Ключовий вірш 27:1: “Давид міркував сам у собі: Коли-небудь я таки загину від рук Саула, тому мені не залишається нічого кращого, як утікати. Тож я піду до филистимського краю, і тоді Саул перестане мене шукати по всьому Ізраїлю, і таким чином я врятуюсь з його рук.”

 

Якось чемпіон світу з шахів Михайло Таль дуже невдало виступив на турнірі і зайняв лише сьому місце. З цього приводу він написав невеликий іронічний вірш, суть якого в наступному: на сьомому місці точно Таль? Перевірте прізвище навпроти цифри 7 - там точно написано “Таль”? Схожим чином читаючи сьогоднішній уривок нам хочеться запитати: “А це точно Давид?” 

Якби вам розповіли про людину, яка шукає захисту у филистимлян, називає себе слугою филистимського царя, чинить геноцид, і щоб сховати його результати не залишає свідків, стає особистим охоронцем филистимського царя і йде на війну з Ізраїлем, то про кого ви б подумали? Точно не про Давида. Але схоже що в цьому розділі таки розповідається про Давида - його ім’я зустрічається практично в кожному вірші. Як же могло все це статися з Давидом? Сьогодні ми подивимося це. Хай Господня милість буде з нами!

 

Звернемося до віршів 1-3: 

 

1 Давид міркував сам у собі: Коли-небудь я таки загину від рук Саула, тому мені не залишається нічого кращого, як утікати. Тож я піду до филистимського краю, і тоді Саул перестане мене шукати по всьому Ізраїлю, і таким чином я врятуюсь з його рук.

2  Тож Давид, разом із шістьомастами воїнами, що були з ним, вирушив і пішов до ґатського царя Ахіша, Маахового сина.

3  Отже, Давид разом зі своїми людьми замешкали з Ахішем у Ґаті, – кожен зі своєю родиною, як і Давид з обома своїми дружинами: з Ахіноамою з Єзреела та Авігеєю, колишньою дружиною Навала з Кармела.

 

На перший погляд таке рішення Давида виглядало дивним. Филистимляни були давніми і непримиренними ворогами Ізраїльтян. Ба більше, Давид пішов до міста Гат - звідки родом був Голіаф, якого Давид вбив. Також Давид вже якось пробував утікати в Гат, і тоді так злякався, що прикинувся перед гатським царем божевільним, і повернувся з позором. Йти до филистимлян здавалося як йти у самі глибини пекла. 

 

З іншої сторони ми можемо зрозуміти Давида. Він вже близько десяти років вів бродячий спосіб життя. Саул з військом йшов по його сліду, як мисливці за своєю здобиччю. Всюди були шпигуни. В Давида і його людей були дружини і сім’ї, які ще більше страждали від такого життя. В самого Давида було дві дружини - Ахіноама та Авігея. Давид і його люди втомилися від такого життя. І йому здалося, що навіть у филистимскього царя Гата йому буде безпечніше, ніж в Ізраїльській землі. Давида не зламала битва з Голіафом. Його не зламали численні битви з филистимлянами. Але виснаження від тривалого переслідування Саула давало своє. Вреші решт Давид вирішив: “Коли-небудь я таки загину від рук Саула, тому мені не залишається нічого кращого, як утікати. Тож я піду до филистимського краю, і тоді Саул перестане мене шукати по всьому Ізраїлю, і таким чином я врятуюсь з його рук”.

 

Звернемося до 4-го вірша: 

 

4 Коли Саулові повідомили, що Давид утік у Ґат, то він перестав далі його шукати.

 

План Давида спрацював - щонайменше у короткостроковій перспективі. Саул не став переслідувати його у филистимлян. Він добре розумів, що для того щоб дістати Давиду у филистимлян, йому потрібно спочатку здолати самих филистимлян, а у нього недостатньо для цього сил. Здавалося б у Давида врешті решт наступило спокійне життя. Гатський цар Ахіш дав йому і його людям ціле місто для життя - Ціклаг (5-6). Але це було не так. Це видно по двом речам. 

 

Перше, Давид почав винищення місцевого населення. Звернемося до віршів 8-12:

 

8 Звідти Давид зі своїм загоном воїнів здійснював походи проти гессурійців, ґіргешейців та амалекітянців, що здавна заселяли ті землі в напрямку до Шуру і далі до єгипетського краю.

9 Нападаючи на якусь місцевість, Давид не залишав живими ні чоловіків, ні жінок; він забирав стада худоби, отари овець, ослів та верблюдів, весь одяг й знову повертався та зустрічався з Ахішем.

10  А коли Ахіш запитував: На кого ви тепер нападали, то Давид відповідав: На південний край Юдеї, або на південь єрахмельців чи на південну частину кенейців.

11 Давид не залишав живими ні чоловіків, ні жінок, й не приводив з собою нікого в Ґат, вважаючи: Вони можуть донести на нас! Такі люди могли засвідчити, що Давид учинив інакше, ніж каже. Таким був спосіб діяльності протягом усього часу, поки він перебував у краю филистимців.

