(16): І Самуїл відповів: Навіщо ти питаєш мене, якщо Господь відступив від тебе і
став твоїм ворогом?
Нещодавно відбулася презентація нової книги американського письменника, історика і друга України, Тімоті Снайдера. Книга називається: «Про свободу». Поняття свободи у Снайдера асоціюється з українцями і нашою боротьбою і це не дивно. Під час презентації він говорив про те, що свобода – це не лише свобода від чогось поганого, це також і свобода для чогось. Свобода – це коли завали розібрано, транспорт працює, діти ходять до школи і ми можемо обирати з поміж усіх хороших варіантів: що робити і якою людиною бути.
Безсумнівно, свобода – це величезна цінність за яку варто боротись. Втім, якби ви пригадали своє життя, чи змогли б ви згадати такий час, коли ви могли обирати що завгодно, чого б хотілося, без обмежень? Як правило ми маємо не так вже й багато простору для маневру, чи не так? Часто нам доводиться обирати між поганими варіантами, і ще гіршими.
Минулого тижня ми читали про Давида. Те як він жив явно не було життям, якого він прагнув чи про яке б мріяв. Піти служити филистимському царю Анхішу було якраз таким вибором, коли доводилося обирати між поганим і ще гіршим. Деякі вчинки Давида були дивовижними проявами віри, інші були як мінімум сумнівні, а ще інші – явно помилкові. Втім існувала певна межа, якої він не дозволяв собі перетнути ніколи: коли Давид знав Божу волю, він діяв відповідно до неї.
В сьогоднішньому уривку цар Саул також опиняється в скрутному становищі і робить вибір. Дуже поганий вибір. Цей вчинок Писання називає однією з причин падіння його царства. Через Саула ми бачимо, який це жах – коли Бог когось полишає і відвертається від нього. Нехай Господь помилує нас зараз і дасть м’яке серце і відкритий розум, щоб пізнавати Його і Його волю. Давайте звернемося до Божого слова.
Минулий уривок закінчився повідомленням про задум филистимців розпочати нову війну з Ізраїлем. Пройшов якийсь час, і ось ми читаємо у вірші 4: «Отже, филистимці зібрали військо, виступили й отаборились у Шунемі. Саул також зібрав
увесь Ізраїль, розташувавшись у Ґілбоа».
Саул був вправним і досвідченим воїном. Він не раз воював з филистимцями і перемагав. Перемагав навіть тоді, коли його сили були неспівставно менші. Однак цього разу все було по-іншому. Раніше був живий Самуїл. Якими б не були його стосунки з царем, він не допускав собі гріха перестати молитися про свій народ і Бог захищав Ізраїля. Тепер Самуїла вже не було поруч, він помер (3). Раніше Саул був впевнений в підтримці людей, тепер же він відчував, що симпатії багатьох людей не на його стороні, а на стороні Давида. Ну і головне, Саул знав, що Бог більше не з ним. Тож, коли він побачив табір филистимців, то злякався так, що його серце стало прискорено битись. Саул був в паніці. Що ж він зробив тоді?
Подивіться вірші 6-7: «Саул почав питати Господа, але Господь не відповідав йому ні через сновидіння, ні через Урім, ні через пророків. Тоді Саул наказав своїм слугам: Пошукайте мені ворожку, яка викликає духів, – я піду до неї, та запитаю її. Його слуги відповіли йому: Є така ворожка в Ен-Дорі!»
В розпачі, Саул звернувся до Бога. До Бога, слово Якого він послідовно відкидав усе життя. До Бога, священиків Якого він вбив.
З минулих розділів ми знаємо, що останній священик з роду Ахімелеха втік від Саула і був з Давидом (22). Втікаючи, він забрав з собою і священицький ефод з Урімом і Тумімом (священними каменями, через які Бог відповідав священику). Однак, схоже на те, що Саул поставив собі нових священиків і наказав зробити копію ефоду, так ніби нічого особливого не сталось. Втім, Бог не відповідав йому ні через Урім, ні
через сни ні через пророків. Бог відвернувся від Саула.
