Ізраїлем, а я буду другим після тебе. Мій батько Саул також знає про це.
Зміцнення Давида в Бозі включало в себе згадування обітниць, даних йому, так само, як Йонатан заспокоював Давида, нагадуючи йому про обітниці, дані Богом щодо його остаточної перемоги. Дійсно, коли Божий народ опиняється в скруті, він знаходить силу в Його святому Слові. В Пс.119:28 написано:
28 Ниє від смутку моя душа; за словом Своїм зміцни мене!
Далі події розвивалися як у американському блокбастері із happy end. Давид знайшов юнака, який допоміг їм знайти табір амалекитян, несподівано напав на них та розгромив. Він повернув живими всіх жінок та дітей, а також відібрав усю здобич.