(5): А Бог терпеливости й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом
В 1924р. засновник американського журналу Kiwanis Magazine, Рой Фулкерсон зустрів на вулиці худенького хлопчика, який хитаючись і спотикаючись ніс на дитячий майданчик малюка. Фулкерсон запитав у хлопчика, чи не важко йому тягнути такий тягар, на що хлопчик відповів: “Він не важкий, він — мій брат”. Це дуже зворушило Фулкерсона і він розмістив історію в своєму журналі. Пізніше її прочитав католицький священик Едвард Фленаган. Фленаган заснував в м. Омаха спільноту “Місто хлопчиків”. Це було місце, куди приходили одинокі і бездомні хлопчики і знаходили там допомогу. Фраза: “Він не важкий, Батьку, він — мій брат” стала девізом цієї спільноти. На скульптурі, яка стоїть в “Місті хлопчиків” зображені інші два хлопці, які жили там на початку 20х років. Молодший мав проблеми з ногами, він носив колодки і не міг вільно пересуватись. Але він не залишався сам, бо в нього було багато братів, які з радістю несли його до своїх ігор.
В минулому розділі ми вивчали про те, якою має бути церква і про християнську свободу. В церкві є різні люди з різними поглядами і з різними слабкостями. І, хоча ми маємо в Ісусі Христі надзвичайну свободу, ми маємо завжди пам’ятати, який вплив ми чинимо на наших братів і сестер своїми діями чи бездіяльністю, словами чи мовчанням. Свобода, яку ми маємо дана нам, як дарунок, ми нічим не заслужили і не завоювали її. Це те, що Христос Духом Святим здійснює в наших життях. Але те, як цю свободу використовувати, залежить від нас. І в сьогоднішньому уривку Павло вчить нас користуватись своєю свободою на Божу славу і на будівництво Церкви. Нехай Господь працює зараз в наших серцях, звільняє нас від усілякого тягаря і навчає використовувати свою свободу на Божу славу. Амінь.
В 14 розділі Павло говорить про речі, які не є суттєвими для віри чи спасіння, однак в різних віруючих може бути різний погляд на те, можна чи не можна дозволяти це в церкві. Він говорить в основному про 2 камені спотикання: 1 — ставлення до їжі, в тому числі до того, що приносилось в жертву ідолам, і 2 — розрізнення днів. До подібних речей відносяться і такі питання сучасного світу як: чи можна віруючому вживати алкоголь чи тютюн, чи можна дивитись телевізор, чи можна користуватись інтернетом і т.д. Такі речі називаються адіафора, що перекладі з грецької значить: “не суттєво” або “байдуже”. І коли ми читаємо 14й, а за ним і 15ий розділ то бачимо тут дуже чітку думку, дуже чіткий дух цих розділів: байдуже їси ти м’ясо чи не їси, байдуже, п’єш ти вино чи ні, байдуже розрізняєш ти дні чи тобі всі дні однакові. Але не може бути байдуже те як ти ставишся до Бога. І не може бути байдуже те, як ти ставишся до свого брата. Весь цей уривок просякнутий духом любові, прийняття, розуміння і небайдужості до брата чи сестри. Рим.14:15: “Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов'ю поводишся ти, не губи своєю поживою того, за кого Христос був умер”. І тепер, з цього духу любові і небайдужості, Павло звертається до нас і говорить, як нам треба ставитись до немочів і слабкостей своїх братів і сестер.
Подивіться вірші 1 та 2: “Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати. Кожен із нас нехай догоджає ближньому на добро для збудування”.
До кого звертається Павло? Він говорить до сильних. Чи не видається вам це дивним? Здається повчання потребують не сильні, а слабкі. В сильних вже і так все добре, це слабких треба підтягувати, це слабких треба змінювати. Давайте, ростіть, укріплюйтесь... Скільки ви ще будете жити в своїх обмеженнях? Скільки ще будете слабкими? Але Павло звертається не до слабких, він говорить до сильних, до тих кого совість не засуджує за м’ясо, чи вино чи інтернет. Він звертається до тих, хто має свободу, щоб вони навчились правильно використовувати свою свободу.
І слабкий і сильний можуть знаходитись в одних і тих самих умовах: сидіти в одному кінотеатрі і дивитись один фільм, їсти одну й ту ж страву. Але сильний в цей час вільний, він не грішить, його совість не засуджує його. А слабкий в цей момент перебуває в сумнівах і грішить. І сильний і слабкий можуть утримуватись від чогось однакового і при цьому свобода сильного не буде нічим обмежена. Він залишається вільним діяти чи не діяти. Але цією дією чи бездіяльністю сильний утримує слабкого від падіння. І це є любов.