12  Тому Ахіш довіряв Давидові, говорячи: Він став ненависним для свого народу, Ізраїлю, тож він назавжди залишиться моїм слугою.

 

Чим займалися Давид і його люди в Ціклазі? Фактично, вони вели себе як банда розбійників: вони нападали на місцевих мешканців, вбивали всіх, не залишаючи живими ні чоловіків, ні жінок, а всю здобич забирали собі. Причому це був дуже жорстокий розбій: вони вбивали усіх. Двічі в цих словах написано, що Давид не залишав живими ні чоловіків, ні жінок. Але не написано що він робив з дітьми? Може будував сиротинці і там про них піклувався? Ні, вони, звісно ж, вбивали і всіх дітей. Вони робили це щоб не залишати свідків, щоб Давид міг розповідати филистимському царю Ахішу, що нападає на Юдею. Сьогодні такі вчинки Давида назвали б геноцидом і поставили б його на одне місце з Адольфом Гітлером чи Башаром Асадом. Якби його схопили, то засудили б до довічного покарання або до смертної кари. Але ми маємо оцінювати вчинки Давида в тих історичних реаліях. По-перше, що потрібно розуміти, це те, що тоді всі так чинили. Амонітський цар Нахаш хотів виколоти праве око всім чоловікам міста Явеш (11:1). Филистимляни жорстоко вбивали Ізраїльтян, Амалекітянці часто не вбивали не тому що мали жалість, а лише для того щоб продати в рабство. По-друге, іноді звертають увагу на те, що Давид знищував народи, які були приречені Богом на знищення. Коли Бог дав Ізраїлю обіцяну землю, Він не приніс її готову. Там були місцеві мешканці, яких Ізраїльтяни мали прогнати. Коли Ісус Навин завоював Ханаан, він часто знищував мешканців повністю. Іноді Ізраїльтяни проганяли їх. Тому іноді вважають, що знищуючи гессурійців, ґіргешейців та амалекітянців Давид виконував Божу волю. 

 

Далі ми бачимо, як Давид зростає у своїй здібності водити за ніс царя Ахаша. Пам’ятаєте, коли Зіфійці вчергове донесли на Давида, Саул відповів їм: “Тож ідіть і точно розвідайте, розізнайте і роздивіться ті місця, де він ходить, хто його там бачив, тому що мені сказали, що він дуже хитрий!” (23:22) Саул знав, що Давид може бути дуже хитрим. Але цар Ахаш про це, на своє горе, не здогадувався. І ми бачимо, як Давид майстерно обманював його, так що вреші решт Ахіш повірив, що Давид став ненависним для свого народу.

 

Але подвійне життя Давида не могло тривати вічно. Брехня раніше чи пізніше мала відкритися. Як бачимо, для цього знадобилося близько півтора року. 

 

Звернемося до віршів 28:1-2:

 

1  Так співпало, що в той час филистимці готували свої військові загони, аби вирушити війною проти Ізраїлю. Тоді Ахіш сказав до Давида: Маєш знати, що ти зі своїм загоном приєднаєшся до мене і до мого війська!

2 І Давид відповів Ахішові: Гаразд, тепер переконаєшся сам, що вчинить твій слуга. Після цього Ахіш сказав Давидові: В такому разі я тебе призначу своїм власним охоронцем назавжди.

 

Раніше чи пізніше це мало статися: филистимляни відправлялися на чергову війну з Ізраїлем. І Ахіш захотів взяти з собою Давида з його вправними воїнами - вони явно могли суттєво посилити його військо. Ба більше, Ахіш став настільки довіряти Давиду, що зробив його власним охоронцем. Для Давида це означало що він має або піти воювати проти власного народу або ж він має зняти маску і відкрито виступити проти Ахіша. В любому випадку обманювати він більше не міг. Ми не знаємо, чи думав Давид про те, що такий вибір раніше чи пізніше стане перед ним і чи був у нього на цей випадок план “Б”. Ми не дізнаємося цього, тому що як побачимо пізніше, Сам Бог вмішався в цю ситуацію і допоміг Давиду.