Ми не повинні обманюватися. Тут справа була не в тому, що Саул розкаявся, чи раптом усвідомив, що все життя щось робив не так. Просто в нього виникла проблема. Він не міг вирішити її сам, своїми силами. Йому була потрібна будь яка допомога, в тому числі і надприродна. Тож коли Бог залишався мовчазним, Саул наказав знайти ворожку, медіума, яка могла б забезпечити зв’язок з духовним світом. Саул думав, що
якщо Бог закрив для нього парадні двері, то він зможе зайти задніми. Але це так не працює. Не можна прийти до Бога непроханим. Не можна змусити Бога до чогось, чого Він Сам не хоче.
На стародавньому Близькому Сході спілкування з духами померлих, як і різні типи ворожбитства, були повсюдно поширені. Археологи знайшли багато текстів про ворожіння і викликання духів померлих. Більш того, такі практики існували по всьому світу. Люди знали, що поруч з матеріальним, видимим світом існує інший світ. Світ, якого ми не бачимо, та все ж його вплив на наш світ цілком реальний.
Бог строго заборонив Своєму народу вдаватися до ворожбитства, викликання духів померлих та чаклунства. «Хто звертатиметься до викликачів духів померлих та до чаклунів, чинячи розпусту за їхнім прикладом, то Я зверну Своє обличчя проти тієї людини й знищу її з-посеред її народу» -- каже Він в Лев.20:6. Божі люди мають керуватися відкритою їм Божою волею, Його словом, а не порадою темних сил
(Іс.8:19-20). Саул добре знав про цю заборону. Вірші 3 і 9 ясно говорять, що він навіть доклав свою руку до того, щоб очистити Ізраїль від ворожбитів та чаклунів. Втім, в час скрути, замість того, щоб впокорити своє серце перед Богом, він звертається до ворожки.
Тож далі ми читаємо, як нічної пори, приготувавшись і перевдягнувшись Саул відправився до Ен-Дору. Жінка відмовлялася чарувати для нього, та цар все ж переконав її. Подивіться вірші 11-12: «Тоді жінка запитала: Кого я маю до тебе
привести? А він відповів: Приведи мені Самуїла. І коли жінка побачила Самуїла, то голосно скрикнула і заволала до Саула, говорячи: Навіщо ти мене обманув? Адже ти Саул!»
Саула та Самуїла пов’язували не прості стосунки. Саул часто не слухав Самуїла і засмучував його, та все ж саме Самуїл помазав його на царство і був з ним найважчі хвилини. Саул не знав нікого іншого, хто знав би Бога так близько, як Самуїл, нікого іншого через кого Бог діяв би так могутньо. Тож у відповідь на питання ворожки, він просить покликати для нього дух Самуїла.
Автор не описує, якими словами чи ритуалами ворожка покликала Самуїла. Однак її голосний вигук говорить, що щось пішло не за планом. Можливо, раніше вона лише імітувала демонічні сеанси, коли викликала духів померлих. Проте цього разу вона раптом усвідомила, що все відбувається насправді. Автор також не говорить, яким чином вона впізнала Саула. Можливо, на її думку, дух такої людини, як Самуїл міг
відгукнутись лише на заклик царя, може відповідь в чомусь іншому. Та все ж обман Саула розкрився.
Навколо цього місця Писання досить давно точаться суперечки. Чи був це насправді дух пророка? Як могла якась чаклунка покликати такого Божого служителя, яким був Самуїл з мертвих? Чи доводить цей уривок, що такі спіритичні сеанси дійсно можливі і т.ін.? Відповідно, люди намагаються дати відповідь на ці питання. Хтось каже: ні, це був не Самуїл, а просто чаклунка дурила Саула. Інші кажуть: ні, це був
дух, але не Самуїла, а якийсь демон з пекла. Ще один можливий варіант відповіді – чаклунка не мала влади над духом Самуїла, але Бог захотів дати Саулу ще один останній урок і тому в цей раз послав пророка, чим перелякав Саула і саму чаклунку і т.д. Кожна з цих версій має своїх прихильників і при тому, досить поважних. Однак, мусимо визнати, що все це – лише здогади. Але сама головне питання, яка постає
перед нами, якщо ми не вважаємо цей дух Самуїлом, це: як нам тоді ставитися до його слів?