Нам треба пам’ятати це, брати й сестри, завжди. Тому що за природою, ми схильні говорити: я — сильний, він — слабкий, в мене все нормально, це він має щось робити з собою. Але це так, як чинить цей світ. Цей світ каже: хто сильніший той і правий. Але так не є в Царстві Божому. Євангельский шлях, це коли сильний підтримує слабкого, коли сильний носить слабості безсилих. Амінь.
Подивіться ще раз вірші 1 та 2: “Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих, а не собі догоджати. Кожен із нас нехай догоджає ближньому на добро для збудування”.
Павло вживає тут дуже сильне слово: “повинні”. Особисто я завжди, коли це можливо, намагаюсь уникнути цього слова. Але в даному випадку, це справді не якась опція, яку можна виконувати, а можна — ні, як хочеться. Ми, сильні, повинні нести слабості безсилих. Так чинять святі в церкві Божій. Так чинять діти Божі по відношенню один до одного.
Що ж значить: нести слабості безсилих? Тут мова не йде про те, щоб просто толерантно ставитись до немощів брата чи сестри. Це не таке ставлення: “а... я знаю, він слабкий брат... ми розуміємо... ну, хай там собі буде”. Нести слабості безсилих — це значить, нахилитись зі своєї сильної позиції. Це значить: ті переваги, які ти міг використати, щоб догоджати собі, використати, щоб підняти брата. Пам’ятаєте історію про двох хлопчиків на початку? Той хлопчик, що має сильні ноги, він може використати свою перевагу, сильні ноги і просто швидше бігти на майданчик і гратись з друзями. Але для чого він використовує цю перевагу? -- щоб нести слабкого брата. І він не важкий, він — мій брат.
Нести слабкості безсилих — це значить терпляче ставитись до їхніх невдач і помилок. Наприклад: приходить ягня, пастир починає радісно і натхненно вивчати з ним Біблію. Але ягня періодично зникає, там якісь проблеми виникають, конфлікти, невдачі і все... вже не хочеться продовжувати, не хочеться носитися з цим, легше залишити. Але Павло каже: ні, брате, ми, сильні, повинні нести.
Нести слабкості безсилих — це також значить співпереживати і страждати разом. Кінець кінцем, це значить: терпляче присвячувати себе тому, щоб немічний брат не залишався в своєму немічному стані назавжди, але щоб він виріс і також став сильним. Амінь.
Про це говорить вірш 2: “Кожен із нас нехай догоджає ближньому на добро для збудування”. Що значить: “догоджати ближньому на добро, для збудування?” Це не значить виконувати всі примхи. Це також не значить закривати очі на гріхи. Це значить — думати і робити те, що допоможе брату зростати в вірі і в свободі в Ісусі Христі.
Ап. Павло мав двох вірних учнів Тимофія і Тита. Про Тимофія говориться: “Павло захотів його взяти з собою, і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був геллен” (Дiї.16:3). А про Тита говориться так: “Але й Тит, що зо мною, бувши греком, не був до обрізання змушений. А щодо прибулих фальшивих братів... то ми їх не послухали ані на хвилю, і не піддалися були, щоб тривала в вас правда Євангелії” (Гал.2:3-5). Коли мова йшла про те, щоб досягти юдеїв, Павло не мав нічого проти обрізання Тимофія. Коли це допомагало їм бути своїми серед юдеїв, це було добре. Але коли юдеї хотіли зробити обрізання умовою спасіння, Павло не шукав, як догодити їм. Він шукав, як догодити Богу і ствердити і проголосити істину Євангелії про спасіння одною лиш вірою в жертву Ісуса Христа.
Веління догоджати ближньому на добро, для збудування, також вимагає відкинути егоїзм і бажання догоджати собі заради ближнього. Потрібно відкинути бажання йти простим шляхом і уникати гострих кутів. Відкинути бажання створити умови, де всім буде просто комфортно, але при цьому ніхто не буде зростати, збудовуватись, змінюватись і ставати зрілими віруючими, які можуть виконувати Божу волю в цьому поколінні. Іноді треба втішити, а іноді — навпаки, кинути виклик і допомогти брату чи сестрі спробувати ще раз і ще раз, доки проблема не буде вирішена.
Чому ж сильні повинні носити немочі безсилих? Подивіться вірші 3 і 7: “Бо й Христос не Собі догоджав, але як написано: Зневаги тих, хто Тебе зневажає, упали на Мене”, “Приймайте тому один одного, як і Христос прийняв нас до Божої слави”.