 

На завершення: якщо подивитися, як характеризують вчинки Давида в цьому уривку, то ситуація тут однозначна: всі сильно дорікають Давидові. Одні порівнюють Давида в цьому уривку порівнюють з ап. Петром, коли той тричі зрікся Христа. Інші кажуть, що Давид уклав договір з самим дияволом. Кажуть, що у Давида не було достатньо віри і його врешті решт здолав страх, що Давид не молився і не шукав волю Бога, що він уклав союз з ворогами Ізраїля, став слугою ворога Ізраїля,  і що він став бандитом і брехуном. Це все правда. Я особисто також вважаю, що Давиду не слід було йти до филистимлян, і як важко йому не було б, йому потрібно було залишатися в Ізраїльській землі. Але чого я не бачу в Біблії, це щоб Бог сами чи через пророків десь дорікав Давидові за ці вчинки. У Давида були гріхи, за які Бог явно дорікав йому. Самі відомі приклади - це гріх Давида проти Вірсавії та її чоловіка Урії, і за перепис населення Ізраїлю, який Давид влаштував в кінці свого життя. Це були гріхи, про які Бог висловився однозначно, і в яких Давид мав розкаятися. Але ми ніде не зустрічаємо, що Бог засуджує Давида за те, що той пішов до филистимлян. Мені ця подія більше нагадує не зречення Петра, а подію з книги Буття, із життя патріарха Авраама, коли той через голод пішов до Єгипту. Там він також обманював, самого фараона, і попав у пастку через свою брехню. І там також Бог втрутився у ситуацію чудесним чином, і допоміг Аврааму викарабкатися із цієї халепи. 

 

Що ми бачимо з цієї історії із життя Давида? Ми бачимо, що Біблія - це правдива книга. Навіть героїв віри, таких як Давид, вона описує правдиво, з усіма їхніми слабкостями і помилками. Можливо цей епізод зі свого життя Давид волів би виключити. Коли Біблія описує Давида як рум’яного, вродливого на вигляд юнака, з гарними очима, ми думаємо: “Так, звісно, таким і має бути цар!” Коли Біблія описує Давида як сміливого воїна, який переміг велетня Голіафа і виграв багато битв, ми думаємо: “Це - справжній лідер”. Але в цьому уривку Біблія описує Давида як людину, яка вміла гарно обманювати, і обманула самого царя Ахаша. Як в цьому випадку ми маємо думати про Давида? Біблія ясно показує, що Давид не був суперменом, він був звичайною людиною. 

 

Друге, ми бачимо що Боже милосердя вище за наші помилки. Ми, люди, робимо помилки. Але ми маємо знати, що Боже милосердя вище за наші помилки. І Бог, по Своєму милосердю, втручається в нашу ситуацію і спасає нас. Ми не знаємо, як би склалося життя царя Давида, якби він не пішов до филистимлян. Це можуть бути лише наші здогадки з області альтернативної історії. Але ми знаємо, як склалося життя Давида, коли він пішов до филистимлян, і тут на перше місце виходить Боже милосердця: Бог зберіг царя Давида навіть у филистимлян і у Свій час поставив царем. Ми можемо попасти у халепу. Але Боже милосердя вище наших невдач та помилок, і може спасти і відновити нас. 

 

Третє, ми не маємо судити Давида за цей вчинок. В нашій країні вже три роки війна. Багато українців - і невіруючих, і віручих, втекли від війни - хтось переїхав в центральні чи західні області, а хтось і далі - у Європу чи США. І поскількі війна ще триває, ніхто з нас не знає, де може опинитися. В ідеальному світі Давид мав би залишитися в юдейській землі, а не шукати безпеки у филистимлян. В ідеальному світі всі українці мали б залишитися в Україні і боронити свою країну. Але так не буває. Звісно, цей вчинок Давида не дає нам права робити помилки, але це радше застереження для нас, коли ми приймаємо рішення в нашому житті. На чому мають базуватися наші рішення? В наступному розділі Саул приймає рішення піти до ворожки - це точно був тяжкий гріх. В цьому слові Давид вирішує втекти до филистимлян. Він явно діє не як герой віри, але в межах доступного. Як далеко можемо ми зайти? Де *наш Ціклаг? 

 

В цьому розділі Давид втомився і розчарувався. Йому здавалося, що нічого не змінювалося і йому почало здаватися що й не зміниться. Він почав малювати надто темні картини майбутнього. Ми добре розуміємо його, тому що в країні війна вже три роки, і ми втомилися від постійного тиску та невизначеності. Але дуже часто все, що нам потрібно це кілька віршів Божої обіцянки з Біблії та трохи віри. В Євр.12:1-4 написано:

 

1 Тому й ми, маючи довкола себе таку велику хмару свідків, відкиньмо всяку гордість та гріх, що нас легко обплутує, з терпінням прямуймо до тієї боротьби, яка перед нами,

2 дивлячись на Проводиря і Вершителя віри, на Ісуса, Який, незважаючи на сором, замість належної Йому радості перетерпів хрест і сів праворуч Божого престолу.

3 Подумайте ж про Того, Хто від грішників перетерпів таку наругу над Собою, щоб ви не знемоглися та не ослабли вашими душами.

4 Ви ще не боролися до крові, воюючи з гріхом.

 

Ми маємо пам’ятати, що диявол завжди хоче зруйнувати наше життя. І він може використати наші втому та розчарування щоб ми прийняли хибні рішення, які з зруйнували наше життя. Тому спосіб, який пропонує нам автор послання до Євреїв, як перемогти втому та розчарування - це дивитися на Ісуса.