Ці питання, які цілком природно збуджують нашу цікавість, насправді, не є центральними в цьому уривку. Потрібно визнати, що сцена, яка тут описана в цілому відповідала уявленням давніх євреїв про загробне життя. Важко уявити собі, щоб автор цих рядків вважав все це ілюзією або сатанинською оманою. Він називає духа Самуїлом, а відтак пропонує ставитися до його слів цілковито серйозно, як до
справжніх слів пророка. Адже дух знає те, що міг знати лише Самуїл. Він говорить словами Самуїла. Наприклад, так само, як і пророк в часи життя, він називає Давида Сауловим ближнім (15:28). Врешті, в цьому уривку Самуїл 7 разів згадує Господнє ім’я і в кінці виголошує істинне пророцтво про смерть Саула та його синів, яке справдилося вже наступного дня.
Тож давайте подивимося, що саме дух Самуїла відповів Саулу на його питання: «що мені робити?» Подивіться вірші 16-19: «І Самуїл відповів: Навіщо ти питаєш мене, якщо Господь відступив від тебе і став твоїм ворогом? Господь тобі вчинив так, як провіщав через мене: Господь відняв царство з твоїх рук і віддав його твоєму ближньому, Давидові. Оскільки ти не послухався наказу Господа і не сприяв тому, аби
Його обурливий гнів спіткав Амалека, тому й Господь так чинить сьогодні з тобою. Господь видасть Ізраїль разом із тобою в руки филистимців, і завтра ти разом зі своїми синами будете тут зі мною; так само й усе Ізраїльське військо Господь
віддасть у руки филистимців».
Саул прийшов до Самуїла з цілком конкретним і зрозумілим питанням: в мене на порозі филистимці, Господь не відповідає, що мені робити? Своєю основною проблемою він бачить ворожу армію з якою сам не впорається. Те, що Бог мовчить виглядає просто, як додаткова трудність, яка ускладнює вирішення основної проблеми. Відповідь Самуїла показує, що Саул не про те турбується, не про те думає. «Навіщо ти питаєш мене, -- запитує пророк, -- якщо Господь відступив від тебе і став твоїм ворогом?» Твоя головна проблема не филистимці, Сауле. Господь став твоїм ворогом, ось чого ти насправді мав би жахатися.
Писання змальовує нам Бога, як джерело найбільшої влади і сили у всесвіті. Його рішення не підлягають обговоренню чи сумніву. Те, що Він наказує завжди стає реальністю. З самої першої сторінки Біблії, коли Бог говорить слова творіння і так стається: з темряви сяє світло, а безодня і пустка перетворюються на світ сповнений гармонії і краси. Він керує історією людства, піднімає і знищує племена і царства,
ставить і скидає царів. І в той самий час Він знає, скільки волосся у тебе на голові і знає, коли одна волосина падає. Немає жодного атому в цілому Всесвіті, який би рухався всупереч Божому велінню і Його волі. Коли Він вирішує благословити когось, ніхто не може відмінити цього благословення. Згадайте історію Валаама, якого цар Моаву найняв, щоб проклясти Ізраїля і той не зміг: «Як же мені проклинати того,
кого Бог не проклинає? Або як накликатиму нещастя на того, кому Господь не бажає зла?» (Чис.23:9). І, навпаки, коли Господь відкинув людину, став їй ворогом, хто тоді врятує?
Саул не мав жодних шансів. Тож далі ми бачимо, як Самуїл повторює той вирок, який вже сказав одного разу, ще в 15му розділі цієї книги: «Господь відняв царство з твоїх рук і віддав його твоєму ближньому, Давидові. Оскільки ти не послухався наказу
Господа…»
Самуїл завершує свою промову пророцтвом. Доля Саула, його родини і його людей вже вирішена: «Господь видасть Ізраїль разом із тобою в руки филистимців, і завтра ти разом зі своїми синами будете тут зі мною» (мається на увазі: в могилі).