Зверніть увагу, Павло нічого не говорить тут про якусь іншу мотивацію. Він не говорить: треба служити один одному, бо ви не побудуєте здорової церкви. Не говорить нічого про плоди, які вони не зможуть принести. Єдина мотивація, про яку він тут говорить — тому що так робив Христос.
Він — Цар слави, Той, хто перебував в любові Батька і служінні ангелів, Той хто мав силу і владу наказувати вітру, морю і нечистим духам, Той, чий голос чують навіть мертві, а почувши — оживають. Він, самий сильний, Син Божий і Бог залишив небеса і прийшов в цей темний, грішний, зіпсований світ. Для чого? Щоб отримати служіння немічних грішників? Щоб збагатитись? Щоб Собі догоджати? Ні! Для чого Він прийшов? Він прийшов щоб понести хрест твоїх і моїх гріхів. Він прийшов, щоб понести наші немочі, наші хвороби, наші слабкості. “Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох” (Мар.10:45). Ось навіщо Він прийшов.
Павло не міг цитувати Новий Заповіт, він ще не був написаний, тому він цитує Псалом 69:10. Це один з тих Псалмів, які говорять про страждання Месії. Павло каже тут нам, якщо Він, Син Божий прийшов, щоб понести такий тягар гріхів, провини, хвороб і зневаги, то чи справді це така трудна річ для тебе — нести слабості твого брата? Яка є причина мені бути терплячим до мого брата? -- тому що Христос був і є таким терплячим до мене. Яка є причина нам приймати одне одного? -- бо Христос, не дивлячись на наші немочі, слабкості і брудні смердючі гріхи, прийняв нас в Свою славу. Ось чому.
Вірш 8: Він прийшов, щоб понести гріхи євреїв.
Вірші 9 — 12: Він прийшов, щоб понести гріхи і провини язичників, щоб стати єдиним спасінням і єдиною надією для усього немічного і зіпсованого світу. Щоб нас, мертвих в гріхах наших принести до Батька на Своїх пробитих руках і сказати: вони не важкі, вони — Мої брати.
Чи знаєте ви більшу якусь мотивацію чи причину для християнина, як те — що цим я буду наслідувати і догоджати моєму Спасителю і Царю, Ісусу Христу? Я не знаю такої, і Павло також не наводить нам інших причин.
Подивіться вірші 5,6: “А Бог терпеливости й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом, щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа”.
Настанова Павла для римлян, тут перетворюється на його молитву за віруючих. Про що молиться Павло? Павло молиться про єдність та однодушність Церкви. Однодушність та однодумність — це не значить, що всі мають стати однаковими. Це значить — мати одну спільну мету і напрямок. Який це напрямок? Яку мету? — одними устами славити Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа.
Павло молиться, щоб наші очі були звернені на Христа, щоб нашим спільним бажанням було — прославляти Його сьогодні і у вічності. І коли наші очі будуть звернені на Христа, на Його славу, коли нашою метою буде — жити заради Нього і згідно з Його вченням, тоді усілякі питання про їжу, про питво, про свята чи інтернет — все це відійде далеко-далеко на задній план, бо воно й справді не суттєве, одним словом — адіафора.
І в кінці, я ще раз хотів би запитати: до кого Павло звертається в цьому уривку? А також: хто вважає, що ці слова стосуються його?
Павло звертається до сильних. Іноді ми справді почуваємо себе дуже сильними, здатними вірою зрушити гори. Іноді — навпаки, здається я ні на що не здатен і ніколи не переможу свої гріхи і немочі. Але кожен з нас, так само, як і сам Павло, має свої сильні сторони і свої слабкості і немочі. І це слово стосується кожного. Не потрібно думати і чекати: коли я стану сильним, я буду носити слабості інших, а поки що нехай сильні носять мене. Павло закликає нас любити і турбуватись про брата не тому, що ти сильний чи слабкий, не тому що маєш якісь особливі здібності, а тому що так робив Христос. На тому місці де ми є і в тому стані в якому ми є, ми можемо і мусимо використовувати свої сильні риси, щоб будувати одне одного і зміцнювати церкву. Щоб з нас Господь міг будувати сильну спільноту, через яку Він буде потужно працювати в цьому поколінні для Євангелії і розповсюдження Царства Божого. Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю й миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого! Нехай з нас і через нас Господь поставить багатьох прекрасних служителів, які своїм життям наслідують Ісуса Христа. Амінь.