Саул прийшов до ворожки з безвиході, тому що був в страху і відчаю і шукав бодай якої допомоги. Але чи допомогло йому це? – ні. Насправді, все стало тільки гірше. В кінці уривку ми бачимо царя перед битвою в жахливому стані. Він не те що не може вести військо в бій, він не має сили самостійно поїсти, жалюгідний, розчавлений, знищений.
В час непевності і страху нам хочеться знати, що станеться завтра. Нам здається, що якщо ми будемо знати майбутнє, то зможемо до нього добре підготуватися. Насправді ж, те що дійсно може нас зміцнити, це не знання завтрашнього дня, а знання того хто такий наш Бог, віра в Його слово, пізнання Його доброї волі до нас в Ісусі Христі. Амінь!
Саул – це приклад людини, яку Бог відкинув. Людини, від якої Бог відвернув Своє обличчя і закривав вуха, щоб не чути його молитов. Як страшно навіть читати про це. Але, насправді, Саул отримав те, що сам обрав. Він не хотів коритися Божому слову, навіть коли Бог прямо говорив до нього через пророка. Тож Бог забрав від нього Своє слово. Він не хотів знати Бога, тож Бог полишив його. Однак, це сталося не в
останній критичний момент, це був стан, в якому Саул жив роками. Але, здається, це його цілком влаштовувало, аж доки не прийшла біда. Чим і ким є Бог для нас сьогодні? Хто Він, Господь, володар і джерело мого життя, чи просто ще один спосіб досягти своїх бажань? Роздумуючи про Саула, я згадую Давида, який на чужині найбільше страждав від того, що не може приходити до Намету зібрання, щоб споглядати красу Господню і величність Його, щоб поклонятися Йому разом з Божим народом і жити у світлі Божого обличчя. Роздумуючи про Саула, я
згадую Христа, який в час найбільшого відчаю кричав у небо: «Боже Мій, Боже Мій, чому Ти Мене покинув?» (Мат.27:46). Для Нього, для нашого Господа, це відчуття покинутості, цей розрив з Батьком, джерелом усього добра і самого життя був гіршим за усі муки, що Він мусив перетерпіти. Можна було знести біль в пробитих руках і спрагу, можна було знести насмішки ворогів… але як пережити те, коли Бог тебе
залишив?
Господь, Його милість, Його любов – це те, чого ми потребуємо кожного ранку, коли встаємо і кожного вечора, коли йдемо до сну. Його слово – це те, що насичує наші душі, як хліб і пиття насичують тіло. Його Дух оновлює нас і змінює в образ Христа. І яка це величезна благодать, що нас, котрі були мертві через наші переступи і гріхи Він оживив в Христі, далеких тих які були відчужені від завітів обітниці, позбавлених надії і без Бога на світі Він через Христа зробив близькими, назвав Своїми друзями і дітьми. Яка це милість, що там, на хресті де Божий Син пролив Свою Кров, Господь знищив ворожнечу, обернув до нас Своє лице, щоб подарувати нам мир. Яка це втіха, знати, що
коли ми звертаємо до Бога свої молитви, Він чує нас і через Свого Сина, Ісуса Христа милує нас.
Пророк Ісая 55:6-7 закликає нас: «Шукайте Господа, поки можна Його знайти, волайте до Нього, поки Він близько! Нехай нечестивий залишить свою дорогу, а злочинець – свої задуми, і нехай навернуться до Господа, аби Він змилувався над ними, – до нашого Бога, бо Він щедрий на прощення!» Нехай Господь допоможе і через Ісуса Христа зміцнить нас, щоб ходили перед Ним по всі дні свого життя, знали Його волю і
виконували її, втішалися і насичувалися Його щедрістю і любов’ю до нас. Амінь!